| Главная | Рубрики | Информация о центре | Ссылки |                                                                                                                  Регистрация | Вход

Дослідження проблем подолання незаконного обігу наркотиків в Україні

О.Джужа, доктор юридичних наук, професор,
П.Андрушко, кандидат юридичних наук, доцент
Міністерство юстиції України, “Право України”, 1998, № 12, ISSN 0132-1331.
Стр. 136 – 138

Рецензована монографія* є першим в Україні комплексним кримінально-правовим і кримінологічним науковим до­слідженням проблем відповідальності за злочини у сфері обігу наркотичних засо­бів, психотропних речовин та прекурсорів. У ній дано розгорнутий аналіз поширення наркоманії в Україні і стійкої тенденції до зростання злочинності, пов’язаної з нар­котиками, протягом останніх десятиріч. Висновки і пропозиції, наведені у розд. І «Сучасний стан проблеми», можуть бути враховані правоохоронними органами у процесі розробки заходів, спрямованих на профілактику «наркотичних» злочинів.

Розглядаючи об’єкт злочинів у сфері обігу наркотичних засобів, автор слушно зазначає, що не всі ці злочини посягають на народне здоров’я (здоров’я населення). У зв’язку з цим заслуговує на увагу зап­ропонована ним класифікація розглядува­них злочинів за родовим об’єктом (с. 39). Треба також погодитися з пропозицією А.Музики про виокремлення в новому Кримінальному кодексі спеціального роз­ділу «Злочини у сфері обігу наркотичних засобів» поряд із самостійним розділом «Злочини проти здоров’я населення».

Автором уперше в українській юридич­ній літературі після прийняття антинарко­тичного законодавства 1995 р. наведена загальна характеристика предмета злочи­нів, пов’язаних з наркоманією; обґрунто­вується висновок про те, що для певних складів злочинів наркотичні засоби і пси­хотропні речовини є не предметом, а за­собом чи знаряддям їх вчинення.

Досить повно розглянуто об’єктивну сторону аналізованих злочинів та критерії їх розмежування. Виправданим є розгляд в узагальненому вигляді питання про зміст кваліфікуючих ознак, спільних для окре­мих складів злочинів у сфері обігу нарко­тичних засобів (повторність, організована група тощо). Не менш вдало досліджені суб’єктивні ознаки даних злочинів.

Ми підтримуємо аргументовану позицію автора щодо криміналізації незаконних дій з аналогами наркотичних засобів чи психотропних речовин; розмежування по­нять збуту наркотичних засобів і схиляння до їх вживання; необхідності кваліфікації обладнання для виготовлення наркотич­них засобів чи психотропних речовин, вчиненого із застосуванням насильства або шляхом привласнення чи розтрати, за сукупністю злочинів, передбачених ст. 22917 та статтями 82, 84, 86, 141 чи 142 КК (с. 100); недоречності віднесення вимага­тельства до форм розкрадання — вима­гання наркотичних засобів або пси­хотропних речовин підлягає кваліфікації за сукупністю злочинів за статтями 862 чи 144 і ч. 2 ст. 17, ст. 2291 або 2296 КК (с. 101, 102); доцільності розгляду розкрадан­ня наркотичних засобів або психотропних речовин як спеціального складу злочину стосовно складів розкрадання державного, колективного чи індивідуального (прива­тного) майна (с. 106, 107); кваліфікації лише як виготовлення з метою збуту ви­падків одночасного виготовлення частини наркотичних засобів з метою збуту, а ча­стини без мети збуту (для власних потреб), а виготовлення одного виду наркотичних засобів з метою збуту, а іншого без такої мети — за сукупністю злочинів (с. 95). Належне обґрунтування дістала авторська критика позиції прихильників законодавчого закріплення інституту обмеженої осу­дності (с. 205—212). Прикладний характер має кримінологічна характеристика осіб, засуджених за «наркотичні» злочини (с. 199-201).

Висновки автора не тільки ґрунтуються на глибокому аналізі теоретичного матері­алу, а й враховують практику застосування чинного законодавства. Необхідно зазна­чити, що 27 лютого 1998 p., після підпи­сання рецензованої монографії до друку Пленумом Верховного Суду України було прийнято постанову «Про судову практику в справах про злочини, пов’язані з нарко­тичними засобами, психотропними речо­винами та прекурсорами», в якій врахова­на значна частина пропозицій А. Музики щодо змісту окремих роз’яснень з питань кваліфікації незаконних дій, пов’язаних з наркотиками, розмежування суміжних складів злочинів та кваліфікації їх за су­купністю.

У праці зроблена вдала спроба дослід­ження антинаркотичної політики як спе­ціального політико-правового напряму боротьби зі злочинністю, пов’язаною з на­ркотиками, та з поширенням в нашій кра­їні наркоманії (розд. VII «Запобігання не­законному обігу наркотиків як пріоритет­ний напрям української карної політики»). А.Музика правильно зазначає, що протя­гом радянського періоду українські юрис­ти фактично не займалися розробкою не тільки цієї тематики, а й проблем зазна­ченої політики взагалі. Тому дослідження автора у цій частині має неабиякий нау­ково-практичний інтерес. Ним вдало обґ­рунтовується думка про те, що проблема запобігання поширенню наркоманії набу­ла державної ваги. У зв’язку з цим аналі­зуються нормативно-правові акти парла­менту, Президента й уряду України, в яких відображені питання про заходи протидії незаконному обігу наркотиків.

