| Главная | Рубрики | Информация о центре | Ссылки |                                                                                                                  Регистрация | Вход

О.О. Подобний, Д.М. Цехан

КОМПЕТЕНЦІЯ ПРАЦІВНИКІВ ОПЕРАТИВНИХ ПІДРОЗДІЛІВ, ЯКІ ЗДІЙСНЮЮТЬ БОРОТЬБУ З КОРИСЛИВО-НАСИЛЬНИЦЬКОЮ ОРГАНІЗОВАНОЮ ЗЛОЧИННІСТЮ

 (/ О.О. Подобний, Д.М. Цехан // Актуальні проблеми держави і права : зб. наук. пр. / Одес. нац. юрид. акад. – Одеса, 2013. – Вип. 70. – С. 340-346.)

Актуальність питання визначення компетенції працівників оперативних під­розділів, які здійснюють боротьбу з корисливо-насильницькою організованою зло­чинністю, обумовлена необхідністю подальшого реформування оперативно-розшукового та кримінального процесуального законодавства, передусім шляхом корегування їхніх прав та обов’язків, зафіксованих у Кримінальному процесу­альному кодексі України (далі — КПК України) та Законі України «Про оператив- но-розшукову діяльність» (далі — Закон «Про ОРД») [1; 2].

Постановка проблеми. Найбільш важливе місце серед суб’єктивних антикриміногенних факторів займають так звані фактори організаційно-правового характе­ру, що сприяють ефективному й цілеспрямованому впливу на злочинність із боку спеціально створених соціальних інститутів. Саме системно-структурний підхід використовується для аналізу сукупної діяльності правоохоронних органів держа­ви, що ведуть боротьбу зі злочинністю. Центральним аспектом зазначеної пробле­матики є визначення компетенції працівників оперативних підрозділів, що здій­снюють боротьбу з корисливо-насильницькою організованою злочинністю.

Постановка проблеми. Питання структурно-функціонального забезпечення оперативно-розшукової діяльності в науці стали планово досліджуватися при­близно наприкінці 60-х — на початку 70-х років минулого століття. Враховую­чи концептуальні розробки проблем управління А.І. Алексєєва, В.Г. Боброва, Б.Є. Богданова, Д.В. Гребельського, О.Г. Лєкаря, В.А. Лукашова, С.С. Овчинсько- го, Г.К. Синілова, були сформульовані основи управління й організації у сфері ОРД, а згодом деталізовані за іншими напрямами як в докторських, так і канди­датських дисертаціях (В.М. Атмажитов, І.І. Басецький, І.О. Клімов, Б.П. Смаго- ринський, А. Б. Утєвський).

Аналіз останніх досліджень. Проблему оптимальної оргструктурної побудови та компетенції оперативних підрозділів частково досліджували О.М. Бандурка, М.П. Водько, В.Л. Грохольський, О.О. Дульський, С.В. Пєтков, В.М. Плішкін та інші [3; 4; 5; 6; 7; 8; 9]. Водночас необхідно наголосити на тому, що наукове розро­блення зазначених питань залишається актуальною науковою проблемою.

Мета статті — визначити компетенцію працівників оперативних підрозділів, що здійснюють боротьбу з корисливо-насильницькою організованою злочинністю, за­пропонувати напрями її нормативно-правового вдосконалення.

