Главная | Рубрики | Информация о центре |Ссылки                                                                                                                  Регистрация | Вход

Аналітичний огляд з проблем протидії жіночій злочинності № 4

Жінка за своєю природою асоціюється з такими цінностями, як турбота, ніжність, збереження домашнього затишку. Але, на жаль, існує й інша природа жінки. Це деструктивні прояви руйнівної поведінки. Йдеться про жіночу злочинність.

Дана проблема давно вже цікавить багатьох вітчизняних і закордонних вчених в галузі кримінології, які присвячують багато своїх  дослідженнь саме даній темі.

В статті Павленко І.В. «Жіноча злочинність і суспільство», опублікованій в журналі «Юридичний журнал», 2008-3 (с.76-78), зазначається, що проблема жіночої злочинності в науці ніколи не вважалась першорядною, оскільки серед злочинців особи жіночої статі не перевищують 18 %. За даними автора, останніми роками спостерігається помітна криміналізація прекрасної половини населення України. Якщо в 1992 році було притягнуто до кримінальної відповідальності 29 тис. жінок, то у 1996 р. – понад 59 тис., тобто вдвічі більше. В 2004 році ця цифра становила 73 тис. жінок. І з кожним наступним роком маємо невтішну тенденцію.

Які ж злочини вчиняють жінки? В статті зазначено,що офіційної статистики не існує  про структуру жіночої злочинності, томуможна спиратись лише на соціологічні дослідження та статистику місць позбавлення волі. Так, крадіжки становлять близько 32 %, умисні вбивства та тяжкі тілесні ушкодження – 23 %, злочини, пов’язані з незаконним обігом наркотичних речовин – 16 %, грабежі і розбої – 11 %, економічні злочини (розкрадання, хабарництво) – 15 %. Звертає увагу агресивність жіночої частини злочинного середовища: 35 % засуджених жінок покарані саме за агресивні (насильницькі) злочини .

Автор зазначає, що проблема жіночої агресивності є досить серйозною, що доведено непоодинокими випадками  історії людства. Достатньо згадати Дар’ю Салтикову (прізвисько «Салтичиха»), яка замучила в своєму підмосковному маєтку 138 кріпосних. Як було встановлено слідством, вона власноручно била їх батогом, поліном, виставляла голими на мороз, саджала в розпорошений мурашник, обпікала окропом. Приголомшена даними слідства Катерина II засудила Салтикову до довічного позбавлення волі. Наступний випадок: в Києві в 1922 році була заарештована слідча-чекістка, венгерка Ремовер. Вона обвинувачувалась у розстрілі 80 заарештованих, переважно молодих людей. Ремовер була визнана душевно хворою на підставі статевої психопатії. Слідство встановило, що Ремовер розстрілювала не тільки підозрюваних, але й свідків. Також згадаймо комісаршу Нестеренко, яка працювала в НКВД. Вона змушувала червоноармійців ґвалтувати в своїй присутності беззахисних жінок, дівчат, в тому числі малолітніх (с.76).

Автор зазначає, що дослідження злочинності жінок свідчать про таке: якщо чоловіча жорстокість багато в чому має природній, тваринний характер, то жіноча жорстокість є більш «олюдненою» і фомується не стільки підсвідомою сферою «ВОНО», скільки розумною сферою людського «Я». Дуже важливе значення має жіноча чуттєвість як складова психіки. Будь-які, навіть найуніфікованіші людські поривання і бажання, проходячи через свідомість жінки, набувають певного специфічного забарвлення, джерелом якого, перш за все, є жіноча чуттєвість. Саме гіпертрофована чуттєвість є рідною сестрою жорстокості, особливо якщо вона має або природні аномалії, або позбавлена можливості нормального функціонування внаслідок тих чи інших обставин. Ось чому жорстокість жінок-злочинців ніколи не буває послідовною і продуктивною, на відміну від жорстокості чоловіків (с. 77).

На переконання автора, у суспільстві інтерес до проблеми жіночої злочинності завжди був неабиякий. Це, зокрема, можна пояснитипатріархальною будовою суспільства, історією, менталітетом. Всі хочуть побачити її  – ту, яка є берегинею домашнього спокою, яка є люблячою матір’ю і дружиною, яка є просто жінкою. Як вона змогла вчинити злочин? Як посміла переступити поріг закону і справедливості?

