Главная | Рубрики | Информация о центре |Ссылки                                                                                                                  Регистрация | Вход

В статті «Заходи протидії транснаціональній організованій злочинності», опублікованій Дроздом О. О. та Шепетько С. А. в журналі «Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика)» № 2 (30)’2013 (С. 9-17),  автори проаналізували  чинне  законодавство  та  доктрину  кримінології у контексті визначення заходів протидії транснаціональній організованій  злочинності.  Було визначено  конкретні  напрями  удосконалення чинного  законодавства  у сфері  інформаційно-правового  забезпечення протидії транснаціональній організованій злочинності.

Так, автори зазначають, що Україна  займає  центральне  географічне місце між державами-членами ЄС та державами-членами Митного  союзу,  а також  країнами  Азії.  Враховуючи  таке  стратегічне становище,  доцільно  визначити  єдину  державну  політику щодо  подальшого розвитку нашої держави на декілька років, адже є всі необхідні умови  для  використання  трансконтинентальних  комунікаційних  коридорів з метою збільшення надходжень грошових коштів до Державного бюджету України.

Для цього  керівництву нашої держави варто обрати оптимальний шлях розвитку з метою  подальшого збільшення вітчизняного товаровиробництва. При цьому, пріоритетним напрямом розвитку держави має залишатися  входження  до  ЄС,  але  для  цього  потрібні  реальні  кроки щодо втілення у життя принципів демократичної держави та громадянського суспільства. Слід приймати тільки ті нормативно-правові акти, які допоможуть реально  захистити  інтереси як вітчизняного, так  іноземного інвестора  від  злочинних  посягань  з боку  інших  осіб.  При  цьому, з метою  справедливого  вирішення  будь-яких  спорів  у сфері  цивільно-правових  і господарських  відносин,  варто  забезпечити  незалежність судів не тільки на законодавчому рівні, але й на практиці.

Автори зауважують,  що  з розширенням  географії  виробництва  товарів і надання  послуг  збільшується  кількість  злочинів, учинених  з  транснаціональними  зв’язками.  Тому,  з розвитком  глобалізаційних  процесів в Україні, для юридичної науки досі  залишається  актуальним питання заходів  протидії  транснаціональній  організованій  злочинності. Незважаючи  на  те,  що  в доктрині  кримінології  дослідження  таких  заходів є досить  поширеним,  аналіз  їх  змісту  не  розкривається, що  зумовлює постановку проблеми нашого дослідження.

Зазначається,  що  в останні роки на структуру  і динаміку транснаціональної організованої злочинності в Україні впливають наступні економічні фактори:

1) неефективна реалізація податкової та пенсійної реформи та постійна зміна системи  організації  публічної  адміністрації;

2) рецесія  економік  провідних країн ЄС (Греція, Італія, Португалія, Іспанія, Ірландія, Франція);

3) значна енергозалежність  вітчизняного  товаровиробництва;

4) збільшення  рівня безробіття, особливо серед молодого покоління населення  (осіб від 16 до 24 років);

5) збільшення рівня  тіньової  економіки;

6) відсутність значних  іноземних  інвестицій  в економіку  держави;

7) збільшення  імпорту товарів;

8) неналежна підтримка малого та середнього підприємства;

9) високі відсоткові ставки за кредит;

10) бюрократія;

11) низький рівень  середньої  зарплати  в Україні;

12) девальвація  гривні;

13)  доларизація  економіки;

15) використання  більшості  коштів  Державного бюджету України  на  соціальні  програми Президента України,  а не  на підвищення рівня ВВП.

Автори надають детальний аналіз  соціальним  умовам  існування  транснаціональної організованої злочинності, адже вони тісно переплітаються з економічними умовами, тому що соціальна сфера є результатом розвитку економіки держави. Так, В. Н. Кудрявцев виділяє наступні соціальні причини організованої злочинності в рамках причинного комплексу:

1) об’єктивні – нерозвинена ринкова економіка, слабкість держави, що не в змозі контролювати фінансові, торгові та інші економічні процеси й операції; безсилля правоохоронних органів;

2) суб’єктивні – падіння суспільної моралі, зниження рівня правової культури та інші фактори [1, c. 16].

До правових чинників автори відносять:

– недостатню уніфікацію чинного законодавства у сфері попередження  політичних,  економічних,  соціальних  чинників  транснаціональної організованої злочинності;

– відсутність обов’язку декларування видатків громадян, а також формальний контроль правоохоронних органів за декларуванням доходів громадян;

– нестабільність податкового законодавства;

– залежність судової гілки влади від виконавчої та законодавчої гілок влади;

– порушення  вимог  чинного  законодавства  судами  касаційної інстанції;

– різне  тлумачення Конституційним Судом України одних  і тих же самих правових норм Конституції України;

– постійні зміни чинного законодавства у сфері підприємницької діяльності;

– прогалини  чинного  законодавства  у сфері  захисту  прав  та  інтересів міноритарних акціонерів;

– недосконалість  законодавства у сфері проведення  тендерних торгів на закупівлю товарів і послуг за кошти Державного бюджету України;

– прогалини  чинного  законодавства  у сфері  гарантування  депозитів на рахунках кредитних об’єднань;

– пасивність  і не цілеспрямованість правоохоронних органів щодо виконання правових норм у сфері боротьби та протидії корупції;

– відсутність  правових  норм  у сфері  захисту  прав  та  інтересів власника від рейдерства;

– прогалини  законодавства щодо щомісячного  звітування  органів  місцевого  самоврядування  та  місцевих  державних  адміністрацій про рух грошових коштів, передбачених місцевими бюджетами;

– прогалини  законодавства щодо  неможливості  громадян  ініціювати  питання щодо  проведення  експертизи  для  визначення  реальної вартості  закуплених товарів чи виконаних робіт за кошти Державного бюджету України.

Отже,  детермінантами  транснаціональної  організованої  злочинності  автори називають:

1) соціально-економічні  (значна  диференціація  у доходах між різними  верствами  населення,  значний  рівень  безробіття,  постійний витік капіталу в офшорні зони, неналежний контроль з боку держави за порядком використання коштів Державного бюджету України);

2) політичні (відсутність державної політики у сфері євроінтеграції, можливість Президента України впливати на виконавчу, законодавчу та судову гілки  влади,  неналежний  рівень  міжнародного  співробітництва  України у сфері економіки, корумпованість органів державної влади, неспроможність правоохоронних органів боротися  і протидіяти транснаціональній  організованій  кіберзлочинності);

3) правові  (недосконалість  законодавства у частині притягнення до кримінальної відповідальності народних  депутатів  України,  відсутність  законодавчих  механізмів  громадського контролю за діяльністю правоохоронних органів і порушення питання щодо звільнення працівників даних органів із займаних посад);

4) культурні (нехтування звичаями, нормами моралі, духовний нігілізм,  основна  ідея  телебачення  та  розважальних  ігор  побудована  на культі насильства, жорстокості, нетерпимості, байдужості).

Вищезазначені детермінанти проявляються у комплексі й за своєю сутністю виступають умовами транснаціональної організованої злочинності, а не безпосередніми  її причинами. Звісно було проаналізовано загальні детермінанти  транснаціональної  організованої  злочинності,  адже  суб’єктивні  залежать вже від конкретного виду  злочину  і потребують окремого кримінологічного дослідження для вироблення єдиного підходу щодо його протидії. При  цьому,  слід  враховувати, що працівникам правоохоронним органам доцільно аналізувати механізм виникнення, розвитку та поширення транснаціональної організованої злочинності з метою підвищення  ефективності  їх  взаємодії  у процесі  боротьби  з даною  злочинністю в конкретній адміністративно-територіальній одиниці України.

