| Главная | Рубрики | Информация о центре | Ссылки |                                                                                                                  Регистрация | Вход

Андрушкo П.П. 
Зав. кафедри кримінального права та кримінології
Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Міністерство освіти і науки України, Одеська національна юридична академія, Актуальні проблеми держави та права, вип. 8, ISBN 966-7694-21-6, 2000 Стр. 72 – 78

Перехід України до ринкової економіки, зміни в політичній організації суспільства зумовили появу діянь, метою вчинення яких є вирішення певних проблем політичного та економічного характеру шляхом залякування населення, пред’явлення вимог до органів влади, політичних партій, громадських і релігійних організацій, підприємств, установ, організацій, певних категорій громадян, зокрема тих, що здійснюють підприємницьку діяльність, окремих груп населення та окремих громадян вчинити чи утриматися від вчинення певних дій. Такі вимоги нерідко поєднуються з погрозою вчинити, а інколи і з реальним вчиненням різного роду суспільно-небезпечних діянь (вибухів, підпалів, застосування отруйних, радіоактивних речовин, збудників хвороб тощо), якими створюється стан на­пруженості, нестабільності, страху у суспільстві чи в окремих групах населення, заподіюється шкода громадській безпеці чи створюється загроза її заподіяння тощо. Подібні діяння отримали назву злочинів терористичної спрямованості.

Зазначимо що питання про виділення окремої групи злочинів терористичної спрямованості та вичерпне визначення кола таких злочинів є досить спірним. Окремі вчені, зокрема M.I. Бажанов, вважають що у кримінальному праві поняття злочинів терористичної спрямованості є зайвим, бо воно розмито, внаслідок чого таке поняття для кримінального права є неможливим [1]. Не вступаючи у дискусію з цього питання, звернемо увагу на те, що необхідність та доцільність поповнення КК спеціальним складом злочину «тероризм» визнається більшістю вчених і працівників правозастосувальних органів, а також і народними депутатами України.

Крім того вдосконалення кримінального законодавства щодо відповідальності за діяння терористичного характеру зумовлюється і необхідністю виконання Україною взятих на себе зобов’язань з міжнародно-правових та двосторонніх договорів, імплементації норм міжнародного права у внутрішнє кримінальне законодавство.

Особливістю діянь теоретичної спрямованості в Україні, на відміну від більшості країн, що утворилися після розпаду СРСР, є те що такі діяння мають переважно економічне забарвлення, а не спрямовані на досягнення політичних цілей.

Тому постає надзвичайно складна проблема визначення місця складу злочину «тероризм» у системі Особливої частини КК, змісту його ознак, співвідношення з іншими складами злочинів, їх розмежування та кваліфікації за сукупністю.

У проекті нового Кримінального кодексу, якого 9 вересня 1998 року було прийнято Верховною Радою України у першому читанні, в розділі «Злочини проти громадської безпеки» його Особливої частини поміщена окрема ст. 232 «Тероризм», в частині 1 якої передбачена відповідальність за вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, які створювали небезпеку загибелі людей або заподіяння значної майнової шкоди чи інших тяжких наслідків, якщо такі дії були вчинені з метою порушення громадської безпеки, залякування населення або впливу на прийняття рішень органами державної влади чи місцевого самоврядування, а також погроза вчинення таких дій з тією самою метою. Паралельно з роботою над проектом нового Кримінального кодексу велась робота і над доопрацюванням підготовленого ще у 1996 році Службою безпеки України проекту Закону «Про посилення боротьби з терористичними виявами», якого було прийнято 6 жовтня 1998 року як Закон «Про внесення змін до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів України». Цим Законом КК було доповнено ст. 601 «Тероризм». Порівняно із згадуваною ст. 232 проекту КК ст. 601 має суттєві відмінності, зумовлені різними концептуальними підходами авторських колективів до визначення місця складу злочину «тероризм» у системі Особливої частини КК, кола охоронених ним суспільних відносин, інших ознак цього складу. Частиною 1 ст. 601 відповідальність передбачена за вчинення, підготовку вчинення або погрозу вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, що створюють небезпеку для життя чи здоров’я людини, чи загрозу настання інших наслідків, якщо вони здійснені з метою спонукання органу державної влади, органу місцевого самоврядування або їхніх посадових осіб, міжнародної організації чи її представника, а так само фізичної або юридичної особи чи групи осіб вчинити будь-яку дію або утриматися від її вчинення чи спрямовані на залякування населення, провокацію війни або воєнного конфлікту, спричинення міжнародних ускладнень (підкреслені слова — це відмінності від тексту ст. 232 проекту КК. — Авт.). Порівняння тексту ч. 1 ст. 232 Проекту КК і ч. 1 ст. 601 дає підстави для висновку, що законодавцем суттєво зміщено акценти щодо визначення сутності та змісту складу злочину «тероризм». Редакційно ч. 1 ст. 601 викладена невдало, окремі ознаки складу злочину описуються розпливчасто, нечітко, суперечливо, можливе їх різне тлумачення, відсутні чіткі критерії відмежування складу злочину «тероризм» від суміжних складів злочинів. Аналогічного висновку можна дійти і щодо ознак кваліфікованих видів складу злочину (ч.ч. 2, 3 ст. 601). У примітці до ст. 601 дається визначення понять «терористична група» і «терористична організація», відповідальність за створення яких, керівництво ними чи участь у них передбачена ч. 4 ст. 601 як самостійний вид складу злочину «тероризм». Законом від 6 жовтня 1998 року, крім того, в новій редакції викладена ст. 1231 чинного КК, окремі положення якої теж недостатньо чіткі та однозначні.

