| Главная | Рубрики | Информация о центре | Ссылки |                                                                                                                  Регистрация | Вход

Кримінологічне поняття наркобізнесу

М. ХРУППА кандидат юридичних наук,
О. ВІНС (Українська академія внутрішніх справ)
Стр. 25-27
ISSN 0132-1331. ПРАВО УКРАЇНИ, 1993, № 4

Правоохоронні органи в останні роки зіткнулися з явищами в сфері нелегального обігу наркотичних засобів, які не охоплюються термінологією чинного антинаркотичного законодавства, зокрема, з внутрішньогруповим, між-груповим збутом таких засобів, а також з підпільною торгівлею наркотиками, якою часто займаються спеціально створювані міжрегіональні злочинні угруповання. Для відмежування останньої від внутрішньогрупового та міжгрупового збуту наркотичних засобів практика використовує термін “наркобізнес”. Він почав уживатися і наукою. Проте чіткого визначення змісту даного поняття кримінальне право і кримінологія не розробили, внаслідок чого працівники правоохоронних органів вкладають у даний термін неоднаковий зміст. Одні розуміють під ним будь-який злочин, пов’язаний із збутом наркотичних засобів, інші – незаконні операції з наркотиками, здійснювані з корисливих мотивів, треті – підпільну торгівлю цими засобами, четверті – збут їх у вигляді промислу.

Виникають, природно, запитання: чи можна використовувати термін”наркобізнес” за відсутності його в нормах антинаркотичного законодавства, а коли так, то стосовно якої категорії злочинів і з якою метою? Щоб відповісти на ці запитання, необхідно, напевне, з’ясувати зміст та правове значення терміна “збут наркотичних засобів”, який законодавець використовує при найменуванні складів злочинів, охоплюваних ст. 2291 КК України.

Згідно з роз’ясненнями, що містяться в постанові № 12 Пленуму Верховного Суду СРСР від 24 грудня 1987 р. “Про судову практику в справах про розкрадання наркотичних засобів, а також незаконне виготовлення, розповсюдження та інші протиправні дії, пов’язані з наркотичними засобами, сильнодіючими та отруйними речовинами”, під незаконним збутом наркотичних засобів слід розуміти будь-які способи їх реалізації (продаж, даріння, сплата боргу, давання у борг, введення ін’єкції власником наркотику іншому тощо) (Бюлл. Верх. Суда СССР – 1988. – № 1. – С. 15).

Тлумачні словники під “реалізацією” розуміють продаж товару, переведення майна або цінних паперів у гроші. Слово “збут” тлумачиться як продаж готової продукції, продаж чого-небудь покупцеві. В даному разі йдеться не про дарування, не про сплату боргу, не про давання у борг тощо, а про ринкові відносини, що проявляються у купівлі-продажу, коли суб’єкт-виробник і суб’єкт-споживач, власник товару і власник грошей вступають у взаємовідносини, внаслідок яких відбувається передача (відчуження) того чи іншого товару за певну плату. За таких умов неважко помітити, що Пленум Верховного Суду СРСР дав терміну “збут” розширювального тлумачення, що й стало однією з причин використання в теорії та практиці такого терміна, як “наркобізнес”.

Для правильного визначення змісту цього поняття важливо встановити ті істотні властивості, які відрізняють наркобізнес від внутрішньогрупового і міжгрупового збуту наркотичних засобів.

Особливості цих видів збуту визначаються характером взаємовідносин осіб, між котрими відбувається угода з приводу даних засобів та її умовами.

Кримінологічне дослідження, проведене НДЦ Української академії внутрішніх справ, свідчить, що внутрішньогруповий збут наркотичних засобів здійснюється в середовищі їх споживачів, що не користуються послугами осіб, які займаються підпільною торгівлею наркотиками. Такі споживачі звичайно об’єднуються в так звані наркоманські групи (“сім’ї”) або приєднуються до неформальних молодіжних угруповань типу панки, хіппі, “система” тощо, фактично орієнтованих на немедичне споживання наркотиків.

Сутність внутрішньогрупового “збуту” таких засобів полягає у забезпеченні наркоманської “сім’ї” споживаними наркотиками шляхом незаконної заготівлі (викрадення, придбання у первинних виробників наркомісткої сировини та ін.) і доставлення їх до місця проживання членів даної групи для спільного споживання. З цією метою всередині її нерідко виділяються “постачальники”, “виготовлювачі”, на яких покладаються відповідні функції.

В подальшому розподіл здобутих наркотичних засобів здійснюється у формі їх фактичного поділу між учасниками такої групи залежно від внеску, який вони зробили в придбання або доставлення наркотиків, становища, яке вони займають у групі. Мають місце факти, коли власник наркотиків одноосібно “володіє” джерелом їх незаконного придбання, дає такі засоби усім чи окремим членам своєї наркоманської “сім’ї” за плату. Фактично купівля-продаж наркотичних засобів у цих випадках хоч і має місце, але це здійснюється не за цінами “чорного ринку”, має характер не наживи, а компенсації за ті чи інші витрати, які зробив власник наркотичних засобів у процесі їх придбання.

