| Главная | Рубрики | Информация о центре | Ссылки |                                                                                                                  Регистрация | Вход

Гуленко Ю.М. Тероризм у період глобалізації

Просмотров 299 | Добавлено: Август - 5 - 2015 | 0 комментариев

Ю. M. Гуленко

 ТЕРОРИЗМ У ПЕРІОД ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

(/ Ю. М. Гуленко // Актуальні проблеми держави і права. — 2012. — Вип. 65. — С. 166-172.)

 Постановка проблеми. Сучасний світ має багато проблем, що необхідно розв’язати. До них належить і міжнародний тероризм, який вимагає від на­уковців особливого підходу до вивчення, враховуючи його неоднорідну сутність, політичну невизначеність та безкомпромісну зухвалість. Певним чином питан­ня торкається явища недостатньо дослідженого: з одного боку, він має давню історію і пояснений теоретично, а з іншої сторони — складається враження, що ніби це явище почало свій шлях після 11 вересня 2001 р., започаткувавши нову епоху розвитку міжнародного співтовариства. Ми спробуємо розглянути це яви­ще використовуючи принцип багатовимірності та різносторонності суспільно-політичних явищ, що надає змогу в повній мірі системно та комплексно пізнати феномен сучасного тероризму на фоні глобалізаційних процесів. Маємо всі під­стави стверджувати, що за останні три десятиліття спостерігається дуже вели­кий об’єм тлумачень, оцінок та прогнозів, що стосується досліджуваного явища [1, с. 114]. Подібна різнобічність яскраво відображена на рівні національного законодавства, кожна країна має свої підходи, що вважати тероризмом, а що ні.

Метою дослідження є спроба повернутись до попередніх позицій дослідни­ків тероризму: запропонувати загальне та прийнятне для всіх держав визна­чення поняття «тероризму», що в даний час є невиконаним завданням.

Аналіз дослідження даної проблеми. Переважна більшість західних дослід­ників, а так само й дослідників тероризму, проводять в своїх роботах лінію від­стоювання правомочності та керівної ролі США в антитерористичній війні. За­вдяки такій наполегливій праці формується сучасна військова доктрина США, яка виправдовує війну в Іраку та в Афганістані, як світову антитерористичну кампанію. Це відображено певним чином в працях П. Девіса, В. Подгореца, М. Келдора, Б. Дженкіса та багатьох інших. Російські вчені, які займаються вивченням проблеми тероризму, працюють над обґрунтуванням силових мето­дів боротьби з чеченськими терористами. Можемо назвати прізвища В. Лапкі- на, Ю. Антоняна, М. Чешкова, В. Максименка та інші. Проблематикою теро­ризму і антитероризму займаються такі українські науковці, як В. Антипенко, М. Руденко, М. Гуцало, В. Крутов, С. Шевцова та інші.

Сучасні наукові пошуки починають відходити від позицій стійкості та не­можливості розвитку такого явища, як тероризм. Проте немає ще чіткої відповіді, який саме методологічний апарат має використовуватись для більш об’єктивного пізнання цього явища. Залишається незмінною «успішна» «фор­мула терору», головним способом є «метод залякування». Тероризм історично розвинувся від локального індивідуального до масового, що є наслідком проце­сів глобалізації. Підтримка тероризму в деяких країнах обумовлена історични­ми мотивами, частіше економічними. Поки існує боротьба як спосіб вирішення конфліктів, доти буде існувати тероризм як засіб розв’язання такого конфлікту інтересів. На думку М. Гуцало, ряди терористів ще тривалий час не будуть рі­діти [2, с. 67]. Будь-яка антитерористична акція зі знищення терористів буде сприяти вербуванню нових.