Виклад основного матеріалу. Для успішного виконання завдань щодо виявлен­ня, запобігання, припинення та викриття корисливо-насильницьких організова­них злочинних угруповань, притягнення їх організаторів та учасників до кримі­нальної відповідальності працівники оперативних підрозділів відповідно до ст. 8 Закону «Про ОРД» наділені повноваженнями, частина з яких майже не зазнала суттєвих змін у зв’язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін до де­яких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Кримінального проце­суального кодексу України» [10]. Зокрема, ідеться про такі повноваження: опи­тувати осіб за їхньою згодою, використовувати їхню добровільну допомогу (п. 1); ставити в установленому законом порядку питання про проведення перевірок фі­нансово-господарської діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності й осіб, які займаються підприємницькою діяльністю або іншими видами господарської діяльності індивідуально, та брати участь у їх проведенні (п. 3); проводити операції із захоплення злочинців, припинення злочинів (п. 5); відвідувати жилі та інші приміщення за згодою їхніх власників або мешканців для з’ясування обставин злочину, що готується, а також збирати відомості про про­типравну діяльність осіб, щодо яких провадиться перевірка (п. 6); мати гласних і негласних штатних та позаштатних працівників (п. 13); отримувати від юридич­них та фізичних осіб безкоштовно або за винагороду інформацію про злочини, що готуються або вчинені, та загрозу безпеці суспільства й держави (п. 15); використо­вувати за згодою адміністрації службові приміщення, транспортні засоби та інше майно підприємств, установ, організацій, а так само за згодою осіб — житло, інші приміщення, транспортні засоби й майно, які їм належать (п. 16); створювати та застосовувати автоматизовані інформаційні системи (п. 18); звертатися в межах своїх повноважень із запитами до правоохоронних органів інших держав і міжна­родних правоохоронних організацій відповідно до законодавства України, міжна­родних договорів України, а також установчих актів та правил міжнародних пра­воохоронних організацій, членом яких є Україна (п. 20).

Водночас до окремих із повноважень, передбачених ст. 8 Закону « Про ОРД », що фактично є відповідними оперативно-розшуковими заходами, коментованим зако­ном було внесено суттєві зміни:

—  «проводити контрольну та оперативну закупівлю й постачання товарів, пред­метів і речовин, у тому числі заборонених для обігу, у фізичних та юридичних осіб незалежно від форм власності з метою виявлення та документування фактів проти­правних діянь» (колишня редакція п. 2); «проводити контрольовану поставку та контрольовану й оперативну закупку товарів, предметів та речовин, у тому числі заборонених для обігу, у фізичних та юридичних осіб незалежно від форм власно­сті з метою виявлення та документування фактів протиправних діянь. Проведення контрольованої поставки, контрольованої та оперативної закупок здійснюється згідно з положеннями ст. 271 Кримінального процесуального кодексу України в порядку, визначеному нормативно-правовими актами» (у новій редакції п. 2);

—  «негласно виявляти та фіксувати сліди тяжкого або особливо тяжкого злочи­ну, документи та інші предмети, що можуть бути доказами підготовки або вчинен­ня такого злочину, чи отримувати розвідувальну інформацію, у тому числі шляхом проникнення оперативного працівника в приміщення, транспортні засоби, на зе­мельні ділянки» (колишня редакція п. 7); «негласно виявляти та фіксувати сліди тяжкого або особливо тяжкого злочину, документи та інші предмети, що можуть бути доказами підготовки або вчинення такого злочину, чи отримувати розвіду­вальну інформацію, у тому числі шляхом проникнення та обстеження публічно не­доступних місць, житла чи іншого володіння особи згідно з положеннями ст. 267 Кримінального процесуального кодексу України» (у новій редакції п. 7);

—  «здійснювати проникнення в злочинну групу негласного працівника опера­тивного підрозділу або особи, яка співробітничає з останнім, із збереженням в та­ємниці достовірних даних щодо їх особистості» (колишня редакція п. 8); «викону­вати спеціальне завдання з розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації згідно з положеннями ст. 272 Кримінального процесуально­го кодексу України» (у новій редакції п. 8);

—  «знімати інформацію з каналів зв’язку, застосовувати інші технічні засоби от­римання інформації» (колишня редакція п. 9); «здійснювати аудіо-, відеоконтроль особи, зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, електронних інформаційних мереж згідно з положеннями ст. ст. 260, 263-265 Кримінального процесуального кодексу України» (у новій редакції п. 9);

