Главная | Рубрики | Информация о центре |Ссылки                                                                                                                  Регистрация | Вход

А. О. Бурячок

ХАРАКТЕРИСТИКА СУБ’ЄКТІВ НАРКОТИЧНИХ ЗЛОЧИНІВ

(/А. О. Бурячок // Актуальні проблеми держави і права : зб. наук. пр. / Одес. нац. юрид. акад. – Одеса, 2014. – Вип. 73. – С. 527-531.)

Наркоманія та наркозлочинність — це «хвороби», які мають такі соціальні складові, що політика держави в цьому напрямі повинна бути більш соціальною, а не лише лікувальною [1, с. 7]. Додання соціальності державної політики в цьому напрямі потребує активізації багатьох напрямків такої діяльності, у тому числі пра­вової. Будь-яка виважена державна політика має бути правовою: вона має відповіда­ти законам, юридичним нормам, незмінно перебувати в правовому полі, відповідати ідеям прав людини. При цьому кожна галузь законодавства й права повинна викону­вати свої функції відповідно до предмета регулювання.

Питання визначення й систематизації основних інститутів кримінального пра­ва, мова про яке буде йти нижче, спроби виділення традиційних та достатньо но­вих критеріїв для цього проводилися вітчизняними фахівцями М.І. Бажановим, Ю.В. Бауліним, В.І. Борисовим, О.О. Дудоровим, Л.М. Кривоченко, В.К. Матвійчуком,Є.О. Письменським, О.Я. Свєтловим, Є.Л. Стрельцовим, І.О. Хорь та іншими. Однак саме в означених напрямах такий аналіз практично не проводився.

У цілому кримінальне право України (як галузь права й галузь законодавства) являє собою певну систему, яка складається з двох взаємопов’язаних підсистем — Загальної та Особливої частин Кримінального кодексу України (далі — ККУ), кож­на з яких у свою чергу являє собою систематизовану групу статей, норми яких регулюють різні кримінально-правові інститути. Наука кримінального права та відповідна навчальна дисципліна також мають системний характер, заснований на розглянутій системі, проте додатково включають розділи, обумовлені більш широкими межами їх предмета (розділи про історію кримінального права, його доктринальні положення, зарубіжне кримінальне право тощо).

При цьому статті Загальної частини ККУ (16 розділів) закріплюють основні пи­тання, які стоять перед кримінальним правом, у тому числі завдання й принципи кримінального права, поняття злочину, підстави кримінальної відповідальності, стадії вчинення злочину, поняття й цілі покарання тощо.

У статтях Особливої частини ККУ (20 розділів) містяться норми, які визнача­ють, які конкретні види суспільно-небезпечної поведінки розглядаються як злочини та які конкретно покарання слід застосовувати до осіб, які їх учиняють. Кожна стат­тя має свій індивідуальний номер і певне місце в системі Особливої частини ККУ.

У цілому Загальна та Особлива частини ККУ — це обов’язкові складові єди­ної системи українського кримінального права, тому, наприклад, застосування статей (норм) Особливої частини ККУ вимагає постійного звернення до статей (норм) Загальної частини ККУ. Водночас норми Загальної частини ККУ застосо­вуються, вивчаються, тлумачаться під час застосування статей (норм) Особливої частини ККУ.

Більш детальний аналіз Особливої частини ККУ дозволяє звернути увагу на такі важливі положення. У цій частині кримінального права, яка не в усіх краї­нах має звичну для нас назву, закріплюється законодавче визначення конкретного злочину (групи злочинів). Для кращого тлумачення й практичного застосування статей (норм), які визначають злочин (злочини) в Особливій частині ККУ, існує де­кілька варіантів розподілу цієї частини кримінального права на групи. Наприклад, таку систематизацію можливо зробити відповідно до положень статті 12 Загальної частини ККУ. Тому, наприклад, залежно від такого критерію, як ступінь тяжкості, визначено чотири групи злочинів: невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі. Ступінь тяжкості, як зазначає законодавець у вказаній стат­ті, безпосередньо пов’язаний із конкретною санкцією (санкціями), що встановлені за конкретний вид злочину (види злочинів). Така закріплена в законі класифікація має не лише теоретичний зміст, а й важливе значення для правильного застосу­вання конкретної кримінально-правової статті (норми) як під час правової оцінки вчиненого діяння, так і під час призначення покарання за вчинений злочин.

При цьому потрібно враховувати, що така класифікація злочинів та відповід­на систематизація Особливої частини ККУ не є єдиною. Існують, як відомо, також інші подібні можливості. При цьому потрібно враховувати, що багато в чому моде­лі й результати будь-якої, у тому числі не лише правової класифікації, залежать від тих критеріїв (ознак), які закладаються в основу такого процесу (далі ми спро­буємо це довести).