Автор зазначає, що відповіді на ці питання потрібно шукати в детермінантах або причинах жіночої злочинності. Що ж штовхає жінку на вчинення злочину? Брак розуму, як вважали середньовічні інквізитори, які керувалися гіпотезою, що будь-яка жінка з часів Єви через свою дурість здатна на злочин. Можливо, біологічні (антропологічні) особливості є причиною жіночої злочинності, як зазначив Чезаре Ломброзо в своїй відомій праці «Жінка – злодійка і повія». Він, зокрема, відзначав: «дуже часто злочини, вчинені жінками, мають дуже складну передісторію. Злочинці-жінки подібно дітям хворобливо вразливі до всякого роду зауважень. Вони незвично легко піддаються почуттю ненависті, і незначна перешкода чи невдача в їх житті збуджують в них лютість, яка штовхає їх до злочину. Будь-яке розчарування збуджує лютість до тієї людини чи предмета, які стали причиною їх виникнення, і кожне незадоволене бажання сповнює їх ненавистю до навколишніх навіть коли ні до чого причіпитися.Невдача викликає в їх душі страшну злість проти тих, хто більш влаштований у житті, особливо, якщо ця невдача залежить від їх власної нездатності. Те ж саме, але в більш різкій формі, відбувається у дітей, які часто б’ють кулаками предмет, на який наштовхуються, і тим самим завдають собі біль. З цього випливає убогий психічний розвиток жінок-злочинців, залишок здатності, який притаманний дітям і тваринам сліпо реагувати на біль, кидаючись на її найближчу причину, навіть якщо вона є формою неживого предмета». Слід зазначити, вчення Ломброзо мало значний вплив на подальший розвиток кримінальної та суміжних з нею наук. Тому біологічний чинник жіночої злочинності не можна повністю нівелювати.

На переконання автора,  наука керується соціальними факторами у детермінації злочинності, зокрема і жіночій. Так, характерний для XIX ст. процес емансипації жінок поруч з позитивними мав і негативні сторони. Дослідження в психології стверджують, що маскулінізація жінок призводить до появи у них чоловічої психології, що й штовхає певну їх частину до «чоловічих» злочинів (вбивства, нанесення тілесних ушкоджень, шахрайства, грабежі тощо). Поява суто чоловічих рис у характері жінок спричиняє їх потяг до безладного статевого життя, паління, надмірного вживання алкоголю. Як свідчить статистика, кожна десята жінка-злочинець залежна від наркотиків, а п’ята – від алкоголю .

Також, на думку автора, є проблеми історичного характеру. Споконвіку на українських землях жінка була господинею, виховувала дітей, переважно вела домашнє господарство. Ці самі обов’язки залишились у неї і сьогодні. Але, крім цього, вона ще й працює, без чого в сучасному світі не можна обійтися. Тут знову ж таки, як мінімум дві причини: по-перше, це потрібно самій жінці як особистості, для самореалізації своїх тих чи інших здібностей, для спілкування врешті-врешт, а по-друге, дуже часто чоловік як глава сімейства не може забезпечити родину самостійно. Зайнятість жінки у суспільному виробництві, домашній клопіт, виховання дітей може стати за тих чи інших обставин конфліктом у сім’ї. Тому це навантаження на жіночі плечі іноді нерідко бувають причиною стресів, депресій, а отже, і спонукають на криву стежину.

Також не можна забути і про фізіологічні фактори жіночої злочинності (фази менструального циклу, вагітність, період клімаксу), оскільки в організмі жінки відбуваються певні гормональні «бурі», які мають вплив і на психіку. Адже не випадково дослідження медицини враховуються законодавцем при конструюванні статей закону. Так, вчинення злочину жінкою, яка була в стані вагітності є обставиною, яка пом’якшує покарання. Також слід більш глибоко вивчити так званий афект Аффешенбурга – важкий психічний стан жінки, зумовлений пологами. Це питання трохи вивчене, адже невипадково  в Кримінальному кодексі 2001 року був введений новий для кримінального права України склад злочину, передбачений ст. 117 вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини. Але в Україні на сьогодні немає жодної фундаментальної наукової роботи з цього питання.

Автор відмічає,  проблема жіночої злочинності є актуальною в суспільстві. Тому на неї не можна не звертати уваги. Насамперед повинні проводитись запобіжні заходи щодо злочинності взагалі, а щодо жіночої, зокрема. Це накшталт бесід, демонстрації фільмів у дитсадках, школах і т. д. Щодо осіб, які відбули покарання державою розробляються програми реабілітації цих осіб Також існують загальнодержавні програми. Так, Кабінет Міністрів України постановою № 1834 від 27 грудня 2006 р. затвердив Державну програму з утвердження гендерної рівності в українському суспільстві на період до 2010 року. Необхідно також істотно підвищити роль громадськості у боротьбі з жіночою злочинністю, зокрема, різних феміністських організацій і благодійних фондів. Та цього замало.

Зрозуміло, що повністю позбутися цього лиха неможливо. Але державі та суспільству потрібно багато в чому попрацювати в цьому напрямі, оскільки жінка повинна бути берегинею людського роду, а не його нищівником. Жіноча злочинність – це не тільки проблема держави, це проблема суспільства.

У статті Нікітенко С.В. «Профілактика корисливих  та корисливо-насильницьких злочинів, скоєних жінками на тлі наркоманії», опублікованій в журналі «Юрист», 2009-№5 (с. 123-127), зазначається, що сучасні умови громадського життя, що супроводжуються протиріччями в соціально-політичних та економічних процесах, мають настільки ж суперечливий вплив на стан злочинності в цілому, як і на стан жіночої злочинності зокрема. Гострота криміногенної ситуації в Україні відзначається не тільки небезпечними масштабами злочинності, а й зростаючим рівнем її руйнівного впливу на життєдіяльність суспільства.