Виклад основного матеріалу. Вчені та аналітики обмежуються описом, кла­сифікацією обов’язкових ознак злочину. Представники багатьох наук вносять свій вклад в дослідження цього явища, це і філософія, соціологія, психоло­гія, кримінологія. Коли постає питання протидії тероризму, то головну роль відіграє кримінально-правова наука [3, с. 133]. Але світова спільнота постій­но наготові протистояти терористичним викликам та загрозам. Як зауважу­ють вчені, сучасні глобалізаційні процеси перебувають на початковому етапі становлення, але вже призвели до певних зрушень. Значний вплив здійснює промислова різниця щодо можливостей. Слабкі держави змушені відповідати на зазіхання щодо їх суверенітету менш витратними способами. Іншим спосо­бом використовують блага цивілізаційного розвитку різного роду кримінальні структури та екстремістські угрупування. Логічно припустити, що для таких угрупувань внутрішні збройні конфлікти є джерелом збагачення.

Сучасні інформаційні технології дають змогу терористичним організаціям на­лагодити та отримати фінансування з усіх куточків світу. Цікавим в науковому плані є порівняння з арміями народів, які борються за визволення та створен­ня держави власного етносу. Експерти, які вивчають активність тероризму [4, с. 168-177], виділяють у своїх дослідженнях такий тип, як націоналістичний та тероризм політичних екстремістів. Ці терористи називають свою справу «націо­нальним визволенням», багато з них мають своїх прихильників на міжнародній політичній арені. Більшість подібних організації стверджують, що вони є борця­ми за свободу свого народу. Наприклад, Ірландська Республіканська Армія, Орга­нізація Визволення Палестини, ЕТА, Партія Трудящих Курдистану. В своїх діях вони дотримуються негласних принципів, для них важлива підтримка власного етносу. Дещо спільні риси у ісламського тероризму, який має на меті створен­ня ісламської держави. Більшість організацій, які належать до течії ісламізму, мають транскордонний характер діяльності. Маючи спільну ідею вони пов’язані спільними джерелами фінансування, обмінюються інформацією, досвідом та ви­робляють спільні напрями дій [5, с. 396]. Тероризм еволюціонує як явище, здатне до саморозвитку та автономії, пристосовуючись до будь-яких змін у світі.

Мета сучасних терактів, через насильство та вбивства, досягти свого пси­хологічного впливу на населення, змусити до вчинення потрібних терористам дій. Сьогодні науковий потенціал направлений на з’ясування та тлумачення суті цього явища, його причин, мети, засобів дій. Вирішення цих питань необхідне для створення ефективної системи протидії тероризму: прийняття за­конодавчої бази, побудова системи міжнародних зв’язків та правовідносин, які забезпечують подолання конфліктних ситуацій, дотримуючись при цьому прав людини. Німецький ідеолог К. Герцен у своїй статті написав, що вбив­ство, як індивідуальне, так і масове, проголошується основним принципом та обов’язковим засобом розв’язання складних історичних завдань [6, с. 98]. Як вже автор констатував, терористична діяльність до XX ст. була направлена на фізичне знищення певної людини, маючи перш за все локальний, точковий удар. Жертвами терористів ставали представники державної влади (наприклад цар Олександр І, Індіра та Раджив Ганді, Вільям Мак-Кінлі, Фейсал та багато інших). До часів Першої Світової війни тероризм був справою анархістів та індивідуалістів, без чітко вираженої ідеології.

Як акцентує нашу увагу К. Добсон: «Сутність тероризму — сіяти страх. Те­рористичний акт — це початок терору. Керівний принцип тероризму — вбивай одного, але залякуй тисячі інших». На думку окремих закордонних дослідни­ків, тероризм нецілеспрямований та ірраціональний, в якому переважає ви­падковий елемент. На нашу думку, не слід погоджуватись з цією точкою зору, оскільки навіть в історичному аспекті можна віднайти певну закономірність. Зокрема, прояви терористичного насильства активізуються в періоди зламу суспільно-економічних відносин, що супроводжується соціальним конфліктом. Вказані історичні перехідні періоди відбуваються раптово, супроводжуючись руйнуванням старих порядків і насильницькою побудовою нових.

