| Главная | Рубрики | Информация о центре | Ссылки |                                                                                                                  Регистрация | Вход

В.А. Ліпкан,  Д.Й. Никифорчук

Науково-дослідний інститут “Проблеми людини”,

Антитерористичний центр при СБ України,

Одеська національна юридична академія

Тероризм і боротьба з ним, Том 19, Київ-2000 Стр. 385 – 391

Аналіз останніх подій в світі свідчить про ріст кількості вчинених терористичних актів, а також людських жертв. Так у 1996 році у світі було зареєстровано 296 терористичних актів, внаслідок яких загинуло 314 чоловік і 2912 дістали поранень різної тяжкості. У 1997 році було зареєстровано 304 терористичних акта, внаслідок яких загинуло 221 особа та 613 були поранені. У 1998 році в результаті вчинених 273 терористичних актів загинула 741 особа та 6000 дістали поранень(1). Зрозуміло, що треба виважено підходити до аналізу статистичних даних, які не зовсім точно можуть відображати реальну кількість вчинених терактів, проте можна впевнено стверджувати про наявну тенденцію до зросту кількості жертв внаслідок вчинених терористичних актів. Події у Росії (Москві) на початку вересня 1999 року, коли внаслідок вибухів у житлових будинках загинуло близько 230 осіб, замах на кандидата в Президенти України Н.Вітренко шляхом проведення гранатної атаки, внаслідок якої постраждало біля 30 осіб тощо, свідчить про те, що тероризм все впевненіше закріплюється на теренах країн колишнього СРСР, в тому числі і в Україні. Проте слід констатувати, що наша держава вживає всіх необхідних заходів для запобігання поширення тероризму як зсередини, так і “імпорту” його ззовні. Указом Президента України було створено на базі СБУ Антитерористичний центр, завданням якого є координація зусиль правоохоронних органів у боротьбі з тероризмом.

Вельми позитивною є Директива Президента України щодо посилення боротьби з тероризмом, в якій зокрема розглядаються напрямки взаємодії правоохоронних органів, передбачається чіткий розподіл функцій для забезпечення ефективного виконання поставлених завдань. Однак в той же час необхідно зауважити, що законодавче тероризм як злочин не визнаний, тому фактично відсутнє чітке розуміння щодо меж такої дії, як тероризм. Події у Чечні засвідчили, що навіть наявність у Кримінальному Кодексі Росії визначення тероризму (ст. 205), наявність Федерального Закону Росії “Про боротьбу з тероризмом”, де чітко визначене поняття тероризму, злочинів терористичного характеру, органів, що ведуть боротьбу з тероризмом, район проведення антитерористичної операції тощо не дають підстав для ствердження про розуміння сутності тероризму широкими верствами населення, а інколи і вищими посадовими особами держави. Йдеться про ототожнення терористів і бандитів, коли з одного боку посадові особи Росії заявляють про знищення терористичних осередків у Чечні і в той же час кажуть про знищення бандитів у терористичних таборах.

Дуже суттєву роль відіграють засоби масової інформації, які впродовж доби багато разів повторюють неправильні вислови, наклеюючи ярлики на звичайних бандитів, що вони терористи, а на терористів, що вони бандити. Змістовна сторона цієї проблеми полягає в тому му, що у правовій державі повинні бути чітко визначені межі кримінально-караного діяння, і в той же час регламентований законодавчими актами механізм приведення в дію карального апарату держави. Спостерігаючи за розвитком подій в Чечні, постає ряд питань: якщо Росія здійснює боротьбу з бандитами, то чому вона використовує Збройні сили (авіацію, артилерію тощо), а не виключно сили та засоби МВС Росії, бо саме на останніх покладено законом завдання по охороні громадського порядку і забезпеченню захисту прав і свобод, життя та здоров’я, честі та гідності громадян від протиправних посягань? Чому Росія не сповістила, якщо це бандитські формування, про затримання декотрих членів цих формувань та притягнення їх до встановленої законом відповідальності? Якщо це терористи, то знову ж таки, чим може бути обумовлена участь у діях по їх знешкодженню Збройних сил і чому офіційні особи держави відкрито проголошують необхідність фізичної ліквідації ватажків терористських організацій, зокрема Шаміля Басаєва та Хаттаба, який є одним з джерел фінансування чеченських терористів? Якщо це терористи або бандити, то чому їх називають бойовиками? Отже, як бачимо, питань можна ставити дуже багато.