Проаналізувавши детермінанти транснаціональної організованої злочинності, доцільно звернути увагу на заходи протидії транснаціональній  організованій  злочинності.  Так,  за  результатами  аналізу  норм міжнародного права,  серед  заходів протидії транснаціональній організованій злочинності, можна виділити

Дрозд О. О. та Шепетько С. А. виділяють наступні:

– уніфікація  законодавчих  актів, які стосуються протидії транснаціональній організованій злочинності;

– підвищення  рівня  міжнародного  співробітництва  у питаннях оперативної діяльності на рівнях розслідування злочину й судового розгляду справи;

– впровадження  методів  та  основних  принципів  міжнародного співробітництва на регіональному, світових рівнях у сфері протидії транснаціональній організованій злочинності;

– укладання міжнародних угод щодо протидії транснаціональній організованій транснаціональній злочинності;

– вжиття  заходів  щодо  запобігання  легалізації  або  відмивання доходів, одержаних злочинним шляхом;

– вжиття заходів щодо запобігання поширенню незаконних операцій організованих злочинних груп;

– сприяння  впровадженню  в практику  регіональних  стратегій протидії транснаціональній організованій злочинності;

– надання  державами  взаємної  інформаційної  допомоги  у  протидії транснаціональній організованій злочинності;

– забезпечення ефективної координації заходів щодо двостороннього та багатостороннього технічного співробітництва у сфері протидії транснаціональній організованій злочинності;

– відповідно до запитів розвивати  інформаційно-аналітичну діяльність та сприяти її розвитку;

– організація спеціальних навчальних курсів для працівників поліції, прокурорів, суддів і магістратів та всіх тих посадових осіб, які забезпечують діяльність слідчих органів;

– збір, аналіз та обмін  інформацією про транснаціональні злочинні організації;

– зміцнення співробітництва між правоохоронними органами чи органами прокуратури та відповідними приватними організаціями;

– сприяння  розробленню  стандартів  і процедур,  призначених  для забезпечення  сумлінності  в роботі  публічних  і відповідних  приватних  організацій у сфері протидії транснаціональній організованій злочинності;

– запобігання  зловживанням  з боку організованих  злочинних  груп процедурами торгів, що проводяться публічними органами,  і  субсидіями та ліцензіями;

– запобігання впливу з боку організованих злочинних груп на юридичні особи;

– співробітництво держав-учасниць у відповідних випадках одна з одною, та з відповідними міжнародними й регіональними організаціями в розробленні та сприянні вжиттю заходів, указаних вище.

В юридичній  літературі  серед  заходів  протидії  транснаціональній організованій злочинності вітчизняні вчені виділяють наступні:

– регіональні оперативно-профілактичні  та цільові операції щодо виявлення та припинення “злодійських” сходок, діяльності “злодіїв у законі”, лідерів і активних учасників етнічних злочинних угруповань;

– перевірки  дотримання  законності  в діяльності  підприємств і служб безпеки приватних структур;

– перевірки  дотримання  банками  порядку  кредитування  недержавних структур;

– підготовка  правових  актів  заходів  забезпечення  безпеки  осіб, які здійснюють негласну допомогу в боротьбі зі злочинністю;

– вибіркові перевірки підприємств щодо видобутку та переробки нафти,  газу,  кольорових  і рідкоземельних  металів,  які  відвантажують продукцію за кордон;

– розробка заходів, що перешкоджають проникненню організованої злочинності в органи державної влади, у тому числі правоохоронні;

– проведення  конференцій  із  проблем  удосконалення  боротьби з організованою злочинністю;

– створення правової основи, організаційних, матеріально-технічних та інший умов для ефективної боротьби з організованою злочинністю;

– організація міжнародного співробітництва у цій сфері;

– виявлення  та  усунення  або  нейтралізація  негативних  соціальних процесів  і явищ, що породжують організовану злочинність  і сприяють  їй,  зокрема:  здійснити  додаткові  заходи  з удосконалення  управління державним майном,  запобігання  зловживанням у процесі приватизації, банкрутства підприємств, що відносяться до різних форм власності;

– недопущення незаконного силового захвату підприємств, організацій, житлового фонду, землі;

– запобігання виникненню організованих злочинних угруповань;

– виявлення,  розслідування,  припинення  та  запобігання  правопорушенням, вчинюваним учасниками організованих злочинних угруповань, притягнення винних до відповідальності незалежно від їх посад;

– забезпечення  відшкодування  шкоди  фізичним  та  юридичним особам, державі;

– запобігання  встановлення  корумпованих  зв’язків  з державними службовцями та посадовими особами, втягнення їх у злочинну діяльність;

– протидія використанню учасниками організованих злочинних угруповань у своїх інтересах об’єднань громадян і засобів масової інформації;

– запобігання  легалізації  коштів,  здобутих  злочинним  шляхом і їх використання суб’єктами підприємницької діяльності для реалізації злочинних намірів;

– недопущення  відставання  право-забезпечувальних  механізмів  від господарчої практики шляхом постійного удосконалення законодавства;

– активна участь у розробленні й реалізації регіональних програм боротьби зі злочинністю, маючи на увазі й питання, пов’язані з комплексним  використанням  наявних  в органах  внутрішніх  справ  сил  і засобів, координацією  зусиль  правоохоронних  органів  та  інших  заінтересованих міністерств  і відомств;  відновлення  та розвиток мережі  громадських формувань правоохоронної спрямованості.

З  метою  активізації  діяльності  правоохоронних  органів,  основним  завданням  яких  є протидія  організованій  злочинності,  автори вважають за необхідне:

переорієнтувати  спеціальні  підрозділи  правоохоронних  органів  на  викриття найбільш небезпечних злочинів;

розробити та запровадити у діяльність  правоохоронних  органів  необхідні  методики  виявлення  та збору  інформації про організовану злочинність;

чітко визначити порядок повної та своєчасної перевірки повідомлень щодо діяльності організованих  злочинних угрупувань;

розв’язати  існуючу колізію у чинному  законодавстві  щодо  порядку  надання  інформації  правоохоронним органам  щодо  коштів  і майна  окремих  юридичних  та  фізичних  осіб;

з цією метою уніфікувати та конкретизувати в єдиному законодавчому акті умови та порядок надання зазначеної інформації;

визначити конкретні механізми взаємодії правоохоронних органів, які здійснюють протидію організованій злочинності, з іншими органами, на які законодавством покладено обов’язок оперативного, технічного, інформаційного та іншого забезпечення діяльності щодо протидії таким злочинами.