Розвиток основ тероризму з ідеями анархізму припадає на другу половину XIX століття. Виразником цих ідей можна назвати Й. Моста, який висунув те­орію тероризму як методу та рушійною зброєю революції пригноблених класів. До Першої Світової війни тероризм пов’язували з лівим радикалізмом. Піз­ніше, в період Другої Світової війни, для тероризму характерне революційне насильство. В цілому для тероризму XIX — XX ст., як зазначають Ю. М. Ан­тонян, В. Ф. Антипенко та Ю. А. Іванов, характерними є такі чинники:

—  зростання економічної та соціальної нерівності, що виправдовує методи терористичної діяльності як відповідь на експлуатацію;

—  критика існуючого правового та державного устрою до його повного за­перечення як такого;

—  моральне (інколи релігійне) виправдання жертв тероризму жорстоким не­людським поводженням пануючого класу.

Відсутність конструктивного діалогу між різними соціальними класами сус­пільства, незадоволення рівнем життя та забезпеченості, вимога раптових змін без попередніх реформ та передумов, неможливість мирним шляхом внести необхідні зміни — це породжує терористичні прояви. Залишається констату­вати, що феноменологія тероризму на сьогодні не розкрита, не виділено його окремі прояви, відсутня загальноприйнята класифікація видів тероризму [7, с. 211]. Недосконале опрацювання та пояснення проблемних питань сутності тероризму перешкоджає істинному розумінню його природи, причин виник­нення, механізмів його розвитку. На наш погляд, вивчаючи історичний аспект тероризму, слід його відрізняти від терору. Площина терору належить до сфери впливу держави, а тому терор можна ототожнювати з державними репресіями та каральними заходами, що здійснюються державним апаратом заради заля­кування та придушення опору опозиції. Такий метод нав’язування державної волі має свої риси, враховуючи певний рівень «законності» та «дозволеності». Таким чином, державний терор має ознаки системності, періодичності, безальтернативності заходів, спрямованості на певну категорію осіб, який вчиняється спеціальним суб’єктом — апаратом влади. Це спосіб насильства домінуючого над пригніченим, основною зброєю державного терору виступають законні ре­пресії [8, с. 429-430].

Спрямованість терору на конкретне коло осіб визначає його класову або на­ціональну сутність. Історично цей вид насильства здійснювався легітимними особами, які здобули владу в державі легальним або збройним методом, та керуючись чинними або зміненими законами, мають статус державної влади. Тероризм, в свою чергу, історично виник та розвивався як невизнана офіцій­ною владою діяльність окремих індивідів або організованих груп. Звідси вини­кає суперечність, оскільки тероризм — це завжди нелегітимна, протизаконна форма насильницьких дій обмеженої групи осіб у суспільстві. А терор — це на­сильство заради збереження існуючого державного ладу, яке використовується панівним класом для поширення власних ідей, своєї волі, маючи характер легі­тимної форми насильства. Разом з цим не можна забувати про ще одну суттєву відмінність між терором та тероризмом [8, с. 226]. Терористичні акції — це такі акції насильства, що мають кримінальний характер, в той час як вико­навці акцій терору завжди були поза межами кримінального законодавства. Це логічно, оскільки терор був узаконений як спосіб боротьби. З цим пов’язані дві наступні обставини: перша — це намагання перемогти тероризм через систему терору, друга — це зростання кількості терористично забарвлених злочинів після повалення диктаторського режиму.