На нашу думку, головна причина полягає в тому, що слід чітко відмежовувати бандитів від терористів, а тероризм в свою чергу розділяти на два основні види: політичний та кримінальний. З огляду на викладене, проведемо компаративний аналіз для розмежування бандитизму від тероризму, а потім проаналізуємо оперативно-розшукові заходи по запобіганню тероризму в Україні. Відповідно до статті 69 КК України бандитизм визначається як організація озброєної банди з метою нападу на підприємства, установи, організації або на окремих осіб, а також участь у такій банді або у вчинюваному нею нападі(2). Якщо аналізувати етимологію слова бандит, то у тлумачному словнику української мови воно визначається як “озброєний грабіжник, розбійник; той, хто належить до банди”, у свою чергу банда визначається як “озброєна група злочинців, що чинять розбої, грабежі, вбивства”, в той же час бандитизм визначається як “злочинна діяльність озброєних банд, що чинять грабежі, розбої, вбивства; терористичну діяльність”(3). Отже, як бачимо, тлумачення слова допускає ототожнення бандитизму з терористичною діяльністю, проте законодавець, враховуючи формальну визначеність та чіткість норм права, закріпив відповідальність за бандитизм без ототожнення з терористичною діяльністю, тому що у самій диспозиції зазначається мета – напад на підприємства, установи, організації. Отже мета бандитизму обмежується досягненням певної матеріальної або іншої вигоди, проте процес отримання цієї вигоди не має пролонгованого характеру. Банда може створюватися як для вчинення грабежів, так і для вчинення інших протиправних діянь, головним чинником тут є стійкість банди та озброєність, як конструктивна ознака бандитизму взагалі. Банда не має на меті використовувати вплив як засіб для досягнення певної мети, тому що умисел членів банди обмежується досягненням результату внаслідок вчинення конкретного злочину. Тобто якщо банда вчинює напади на жінок з метою їх пограбування, то саме отримання матеріальних цінностей внаслідок вчинення пограбування є кінцевою метою, якщо банда вчинює вбивства підприємців з метою отримання грошей, то умисел на вчинення злочину теж обмежений лише досягненням корисливої мети.

В той же час, якщо організована озброєна група вчинює вбивства підприємців вже з метою залякати інших підприємців, з метою використати цей стан пригніченості для досягнення певних, нехай і корисливих цілей, то це вже є кримінальний тероризм. Слід чітко усвідомлювати механізм тероризму: вчинення злочину одними особами проти інших з метою впливу на третіх осіб (4). Тільки в цьому випадку, коли на створення цього стану занепокоєності були спрямовані дії злочинців з метою використати його для досягнення інших цілей може йтися тероризм. Треба усвідомлювати різницю між тлумаченням слова та його юридичним зазначенням, це допоможе позбутися аморфності у визначеннях, і сприятиме побудові дієвої програми по боротьбі з тероризмом. Проаналізувавши поняття бандитизму та його властивості, вважаємо за доцільне дослідити поняття тероризму і, на підставі викладеного, запропонувати певні заходи по його запобіганню в Україні.

В нашій державі стан наукових розробок з проблем тероризму дедалі набуває позитивної динаміки. Вивченням проблем тероризму в Україні займаються такі дослідники, як В.О.Глушков, В.В.Крутов, В.П.Ємельянов, В.Ф.Антипенко, С.М.Мохончук та деякі інші. Кожний з цих авторів по-різному підходить до висвітлення питань боротьби з тероризмом, аналізує різні рівні, форми прояву, аспекти цього явища, що зумовлене специфікою їх службової діяльності.

В.Ф.Антипенко визначає тероризм як застосування насильства для впливу шляхом залякування на недоторканість національних та наднаціональних інститутів, яке призвело до невинних жертв, або настання суспільно-небезпечних наслідків, або таке, що утворює загрозу їх настання (5). Як вважається, дане визначення має надто абстрактний характер, тому що не є зовсім зрозумілим, що автор вкладає в поняття “національних та наднаціональних інститутів”. Знову ж таки ми зтикаємось з проблемою, коли у юридичних формулюваннях використовуються не загальновизначені юридичні терміни, що спіткає одразу ж до постановки багатьох питань з приводу роз’яснення їх змісту. Можна також додати, що за таких визначень тероризм “не позбувається” політичної заангажованості, що в сучасних умовах не відповідає динаміці та параметрам розвитку такого небезпечного явища як тероризм. Вважається недоречним вживання поняття “невинні жертви”. Зрозуміло, що автор бажає продемонструвати, що жертвою від актів тероризму може бути будь-яка людина, яка не є причетною ні до терористів, ні до людей, від яких терористи будуть вимагати виконання або утримання від виконання певних дій. Проте термін “невинні” застосовується або у медицині або у випадках коли є вирок, ухвала суду, що вступили у законну силу, про невинуватість тієї чи іншої особи. Також, на наш погляд, взагалі немає винних жертв, будь-яка жертва є невинною (користуючись термінологією В.Ф.Антипенко). Знову ж таки, якщо особа визнана судом у встановленому законом порядку винною, то вона вже не є жертвою, а є злочинцем.