Узагальнюючи  вищезазначене,  на  сучасному  етапі автори за доцільне вбачають  наступні  заходи  протидії  транснаціональній організованій злочинності:

– обов’язкове  залучення  працівників  структурних  підрозділів правоохоронних органів до  законопроектної діяльності у сфері протидії  транснаціональній  організованій  злочинності  в якості  помічників, консультантів, радників;

– підвищення рівня комплектування підрозділів, діяльність яких спрямована  на  інформаційно-аналітичне  забезпечення  протидії  транснаціональній  організованій  злочинності,  досвідченими  спеціалістами у сфері інформаційних технологій;

– залучення ЗМІ  з метою постійного  інформування громадськості про вжиті правоохоронними органами заходи у сфері протидії транснаціональній організованій злочинності;

– проведення заходів, які спрямовані на більш ретельну взаємодію вітчизняних правоохоронних органів  із  іноземними правоохоронними органами  у сфері  виявлення  та  нейтралізації  детермінантів  транснаціональної організованої злочинності;

– проведення  інформаційно-попереджувальних, оперативно-розшукових  заходів,  спрямованих  на  недопущення  потрапляння  через державний  кордон  України  вогнепальної,  гладкоствольної,  нарізної зброї,  наркотичних  засобів,  психотропних  речовин  і прекурсорів  до злочинних організацій;

– врахування  наукових  пропозицій  наукових  установ,  відомчих вищих навчальних закладів щодо удосконалення законодавства у сфері протидії транснаціональній організованій злочинності;

– проведення практичними працівниками правоохоронних органів  заходів,  спрямованих  на  підвищення  рівня  правового  виховання учнів  і студентів  з метою недопущення  їх втягнення у злочинну діяльність транснаціональних злочинних організацій.

В статті «Перспективні напрями протидії транснаціональній організованій злочинності в Україні», опублікованій Жаровською Г. П. в журналі «Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика)» № 1 (32)’2014 (С. 11-16), автором було розглянуто  проблему  боротьби  із транснаціональною  злочинністю  в Україні,  запропоновано  напрями  протидії  цьому  виду  злочинності.  Визначено,  що  в сучасних  суспільно-політичних умовах ця проблема стає фактично питанням  національної  безпеки  України.  Така обставина  потребує  найскорішого  створення цілісної  системи  протидії  транснаціональній організованій  злочинності,  яка має  відповідати сучасним суспільно-політичним та економічним реаліям розвитку держави.

Так, Жаровська Г. П. зазначає, що на початку ХХІ століття  транснаціональна  злочинність  набуває принципово  нових  рис,  сучасні  злочинні  транснаціональні організації виходять  за межі економічної  злочинної  діяльності,  втручаються  в  політичні процеси, зазіхають на безпеку особистості, суспільства, держави, що  в концентрованій формі можна спостерігати в сучасній Україні. Саме на теренах  нашої  держави  корупція  та  політика, злочинність і економіка, національні інтереси та інтереси інших країн на території держави створили  синтетичну  глобальну  модель  транснаціональної злочинності, осмислення витоків і стану якої слід вважати актуальною проблемою як національної, так  і світової  кримінології. Водночас  не менш  актуальною  є і  проблема протидії  транснаціональній  організованій  злочинності  в Україні,  яка  також потребує науково-практичного обґрунтування.

Так, проблемам  протидії  транснаціональній  злочинності присвячені роботи таких українських учених,  як  А. Бойко,  М. Вербенський,  В. Глушков, І. Гриненко,  А. Дорошенко,  В. Литвиненко, Т. Мельничук,  I. Поплавський,  І. Сервецький, Є. Скулиш,  В. Шеломенцев  та  ін.,  які  створили належну науково-практичну базу протидії даному  кримінальному  сегменту.  В роботах  фахівців чітко відслідковується думка, що проблеми протидії  руйнуючому  впливу  організованої  злочинності на світовий порядок приймають глобальний характер і вимагають свого якнайшвидшого вирішення.

У  той  же  час, автор зазначає, що в останні  місяці  в Україні склалася  принципово  нова  політична  ситуація, наслідком  якої  слід  вважати підвищення  кримінальної активності в транснаціональному масштабі, що потребує подальшого осмислення проблеми  протидії  транснаціональній  організованій злочинності.  Фактично  на  сьогоднішній  день транснаціональна  злочинність  в особі  кримінальних  бізнесменів,  які  цілковито  підкорили  собі цілі галузі української економіки, корумпованих чиновників і політиків, з-поза меж країни оголосила  справжню  війну  українській  державі,  загрожуючи  її національній безпеці, цілісності та незалежності,  і за  таких  умов  думка, що  “Україна не належить до держав зі стійкою та кримінально активною транснаціональною злочинністю” втратила актуальність. Таким чином, метою цієї статті є визначення основних напрямів і форм  протидії  транснаціональній  організованій злочинності в Україні на сучасному етапі розвитку держави.

На початку 2014 року  проблема  транснаціональної  злочин-ності  набула  в Україні  глобального  масштабу, стала  фактором  повсякденного  життя  кожного громадянина  країни.  Інформація,  яка  постійно з’являється в інформаційному просторі відносно діяльності транснаціональних злочинних організації в Україні, вражає. Державна служба фінансового моніторингу України особливу увагу концентрує  на  розслідуванні  фактів  відмивання  коштів, отриманих  від  корупційних  дій,  розкрадання  та привласнення  державних  коштів  і  майна  злочинними  організаціями,  комерційними  структурами, які мали транснаціональні  зв’язки. Зокрема,  йдеться  про  мільярди  доларів,  що  були отримані від незаконних оборудок, які пов’язані майже  з усіма  формами  транснаціональної  злочинної діяльності та виведені за кордон.

Нині ці кошти  знову працюють в Україні, слугують  створенню нових  злочинних організацій,  є,  фактично,  інструментом  політичного впливу на державу з боку осіб, які збагачувалися за рахунок держави та її громадян.

Автор вбачає, що в сучасних  умовах  процес протидії  транснаціональній  організованій  злочинності можна представити як регламентовану нормами права діяльність правоохоронних органів, яка спрямована на попередження, виявлення та  припинення  транснаціональних  злочинів, і має  складатися  із  певних  елементів, що  наведені нижче.

1. Активізація  діяльності  правоохоронних органів  у питаннях  протидії  транснаціональній злочинності  на  засадах  профілактики  та  повноцінного  інформаційного  забезпечення.  Очевидно,  було  б  неправильно  стверджувати, що  правоохоронні  органи  не  діють,  ніяк  не  перешкоджаючи  активному  функціонуванню  транснаціональних  злочинних  груп  в нашій  державі.  Так, Міністерство  внутрішніх  справ України  виділяє боротьбу  з організованою  злочинністю  як  пріоритетний  напрям  діяльності.  Проте  заходи,  що вживаються  органами  внутрішніх  справ  щодо забезпечення  невідворотності  відповідальності злочинців,  поки  вирішуються  на  низькому  професійному  рівні,  явно  запізнюються  і не  дозволяють  нейтралізувати  організовану  протидію кримінального середовища.

З метою ефективного вирішення цієї задачі  потрібно,  на  думку Жаровської Г. П.,  звернути  увагу  на сукупність причин  і умов, які сприяють вчиненню конкретних злочинів для їх виявлення і нейтралізації.  Об’єктом  профілактики  можуть  стати лише  негативні  соціальні  чинники  (політичні, національні,  нормативно-правові,  економічні, соціальні,  демографічні,  соціально-психологічні та  інші),  які  криміногенно  впливають на  ситуацію в країні.