Ще однією тезою досліджень, на яку слід звернути увагу, є відмінність «дер­жавного» тероризму від «міжнародного» тероризму. З огляду на це в деяких працях дослідників вказувалось на подібність ознак «державного» та «між­народного» тероризму [9, с. 10]. Саме поняття «міжнародний тероризм» набу­ло свого офіційного закріплення в середині 80-х років, після прийняття ООН резолюції № 34 «Щодо неприпустимості політики державного тероризму та будь-яких дій держав, спрямованих на підрив суспільно-політичного устрою в інших суверенних державах». Нам слід погодитись з думкою більшості вчених, що термін «державний тероризм» є не зовсім коректним та точним за своєю історичною сформованістю. В кожному інциденті або випадку йде спроба пред­ставників однієї сторони звинуватити іншу сторону в протизаконних акціях, які виступають більшою мірою актом терору. Поява, поширення та подальший розвиток тероризму можна вважати суспільним явищем, яке включає в себе застосування насильства слабшою стороною по відношенню до пануючої. Але, тероризм та терор завжди буде суперечити міжнародним стандартам гуманізму та людяності.

У XX столітті відбувся еволюційний ривок у вивченні географії поширення тероризму та терору. Вчені вже мали змогу надавати оцінку таким формам насильства, як концентраційні табори, геноцид. Терором вже можна було на­зивати й інші історичні прояви жорстокості держави по відношенню до мир­ного населення. Сучасні дослідники констатують, що тероризм пронизує всю історію людства, еволюціонує разом з суспільним устроєм, бере на озброєння різні політичні думки та ідеї, нові види озброєння та техніки. З кожним деся­тиліттям розширюється список питань, на які світова спільнота вимагає чіткої відповіді в контексті забезпечення прав людини і нації [10, с. 474-477]. Пи­тання адекватного визначення поняття «міжнародного тероризму» вважається одним з найскладніших. Різноманітність збройних конфліктів вимагає від ООН своєчасного реагування, а для цього необхідно проводити чітке розмежування між тероризмом і національно-визвольною війною.

Характерною особливістю сучасного тероризму стала його висока організо­ваність, підготовленість, матеріальна оснащеність його виконавців. Країни та уряди змушені забути про свої міждержавні суперечки та об’єднатись перед спільним ворогом з метою захисту надбань та здобутків багатьох поколінь. В ході свого розвитку тероризм перетворився на загрозливе явище планетарно­го масштабу, стерлась умовна грань, яка розмежовувала екстремістські рухи та визвольну боротьбу. Терористичні організації прагнуть прикрити свою терорис­тичну діяльність, вдаючи свою належність до національно-визвольних рухів, борців за національне визволення, супротивників класової експлуатації. Одним із перших прикладів успішного використання терористичних методів для до­сягнення національних ідей був наочно проявлений в Палестині. В 1964 році створено Організацію звільнення Палестини, яка своїми терактами відкрила нову епоху насильства. Діяльність палестинців набула міжнародного характе­ру, вийшовши за межі території Палестини [11, с. 41-43]. Не слід забувати, що саме палестинцям належить поширена практика викрадення авіалайнерів. Своєрідна інтернаціоналізація сприяла тому, що діяльність палестинців стала прикладом для інших екстремістських угрупувань того часу. Наслідки цієї діяльності непередбачувані: терористична Організація звільнення Палестини була сприйнята громадськістю, 1974 р. їй надано статус спостерігача в ООН, того ж року вона прийнята в ЮНЕСКО.

В свій час Західна Європа була осередком для ліворадикального екстреміст­ського та національно-сепаратистського руху. В Іспанії поширення набули тен­денції, пов’язані з боротьбою національних меншин у Країні Басків. Сумноз­вісна ЕТА відповідальна за систематичну терористичну діяльність, жертвами якої стали тисячі мирних людей [12, с. 121-123]. В Північній Ірландії провід­ною національно-сепаратистською організацією, що боролась за відокремлення Ірландії, була Ірландська республіканська армія (ІРА). В 1970 році від неї від­кололась її бойова ланка «Тимчасова ІРА» (PIRA). Бойовики цієї групи вели стратегію нападу на британських військових, посадовців, дипломатичні уста­нови. Одночасно з цим вони підпалювали та підривали кафе, бари, торгові цен­три, що спричиняло сотні жертв. В своєму різнобарвному оточенні в основному це були марксистські організації та анархічні групи [13, с. 55]. У цей же час у країнах Латинської Америки та Азії активну участь проявляли терористичні групи, які сповідували ліворадикальну ідеологію та були поширені в Аргенти­ні, Болівії, Бразилії, Гватемалі, Колумбії, Перу, Уругваї та Чилі.