Все це зумовило обґрунтоване застосування Президентом України вето щодо прийнятого 6 жовтня 1998 року закону і повернення його до Верховної Ради для повторного розгляду з пропозиціями, у яких зазначаються головні недоліки Закону: суттєві юридичні недоліки, розпливчастість диспозиції ч. 1 ст. 601, відсутність чіткої концепції поняття тероризму тощо. Президентом також запропоновані нові редакції відповідних норм. При цьому склад злочину «тероризм» Президент України пропонує включити до гл. Х КК під № 2063. За змістом і текстуально пропонована Президентом редакція ст. 2063 в основному збігається з текстом наведеної раніше ст. 232 прийнятого у першому читанні Проекту КК.

У підготовленому для другого читання проекті Особливої частини КК ч. 1 ст. 232 пропонується викласти у редакції, запропонованої народним депутатом В. Медведчуком: «Тероризм, тобто застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, які створювали небезпеку для життя чи здоров’я людини або заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків, якщо такі дії були вчинені з метою порушення громадської безпеки, залякування населення, провокації громадського чи воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення або з метою впливу на прийняття рішень, або вчинення чи невчинення дій органами державної влади чи місцевого самоврядування, службовими особами цих органів, об’єднаннями громадян, юридичними особами чи групами осіб, або привернення уваги громадськості до певних політичних, релігійних або інших поглядів винного (терориста), а також погроза вчинення зазначених дій з тією самою метою» (підкреслено доповнення до тексту ч. 1 ст. 232, прийнятої у першому читанні. — Авт.). Наведена редакція ст. 232 проекту КК свідчить про зміну концептуального підходу законодавця до поняття злочину «тероризм» — за основу взята непідтримана Президентом України концепція Закону від 6 жовтня 1998 року — концепція широкого розуміння поняття тероризму, об’єкта посягання цього злочину та ознак його об’єктивної сторони.

У літературі також відсутня єдність підходу до визначення місця загального складу злочину «тероризм» у системі Особливої частини КК та змісту його ознак. Зокрема, В.П. Ємельянов пропонує такий «оптимальний» варіант складу цього злочину: «Тероризм, тобто вчинення чи погроза вчинення вибуху, підпалу чи інших загальнонебезпечних дій, що можуть потягти загибель людини або інші тяжкі наслідки і спрямованих на залякування населення з метою спонукання органу державної влади, органу місцевого самоврядування, міжнародної організації чи їхніх представників, а також фізичної або юридичної особи чи групи осіб до вчинення або відмови від вчинення якої-небудь дії» [2]. Схожа в концептуальному підході позиція, висловлена В. Ліпканом [3], О. Богдановим [4].

Спільністю позиції В. Ємельянова, В. Ліпкана та О. Богданова в концептуальному підході є визначення мети вчинення терористичних актів як спрямованості цих дій на залякування населення, а їхніми адресатами є не лише органи влади та органи місцевого самоврядування, а й міжнародні організації чи їхні представники, юридичні та фізичні особи чи групи осіб. Погоджуючись із позицією не лише зазначених, а й більшості вчених, які займаються дослідженнями проблем відповідальності за тероризм, відзначимо, що ознаки складу злочину «тероризм» мають бути сформульовані таким чином, щоб склад тероризму не вступав у протиріччя з іншими складами злочинів і не примушував у правозастосувальній практиці постійно кваліфікувати діяння, що підпадають під його ознаки, за сукупністю з іншими злочинами; звернемо увагу на те, що пропонованим В. Ємельяновим, В. Ліпканом, О. Богдановим та деякими іншими вченими формулюванням складу злочину «тероризм» властиві саме ці недоліки. Це зумовлене насамперед визнанням адресатами «спонукання» будь-яких юридичних і фізичних осіб. На це зверталась увага О. Бантишевим [5]. Визнання адресатами «спонукання» фізичних осіб суттєво ускладнить визначення чітких критеріїв відмежування тероризму від таких складів злочинів як вимагання, протидія законній підприємницькій діяльності, примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’я­зань, інших складів, ознакою яких є примушування певних осіб до вчинення (невчинення) певних дій, наприклад, від складів злочинів, передбачених ст.ст. 1881, 1893, 190.