Такі системи профілактики розроблені й успішно функціонують  у ряді  європейських  держав (Великобританія, Франція, ФРН, Італія). З  урахуванням  вищевикладеного,  система профілактики організованої злочинності в Україні повинна включати в себе наступний приблизний перелік  заходів:  розробка форм  і методів  діяльності  всіх  правоохоронних  органів  на  основі об’єднання  їхніх зусиль на основі міжвідомчого координуючого  органу  з ретельно  розробленою програмою на певний проміжок часу; спеціальна професійна підготовка осіб,  включених у діяльність  з профілактики  функціонування  організованих  транснаціональних  злочинних  співтовариств;  матеріально-технічне  забезпечення спеціальних підрозділів з боротьби з траснаціональним  сегментом  організованої  злочинності; створення  в країні  чіткого  механізму  контролю за  доходами  громадян,  який  в умовах  розвитку ринкових відносин поставив би надійний заслін незаконним доходам, що концентруються у ділків  тіньової  економіки  та  лідерів  транснаціональної організованої  злочинності,  вдарив би по корумпованим “слугам народу”.

Активізації діяльності правоохоронних органів  у боротьбі  з  транснаціональною  злочинністю перешкоджає  те, що реальний стан речей у цьому кримінальному  сегменті  не  відображений  об’єктивними та неупередженими даними статики.

Автор зазначає, що якщо  звернутися до  аналізу  загальної кількості  кримінальних  правопорушень,  які  були зареєстровані у 2013 році та розглянути результати їх розслідувань за той же рік, то можна переконатися, що  дані  статистики,  наведені  в  Єдиному звіті  про  кримінальні  правопорушення  Генеральної  прокуратури України, мають  суттєві  протиріччя. Так, наприклад у січні-листопаді минулого  року,  відповідно  до  даних  Єдиного  реєстру досудових  розслідувань,  було  взято  на  облік 592 171 кримінальне  правопорушення,  в той  же час згідно з Єдиним звітом за 2013 рік усього було обліковано 563 560 кримінальних проваджень. Такі викривлення  статистики  безумовно  не  сприяють створенню реальної картини, яка описує стан злочинності в Україні,  зокрема в її транснаціональному  сегменті.  В той  же  час,  як  зазначає М. Г. Вербенський,  в Україні,  як  до  речі  і в  інших пострадянських країнах, узагалі не ведеться державної  офіційної  статистики  щодо  транснаціональної організованої  злочинності, хоча  заради справедливості слід зазначити, що окремі дані  стосовно  цього  виду  злочинності  в  офіційній статистиці  знайти можна,  інша  річ – наскільки ці дані відбивають  існуючу картину транснаціонального злочинного сегменту в Україні.

Відповідно,  Жаровська Г. П. вбачає, що  є необхідність  створити єдину національну облікову базу, до якої має надходити  інформація  з усіх  силових  структур, а також  із  структур митної,  податкової  служби, яка  стосується  стану  злочинності.  Тільки  після належної  обробки  та  аналізу  ці  дані  мають оприлюднюватися, надавати суспільству та правоохоронним органам реальну, а не “ викривлену” інформацію.

2. Відповідність дій правоохоронних органів  реальному  стану  транснаціональної  злочинності.  Проблемним  слід  вважати  і питання,  що стосується  відставання  діяльності  правоохоронних органів щодо попередження  та припинення організованої  злочинної  діяльності  від темпів розвитку  зазначеної  діяльності  в Україні.  Цю проблему  можна  коротко  виразити  у таких  основних  положеннях:  результат  роботи  правоохоронних  органів  у сфері  боротьби  з  організованою  злочинністю  перестав  бути  адекватним обсягу і рівню витрачених зусиль; правоохоронні органи не  встигають  своєчасно  та  ефективно реагувати на  зміну якості організованої  злочинності  та появу  нових  видів  злочинів,  особливо організованих  форм  в економічній  сфері;  органи правопорядку при такій стратегії боротьби зі злочинністю не встигають стримувати її зростання.

Як зазначає автор, на території України, за останніми  підтвердженими  даними  офіційної  статистики,  нині  діє  28 транснаціональних  злочинних угруповань, при цьому їх кількість, у порівнянні із  2009 роком,  збільшилась  на  55 %,  а,  у  порівнянні  із  2010 роком,  зменшилась  на  42,8 %, що в принципі  є сумнівним  із  погляду  тих  даних, які в останні місяці постійно свідчать про “хвилю” транснаціональної  злочинності,  що  майже не поглинула всю вітчизняну економіку.

В той же час, потрібно розуміти, що нині Україна стикається  із появою принципово нової форми  транснаціональної  злочинності,  яка  відноситься до сегменту злочинів проти національної  безпеки.  Зокрема політична  ситуація навколо нашої держави буде сприяти тому, що в найближчі місяці правоохоронні органи будуть стикатися  із намаганнями активізувати терористичну діяльність на території держави, що буде супроводжуватися  активізацією  переміщення  зброї, вибухівки,  інших  предметів  міліарного  класу, а також вербуванням громадян для участі у протиправній  державній  діяльності.  Останні  події в Луганську, Донецьку, Харкові засвідчують, що правоохоронні  органи  із  запізненням  реагують  на виникнення  нових  загроз,  що  потребує  налагодження роботи із отриманням інформації, перекриття каналів постачання фінансів, зброї, друкованих матеріалів  антидержавного  характеру,  превентивну  нейтралізацію  керівників  злочинних  організацій,  яка  полягає  в постійному  контролі  їхньої діяльності, контактів, переміщень.

Ці  заходи  потребують  координації  правоохоронних органів із органами СБУ, податковим органами,  органами  військової  розвідки  та контррозвідки, із митницею і прикордонниками.

Згідно точки зору Жаровської Г.П.,  для  такої  координації  вже  сьогодні доцільно  створити  відповідний орган,  який  умовно  можна  назвати  “антитерористичним штабом”, що може  бути  створений  за  найкращими  світовим  зразками. Наприклад, у США таким підрозділом є так звана “Секція забезпечення внутрішньої безпеки та боротьби з тероризмом”, яка структурно входить  до Управління  кримінальних  розслідувань ФБР.

Штат  підрозділу  складається  з 21  досвідченого  оперативного  працівника.  Це –  центральний підрозділ ФБР, що спеціалізується на антитерорі,  і курирує  роботу  143 співробітників,  які  постійно  займаються  розслідуванням  злочинів, пов’язаних з терором і внутрішньою безпекою.

У складі секції три групи:

– група  спеціальних  операцій  та  аналізу, яка збирає факти про вчинені теракти. На основі їх  аналізу  співробітники  групи  готують  документи, де пропонуються обґрунтовані висновки про найбільш  доцільні  тактичні  прийоми  і  засоби протидії  тероризму. Співробітники  групи  в разі потреби  виїжджають  на  місця  інцидентів  для консультативної роботи;

– група  дослідження  тероризму  та  обліку вибухів бомб, у складі двох осіб, вивчає організаційні  структури  терористичних  груп,  їх  учасників, збирає та аналізує всі випадки здійснення терактів  із використанням вибухових пристроїв. Результати  роботи  цієї  групи  реалізуються  у  відповідях на конкретні  запити  та у вигляді  інформаційних  довідок,  які  направляються  всім  зацікавленим відомствам;

– група внутрішньої безпеки у складі 5 осіб, контролює  організацію  охорони  іноземних представників  на  території  США.  У складі ФБР є група досвідчених психологів, до функцій яких  входить  надання  допомоги  співробітникам ФБР, які ведуть переговори з терористами про видачу заручників.

Аналогічну  структуру,  як  пропонує автор,  вже нині потрібно створити в СБУ, до   функцій якої має  входить  виключно  боротьба  з  терористичною діяльністю.

3. Нарощування  зусиль  у боротьбі  з  етнічною злочинністю. Сучасні реалії диктують необхідність нарощувати  активність  у напрямі  боротьби  з етнічними  злочинними  формуваннями,  як  невід’ємної  риси  сучасної  транснаціональної організованої злочинності.