—  «контролювати шляхом відбору за окремими ознаками телеграфно-поштові відправлення» (колишня редакція п. 10); «накладати арешт на кореспонденцію, здійснювати її огляд та виїмку згідно з положеннями ст. ст. 261, 262 Кримінально­го процесуального кодексу України» (у новій редакції п. 10);

—  «здійснювати візуальне спостереження в громадських місцях із застосуван­ням фото-, кіно- і відеозйомки, оптичних та радіоприладів, інших технічних засо­бів» (колишня редакція п. 11); «здійснювати спостереження за особою, річчю або місцем, а також аудіо-, відеоконтроль місця згідно з положеннями ст. ст. 269, 270 Кримінального процесуального кодексу України» (у новій редакції п. 11);

—  «встановлювати конфіденційне співробітництво з особами на засадах добро­вільності» (колишня редакція п. 13); «використовувати конфіденційне співро­бітництво згідно з положеннями ст. 257 Кримінального процесуального кодексу України» (у новій редакції п. 14)»;

—  «створювати з метою конспірації підприємства, організації, використовува­ти документи, які зашифровують особу чи відомчу належність працівників, при­міщень і транспортних засобів оперативних підрозділів» (колишня редакція п. 16); «створювати й використовувати заздалегідь ідентифіковані (помічені) або не­справжні (імітаційні) засоби згідно з положеннями ст. 273 Кримінального процесу­ального кодексу України» (у новій редакції п. 17).

До компетенції оперативних підрозділів новою редакцією закону введено право «здійснювати встановлення місцезнаходження радіоелектронного засобу згідно з положеннями ст. 268 Кримінального процесуального кодексу України» (п. 12) — оперативно-розшуковий захід, який раніше здійснювався за дозволом керівника виключно на підставі відомчих нормативно-правових актів.

Натомість проігноровано право оперативних підрозділів створювати з метою конспірації підприємства, організації, передбачене п. 16 у минулій редакції зако­ну, яке, до речі, закріплено як засіб, що використовується під час проведення нег­ласних слідчих (розшукових) дій під назвою «створення та використання спеціаль­но утворених підприємств, установ, організацій» у ст. 273 КПК України (2012 р.).

Новою редакцією ст. 8 Закону «Про ОРД» також передбачено порядок, відповід­но до якого прийняття рішення про проведення оперативно-розшукових заходів, подання та розгляд відповідних клопотань, проведення оперативно-розшукових заходів, фіксація та використання їхніх результатів, проведення цих заходів до постановлення ухвали слідчого судді та інші питання їх проведення регулюються згідно з положеннями глави 21 КПК України (2012 р.) з урахуванням особливос­тей, встановлених Законом «Про ОРД», щодо мети проведення оперативно-роз­шукових заходів, суб’єкта ініціювання та проведення цих заходів, обґрунтування клопотання про їх проведення та підстав для його задоволення слідчим суддею, використання результатів оперативно-розшукових заходів та інших питань, обу­мовлених специфікою мети їх проведення.

Прийняття рішення про проведення оперативно-розшукових заходів, які не потребують рішення слідчого судді або рішення прокурора, здійснюється керівни­ком відповідного оперативного підрозділу або його заступником із повідомленням про прийняте рішення прокурора (курсив — О. П.). Негласне обстеження публіч­но недоступних місць, житла чи іншого володіння особи, аудіо-, відеоконтроль особи, аудіо-, відеоконтроль місця, спостереження за особою, зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, електронних інформаційних мереж, накладення арешту на кореспонденцію, здійснення її огляду та виїмки, встанов­лення місцезнаходження радіоелектронного засобу проводяться на підставі ухвали слідчого судді, постановленої за клопотанням керівника відповідного оперативно­го підрозділу або його заступника, погодженого з прокурором. Ці засоби застосо­вуються виключно з метою запобігання вчиненню тяжкого або особливо тяжкого злочину, якщо іншим способом отримати інформацію неможливо. До виконання окремих доручень у ході проведення ОРД можуть залучатися працівники інших підрозділів [2].