На думку автора, політична нестабільність, загострення соціально-економічних проблем прискорили розвиток негативних явищ у динаміці та структурі злочинності. Незважаючи на те, що в останні роки спостерігається нестійка тенденція до зменшення рівня злочинності (пік його у нашій країні припадає на 2000 рік, коли було зареєстровано 558,7 тис. злочинів), він не може не турбувати суспільство. Соціально зумовленими є і негативні тенденції у кримінологічній характеристиці осіб, котрі скоїли злочини. В умовах соціальних проблем, що загострюються, посилюється вплив на злочинність алкоголізму і наркоманії, а також спостерігається зростання злочинності серед жінок.

Автор зазначає, що вибіркові кримінологічні дослідження, присвячені проблемам жіночої злочинності, незмінно виявляють кількісні та якісні її особливості, відмінні від злочинності чоловіків, що дозволило виділити цей вид злочинів із структури всієї злочинності як відносно самостійний структурний елемент.

Автор вважає, що особливу актуальність в останні роки набувають проблеми попередження корисливих ікорисливо-насильницьких злочинів, скоєних жінками. Це зумовлюється негативними тенденціями, пов’язаними із злочинністю серед жінок, що проявилися в останнє десятиліття: зростанням її в цілому і несприятливими змінами у структурі; перевагою в ній злочинів з корисливою і корисливо-насильницькою спрямованістю; значним матеріальним збитком, котрий завдається корисливими злочинами різним формам власності; необхідністю проведення цілеспрямованої профілактичної роботи з урахуванням специфічних причин і умов, що сприяють скоєнню злочинів жінками; попередження віктимної поведінки жінок, стосовно яких скоюються корисливі та корисливо-насильницькі злочини(с.124).

На думку автора, ще недостатнім є рівень наукової розробки проблем корисливої та корисливо-насильницької злочинності серед жінок, її впливу на інші види злочинності, особливо на злочинність неповнолітніх, а також на віктимологічні аспекти корисливих і корисливо-насильницьких злочинів, скоєних жінками.

Згідно з офіційними статистичними даними у 2003 р. виявлено близько 58 тис. злочинів, пов’язаних із незаконним обігом наркотиків. Кількість зареєстрованих споживачів наркотиків у країні складає 107,1 тис., із них жінок – майже 26%, з яких –  68% у віці до 30 років.За підрахунками спеціалістів, з урахуванням латентності фактичні показники перевищують наведені дані майже в 10 разів.

Автор зазначає, що сила і спрямованість зв’язків між кримінальною поведінкою і наркоманією серед жінок трактуються сьогодні неоднозначно й суперечливо. Покращання наркологічної допомоги жінкам сьогодні вимагає нових диференційованих способів та засобів лікування, а також виховного впливу на основі особливостей клінічних закономірностей, наявних умов у диспансерах і місцях позбавлення волі.

Автором проаналізовано вплив особистісних змін і одержаних характерологічних особливостей у результаті наркотизації умов життя і виховання, гостроти хворобливих проявів, тяжкості різних видів наркоманії на злочинну поведінку хворих на наркоманію взагалі, і жінок зокрема.Основою такого вивчення є аналіз результатів проведених опитувань серед жінок-наркоманок, засуджених за скоєння злочину (с.125).

Автором з’ясовано характер впливу соціальних, особистісних і хворобливих проявів на протиправну поведінку у жінок, хворих на наркоманію. Зокрема, зазначається, що проблема лікування жінок, як злочинців-наркоманок, нерозривно пов’язана з проблемою їхнього перевиховання, хоча при уважному вивченні цих питань у клініці наркоманії цілком можна виділити фазу майже суто медичну (при загрозі життю і здоров’ю) і фазу ресоціалізації особистості або виховного впливу. Таким чином, боротьба з наркоманією є як медико-соціальною, так і кримінологічною проблемою.

Опитування жінок, які неодноразово притягувалися до примусового лікування, дозволило автору виділити окремі позиції, що є замкнутою системою руйнування особистості через наркотизм в окремі вікові періоди. Зокрема, зазначаються фактори, що, на думку автора, призвели до залучення особи до наркотиків: у віці до 15 років – погані стосунки між батьками (або відсутність одного з батьків), алкоголізм у родині, раннє прилучення до наркотиків, токсичних речовин (таблетки, ефірні рідини); від 15 до 18 років – звички найближчого оточення, дія загальноприйнятих алкогольних і наркоманійних традицій, які призводять до формування систематичного свідомого їх споживання; 19-25 років – економічна самостійність і безконтрольність; конфлікти в родині, низький культурний рівень, вузькі споживчі інтереси і заробітна плата підтримують можливість придбання наркотиків.

На думку автора, в Україні фіксується тенденція до зростання як жіночої злочинності взагалі, так і жіночої злочинності корисливої та корисливо-насильницької спрямованості, а також: посилення жорстокості, насильства при вчиненні таких злочинів жінками; усе більша заміна ролі жінок з пасивної виконавиці, підсобниці у скоєнні цих злочинів на роль ініціатора й організатора; зростання кількості суто жіночих груп і груп з перевагою в їх складі жінок; зближення особливостей чоловічої і жіночої злочинності, в тому числі за способами вчинення злочинів і за способами насильницьких дій.