Вчені зазначають, що нині можна з упевненістю говорити про вихід на міжнародну арену етнічних  злочинних  формувань,  а  ефективність  їхньої  злочинної  діяльності  обумовлена  тісним зв’язком  з країною  діаспори,  де  вони  використовують  підтримку  і можливості,  наявні  в  розпорядженні місцевих кримінальних  структур  і організацій.  Значний  вплив  на  економічну  та  соціальну  обстановку  в Україні  має  діяльність  чеченських,  азербайджанських,  вірменських  і  грузинських етнічних злочинних формувань, відзначається  чітка  спеціалізація  за  видами  злочинного промислу. Як основний принцип протидії етнічній  організованій  злочинності,  на  наш  погляд, крім  вищенаведених,  слід  виділити  принцип компіляції міжнародних  і внутрішньодержавних способів  подібної  протидії.  Тільки  керуючись цим  принципом  можна  стримати  зростання транснаціональної  організованої  злочинності. При цьому як внутрішньодержавний спосіб протидії  та  профілактики можна  виділити,  наприклад, посилення митного контролю та ін.

4. Вдосконалення  засобів  правової  протидії транснаціональній організованій злочинності. Також  на  часі  є вдосконалення  системи  заходів правової протидії транснаціональній організованій злочинності. Протидія транснаціональній організованій  злочинності,  насамперед,  передбачає формування чіткої законодавчої бази, що дозволило б регулювати економічні відносини і впевнено  захищати всі форми власності, без чого відповідні вимоги посилити міць каральних органів і посилити  систему  покарання  за  кримінальні злочини будуть марні.

Жаровська Г. П. вважає задоцільно  розглянути  і можливості  створення  системи  правових  заходів,  яка  дозволяє  оперативно реагувати на особливо тяжкі транснаціональні  злочини. Щодо  концепції  протидії  транснаціональній організованій злочинності, слід зазначити  існування  двох  діаметрально  протилежних концепцій  при  організації  такої  протидії.  Перший напрям виходить  із необхідності дотримання формальних приписів закону, чіткого дотримання презумпції невинуватості з усіма випливаючими  з цієї посилки висновками, яким є суворе дотримання прав і свобод підозрюваних у вчиненні транснаціональних злочинів.

Друга думка, яка нині панує на Заході, полягає  у твердженні,  що  нині  ефективній  протидії транснаціональній  організованій  злочинності  заважає  існуюча  в законодавстві процедура  притягнення до кримінальної відповідальності, зайва турбота про права і свободи обвинуваченого.

Автор зазначає, що нині ситуація така, що формально український закон не допускає порушення прав  і свобод підозрюваних та обвинувачених у вчиненні злочинів, однак на практиці зустрічаються випадки їх  порушення  для  досягнення,  в принципі,  соціально-значущої мети – залучення до кримінальної  відповідальності  злочинця.  Вихід  бачиться у наділенні відповідними повноваженнями чітко визначених  посадових  осіб  (органів),  згідно з якими ці  особи  (органи) мали  б право на прийняття  надзвичайних  заходів  протидії  окремим видам  транснаціональних  злочинів  з метою  захисту миру  і людства, суспільства, держави  і громадян в екстремальних умовах.

5. Подальший  розвиток  функціонально-організаційного  механізму  взаємодії  правоохоронних  органів України  із  зарубіжними  державами у сфері протидії транснаціональній організованій  злочинності.  В сучасних  умовах  основними  формами  міжнародного  співробітництва з протидії  транснаціональній  організованій  злочинності є:

  • надання допомоги у проведенні розслідувань  у кримінальних  справах;
  • виконання запитів  зацікавленої  сторони;
  • передача  інформації  без  запитів;  заморожування  або  арешт майна, що є об’єктом запиту з метою запобігання будь-яких  операцій  з ним,  його  передачі;
  • розшук осіб, які переховуються від кримінального переслідування  або  відбування  покарання;
  • обмін  інформацією про підготовлювані або вчинені злочини та причетних до них фізичних і юридичних осіб;
  • проведення  спільних  операцій  з  припинення злочинів  і  діяльності  осіб,  які  вчинили  злочини або готуються до їх вчинення, і т. ін.

Розвиток і конкретизацію зазначені форми співробітництва набувають  у двосторонніх  і  багатосторонніх  договорах  про  надання  правової допомоги,  а також  у міждержавних  і  міжвідомчих  угодах  про  взаємодію  у протидії  транснаціональній  організованій  злочинності,  окремим транснаціональним злочинам.

Міжнародне  співробітництво  здійснюється за такими напрямами:

  • співробітництво у сфері  оперативно-розшукової  діяльності;
  • співпраця у сфері  здійснення  кримінального  правосуддя;
  • інформаційно-технічне співробітництво.

Організація  міжнародного  співробітництва  з протидії  транснаціональній  організованій злочинності має  здійснюватися  за  таким  алгоритмом:

а) розробка теоретичних положень щодо організації  міжнародного  співробітництва;

б)  прийняття  відповідної  нормативної  правової  основи для  міжнародного  співробітництва  з протидії транснаціональній  організованій  злочинності;

в)  практична  реалізація  і контроль  за  розвитком міжнародного співробітництва; г) розгляд питання про  розробку  загально  правової  Конвенції  ООН про  протидію  транснаціональній  організованій злочинності.

6. Вдосконалення  системи протидії  транснаціональній  організованій  злочинності  та  корупції  в Україні.  Головне  завдання  протидії транснаціональній  організованій  злочинності полягає  в тому,  щоб  відокремити  організовану злочинність від державних структур  і ліквідувати корупцію. Без цього основного кроку  всі  зусилля будуть марними.

Як вважає автор, для  забезпечення  ефективності  протидії транснаціональній  організованій  злочинності  необхідна реалізація комплексу невідкладних заходів,  насамперед  економічного  характеру –  для підриву фінансової  основи  транснаціональної  організованої злочинності. Серед них можна виділити наступні: по-перше,  впровадження  відкритості (прозорості)  прийняття  економічно  значимих  рішень  (про приватизацію, акціонування, проведення аукціонів  і т. ін.) державними посадовими особами; по-друге, найважливішим напрямом протидії  транснаціональній  організованій  злочинності є посилення  різних  видів  контролю  за  соціально-економічними  і політичними процесами, фінансовими  і товарними  потоками  (бюджетною,  банківською, валютною, митною  та  іншими  сферами діяльності);  по-третє,  послідовно  вводити  обмеження  на  суміщення  посад  у  системі  державної служби та служби в акціонерних товариствах з часткою державної участі; по-четверте, регламентувати процес переходу державних службовців на посади  керівників  комерційних  підприємств;  по п’яте,  запровадити  обов’язкову  кримінолого-економічну експертизу проектів кримінологічно значущих законодавчих та інших правових актів з метою недопущення в них положень (пробілів, винятків  та  інших недоліків),  які прямо або побічно сприяють вчиненню злочинів у сфері економіки та ін.

У світовій практиці та в Україні мають місце вдалі зразки створення органів, які ефективно борються  із корупцією, контролюючи фінансові потоки. Наприклад, в Англії діє Контактна група з фінансових  послуг  (КГФП),  в  Україні  існує Державна  служба фінансового моніторингу України, яка виконує фактично ті ж функції, які покладені й на КГФП.