Тероризм XXI століття трансформувався, маючи попередні риси та форми, набув нових відмінностей, поява яких зумовлена зміною планетарної геополітичної обстановки. Використання повною мірою всіх можливостей інформацій­ного середовища перетворює тероризм на особливий політичний інструмент. Проблема боротьби з тероризмом потребує аналізу складних кризових соці­альних явищ та самої структури тероризму, який еволюціонував від одинаків-смертників до терористичних організацій з тисячами жертв в одному теракті. Автономізація та самоорганізація — це ключові досягнення терористичних угрупувань XXI ст., які стали предметом новітніх досліджень.

Висновки. Таким чином, сучасний тероризм перетворився в насильницький метод та прийом введення діяльності різних сепаратистських, екстремістських, революційних та інших рухів, які прагнуть через систему терору досягти своїх програмних цілей. Це вже не окрема внутрішньодержавна проблема, це міжна­родний силовий чинник. З одного боку, проблема тероризму пов’язана із сучас­ними національними та релігійними суперечностями, а з іншого, з процесами глобалізації цивілізаційного, політичного, економічного та соціального простору.

Література

1. Устинов В. Обвиняется терроризм. — М. : Олма-Пресс, 2002. — С. 114.

2. Гуцало М. Організація протидії сучасному тероризму : навч. посіб. для студ., асп., викл. вищ. навч. закл. / М. Гуцало. — К. : Аратта, 2009. — С. 67.

3. Ліпкан В. А. Боротьба з тероризмом / В. А. Ліпкан [та ін]. — К. : Знання України, 2002. — С. 133.

4. Лакішин X. М. Феномен тероризму в умовах сучасного глобалізаційного розвитку // Нова парадигма. Журнал наук. праць. — 2009. — Вип. 83. — С. 168-177.

5. Кожушко Е. П. Современный терроризм: анализ основных направлений // Е. П. Кожушко. Под общ. ред. А. Е. Тараса. — Минск : Xарвест, 2000. — С. 396.

6. Шевцов С. Терор як форма легітимації // Філософська думка. — К. — 2009. — № 5. — С. 98.

7. Антипенко В. Ф. Теории мирового развития и антитеррористическое право. Логика сопрягаемости : [монография] / Владимир Антипенко; СБУ, Ин-т оператив. деятельности и гос. без­опасности. — К. : [б. и.], 2007. — С. 211.

8. Політичний терор і тероризм в Україні XIX-XX ст. : Історичні нариси / НАН України; Ін­ститут історії України / Відп. ред. В. А. Смолій. — К. : Наук. думка, 2002. — С. 429-430.

9. Іванов Ю. А. Міжнародно-правове регулювання боротьби з тероризмом у сучасних умо­вах: дис. канд. юрид. наук: 12.00.11 / НАН України; Інститут держави і права ім. В. М. Корецького. — Київ, 2000. — 173 с.

10. Шахов А. Актуальные проблемы борьбы с терроризмом // Безопасность Евразии. — 2004. — № 1. — С. 474-477.

11. Зелинская Н. А. Международно-правовое определение терроризма // Социально-правовые аспекты терроризма: Монография / Под. ред. С. В. Кивалова, В. Н. Дремина. — Одесса: Фе­нікс, 2003. — С. 41-43.

12. Надьон О. Правовий аналіз передумов виникнення загрози тероризму в Україні // Право України. — 2003. — № 3. — С. 121-125.

13. Крутов В. В. Політичний екстремізм і тероризм у сучасних умовах // Тероризм і боротьба з ним. Аналітичні розробки, пропозиції наукових та практичних працівників. — Київ, 2000. — С. 55.

Вы должны быть авторизованы, чтобы оставить комментарий.