Автор зазначає, що поведінка злочинниць корисливої і корисливо-насильницької спрямованості має свої особливості, відмінні від поведінки чоловіків: велика лабільність, ранимість, уразливість жіночої психіки; надмірна емоційність, запальність, залежність від стану емпатії або ж симпатії референтних груп; значна залежність від умов виховання у батьківській родині, більш складна ситуація у власній сім’ї, неблагополучне особисте життя; підвищене прагнення забезпечити матеріальний добробут сім’ї у складних економічних умовах будь-якими, в тому числі й протиправними, методами; велика залежність власної злочинної поведінки від впливу мікросередовища і конкретних осіб.

За даними автора в Україні існує ряд факторів, які роблять жінок найбільш уразливою і відносно криміногенною соціальною групою, що потребує посиленої уваги всіх суб’єктів профілактики жіночої злочинності: об’єктивно значна залежність жінки від системи здійснюваних в умовах реформ соціальних гарантій; соціальна незахищеність жінок, їх нерівноправне, незважаючи на всі декларації, становище в суспільстві порівняно з чоловіками; історично сформована прив’язаність жінки до найбільш залежних від державного патерналізму сфер діяльності і непропорційно велика зайнятість жінок на робочих місцях з перевагою неспеціалізованої чи ручної праці; особливості традиційної поведінки жінок на ринку праці: пасивність, менша схильність до професійної мобільності, більше прагнення до соціального комфорту на робочому місці, ніж до професійної самореалізації та росту; більша, ніж у чоловіків, невідповідність формальної освіти реальній кваліфікації, а реальної освітньо-кваліфікаційної структури — фактичним потребам ринку праці; реальні труднощі „подвійної зайнятості”, що загострюються розпадом неадекватної соціальної інфраструктури, конфліктом установок і цінностей трудової та сімейної сфер; низький рівень моралі в суспільстві та моральна деградація значної частини жінок, які пов’язують своє благополуччя з проституцією, звідництвом, злодійством тощо (с.126).

Як зазначає автор, дієвими заходами профілактики жіночої корисливої та корисливо-насильницької злочинності всіх рівнів можуть бути: проведення аналітичної роботи стосовно виявлення видів нефінансової підтримки сімей і шляхів її надання; зменшення зайнятості на виробництві певної категорій жінок, самотніх матерів, матерів з дітьми–інвалідами, жінок, котрі мають маленьких дітей, за рахунок відповідної соціальної політики, яка замінила б втрачений заробіток сімейною допомогою на дітей; внесення істотних змін у соціально-економічну політику держави, зокрема, підвищення конкурентоспроможності жінок на існуючому ринку праці і тим самим компенсування об’єктивно не усунутих факторів, що породжують відносну неконкурентоспроможність жінок, формування нової структури зайнятості та нового сучасного ринку праці; внесення змін у трудове законодавство, встановивши для підприємств (об’єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування жінок, які мають двох або більше малолітніх дітей; проведення змін у соціальній політиці, забезпечивши фінансування соціальних пільг для жінок з державного бюджету, тим самим підвищивши їх конкурентоспроможність на ринку праці; забезпечення державного сприяння жіночим організаціям та асоціаціям, які реально допомагають жінкам; законодавче забезпечення розробки, впровадження та використання тестів професійних можливостей і кваліфікації, максимально широке використання цих тестів при прийомі на роботу. Відмова у роботі жінці, яка успішно склала такі тести, може стати основою для обвинувачення в дискримінації, що буде певною соціальною гарантією дійсно компетентним працівникам; створення державного структурного антидискримінаційного органу з прав жінок та прийняття  Державної  програми  боротьби  з жіночою  злочинністю в Україні, яка передбачала б встановлення соціальних і правових гарантій, а також пільги для жінок, звільнених з місць позбавлення волі, можливість створення Фонду допомоги жінкам, які перебувають у місцях позбавлення волі, та жінкам, які відбули покарання, інші організаційно-правові заходи підтримки розглянутої групи жінок; розробка реальної програми щодо організації активної взаємодії органів внутрішніх справ із засобами масової інформації в усіх аспектах профілактики жіночої злочинності; безвиняткове застосування та суворий контроль за порушенням правил адміністративного нагляду за раніше засудженими жінками; продовження контролю підрозділів кримінальної міліції у справах неповнолітніх за дівчатами й після досягнення ними повноліття, до 21-23 років або вступу до шлюбу.

За аналогією зрозробленою системою ювенальної юстиції доцільно вивчити та розробити питання про феміністичну юстицію, яка повинна враховувати кримінально-правові, кримінально-процесуальні і кримінально-виконавчі аспекти жіночої злочинності.