Тому більш визнаною підставою для систематизації злочинів в Особливій части­ні кримінального права багатьох країн слугує, як правило, родовий об’єкт злочину. Так це робиться й у кримінальному праві України. Такий підхід дозволяє об’єдну­вати у відповідні групи злочинів суспільно небезпечні діяння, схожі за своєю кінцевою спрямованістю. Однак незважаючи на певну традиційність такого під­ходу, він, як вище вказувалось, використовується не в усіх країнах. Наприклад, у федеральному кримінальному законодавстві США (титул 18 Зводу законів США) і кримінальних кодексах деяких штатів цієї країни злочини розташовані в алфа­вітному порядку. Вважається, що такий «алфавітний» підхід полегшує пошук статті за конкретний злочин, назва якого відома юристові.

Однак повертаючись до аналізу родового об’єкта злочину, слід нагадати, що це не відокремлений правовий інститут. В українській доктрині кримінального права розроблена загальна теорія об’єкта злочину, згідно з якою традиційно виділяють загальний, родовий і безпосередній об’єкти. Упродовж достатнього часу виділя­ється й видовий об’єкт злочину [2, с. 9-10]. Кожний із зазначених об’єктів несе своє змістовне навантаження, при цьому саме родовий об’єкт є основною системо-утворюючою ознакою під час створення системи Особливої частини кримінального права. Точна й досить деталізована система Особливої частини ККУ допомагає кра­ще зрозуміти роль охорони певних об’єктів і визначити державну оцінку ступеня суспільної небезпеки окремих груп або видів злочинів.

Потрібно зауважити, що, крім указаних офіційних критеріїв систематизації злочинів, можуть використовуватися й інші такі ознаки. Наприклад, наявність предмета злочину, ознаки суб’єктивної сторони, ознаки суб’єкта злочину, наяв­ність потерпілого тощо. І такі критерії також достатньо широко використовують­ся, проте вже на іншому рівні, переважно для систематизації злочинів уже всере­дині відповідного розділу Особливої частини кримінального права.

Найбільш поширеним є застосування для таких цілей видового об’єкта злочину, саме тому більшість розділів Особливої частини ККУ «складається» з підрозділів, в основі яких і знаходиться видовий об’єкт злочину. Саме видовий об’єкт як додатко­ва ланка в існуючій структурі об’єктів включає в себе підгрупу більш близьких і по­дібних суспільних відносин, які у свою чергу входять до більш широкої групи схо­жих суспільних відносин [3, с. 64]. У будь-якому разі виділення видового об’єкта злочину виступає додатковою ланкою в існуючій структурі об’єктів. Тому, напри­клад, якщо родовим об’єктом у розділі III ККУ «Злочини проти життя та здоров’я особи» є саме життя й здоров’я конкретної особистості, то видовими об’єктами в цьому розділі є життя особи й здоров’я особистості, що дає підстави виділити в са­мостійні групи злочини, які безпосередньо посягають на ці суспільні відносини.

Однак, незважаючи на достатню традиційність такого підходу до класифікації злочинів усередині розділу або глави, існують, як вище вказувалось, також інші критерії. Наприклад, під час класифікації злочинів проти власності як критерій використовуються ознаки суб’єктивної сторони злочину, що дозволяє достатньо чітко класифікувати такі злочини [4, с. 59].

Ще одним критерієм, який використовується для такої класифікації, є ознаки, які характеризують суб’єкта злочину. При цьому достатньо визнаною є кваліфі­кація з урахуванням сукупності характеристик, які визначають суб’єкта злочину. Такий критерій, як відомо, використовується під час визначення службових зло­чинів, злочинів проти правосуддя, військових злочинів тощо. Потрібно сказати, що використання таких критеріїв у зв’язку з тим, що вони не є офіційно визнани­ми, може бути неоднаковим у різні періоди розвитку кримінально-правової теорії та практики. Так, якщо раніше ознаки суб’єкта злочину завжди використовува­лися під час класифікації злочинів проти правосуддя, то нині як такий критерій частіше використовуються ознаки видового об’єкта злочину [5].

Однак, на нашу думку, можливе й інше використання ознак, які характеризують суб’єкта злочину, насамперед завдяки їх узгодженню з механізмом учинення злочину. Потрібно сказати, що сьогодні немає єдиного визначення поняття «механізм злочину», проте під час визначення такого механізму на перше місце ставлять суб’єкта злочину. Саме суб’єкт злочину багато в чому визначає предмет посягання, спосіб учинення зло­чину, місце, час учинення злочину та інші обставини, які відносяться до обставин зло­чину, злочинний результат тощо. Тому використання суб’єкта злочину та його ознак під час систематизації певної групи злочинів потрібно визнати достатньо дієвим критерієм здійснення таких процесів. Фахівці наголошують, що при цьому потрібно звертати ува­гу на поняття особи й особистості злочинця, поняття злочинної поведінки й механізму її формування, класифікацію злочинних типів, психологію окремих категорій злочин­ців тощо (А.Ф. Зелінський, В.О. Коновалова, В.Ю. Шепітько та інші).