Для  України  діяльність  цієї  групи  має особливий  інтерес,  оскільки  вона  також  у своїй діяльності  ставить  за  мету  запобігання  доступу до фінансових  систем не  тільки корупціонерам, але  й терористичним  організаціям, що,  до  речі, передбачено  і Положенням про Державну службу фінансового моніторингу України.

Як здається автору цієї статті, українським фахівцям  доцільно  вивчити  досвід  провідних організацій, що  контролюють фінансові  потоки з тим, щоб  у них  з’явилася  реальна  можливість роботи  на  випередження  у справі  запобігання корупції, протидії тероризму.

Наведені  автором вище  заходи,  безумовно,  не  є  вичерпними,  але  вони  окреслюють  найбільш  перспективні напрями боротьби із транснаціональною злочинністю,  які  вже  сьогодні мають бути  запроваджені з метою запобігання подальшого розвитку даної форми злочинності на теренах України.

Таким чином, у статті автором розглянуто  основні напрями  та  форми  протидії  транснаціональній організованій злочинності в Україні, які відповідають  сучасним  потребам  суспільства  з  урахуванням  поточної  суспільно-політичної  ситуації в державі.

На жаль, саме в Україні на початку ХХІ століття транснаціональна злочинність довела свою здатність  ставати  провідним  фактором  економічного  та  соціально-політичного  буття  суспільства. Саме українські реалії виявили те, що транснаціональна  злочинність  стає  фактором  глобальної небезпеки,  саме  в ній переплітаються проблеми  корупції,  військової  експансії,  політичного устрою  держави,  а також  економічних  перспектив розвитку світової економіки. Як здається автору  цієї  статті,  якщо  ще  кілька  місяців  тому світова спільнота усвідомлювала дану небезпеку на  теоретичному  рівні,  то  сьогодні  вже  теорія стала  реаліями  міжнародної  політики  та  економіки,  коли міжнародні  відносини  багато  в чому залежать від дій організаторів глобальної транснаціональної злочинності.

Підводячи підсумки статті, Жаровська Г. П., що нині проблеми транснаціональної злочинності в Україні  вийшли  на  перший  план,  при  цьому національний сегмент організованої злочинності “збагачується” тими формами, які ще кілька місяців тому не були актуальні для України.

Таким  чином,  високий  динамізм  транснаціонального  злочинного  сегменту,  а також  його особлива  суспільна  небезпечність,  яка  нині  загрожує  засадам  української  державності,  засвідчує,  що  тільки  створення  ефективної  системи протидії  транснаціональній  злочинності може гарантувати  подальший  розбиток  держави  та суспільства.

В статті «Взаємодія правоохоронних органів у запобіганні транснаціональній організованій злочинності в Україні», опублікованій Горбачевським В. Я. та Топчієм В. В. в журналі “Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика)” № 3 (31)’2013 (С. 21-28), авторами було розглянуто  тенденції транснаціональної  злочинної діяльності.  Надано  кримінологічну  характеристику  та  визначено основні напрями  запобіжної діяльності щодо транснаціональної  злочинності  у сфері  господарської  діяльності, торгівлі людьми, незаконного обігу наркотичних засобів і зброї.

Найважливішими умовами розбудови України як правової держави автори вважають завершення  реформування  системи  кримінальної юстиції,  приведення  національного  законодавства  у відповідність  до міжнародних стандартів,  що  відбувається  у період  становлення  ринкових  відносин під впливом тривалої економічної кризи, безпрецедентної тінізації економіки,  криміналізації  суспільних  відносин. Особливу небезпеку для розбудови  молодої  держави  і формування  громадянського  суспільства  становлять суттєві зміни в структурі злочинності, яка набуває ознак організованої й транснаціональної. За даними МВС України, на території нашої держави у 2001–2011 рр. виявлено 389 організованих груп  і злочинних організацій з міжнародними та транснаціональними зв’язками.

Передумови  транснаціональної  злочинності  виникали  у надрах тіньової  економіки  колишнього  СРСР  наприкінці  1970-х –  початку 1980-х років у колах, що мали можливість виходу за кордон. Розвитку організованої  злочинності сприяли такі фактори, як: лібералізація зовнішньоекономічної діяльності, руйнування єдиного економічного простору, відсутність ефективно охоронюваних кордонів, ослаблення держави та її інституцій, політична нестабільність, корупція. Під час перебудови  й стихійного  переходу  до  ринку  злочинні організації  використовували транснаціональні можливості, що відкривалися для контрабандного  вивозу  нафтопродуктів,  золота,  металів,  сировини,  озброєння, валюти, антикваріату і творів мистецтва в інші країни, контрабандного й безмитного ввезення товарів в Україну.

Горбачевський В. Я. та Топчій В. В. зазначають, що організована злочинність у нашій країні на початку XXI століття  поступово  набуває  якостей  транснаціонального  явища,  стає  реальною загрозою демократичним процесам в Україні як за своїми масштабами, так і за руйнівним впливом. Транснаціональна злочинність формує середовище, що загрожує соціально-економічному розвитку кожної з держав, при чому  її розповсюдження постійно  зростає. Вона  здатна не лише розширювати свою діяльність, але й націлювати її на підрив безпеки економіки багатьох країн, у першу чергу тих, що розвиваються, та країн з перехідною  економікою. Це небезпечне  явище, що має  глобальний характер, від нього  не  захищена жодна  країна  чи  регіон. У зв’язку  з цим  необхідно адекватно оцінювати масштаби та ступінь його загрози.

Автори вважають що, основні фактори, що сприяють розвитку транснаціональної злочинності, це: відсутність до останнього часу необхідних законів про боротьбу з організованою  злочинністю взагалі й транснаціональною,  зокрема;  законів, що переслідують  за відмивання “брудних” грошей; ефективно діючої системи правоохоронних органів; жорсткого валютного, фінансового, банківського, податкового та іншого економічного контролю, добре обладнаних кордонів і чітко налагодженої митної та міграційної служб; державного усвідомлення небезпеки “своєї” і “чужої” транснаціональної злочинності; політичної волі для боротьби з нею.

На початку перебудови процесу криміналізації суспільства сприяли величезні  ресурси:  не  поділена  державна  власність;  високі  технології озброєнь і засобів масового ураження, включаючи хімічні та ядерні матеріали;  незаповнений  ринок  для  незаконних  товарів  і послуг;  хабарництво і корупція посадових і службових осіб, у тому числі й у системі кримінальної юстиції; злидарський стан значної частини населення; високий рівень безробіття  населення,  викинутого  державою,  зокрема  висококласних фахівців,  учених,  які  намагаються  вижити  будь-яким шляхом;  острах влади,  деяких  політичних  і громадських  діячів  бути  “авторитарними” і встановити  жорсткий  соціально-правовий  контроль  над  кримінальною економічною діяльністю.

Сьогодні під  транснаціональною організованою  злочинною діяльністю  слід  розуміти  здійснення  злочинними  організаціями  незаконних операцій, пов’язаних із переміщенням потоків інформації, грошей, фізичних об’єктів, людей, інших матеріальних і нематеріальних засобів через  державні  кордони  з метою  використання  сприятливої  ринкової кон’юнктури в одній або кількох іноземних державах для одержання істотної економічної вигоди, а також для ефективного ухилення від соціального контролю за допомогою корупції, насильства й використання значних розходжень у системах кримінального правосуддя різних країн.