Автор вважає, що потрібно переглянути деякі положення кримінально-виконавчого законодавства, що стосуються засуджених жінок, зокрема: створити сприятливі умови їх утримання, які б враховували специфіку статі, психології і фізіології. Цьому можуть сприяти заходи щодо розукрупнення існуючих установ по відбуванню покарання за рахунок організації нових у тих регіонах, де вони відсутні; необхідно зняти будь-які обмеження на тривале побачення зі своїми неповнолітніми дітьми для засуджених жінок; при установах відбування покарання створити спеціальні блоки матері та дитини, де б перебували жінки, засуджені за скоєння злочинів і які мають дітей віком до 3-х років; змінити систему установ по виконанню покарання для жінок, додавши до існуючих за чинним законодавством двох видів режиму — загального та суворого — посилений режим, де б утримувались особи, що раніше відбували покарання у вигляді позбавлення волі; створити окремі установи по відбуванню покарання за видами злочинів або об’єднати таких злочинниць у межах одного відділу соціально-психологічної служби, що дозволить більш повно враховувати особливості різних категорій правопорушниць, диференційовано організовувати роботу щодо їх виправлення; закріпити провідну роль виховання засуджених жінок, заборонивши підпорядкування процесу виправлення економічними показниками їх діяльності; передбачити складання індивідуальних програм переконання і виправлення засуджених жінок з метою диференційного проведення соціально профілактичної роботи, у разі потреби застосовуючи для цього зарубіжний досвід; припинити практику, що посилює соціальну ізоляцію засуджених жінок, користуючись такими заходами тільки з метою забезпечення безпеки.

Автор зазначає, що при рецидиві жіночої злочинності спостерігається зміна мотивації корисливої і корисливо-насильницької поведінки з побутового й емоційного рівня на більш професійний. Пропонується ввести у склад органів внутрішніх справ спеціальну службу з охорони моралі з наданням її співробітникам відповідних повноважень.

Автор встановив факт прямої залежності кримінальної активності від виду і тяжкості (стадії) наркоманії. Вона підтверджується тим, що до початку наркотизації кримінальна активність у жінок виявляється досить рідко. З початком вживання наркотиків кримінальна активність хворих різко зростає. Пік кримінальної активності у жінок, хворих на наркоманію, збігається з завершенням формування психічної, а головне, фізичної залежності від наркотиків.

Результати вивчення кримінологічних характеристик у хворих на наркоманію жінок, засуджених за скоєння злочинів, свідчать, що для хворих на гашишизм характерним є більш ранній прояв кримінальної активності, а також скоєних злочинів, пов’язаних з агресією і насильством, а для хворих на опіоманію і полінаркоманії характерні злочини, пов’язані з незаконним обігом наркотичних речовин. Частка цих злочинів істотно зростає відповідно до зростання сили патологічного потягу до наркотиків, тобто спрямованості злочинних зазіхань у хворих на наркоманії багато в чому визначається вагомістю хворобливих розладів (с.127).

Стаття Лотоцького М.В. «Особливості  профілактикизлочинності жінок», опублікована в журналі Університетські наукові записки: Часопис Івано-Франківського університету права імені Короля Данила Галицького, 2011. – № 3. (сс. 191-197), також присвячена проблемам жіночої злочинності. Автор статті розглядає профілактику жіночої злочинності у тісному зв’язку із загальною профілактикою злочинності в Україні. За результатами дослідження сформульовано та узагальнено конкретні пропозиції по удосконаленню законодавства у цій сфері.

Автор зазначає, що одним з видів злочинності є жіноча злочинність. З цього приводу він зауважує, що злочинна поведінка жінок найнегативнішим чином впливає на сім’ю і на суспільство в цілому. Саме тому даний вид злочинності є показником морального здоров’я суспільства, його духовності, ставлення до базових загальнолюдських цінностей. За інформацією Державної кримінально-виконавчої служби України станом на 1 березня 2009 року в установах Державної кримінально-виконавчої служби України перебувало 6,3 тис. засуджених жінок, з яких — 103 неповнолітні. Крім того, близько 2 тис. жінок перебувають у слідчих ізоляторах та 15,5 тис. жінок засуджених до покарань, не пов’язаних з позбавленням волі (перебувають на обліку в кримінально-виконавчих інспекціях). Саме тому в даний час виникла потреба у вивченні жіночої злочинності, виявленні джерел, які сприяють даному виду злочинності та у розробці заходів по попередженню даного виду злочинів. Розробка удосконалення заходів профілактики злочинності жінок необхідна у зв’язку з інтенсивним зростанням даного виду злочинів, які здійснюють негативний вплив на суспільство, його інститути а особливо на сім’ю.

Автор вважає, що запобігання злочинності як різновид суспільної діяльності належить до таких важливих напрямків останньої, як соціальний контроль та соціальна профілактика.

Одним із найважливіших видів попередження злочинності є профілактика злочинів. Цей вид діяльності виділявся дослідниками, перш за все, на основі проведення відмінності між заходами кримінологічними і заходами, закріпленими в нормах кримінального, кримінально-виконавчого і кримінально-процесуального права .

На думку автора профілактика злочинів має особливий об’єкт, специфічні цілі, заходи і суб’єктний склад, який здійснює цю діяльність.