В.П. Ємельянов на науковому семінарі “Проблеми боротьби з тероризмом і злочинами терористичної спрямованості”, що проходив у Харкові 21 травня 1998 року, визначив тероризм як такі загальнонебезпечні дії або погрозу ними, що вчиняються публічно і посягають на громадську безпеку та спрямовані на створення в соціальній сфері обстановки страху, непокою пригніченості в цілях прямого або непрямого впливу на прийняття будь-якого рішення або відмови від нього в інтересах винних (6).

На наш погляд, це визначення вдало відображає сутність тероризму бо, по-перше, вказано на дії, які є загальнонебезпечними. По-друге, вказана альтернатива вчиненню загальнонебезпечних дій або погрози ними, що повніше показує саме характер цих дій. Заслуговує на увагу також диференціація спрямованості і цілей. Як ми вже ілюстрували вище, більшість попередників не робили поділу “спрямованості і цілей”, тому в багатьох випадках створення обстановки страху було водночас і спрямуванням і ціллю, тобто метою і засобом одночасно, що не давало змоги:

1) визначитися конкретно щодо мети тероризму;

2) як наслідок, унеможливлювало правильну кваліфікацію тих чи інших протиправних діянь.

Взагалі визначення мети є першочерговим завданням при кримінологічному аналізові злочинів, тим більше терористичних, характерною рисою яких є створення обстановки страху занепокоєння, пригніченості, дестабілізації, дезорганізації суспільства, як засобу для досягнення мети: впливу на прийняття чи утримання від прийняття будь-якого рішення міжнародною організацією, фізичною чи юридичною особою, державою. В той же час, на наш погляд, є не зовсім вдалим вживання терміну “соціальна сфера”. Ми всі живемо у суспільстві, тобто в соціумі. Будь-яка діяльність людини є соціальною, людина поза соціумом вже не є людиною як такою, вона позбувається людських якостей. Можливо вжиття поняття Тейяра де Шардена – ноосфера, тобто олюднена територія нашої планети. Тому, на нашу думку, краще вжити поняття “в суспільстві” замість “соціальної сфери”. Проаналізувавши поняття бандитизму, тероризму та їх розбіжності між собою, зупинимося на розгляді певних заходів, що здійснюють органи внутрішніх справ України по запобіганню тероризму. Останні часи характеризуються збільшенням кількості вчинених актів тероризму транснаціональними терористськими організаціями. Тому постає важливе завдання по виявленню та викриттю терористських організацій на теренах нашої держави. Оперативні працівники з метою виявлення та викриття терористських організацій використовують комплекс заходів для отримання інформації про:

  • організатора терористської організації / групи (його особисті дані, зв’язки з іншими терористськими
  • організаціями як в Україні, так і за її межами, судимість, інформація про участь у збройних конфліктах інших держав тощо);
  • якісний та кількісний склад організації (установчі дані членів організації судимість, розподіл обов’язків, ієрархію, механізм рекрутування, мотиви заняття злочинної діяльності тощо);
  • наявність зброї, вибухових речовин (місць схову, фактів та обставин використання, каналів постачання тощо);
  • наявність ядерних матеріалів або можливість доступу до них;
  • вчинені злочини та планування інших;
  • сталість складу організації (у більшості випадків існує ядро організації, яке, використовуючи пропагандистські методи, рекрутує до своїх лав нових членів, проте слід враховувати і той факт, що терористські організації можуть фінансуватися ззовні, тобто іноземними терористськими організаціями або державами чи окремими особами, які підтримують тероризм, і у цьому випадку викриття всього злочинного ланцюгу стає складнішим);
  • наявність міжособистісних стосунків (спільне проведення дозвілля, родинні, дружні або інші зв’язки; особливе занепокоєння у цьому аспекті викликає спорідненість членів організації на підставі релігії. Так за останніх часів зафіксовані фрагментарні спалахи терористичних актів, вчинених представниками радикальної ісламістської течії – ваххабізму, що ще раз свідчить про необхідність звернення особливої уваги оперативним підрозділам МВС на релігійні секти та інші неформальні об’єднання, що сповідують насильство);
  • спільне використання грошей, транспортних засобів, зброї, засобів комунікації та інших знарядь. Так, за допомогою супутникового зв’язку було виявлено розташування чеченського лідера Д.Дудаєва та потім знищено його, американцями були виявлені табори терористів у Талабані (частина Афганістану), після чого нанесені ракетно-бомбові удари. Отже, спільне використання тих чи інших знарядь злочинної діяльності спрощує викриття терористських організацій та притягнення злочинців до кримінальної відповідальності;
  • розподіл ролей при підготовці і вчиненні конкретного терористичного акту. Існування будь-якої організації залежить від справного механізму її дії. Одним з таких важливих механізмів є розподіл ролей, за допомогою якого до вчинення терористичних актів можна залучати “фахівців”, які мають певний досвід злочинної діяльності. Окрім цього, даний механізм дозволяє спеціалізуватися особам, що вчинюють акти тероризму. З одного боку, вчиняючи ці дії, вони набувають досвіду злочинної діяльності, а з іншого з вчиненням кожного нового злочину будуть вдосконалюватися їх знання, тому ний механізм не лише допомагає ефективному виконанню поставлених завдань, а й при правильній організації забезпечує існування і розвиток терористської організації;
  • існування корумпованих зв’язків з представниками владних і управлінських структур, особливо із співробітниками правоохоронних органів. На жаль, в світі є ще держави, які підтримують тероризм. Це прикрий факт, проте його слід враховувати при розробці тактики боротьби з тероризмом. Особливо складним завданням для органів внутрішніх справ за даного випадку є виявлення цих осіб, тому що вони користуються захистом держави. Щодо корупції співробітників правоохоронних органів можна лише констатувати, що за даного випадку майже повністю унеможливлюється боротьба з тероризмом, бо особи, яким за законом слід здійснювати цю боротьбу, насправді займаються переховуванням, прикриттям терористів і саме корумпування співробітників правоохоронних органів є одним з найефективніших методів протидії державній владі у боротьбі з тероризмом;
  • наявність у групі осіб, що мають практичний досвід участі у збройних конфліктах. Перманентні військові конфлікти різної інтенсивності є живлючим підґрунтям для підготовки членів військових формувань, у тому числі і терористських. З огляду на цю обставину особи, що мають досвід участі у бойових діях повинні бути поставлені на особливий облік;
  • наявність у групі осіб, що мають теоретичні та практичні знання застосування вибухових пристроїв. Цей пункт дещо співпадає з попереднім, проте за даного випадку, окрім вище перерахованих осіб, включають осіб, що проходили спеціальну військову підготовку у лавах ЗС України, або у інших спеціалізованих таборах, де їх навчали підривній справі. Яскравим прикладом таких таборів були спеціалізовані табори Хаттаба у гірській місцевості з метою підготовки бойовиків для ведення військових дій проти Росії;
  • джерела фінансування є важливою інформацією, з огляду на те, що саме демонтаж фінансового підґрунтя терористських організацій є одним з дієвих способів їх розладу. Встановивши їх, можна формувати подальшу стратегію і / або перевербувати терористів на свій бік і тим самим отримувати кошти немовби на проведення актів тероризму, або, перекривши ці джерела, сприяти розладу цієї організації;

Отримана інформація становить собою перший етап діяльності ОВС по боротьбі з тероризмом. Багатоаспектність як самого злочину, так і засобів його попередження, потребує вжиття виважених, ефективних кроків, за допомогою яких можна було б не лише попередити вчинення злочинів терористичного характеру і виявити осіб, що можуть їх вчинити, а й викрити джерела формування деструктивної поведінки у суб’єктів права. Виявлення цих джерел сприятиме їх докорінному винищенню і в подальшому унеможливленню інцидентів щодо повторного формування носіїв соціальної напруги. Згідно з отриманою інформацією уповноважені співробітники органів внутрішніх справ здійснюють комплекс попереджувальних заходів. Одним з елементів цього комплексу є система попереджувальних заходів стосовно отриманої інформації про спробу вчинення злочину, пов’язаного з нападом, яка містить такі елементи:

  • попередження громадян про вірогідний терористичний акт. Воно може носити як інформативний, так і імперативний характер. За першого випадку лінія поведінки осіб детермінована наявною інформацією та системою власних уявлень щодо реагування на неї. За другого випадку лінія поведінки осіб повністю регулюється наказами уповноважених державних органів, які покликані здійснювати державну владу щодо захисту найвищої соціальної цінності — людини;
  • розповсюдження інформації про рекомендовану поведінку громадян при вчиненні акту тероризму. Воно може відбуватись за допомогою різних засобів, починаючи від пам’яток про правила поведінки на випадок вчинення акту тероризму, і закінчуючи проведенням в організаціях установах спеціальних занять;
  • завчасна евакуація людей з будівель та інших споруд, які можуть бути пошкоджені під час вчинення акта тероризму;
  • взяття під посилену охорону громадян, представників організацій, фірм, інших закладів щодо яких є достовірна інформація про вірогідність заподіяння їм шкоди;
  • взяття під охорону імовірного об’єкту (посольство, житловий дім, стадіони, місця масового скупчення людей тощо) нападу;
  • здійснення превентивних заходів, що позбавляють можливості злочинців вчинити злочин, наприклад адміністративне затримання одного або декількох членів групи за дрібне хуліганство, відсутність документів тощо.

Разом з тим, проводяться невідкладні та першочергові заходи оперативними працівниками разом із слідчими. Під час проведення таких заходів вони повинні з’ясувати наступні питання:

  • хто організатор терористської групи;
  • хто фінансує цю групу;
  • скільки усього членів в групі, які посади вони займають в ієрархії терористської групи;
  • хто конкретно і в яких конкретно злочинах брав участь;
  • хто розробляв плани вчинення терористичних актів і організовував їх вчинення, розподіляв ролі між ними, здобував зброю або виготовляв вибухові пристрої;
  • яким чином повинен бути забезпечений відхід терористів з місця вчинення злочину.

Дієву допомогу у викритті терористів може надавати застосування ст. 14 Закону України “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю”, відповідно до якої учасник організованого злочинного угруповання може бути частково або повністю звільнений від кримінальної відповідальності та покарання, якщо він у процесі оперативно-розшукової діяльності, попереднього розслідування чи судового розгляду справи сприяє викриттю організованих злочинних угруповань та вчинених ними злочинів, притягненню винних до відповідальності, відшкодуванню збитків фізичним та юридичним особам і державі.

На підставі викладеного вважаємо, що перспективними напрямками удосконалення діяльності органів внутрішніх справ у боротьбі з тероризмом є:

  • створення єдиного автоматизованого банку даних про терористів та вчинені ними терористичні акти, включаючи іноземні, в якому перспективно було б відображати місце, час, спосіб вчинення, кількість терористів, їх організацію, викриття протегуючих їм представників державної влади, кількість постраждалих, жертв, майнові збитки, спричинені наслідки у суспільстві, досягнення мети;
  • підвищення якості проведення профілактичної роботи у середовищі іноземних студентів, особливо тих , що сповідують іслам;
  • на базі створених автоматизованих систем забезпечити інтерактивний зв’язок з аналогічними базами даних Інтерполу та Європолу, а також при необхідності укладати окремі домовленості між різними державами (наприклад з Ізраїлем, США, ФРН тощо);
  • з урахуванням транснаціоналізації тероризму удосконалити процеси спеціальної підготовки співробітників ОВС з метою якісного оновлення апарату органів внутрішніх справ для викриття та знешкодження терористських організацій;
  • особливу увагу приділяти вжиттю попереджувальних заходів у етнічних групах, в середовищі яких може зароджуватись та еволюціонувати тероризм.

Список використаної літератури

За матеріалами МВС України.
Уголовный Кодекс Украины: Научно-практический комментарий. – К.: Правові джерела, 1998. – С. 280.
Новий тлумачний словник української мови. – К.: Аконіт, 1999. – T. 1. – С. 87-88.
В.А.Ліпкан Щодо поняття тероризму // Вісник Академії правових наук України № 4, 1998. – С. 219-221
В.Ф.Антипенко Тероризм: кримінологічна та кримінально-правова характеристика, К.: НБУВ, 1999, – С. 53.
Див.: Вісник Академії правових наук України № 4, 1998. – С. 207-223.

Вы должны быть авторизованы, чтобы оставить комментарий.