Для більшості позицій характерна спільність підходів до визначення характеру та змісту діяння (вибух, підпал, інший загально-небезпечний спосіб або погроза їх вчинення), конкретної мети (спонукання певних «адресатів» вчинити певні дії чи утриматись від їх вчинення), проміжної мети (залякування населення, створення обстановки страху, пригніченості, напруженості тощо на соціальному рівні) та, як правило, кінцевої мети, яка або співпадає із проміжною, або переслідує досягнення певних цілей за рахунок дій третіх осіб за допомогою вчинення терористичних актів. При цьому окремі вчені вважають, що кінцева мета вчинення терористичного акту може мати як злочинний, так і незлочинний характер, з чим погодитися не можна.

Разом з тим не можна погодитись і з позицією вчених, зокрема М. Бажанова, які вважають, що яке би поняття тероризму не вкладалось у КК, воно завжди вимагатиме кваліфікації за сукупністю злочинів, оскільки поняття «тероризм» завжди буде надто загальним, що змушуватиме застосовувати, крім статті «тероризм», також інші статті, що встановлюють конкретну відповідальність за цей злочин, яка може бути більш тяжкою, більш суворою, ніж за тероризм [6].

При визначенні та формулюванні ознак складу злочину «тероризм» необхідно, очевидно, керуватися принципом досягнення максимальної єдності підходу до криміналізації різних виявів тероризму, який не витримується у проекті КК, законодавчого визначення чітких критеріїв відмежування тероризму від так званих суміжних складів злочинів (бандитизму, масових безпорядків, диверсії, хуліганства, дій, що дезорганізують роботу виправно-трудових установ, тощо).

За основу законодавчого формулювання складу злочину «тероризм» може бути взята ст. 232 проекту КК, прийнятого у першому читанні. При цьому вона потребує певних уточнень і доповнень.

По-перше, об’єктом посягання при тероризмі мають визнаватися громадська безпека, громадський порядок і народне здоров’я.

По-друге, безпосередньо у ст. 232 проекту КК необхідно вказати мотиви вчинення передбачених нею діянь: з мотивів, що носять політичний, економічний, ідеологічний, релігійний, расовий або націоналістичний характер, чи спрямовані на досягнення цілей, що носять такий характер.

По-третє, «адресатами» терористичних актів, до яких пред’являється вимога вчинення певних дій або утримання від їх вчинення, мають визнаватися лише органи державної влади чи місцевого самоврядування, об’єднання громадян, інші юридичні особи (варіант — лише підприємства), певні неформальні (нелегалізовані) групи осіб, що мають спільні інтереси (політичні, економічні, демографічні, ідеологічні, релігійні, расові).

З урахуванням викладеного може бути запропонована наступна редакція основного складу злочину «тероризм».

«Тероризм, тобто вчинення вибуху, підпалу, інших загально-небезпечних дій або застосування насильства, які створювали загрозу загибелі людей або заподіяння значної майнової шкоди чи інших тяжких наслідків, якщо такі дії вчинені з мотивів, що носять політичний, економічний, ідеологічний, релігійний, расовий і націо­налістичний характер або спрямовані на досягнення цілей, що носять такий характер, з метою порушення громадської безпеки, громадського порядку, залякування населення чи впливу на прийняття рішень органами державної влади чи місцевого самоврядування, об’єднаннями громадян, неформальними групами осіб, що мають спільні інтереси, підприємствами, а також погроза вчинення таких дій з тією самою метою».

Щодо кваліфікованих видів складу злочину, то, як здається, вони можуть бути сформульовані у редакції, передбаченої частинами 2 та 3 ст. 232 проекту КК. При цьому у ч. 4 статті доцільно зберегти норму про звільнення від кримінальної відповідальності особи, яка брала участь у підготовці акту тероризму, якщо вона добровільно повідомила про нього органам державної влади, чим сприяла відверненню акту тероризму.

Література:
Науковий семінар з проблем боротьби з тероризмом та злочинами терористичної спрямованості // Вісник Академії правових наук України. — 1998. — № 4. — С. 215.
Емельянов В. П. Терроризм как явление и как состав преступления. — X.: Право, 1999. — С. 194.
Ліпкан В. Актуальні проблеми розроблення кримінально-правової норми про відповідальність за тероризм // Право України. — 2000. — № 3. — С. 77-80.
Науковий семінар з проблем боротьби з тероризмом та злочинами терористичної спрямованості. — С. 219.
Там же. — С. 217.
Там же. — С. 215.

Вы должны быть авторизованы, чтобы оставить комментарий.