Об’єкт профілактики злочинів включає, по-перше, соціальне середовище, що містить в собі детермінанти злочинності (групи і осіб, для яких нормою є поведінка, що містить соціальні відхилення, проте не є злочинною), по-друге, соціальне середовище, що містить елементи цієї злочинності (професійні злочинці і злочинні групи, які об’єднують цих осіб).

Автор вважає, що мета профілактики злочинів полягає в усуненні або нейтралізації детермінант злочинності. Специфіка заходів профілактики злочинів полягає, по-перше, в тому, що їх реалізація заснована на нормах профілактичного законодавства, а не на нормах кримінального, кримінально-процесуального і кримінально-виконавчого права або регулюється правом в загальній формі (наприклад, виховна дія), по-друге, в тому, що ці заходи припускають примус, не пов’язаний з реалізацією кримінальної відповідальності. Крім того, профілактика кримінології припускає не тільки примус, але і проведення з певними особами і соціальними групами виховної роботи, захист прав і законних інтересів особи, надання особам необхідної соціальної і правової допомоги.

Особливість суб’єктного складу профілактики злочинів полягає в тому, що в ній беруть участь не тільки органи правосуддя (у широкому розумінні), але й інші державні та недержавні органи, а також посадові особи і окремі громадяни.

Вищенаведене дозволяє визначити профілактику злочинності як здійснювану державними і недержавними органами, посадовими і непосадовими особами діяльність за допомогою примушення, виховання, захисту прав і законних інтересів особи, надання соціальної і правової допомоги з метою усунення або нейтралізації детермінант злочинності, можливостей соціального середовища по їх відтворенню, суспільної небезпеки професійних злочинців і їх об’єднань.

Класифікації детермінант злочинності можуть здійснюватися за різними пкритеріями. У літературі за змістом виділяють детермінанти злочинності, що діють у сфері економіки, соціальному і політичному життю, духовно-етичній сфері суспільства. За природою походження розрізняють об’єктивні, суб’єктивні, об’єктивно-суб’єктивні детермінанти злочинності, з погляду детермінуючої дії — головні і другорядні, за джерелом походження — внутрішні (обумовлені внутрішніми суперечностями суспільства) і зовнішні (обумовлені впливом на суспільство інших держав) і так далі.

Проте класифікація, яка дозволяє дати найбільш ємку характеристику детермінант злочинності і оптимально виділити об’єкти попереджувальної дії на неї.

Виходячи з рівня дії, детермінанти злочинності в літературі розглядаються стосовно суспільства в цілому, окремим соціальним групам, індивідам. Виходячи з цього, детермінанти жіночої злочинності, як і злочинності в цілому, слід розглядати на трьох рівнях, а саме: загальносоціальному, соціально-психологічному і психологічному.

Загальносоціальні детермінанти жіночої злочинності пов’язані з соціальними процесами, що відбуваються в суспільстві в цілому (перш за все макроекономічними процесами) і відображаються на способі життя цілих макрогруп (вікових, національних, професійних і т.д.).

Соціально-психологічний рівень детермінант жіночої злочинності пов’язаний з існуванням малих груп, в яких формується і діє професійний злочинець.

Психологічний рівень припускає вивчення взаємодії властивостей особи злочинця з конкретною життєвою ситуацією вчинення злочинів. Розкриття загальносоціальних детермінант професійної злочинності дозволяє стверджувати, що вона тісно пов’язана з глобальними соціально-економічними і політичними катаклізмами в суспільстві.

Соціально-психологічний рівень детермінант професійної злочинності припускає вивчення малих соціальних груп, в яких знаходиться учасник злочинної діяльності.

Специфіка психологічних детермінант професійної злочинності полягає у взаємодії властивостей особи, необхідних для злочинної діяльності, і фронтальної ситуації скоєння злочину у вигляді дії на особу кримінального середовища, інших негативних чинників.

Профілактика злочинності в цілому і жіночої зокрема здійснюється державними і недержавними органами, посадовими і не посадовими особами за допомогою примусу, виховання, захисту прав та законних інтересів особи та суспільства, надання соціальної і правової допомоги з метою усунення або нейтралізації детермінант злочинності.

Проблеми попередження злочинності жінок повинні вирішуватися в руслі боротьби із злочинністю в цілому. Обов’язковою передумовою успішності спеціальних заходів (програм) по попередженню злочинності жінок є досягнення якісно іншого стану нашого суспільства. У новому суспільстві жінка повинна зайняти принципово інший життєвий статус. Вона має бути захищена законом, звичаями і традиціями.

Автор зазначає, щоо необхідно виробити загальні принципи профілактичної роботи з жінками, які скоїли або можуть скоїти злочин. Такими принципами можуть виступати гуманізм і милосердя до цих жінок, розуміння причин, що штовхнули їх на кримінальні або аморальні вчинки, прагнення допомогти їм вийти з «порочного» кола, розібратися у власному житті. Гуманізм і милосердя до жінок повинні проявлятися не лише в діях конкретних посадовців або представників громадськості. А законодавчі акти мають враховувати принцип гуманізму і милосердя. Від того, наскільки дотримується вказаний принцип, можна судити про рівень моральності в суспільстві, про оволодіння ним загальнолюдськими цінностями.