Ось чому термін “внутрішньогруповий збут” треба використовувати не в прямому, а в переносному значенні, розуміючи його як форму незаконної передачі (надання) наркотичних засобів не з корисливих мотивів (співчуття, хибного розуміння товариства та ін.).

Міжгруповий збут наркотиків характеризується тим, що згадувані групи функціонують не ізольовано одна від одної, а в щільному взаємозв’язку між собою з приводу забезпечення наркотичними засобами в тих випадках, коли та чи інша наркоманська група їх не має або ж не має самостійних підходів до осіб, котрі спеціально займаються підпільною торгівлею наркотиками.

Як правило, серед споживачів існують відносини взаємовиручки: подання допомоги іншим за відсутності у них наркотичних засобів, навіть коли їх стосунки не мають справді дружнього характеру. Найчастіше відносини взаємовиручки складаються між наркоманськими “сім’ями”. До останніх нерідко звертаються різного роду групи, орієнтовані на споживання наркотиків. Взаємозабезпечення відбувається на різних умовах, причому в багатьох випадках не стільки з мотивів співчуття, скільки з корисливих спонукань: за плату, в обмін на дефіцитні речі або вироби із золота, в борг, під заставу тощо. Разом з тим продаж та обмін наркотичних засобів мають тут епізодичний, позаринковий характер, здійснюються не у вигляді промислу, виступають в основному як джерело відшкодування матеріальних затрат, понесених у процесі придбання, заготівлі, доставлення наркотичних засобів чи подальшого поповнення їх запасів.

Викладене дає підставу твердити, що внутрішньогрупове і міжгрупове надання наркотиків – це не власне збут, а тим більше не форми прояву наркобізнесу. Незаконна передача наркотичних засобів у таких випадках є лише способом задоволення потреби в них учасниками наркоманських угруповань своїми силами, без звернення до осіб, котрі спеціалізуються на підпільній торгівлі наркотиками.

Важливо мати на увазі й таке: збут (у розумінні продажу, реалізації наркотиків як товару) виступає як завершувальна операція. Діяльність, що їй передує, включає й інші протиправні дії, зокрема, придбання, виготовлення, зберігання, транспортування наркотичних засобів.

Звідси випливає, що для відмежування внутрішньогрупового та міжгрупового надання наркотиків від власне їх збуту істотним є мета злочинної діяльності, тобто те, з яким наперед визначеним завданням, умислом діяв суб’єкт, до чого він прагнув, чого хотів досягти вчиненням злочину. В кримінальних діяннях, пов’язаних зі збутом наркотиків, мета має подвійну природу, тому повинна розглядатися у двох напрямах: стосовно кінцевої мети злочинної діяльності; на рівні цілей дій, що входять у цю діяльність. Сказане аж ніяк не означає, що між кінцевою метою злочинної діяльності, пов’язаної зі збутом наркотиків, і метою кожної дії, що входить до неї, не існує співвідношення залежності.

Дослідженням встановлено, що у злочинах, пов’язаних зі збутом наркотиків, злочинний результат полягає у продажу (реалізації) наркотиків, у процесі якого суб’єкт одержує наживу. Таким чином, щодо наживи як кінцевої мети незаконного придбання, виготовлення, зберігання, перевезення, пересилання, збут виступають як засіб її досягнення, а отже, – як мета дій, що входять до складу злочинної діяльності, яка передує продажу наркотиків.

Із сказаного випливає, що мета дії (продати) і кінцева мета (одержати наживу) є обов’язковими суб’єктивними властивостями злочинів, пов’язаних зі збутом наркотичних засобів. Узяті разом, вони вказують на те, що особа, придбаючи, виготовляючи, зберігаючи, транспортуючи, передаючи наркотики іншим, діє не з “добрих” намірів, спонукань, а з метою одержання наживи, що в свою чергу має неабияке значення для відмежування власне збуту (торгівлі) від внутрішньогрупового і міжгрупового надання наркотиків, що робиться з мотивів взаємовиручки.

У зв’язку з викладеним постає запитання: чи охоплює термін “наркобізнес” власне злочини, поєднані зі збутом наркотичних засобів, чи можуть ці явища бути однозначними?

“Бізнес” за тлумачними словниками та науковим уживанням означає підприємництво, тобто організовану законну (ліцензовану) діяльність власника-підприємця по виробництву товарів і послуг для ринку з метою одержання прибутку. Таким чином, при визначенні змісту поняття “наркобізнес” має йтися, по суті, не про одноразову, не про повторну і навіть не про систематичну (три і більше разів) торгівлю наркотиками, а про тривале зайняття нею у вигляді промислу (створення собі постійного джерела доходів шляхом вчинення злочинів такого роду). Звідси випливає, що не будь-яку форму збуту можна відносити до наркобізнесу, навіть коли незаконний продаж має систематичний характер.