Особливе місце серед таких документів посідають Державна програма боротьби зі злочинністю (1993 p.), Комплексна цільо­ва програма боротьби зі злочинністю на 1996—2000 pp. Національна програма бо­ротьби протидії незаконному зловживан­ню наркотичними засобами та їх незакон­ному обігу на 1994—1997 pp. Вивчення цих аспектів стосується предмета кримінології і згідно з Основними напрямами наукових досліджень в галузі держави і права на 1998—2000 pp. (затверджені загальними зборами Академії правових наук України 19 березня 1998 p.) визнано актуальним.

Нині одним з перспективних криміно­логічних досліджень є вивчення латентної злочинності з метою розробки науково обґрунтованих програм протидії її поширен­ню (див.: Право України. — 1998. — № 6. — С. 79). Саме в цій площині автору вда­лося виявити недоліки в плануванні захо­дів профілактики наркобізнесу і відмиван­ня грошей, одержаних від нього, та зап­ропонувати певні кроки до їх усунення. Досліджується профілактичний потенціал і механізм дії кримінально-правових засо­бів запобігання наркоманії та незаконно­му обігу наркотиків (заохочувальні норми, адміністративна преюдиція, примусове і профілактичне лікування наркоманів та кримінальне покарання). У цій частині праці тісно переплетені кримінально-пра­вові та кримінологічні проблеми подолан­ня наркоманії і злочинів, пов’язаних з нею.

У розд. VIII «Проблема криміналізації та декриміналізації діянь, пов’язаних з наркоманією» аналізуються склади злочинів у сфері обігу наркотичних засобів, передба­чені в проектах Кримінального кодексу Ук­раїни. Треба погодитись з більшістю про­позицій автора щодо напрямів удоскона­лення чинного кримінального законодавс­тва.

Варто звернути увагу й на певні недолі­ки рецензованої праці. Так, розглядаючи питання про поняття та структуру об’єкта злочину, автор зазначає, що трапляються й інші (відмінні від загальноприйнятих), досить оригінальні погляди на дану проб­лему, роблячи посилання на два джерела: підручник «Кримінальне право України. Загальна частина» (К.: Юрінком Інтер, 1997) та монографію С.Гавриша «Кримі­нально-правова охорона навколишнього середовища. Проблеми теорії і розвиток законодавства» (Харків, 1994, рос. мовою). При цьому суть «оригінальності» поглядів авторів цих джерел на розглядувану проб­лему не розкривається. На нашу ж думку, у першому з названих джерел проф. П.Матишевським і доц. Є.Фесенком (автори глави «Об’єкт злочину») зроблена досить вдала спроба підійти до визначення об’є­кта та структури злочину з позиції теорії цінностей на основі положень Конституції України.

Автор пропонує доповнити ч. 1 ст. 1 КК України словами «а також від інших сус­пільне небезпечних діянь, передбачених цим Кодексом», розуміючи під зазначени­ми діяннями дії неосудних та осіб, що не досягли віку кримінальної відповідально­сті (с. 26). Таке доповнення, на наш пог­ляд, внесе плутанину в розуміння того, що є злочином. «Суспільне небезпечні діян­ня, передбачені КК», є нічим іншим, як злочинами. Діяння, вчинювані неосудними та особами, що не досягли віку кримі­нальної відповідальності, як самостійні посягання КК не передбачаються. Вони не визнаються злочинами. Враховуючи, що ст. 10 КК передбачена можливість за­стосування примусових заходів виховного характеру до осіб, які вчинили суспільне небезпечні діяння у віці від 11 до 14 років, запропоноване автором доповнення ст. 1 КК є доцільним. Однак його формулюван­ня уявляється невдалим. Слова «передба­чених цим Кодексом» включати до нього не треба.

На нашу думку, досліджуючи криміно­логічні проблеми обраної теми, автору ва­рто було б приділити певну увагу вивчен­ню причин вчинення правопорушень у сфері обігу наркотиків та умов, що спри­яють цьому.

Наведені зауваження не можуть вплину­ти на загальну позитивну оцінку рецензо­ваної праці. Вона буде дуже корисною при вивченні дисципліни «Кримінальне право України» в юридичних навчальних закла­дах, для працівників правоохоронних ор­ганів, які здійснюють боротьбу із злочи­нами у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів. Пропозиції автора щодо вдосконалення чинного кримінального законодавства ма­ють бути враховані при прийнятті нового Кримінального кодексу України.


* Музика А.А. Відповідальність за зло­чини у сфері обігу наркотичних засобів. — К.: Логос, 1998. – 324.

Вы должны быть авторизованы, чтобы оставить комментарий.