Ми позитивно сприймаємо намагання законодавця синхронізувати права опе­ративних підрозділів здійснювати конкретні оперативно-розшукові заходи, перед­бачені ст. 8 Закону «Про ОРД», із положеннями КПК України (2012 р.) щодо про­ведення відповідних негласних слідчих (розшукових) дій. Однак редакція такої синхронізації, з нашої точки зору, потребує доопрацювання. Зокрема неприйнят­ною ми вважаємо техніку законодавця, коли він застосовує словосполучення «згід­но з положеннями статті <…> Кримінального процесуального кодексу України». Очевидно, проведення оперативно-розшукових заходів не може здійснюватися в повній відповідності до вимог КПК України (2012 р.), зокрема, з огляду на те, що вони проводяться в межах оперативно-розшукових справ, тобто до початку кримі­нального провадження, відповідно до нової редакції ст. 9-1, «щодо осіб, стосовно яких є дані про участь у підготовці до вчинення злочину, — до встановлення та фік­сації фактичних даних про протиправні діяння, відповідальність за які передбаче­на Кримінальним кодексом України».

Зазначену тезу підтверджує необґрунтована заміна права оперативних підроз­ділів «встановлювати конфіденційне співробітництво з особами на засадах добро­вільності» (п. 13 у колишній редакції) на «використовувати конфіденційне спів­робітництво згідно з положеннями ст. 257 Кримінального процесуального кодексу України» (у новій редакції п. 14). Таке використання, прийнятне для слідчого в межах початого досудового розслідування, ніяк не замінює права оперативного підрозділу встановлювати конфіденційне співробітництво з особами на засадах до­бровільності як початкового етапу його роботи з негласними працівниками.

У наведеному законоположенні також викликає подив необхідність під час ОРД повідомляти прокурора про прийняте рішення щодо здійснення оперативно-розшукових заходів, які не потребують дозволу слідчого судді або рішення прокурора. Якщо діяти за формальною логікою цієї норми, працівник, зокрема, повинен кожного разу повідомляти прокурора про прийняте рішення щодо про­ведення опитування громадян, як у його гласному, так негласному й зашифрова­ному видах тощо.

Також не відповідають вимозі однозначного трактування закону продемонстро­вані в зазначеній нормі конструкції законодавця щодо «врахування особливостей, встановлених Законом «Про ОРД», стосовно мети проведення оперативно-розшукових заходів, суб’єкта ініціювання та проведення цих заходів, обґрунтування клопотання про їх проведення та підстав для його задоволення слідчим суддею, використання результатів оперативно-розшукових заходів та інших питань, обу­мовлених специфікою мети їх проведення». Тим паче в наступній частині ст. 8 коментованого закону в його новій редакції чітко встановлено порядок ухвалення рішення про проведення оперативно-розшукових заходів, що суттєво обмежують конституційні права громадян.

Окрім того, відповідно до нової редакції ч. ч. 14 та 15 ст. 9 Закону «Про ОРД», оперативно-розшукові заходи, пов’язані з тимчасовим обмеженням прав людини, проводяться з метою запобігання тяжким або особливо тяжким злочинам, їх вияв­лення та припинення, розшуку осіб, які ухиляються від відбування кримінального покарання або безвісно зникли, захисту життя, здоров’я, житла й майна праців­ників суду та правоохоронних органів та осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, припинення розвідувально-підривної діяльності проти України. Спо­стереження за особою, річчю або місцем, а також аудіо-, відеоконтроль місця може проводитися з метою встановлення даних про особу та про її зв’язки в разі, коли є факти, які підтверджують, що нею готується тяжкий або особливо тяжкий злочин, для отримання відомостей, які вказують на ознаки такого злочину, для забезпе­чення безпеки працівникам суду й правоохоронних органів та особам, які беруть участь у кримінальному судочинстві, членам їхніх сімей та близьким родичам цих осіб.