Термін “наркобізнес” запозичений з кримінального права і кримінології зарубіжних країн. У них він використовується як загальне поняття злочинів, що полягають у тривалому зайнятті кримінальним підприємництвом, пов’язаним з наркотиками, а також торгівлею ними у вигляді промислу.

Ознайомлення з текстом ст. 4 Закону України “Про підприємництво” показує, що підприємницька діяльність по виготовленню і реалізації наркотичних засобів може здійснюватися лише державними підприємствами (Відомості Верх. Ради України. – 1991. – № 41. – Ст. 168). Якщо так, то тоді наркобізнес – один з видів забороненого (неліцензованого) підприємництва.

В юридичній літературі, присвяченій проблемі боротьби з тіньовою економікою, наркобізнес розглядається як самостійна галузь підпільного підприємництва, що паразитує на такому людському пороку, як зловживання наркотиками1. Ця підприємницька діяльність характеризується: створенням так званого “підприємництва”, тобто започаткованої однією чи кількома особами справи (заняття), спрямованої на одержання незаконних доходів від нелегального виробництва і торгівлі наркотичними засобами; утворенням злочинного угруповання (“сім’ї”) для виконання відповідних “технічних” операцій, необхідних для даної справи; спрямуванням всіх видів діяльності по виробництву, доставлению та реалізації наркотиків у єдиний “технологічний” ланцюжок і контроль над цим; організацією збутової мережі ( “завоювання” чорного ринку чи створення його шляхом втягнення осіб у немедичну наркотизацію); тривалістю заняття такою злочинною діяльністю у вигляді промислу; одержання надприбутків; захистом від конкуруючих злочинних угруповань та правоохоронних органів; проникненням у законний бізнес, тобто відмиванням “брудних” грошей шляхом вкладення злочинно одержаних доходів у діяльність різного роду фірм, компаній і підприємств з метою створення уявлення про законний характер одержання цих доходів.

Наркобізнес складається з кількох взаємопов’язаних, взаємозумовлених етапів (стадій): виробництва чи закупівлі наркотичних засобів; доставлення їх до місця реалізації; збуту (продажу) таких засобів споживачам. Розглядувана злочинна діяльність може мати різні моделі, а саме: з технологічним ланцюжком (наприклад, незаконне культивування наркомістких рослин, виробництво з них відповідної сировини, виготовлення наркотиків, їх транспортування, зберігання, оптова чи роздрібна торгівля, утворення клієнтури тощо); викрадення наркомісткої сировини чи готових лікарських препаратів з наркотичною дією з хімфармпідприємств, аптечної мережі, лікувальних закладів та їх наступний збут скупникам-оптовикам; розкрадання хімічних реагентів, з яких можна виробляти синтетичні наркотики, виготовлення таких засобів у підпільних лабораторіях та реалізація їх клієнтурі; спеціалізація на окремій ланці злочинної діяльності, пов’язаної з нелегальною торгівлею наркотичними засобами (наприклад, лише вироблення наркомісткої сировини і збут її скупникам-оптовикам; лабораторне перероблення такої сировини або хімічних реагентів у наркотики, реалізація їх клієнтурі; скупка і перепродаж наркотичних засобів та ін.).

На основі викладеного визначення змісту поняття “наркобізнес” може бути сформульовано таким чином: наркобізнес – це небезпечна для здоров’я і добробуту людей, а також економіки організована злочинна діяльність, пов’язана з незаконним оборотом наркотиків, що здійснюється у вигляді промислу з метою наживи.

Безумовно, запропоноване визначення включає в себе лише найбільш загальні й істотні ознаки наркобізнесу. Всебічний аналіз розглядуваного явища, усіх його властивостей, дослідження питань його відмінності від інших злочинів, пов’язаних з наркотиками, дозволять створити цілісне уявлення про зміст наркобізнесу.

Важливо мати на увазі й те, що поява фігури наркобізнесмена засвідчує існування організованих злочинних угруповань, які спеціалізуються на підпільній торгівлі наркотиками у вигляді промислу, їх наявність призводить до виникнення мафіозних структур, “відмивання” незаконно одержаних прибутків у галузях народного господарства.

Злочинні угруповання такого типу, на відміну від наркоманських груп, – це стійкі об’єднання осіб, котрі спеціально зорганізувалися для спільного заняття наркобізнесом і характеризуються груповим способом його здійснення та досягненням влади (контролю) в сфері незаконного обороту наркотичних засобів на певній території2.

Вважаємо, що обговорення порушеної проблеми сприятиме виробленню єдиного визначення змісту поняття “наркобізнес”, яке можна буде використовувати при вдосконаленні антинаркотичного законодавства, розробленні нової стратегії й тактики боротьби з незаконним оборотом наркотичних засобів у сучасних умовах.


1 Крылов А. В лабиринтах теневой экономики // предприниматель. – 1992. – № 2. – С. 50.

2 Щур Э. Наше преступное общество. – М., 1977. – С. 288.

Вы должны быть авторизованы, чтобы оставить комментарий.