За даними МВС, на території України у 1997 році виявлено 24 організовані  групи  та  злочинні  організації  з міжнародними  зв’язками,  у 1999 р. – 9, 2002 р. – 21, 2006 р. – 28, 2009 р. – 29, а у 2011 р. – 34. Починаючи з 1997 року, ОВС знешкоджено 389 злочинних угруповань з міжнародними (транснаціональними) зв’язками (у середньому 26 на рік).

За даними Головного управління МВС України по боротьбі з організованою  злочинністю,  понад  2 тис.  громадян  України  втягнені  у  світові транснаціональні злочинні формування. Вони мають стійкі зв’язки зі злочинними структурами країн СНД, Балтії, США, ФРН, Польщі, Угорщини, Туреччини  та  інших  держав.  За  оцінками  закордонних  експертів,  злочинцями з СНД поміщено в західних банках не менш як 50 млрд дол. США.

Найнебезпечнішими  виявами  транснаціональної  злочинності, характерними для сучасної України, є злочинність у сфері господарської діяльності, легалізація  (відмивання) коштів та  іншого майна, одержаних злочинним шляхом; злочинність, пов’язана з торгівлею людьми та нелегальною міграцією; злочинність, пов’язана з незаконним обігом наркотичних засобів і зброї.

Горбачевський В. Я. та Топчій В. В. зазначають, що У  господарській  сфері криміналітет встановив тотальний контроль над комерційною мережею торгівлі, валютний обіг тіньової економіки становить  8–10 млрд  доларів,  тіньова  економіка  є джерелом  існування 75 % населення України, 60 % капіталу утримують кримінальні структури, 90 % фірм перебувають під впливом кримінальних структур. Таким чином, організована злочинність у сфері господарської діяльності, накопичуючи значний капітал, інвестує його не у розвиток вітчизняної економіки, особливо промисловості,  а, навпаки, вивозить в офшорні  зони для подальшого відмивання,  а також  використовує  лібералізацію  зовнішньоекономічних  відносин,  бере  участь  у торгових  відносинах,  які  є живильним  середовищем для розвитку транснаціональної економіки. Так, згідно з оцінками експертів Світового банку, щорічно до 10 млрд доларів вивозиться  з України  за кордон. Унаслідок цього держава втрачає не тільки важливі для її внутрішнього ринку ресурси, але й не має достатніх коштів для стабілізації економіки  і соціальної сфери. Усі зазначені фактори призводять до формування “тіньової економіки”, яка взагалі має міждержавний характер,  її домінуючими  сегментами  стали: нелегальний  експорт капіталів; корупція; нелегальні  зовнішньоекономічні  операції;  неповернення  коштів  закордонними партнерами  і перерахування  їх на спеціальні рахунки; угоди з іноземними партнерами за змовою з ними про поділ коштів; шахрайська діяльність трастових та інвестиційних кампаній, а також фірм і банків. За деякими оцінками, за  кордоном  знаходиться майже  20 млрд  доларів, нелегально  експортованих з України.

Певним  індикатором  транснаціональної  злочинності  в Україні є так  звана  торгівля  “живим  товаром” –  пряме  й непряме  втягнення громадян у проституцію, їх вивіз за кордон та продаж у наложниці, нелегальний ввіз, вивіз та експлуатація робочої сили громадян інших країн  тощо.  В національному  кримінальному  законодавстві  відповідальність  за  такі  діяння  передбачено  статтею  149 КК України  “Торгівля людьми або інші незаконна угода щодо людини”.

МВС  України  співпрацює  з Міжнародною  організацією  з міграції в Україні у напрямку  запобігання  та боротьби  з таким  кримінальним  явищем,  як  торгівля  людьми. Питання протидії міжнародному  трафіку  залишається надзвичайно актуальним як для України, так і для всього світового співтовариства, однак сьогодні життя та здоров’я людини, на жаль, продовжують залишатись “розмінною монетою” в руках злочинців.

За  інформацією  Міжнародної  організації  з міграції,  останніми роками близько 400 тис. наших співвітчизників виїхали у пошуках роботи  за  кордон;  з них  понад  100 тис.  українських  жінок  потрапили у тенета ділків секс-індустрії країн-реципієнтів.

Загальний  рівень  цього  виду  злочинності  в Україні  відображають  статистичні  дані  МВС  України,  згідно  з якими  з часу  введення кримінальної відповідальності  за  торгівлю людьми  (з березня 1998 р.) виявлено  2921 такий  злочин  (1998 р. –  2,  2000 р. –  42,  2001 р. –  89, 2003 р. –  289,  2006 р. –  376,  2009 р. –  379,  2010 р. –  399 злочинів.

У 2002 р. кількість виявлених потерпілих від торгівлі людьми становила 198 осіб, у 2006 р. – 393, а у 2011 р. – 477. З моменту встановлення кримінальної відповідальності за торгівлю

людьми в Україні правоохоронними органами України порушено у 1998 р. дві кримінальні  справи, 1999 р. – 11; 2000 р. – 42; 2002 р. – 169; 2004 р. – 269; 2006 р. – 376; 2007 р. – 359; 2008 р. – 322; 2011 р. – 399.

Органами внутрішніх справ України постійно вживаються організаційні та практичні заходи, спрямовані на перекриття каналів вербування та переміщення українських громадян за кордон з метою експлуатації. Головна роль на даному напрямку оперативно-службової діяльності належить створеному в 2005 році Департаменту боротьби зі злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми, та відповідним управлінням (відділам) Головних управлінь та Управлінь МВС України в областях, містах Києві  та Севастополі. У липні 2010 року перейменовано у Департамент боротьби з кіберзлочинністю і торгівлею людьми.

У  позитивному  аспекті  відмічено  зусилля  Міністерства  щодо протидії цьому виду транснаціональної організованої злочинності як Урядом України, так і міжнародною спільнотою, яка активно стежить за послідовними та рішучими кроками України на шляху подолання цього ганебного  явища,  яке  грубо порушує права  та  свободи  співвітчизників. Незважаючи на те, що провідна роль у протидії торгівлі людьми належить безпосередньо  правоохоронцям,  без  об’єднання  зусиль  усіх  зацікавлених органів, урядових  і неурядових організацій досягти позитивних  зрушень неможливо. Лише завдяки спільній роботі у цій сфері можна забезпечити належний захист прав і законних інтересів наших співвітчизників.

Проблемним аспектом щодо запобігання торгівлі людьми є відсутність національного механізму виявлення й адаптації постраждалих від  торгівлі  людьми, що  є потужним  інструментом  держави щодо  попередження  сучасних  форм  работоргівлі,  поновлення  і захисту  прав жертв, а також їх реабілітації.

Горбачевський В. Я. та Топчій В. В. зазначають, що потребує прискорення прийняття в Україні нової Програми реалізації державної політики у сфері протидії поширенню торгівлі людьми,  боротьби  з незаконною  угодою щодо  людини  на  найближчі  п’ять років, що має передбачити забезпечення балансу заходів, спрямованих на запобігання та протидію у цьому напрямі. Транснаціональні  зв’язки злочинних угрупувань України з країнами СНД  та  злочинними організаціями далекого  зарубіжжя використовуються  для  ввезення  в Україну  і транзит  через  її  територію  наркотиків, зброї та інших товарів.

Наприкінці XX  століття  значно  посилився  потік  наркотиків  до нашої країни з країн далекого зарубіжжя, зокрема з регіонів Південно-Східної  Азії.  При  цьому,  як  показує  практика,  прикордонна  і митна статистика,  територія України найчастіше використовується для  транзитного перевезення наркотиків у Західну Європу.