Профілактика антигромадської поведінки і злочинів жінок має велике моральне значення. Позитивні результати в цій сфері можуть привести до оздоровлення моральності, зміцнення соціально схвалюваних стосунків в багатьох сферах життя (в першу чергу в сім’ї), поліпшенню виховання підростаючого покоління.

Робота по попередженню злочинності жінок повинна охоплювати передусім ті сфери життєдіяльності, в яких формуються негативні риси їх особи стості і в яких вони частіше скоюють злочини. Це побут і виробництво. Украй небажано, наприклад, щоб завантаженість на роботі заважала догляду за дітьми або повноцінному відпочинку. Усі ці питання вирішити надзвичайно важко, оскільки вони пов’язані з глобальними проблемами суспільства, загальним економічним розвитком країни, зміною багатьох наших звичних уявлень. Проте без їх рішення ефективно попереджати антисуспільну поведінку жінок неможливо.

Автор вважає, що велике значення для профілактики злочинності жінок має допомога сім’ї, у тому числі у рамках спеціальних програм. Окрім фінансової і матеріальної, сім’ї повинні отримувати істотнішу допомогу по догляду за дітьми, термінову допомогу в кризовій ситуації (наприклад, у зв’язку з хворобою одного з її членів, у разі розпаду сім’ї), різного роду рекомендації, особливо для самотніх матерів.

Акцент на профілактику, при якій об’єктом виступає сім’я дитини, зовсім не означає ігнорування попереджувальних зусиль відносно самих дівчат. Вони повинні включати надання державної і громадської допомоги підліткам, що виявилися через відчуження в несприятливих умовах і що допускає антисуспільні вчинки. Сюди треба віднести увесь комплекс індивідуальних виховних заходів, встановлення опіки і опікування, направлення в дитячі будинки, спецшколи, спецучилища, школи-інтернати, пристрій на роботу або навчання і т. д., а також надання медичної допомоги. Така допомога потрібна дуже багатьом дівчатам, що ведуть антисуспільне існування, оскільки серед них велика питома вага осіб з венеричними, соматичними і психічними захворюваннями. Без лікування їх залучення до нормального життя неможливе. Сюди також відносимо проведення повсякденної виховної роботи з такими неповнолітніми у поєднанні з постійним контролем за їх поведінкою (силами працівників правоохоронних органів, громадських і церковних організацій, педагогів, лікарів і т. д.). Контроль повинен включати застосування заборонних і обмежувальних заходів в цілях недопущення подальшої десоціалізації дівчат, блокування їх небажаних контактів, попередження безцільного проведення часу (наприклад, шляхом обмеження перебування у вечірній час в громадських місцях).

Крім цього, можливе застосування до дівчат, що допускають правопорушення, громадських, адміністративних, цивільно-правових і примусових заходів виховного характеру, а при скоюванні злочинів — кримінально-правових заходів.

Автор розглядає  проблеми злочинності, пов’язані з трудовою діяльністю жінок. В першу чергу слід відмітити, що такі проблеми в повному об’ємі можуть бути вирішені при підйомі економіки усієї країни, зростанні реальних прибутків населення, заробітної плати чоловіків, професійно-кваліфікаційної підготовленості жінок, скороченні їх робочого дня або робочого тижня при збереженні попередньої заробітної плати передусім для тих, хто має дітей, поліпшенні умов праці і т. д. Потрібно істотно скоротити число жінок, зайнятих на важких і шкідливих роботах.

Слід було б надавати жінкам легші види робіт. Крім того, було б корисним розробити перелік професій, виробництв і посад по галузях господарства і підприємствах, які повинні надаватись переважно жінкам. Неприпустимо використання праці жінок в нічній зміні, в усякому разі в сучасних масштабах.

Автор зазначає, що праця жінок не повинна викликати у них втому і роздратування, а тим більше ненависть і прагнення кинути її, спробувавши знайти кошти для існування іншим шляхом. Їх виробнича зайнятість не повинна породжувати небажання займатися ще і сімейними справами і вихованням дітей.

Треба здолати ще одну трудність — істотні відмінності в заробітках чоловіків і жінок, пов’язані з необгрунтованою міжгалузевою і внутрішньогалузевою диференціацією оплати праці. Абсолютно ненормальним є становлення жінок, при якому вони зосереджені в тих галузях і видах діяльності, де відносно низька оплата праці або непрестижна праця.

Тому виникає потреба у чітких, науково обгрунтованих програмах перекваліфікації, працевлаштування жінок з урахуванням науково-технічного прогресу і ринкового виробництва.

Автор погоджується з думкою А. Б. Благої про те, що в перспективі у міру зміцнення нашої економіки має бути вирішене ще одне дуже складне і таке ж важливе соціальне завдання, яке матиме велике значення для попередження жіночої злочинності. Мова йде про те, щоб надати жінці право вільного вибору : тільки працювати або займатися громадською діяльністю, тільки бути домогосподаркою і виховувати дітей або поєднувати усі ці заняття.