Висновки. Розглянуті в статті положення дозволяють зробити висновок про те, що шляхи вдосконалення компетенції оперативних підрозділів із боротьби з корисливо-насильницькою організованою злочинністю вбачаються у внесен­ні таких змін до Закону «Про ОРД»: редагувати в ч. 3 ст. 7 зазначеного закону словосполучення «закінчує проведення оперативно-розшукового заходу», вико­ристовуючи ті ж слова в множині, що обумовлено необхідністю комплексного за­стосування оперативно-розшукових заходів під час документування та реалізації оперативних матеріалів; доповнити ст. 8 цього ж закону правами оперативних підрозділів на здійснення негласного отримання зразків, необхідних для порів­няльного дослідження, контролю за вчиненням злочину у формах спеціального слідчого експерименту та імітування обстановки злочину, створення й викори­стання спеціально виготовлених речей і документів, спеціально утворених під­приємств, установ, організацій, а також встановлювати конфіденційне співробіт­ництво з особами на засадах добровільності; віднести у сфері ОРД до компетенції керівника оперативного підрозділу дозволу на здійснення спостереження за осо­бою, річчю або місцем та аудіо-, відеоконтролю місця; відмінити вимогу під час ОРД повідомляти прокурора щодо прийнятого рішення про проведення оперативно-розшукових заходів, які не потребують дозволу слідчого судді або рішення прокурора. Логіка докорінного реформування системи кримінального судочин­ства об’єктивно обумовлює необхідність прийняття нової редакції Закону «Про ОРД», який, однак, повинен ураховувати вказані шляхи вдосконалення оперативно-розшукового законодавства.

Література

1.  Кримінальний процесуальний кодекс України : Закон України від 13.04.2012 р. (станом на 10. 06. 2012 р. № 4651а-17) [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua.

2.  Про оперативно-розшукову діяльність : Закон України від 18.02.1992 р. № 2135-ХІІ в редакції За­кону України від 13.04.2012 р. № 4652-УІ [Електронний ресурс]. — Режим доступу : rada.gov.ua.

3.  Бандурка О. М. Основи управління в органах внутрішніх справ України: теорія, досвід, шляхи удосконалення / О. М. Бандурка. — Х. : Основа, 1996. — 368 с.

4.  Водько Н. П. О соотношении негласных следственных (розыскных) действий и оперативно-розыск­ных мероприятий в Украине / Н. П. Водько // Оперативник (сыщик). — 2013. — № 1(34). — С. 6-12.

5.  Водько Н. П. Структурно-функциональное обеспечение деятельности подразделений по борьбе с организованной преступностью : [учебное пособие] / Н. П. Водько. — М. : Московский институт МВД России, 1999. — 114 с.

6.  Грохольський В. Л. Організаційно-правові засади управління спеціальними підрозділами МВС України по боротьбі з організованою злочинністю : [монографія] / В. Л. Грохольський ; за заг. ред. О. М. Бандурки. — Х. : Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2003. — 312 с.

7.  Дульський О. О. Організаційно-правові основи діяльності спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю : автореф. дис. … канд. юрид. наук : спец. 21.07.04 «Оперативно- розшукова діяльність» / О. О. Дульський ; Харківський національний університет внутрішніх справ. — К., 2003. — 19 с.

8.  Пєтков С. В. Ефективний менеджмент в органах внутрішніх справ : [монографія] / С. В. Пєтков. — Сімферополь : Таврія, 2004. — 564 с.

9.  Плішкін В. М. Теорія управління органами внутрішніх справ : [підручник] / В. М. Плішкін ; за ред. Ю. Ф. Кравченка. — К. : НАВСУ, 1999. — 702 с.

10. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Кримінального процесуального кодексу України : Закон України від 13.04.2013 р. № 4652-УІ [Електронний ре­сурс]. — Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua.

Вы должны быть авторизованы, чтобы оставить комментарий.