Автори вважають що, Характерною  рисою  транснаціонального  наркобізнесу  є  перетворення українського транзитного шляху на додаткову зону збуту контрабандних наркотиків.

За  даними МВС  України,  протягом  2010–2011 рр.  органи  внутрішніх справ ліквідували понад 550 каналів збуту наркотичних засобів, зокрема,  з незаконного  обігу  вилучено:  176,5 кг  героїну,  82,8 кг  марихуани, 41,6 кг кокаїну, 8,2 кг амфетамінів, 40,1 кг макової соломи, 5,3 л опію.

Розповсюдження наркоманії в нашій країні супроводжується різким  зростанням  рівня  наркозлочинності.  Збільшення  кількості  осіб, які  зловживають  наркотиками,  та  різке  зростання  цін  на  такі  засоби створюють  сприятливі умови для формування організованих  груп, які причетні до нелегального наркобізнесу. Зокрема, за роки незалежності України  (1991–2011 рр. включно) кількість щорічних  злочинів у сфері незаконного  обігу  наркотиків  збільшилася  майже  у шість  разів  (з 11,3 тис. у 1991 р. до 56,8 тис. у 2011 р.), у т.ч. тих, що пов’язані зі збутом наркотиків, у 17 разів (з 1 тис. у 1991 р. до 16,9 тис. у 2011 р.), викритих  утримувачів  наркопритонів  у 13 разів  (з  162  у 1991 р.  до  2150 у 2011 р.). Усього за період 1991–2011 рр. органи внутрішніх справ викрили понад 800 тис. наркозлочинів, з яких 211 тис., пов’язаних зі збутом наркотиків.

Необхідно  термінове  запровадження національної  антинаркотичної політики, позитивні сторони якої можна було б взяти на озброєння, адже згідно із концепціями національної безпеки в деяких країнах наркотична  загроза  відноситься  до  основних  внутрішніх  загроз.  Тим  більше, в Україні,  згідно  із  Законом  України  “Про  основи  національної  безпеки України”, навіть саму можливість незаконного ввезення в країну наркотичних  засобів  віднесено,  разом  із  поширенням  наркоманії,  до  загроз національним інтересам і національній безпеці держави.

Горбачевський В. Я. та Топчій В. В. зазначають, що потребує  прийняття  в Україні  нова Програма реалізації державної політики у сфері протидії поширенню наркоманії, боротьби  з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів, отруйних  і сильнодіючих  лікарських  препаратів  на  найближчі  п’ять  років, що має  передбачити:  забезпечення  балансу  заходів,  спрямованих  на  попередження та припинення незаконного розповсюдження наркотиків і зниження попиту на них; удосконалення порядку регулювання законного обігу наркотиків і протидії їх витоку в незаконний обіг; попередження незаконного споживання  наркотиків;  удосконалення  методики  лікування  й соціальної реабілітації хворих на наркоманію; організацію дієвого митного  і прикордонного контролю, припинення ввезення в Україну й транзиту через її територію наркотиків; забезпечення ефективного співробітництва України з іноземними державами та міжнародними організаціями в боротьбі з транснаціональним наркобізнесом; активну участь у розробленні нових міжнародних  договорів  у цій  сфері,  імплементацію  наявних  міжнародно-правових норм у національне законодавство України.

Також, хочеться звернути увагу й на транснаціональну злочинну діяльність у сфері незаконного обігу зброї.

За даними МВС України, наша держава є територією для транснаціональної  злочинної  діяльності  у сфері  незаконного  обігу  зброї  та боєприпасів, адже частка злочинів проти громадської безпеки в загальній  структурі  злочинності  у 2011 р.  становила  2,6  %  (було  вчинено 11 437 злочинів). Водночас у структурі злочинності проти громадської безпеки незаконне поводження зі зброєю є найбільш розповсюдженим злочином  і становить  їх більшість. У 2002 році цей показник становив 95,9 %, 2004 р. – 96,7 %, 2006 р. – 97,7 %,  а у 2011 р. – 98,1 %. Отже, частка  незаконного  поводження  зі  зброєю  у структурі  злочинів  проти громадської безпеки зросла на 2,2 %.

Наведені  цифри  свідчать,  насамперед,  про  наявність  певних  проблем з виявленням цих злочинів, ніж про зменшення їх реальної кількості, враховуючи і високий рівень латентності, яким вони характеризуються.

Відповіддю на загрози, що несе в собі транснаціональна злочинна діяльність у сфері незаконного обігу  зброї,  та її небезпечні наслідки має  стати завершення формування загальнодержавної системи контролю за транснаціональною  злочинною  діяльністю  у сфері  незаконного  обігу  вогнепальної зброї, постановка її на чітку законодавчу нормативно-правову основу.

В останнє десятиліття в СНД з’явилися нові види організованих злочинів,  насамперед у фінансово-кредитній  сфері: підробка банківських чеків  і кредитних карток, випуск  і поширення незабезпечених цінних паперів, проведення незаконних операцій з переказу за кордон великих грошових сум, фіктивні банкрутства тощо.

МВС України приділяє велику увагу питанням удосконалення участі  органів  внутрішніх  справ  у міжнародному  співробітництві. Відповідно до цього одним  із основних завдань співробітництва є забезпечення ефективної  участі  підрозділів МВС України  у міжнародному  співробітництві, в першу чергу, в боротьбі  зі  злочинами, що мають транснаціональний характер, а також використання світового досвіду й потенціалу міжнародного співробітництва для вдосконалення діяльності органів внутрішніх справ.

Автори вважають що, Міжнародне  співробітництво у боротьбі  зі  злочинністю має передбачати:  зміцнення  законодавчої та нормативної бази участі МВС України в міжнародному співробітництві; забезпечення співпраці з іноземними партнерами; участь представників МВС України в  заходах міжнародних правоохоронних організацій; участь у міжнародних миротворчих місіях та операціях; співробітництво у сфері підготовки поліцейських кадрів; кадрове забезпечення міжнародних зв’язків; наукове та науково-технічне співробітництво з іноземними державами;  інформаційне  забезпечення міжнародних  зв’язків; упровадження позитивного досвіду міжнародного співробітництва.

Підсумовуючи, хотілося б наголосити, що з метою ефективної протидії  транснаціональній  злочинній  діяльності  запропоновано  продовжити реформування правоохоронної системи та приведення  її у відповідність зі світовими правовими стандартами; здійснювати матеріально-технічне й кадрове  забезпечення  спецпідрозділів,  які  протидіють  транснаціональній  злочинності; створити інформаційний міжвідомчий банк даних, що містив би інформацію про транснаціональну діяльність; розширити участь вітчизняних правоохоронців у міжнародних і всесвітніх операціях (міжнародні контрольовані поставки, накопичення та реалізація даних про наміри міжнародних злочинних організацій); з огляду на Стратегію та План заходів Європейського Союзу в боротьбі з транснаціональною злочинністю, забезпечити подальшу інтенсифікацію співробітництва між Україною та Європейським Союзом у цій сфері, адаптацію національного законодавства до законодавства  Європейського  Союзу;  організувати  проведення широкомасштабного  соціологічного  дослідження  латентності  транснаціональної  злочинності в Україні.

 Огляд підготував Кирилюк І. Ю.

Вы должны быть авторизованы, чтобы оставить комментарий.