Якщо у сфері праці у жінок виробляється антигромадська спрямованість, то вона зазвичай набуває корисливого характеру, що у свою чергу негативно впливає на інших робітників і службовців і в той же час на стосунки в сім’ї, на її морально-психологічну атмосферу. Тому організація профілактичної діяльності в трудовому колективі вимагає поєднання матеріального і морального аспектів, а іноді й зміни сімейно-побутових умов працюючих жінок.

В зв’язку з кризою в державі виникла особлива проблема працевлаштування та забезпеченням житлом жінок. Практика показує, що влаштувати на роботу навіть молоду жінку не так просто. Складність тут виникає не лише тому, що не завжди можна знайти для неї роботу, але і у зв’язку з тим, що далеко не кожна з них погодиться піти на ту посаду, яку їй пропонують. Багато молодих жінок упевнені, що робота має бути і цікавою, і престижною, і приносити такий дохід, який давав би їм можливість задовольняти усі їх потреби.

Недостатньо залучаються до профілактики злочинів громадські організації, а особливо — жіночі організації, які повинні вживати заходів до залучення жінок до громадської роботи, надавати матеріальну підтримку, допомогу у вирішенні різноманітних трудових, сімейних і особистих питань.

На переконання автора, велику роль в попередженні злочинності жінок покликані зіграти інспекції у справах неповнолітніх органів внутрішніх справ, оскільки вони здійснюють виховний вплив на дівчат-підлітків, що можуть стати на злочинний шлях.

Автор підтримує думку  В.І. Вариводи, що у ранній профілактиці сексуальної деморалізації дівчаток значну роль можуть зіграти медичні працівники, що надають їм гінекологічну і венерологічну допомогу. Вони здатні не лише своєчасно виявляти і лікувати гінекологічні розлади і венеричні хвороби, але й встановлювати тих з них, які вже почали здійснювати аморальні дії, а також визначати джерело впливу, що розбещує неповнолітніх.

Ще однією проблемою злочинності жінок є проституція. Автор підтримує думку О.М.Джужи., Я.Ю.Кондратьєва, О.Г.Кулика та інших про те, що не можна погодитись із пропозицією легалізувати проституцію. За будь-яких умов повія не повинна діставати визнання з боку держави.

В статті зазначено, що дуже істотний вклад в профілактику антисуспільної поведінки жінок здатна вносити церква, оскільки, як відомо, через особливості їх психології вони дуже чутливі до релігії і релігійних обрядів. Вважаємо, що допомога церкви повинна виражатися не лише в матеріальній підтримці конкретних жінок або у формальній участі в планованих загальносоціальних або спеціальних профілактичних заходах. Призначення церкви — у вихованні високої духовності жінок, їх моральному вдосконаленні, належного відношення до вищих людських цінностей, обовя’зку перед сім’єю, дітьми, суспільством. Церква з її проповіддю ненасильства, любові і взаємодопомоги, скромності і слухняності, з її умінням заспокійливо впливати на людей має усі можливості сприяти зниженню соціальної напруженості в цілому і жінок зокрема.

На переконання автора, релігійні організації могли б надавати велику допомогу деяким жінкам, здійснювати відносно них те, що в кримінології розглядається як індивідуальна профілактична роботота. Такі організації могли б допомагати бездомним жінкам, бродягам і жебракам, окремим з них надавати притулок, наприклад в монастирях. Багато що можна чекати від участі представників церкви в справі виправлення засуджених жінок у виправно-трудових установах.

Особливу увагу по «перевихованню» жінок, які вчинили злочин, попередженню жіночої злочинності слід приділити в установах виконання покарань (УВП). Адміністрація УВП має реальну можливість ефективно впливати на процес нейтралізації, блокування, усунення, детермінант злочинності у державі загалом.

На думку автора, в основі причин жіночої злочинності лежать певні явища та процеси: зростання розшарованості суспільства, збільшення в ньому напруженості, конфліктів та ворожості, антигромадських явищ, активна участь жінок у суспільному виробництві, ослаблення соціальних інститутів, в першу чергу сім’ї.

Попередження жіночої злочинності дозволить утвердити законність і правопорядок в нашій державі, усунути з суспільства негативні явища, дозволить поліпшити виховання підростаючого покоління.

В якості вичновків автор зазначає, що проблеми попередження жіночої злочинності повинні вирішуватись в руслі боротьби зі злочинністю в цілому. Її основу повинні скласти економічний розвиток держави та політична стабілізація в ній, запровадження спеціальних програм (Державна програма боротьби з жіночою злочинністю в Україні), програм підтримки сім’ї, створення спеціальних фондів (Фонду допомоги жінкам). Що ж стосується законодавства,то автор вважає , що ч.4 ст.66 Кримінального кодексу України (обставини, які пом’якшують покарання) слід доповнити словами «… чи жінкою, що має на утриманні неповнолітню дитину, дитину інваліда». На  думку  автора необхідним є прийняття Закону України «Про профілактику злочинів».

Вы должны быть авторизованы, чтобы оставить комментарий.