Ці думки можуть, на нашу думку, набути своєї реалізації й під час спроб систе­матизації наркотичних злочинів1. Для того щоб реалізувати цю ідею, ми спробували систематизувати злочини, які розташовані в розділі ХІІІ ККУ «Злочини у сфері обі­гу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші злочини проти здоров’я населення » саме з урахуванням ознак суб’єкта цих злочинів.

Проведена нами систематизація дала змогу виділити такі групи наркотичних злочинів: а) злочини, пов’язанні зі вживанням наркотичних засобів; б) злочи­ни, пов’язанні з незаконним розповсюдженням наркотичних засобів; в) злочини, які можуть мати на меті розповсюдження та (або) вживання наркотичних засо­бів. Можливо виділити й інші злочини, які пов’язанні з наркотиками. Потрібно додати, що окремою групою в цьому розділі є незаконні дії суб’єкта, пов’язанні з отруйними, сильнодіючими лікарськими речовинами, допінгом тощо. Проте ос­тання група злочинів нами взагалі не аналізувалася.

Проведена систематизація надала змогу не лише зробити низку корисних висновків, а й сформувати групу питань, відповіді на які повинні, з нашої точки зору, покращити правове забезпечення протидії наркозлочинності. Наприклад, потрібно розглядати як зовсім різні злочини, які розташовані в цьому розділі, про­те мають, на нашу думку, зовсім неоднаковий зміст. Зокрема, незаконне публічне

1Потрібно вказати, що в подальшому ми будемо оперувати саме поняттям «наркотичні злочини», не розподіляючи їх на окремі групи, наприклад, відповідно до характеристик наркотичних речовин тощо.

Вживання наркотичних засобів (стаття 316 ККУ) та контрабанда наркотичних за­собів (стаття 305 ККУ) або використання коштів, здобутих від незаконного обігу наркотичних засобів (стаття 306 ККУ), мають спільним лише предмет цих злочи­нів — наркотичні засоби, усі ж інші діяння мають іншу мету, ціль, загальну попе­редню підготовку до вчинення подібних дій. Причому кожна з таких груп може отримати свою подальшу систематизацію [6, с. 47-49].

У свою чергу це повинно знайти обов’язкове відображення в кримінально-правових приписах, установлюючи відповідальність за подібні дії. Певною мірою це стосується й кримінологічних заходів. Звичні такі заходи передбачають низку не­обхідних дій, проте вони спрямованні переважно на попередження можливих зло­чинних дій осіб, які вживають наркотичні засоби. Однак спроби запобігти злочинам, які використовують «кримінальні» гроші, наприклад, отримані від наркотрафіку, повинні мати іншу змістовну спрямованість. Крім цього, такі кримінально-правові заходи протидії наркотичній злочинності повинні поєднуватися з більш загальними заходами, які спрямовані на протидію цій складній соціально негативній проблемі.

У зв’язку із цим, плануючи спеціальні заходи, потрібно їх обов’язково погоджу­вати із загальнодержавними заходами. Наприклад, у програмі Стратегії державної політики Кабінету Міністрів України щодо наркотиків на період до 2020 року наго­лошується на необхідності звертати увагу не лише на правові можливості в бороть­бі із цим явищем, а на створення насамперед так званого суспільства державного здоров’я [7]. У реалізації цієї програми дуже багато буде залежати від максимально точного встановлення всіх ознак, що характеризуватимуть осіб, які вчинятимуть усе різноманіття таких злочинів.

Література

1.   Тимошенко В.А. Наркополітика, екологія, громадське здоров’я: наукова доповідь за матеріалами практики та аналізу національної стратегії щодо наркотиків / В.А. Тимошенко. — К. : Логос, 2013. — 24 с.

2.   Кримінальний кодекс України : [наук.-практ. коментар] / відп. ред. Є.Л. Стрельцов. — вид. 9-те, перероб. та допов. — Х. : Одіссей, 2013. — 912 с.

3.   Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів : [навч. посібник] / М.Й. Коржанський. — 2-ге вид. — К. : Атіка, 2002. — 640 с.

4.   Стрельцов Є.Л. Економічні злочини: внутрідержавні та міжнародні аспекти / Є.Л. Стрельцов ; передм. проф. Д. Мегхема. — О. : АстроПринт, 2000. — 474 с.

5.   Уголовное право УССР. Особенная часть : [учебник] / под ред. М.И. Бажанова и др. — К. : Вища шко­ла, 1989. — 503 с. ; Кримінальне право України. Особлива частина : [підручник] / [А.В. Байло, О.А. Васи­льєв, О.О. Житний та ін.] ; за заг. ред. О.М. Литвинова, О.М. Бандурки. — Х. : Вид-во ХНУВС, 2011. — 378 с.

6.   Лемешко О.М. Кримінально-правова оцінка легалізації наркодоходів / О.М. Лемешко. — Х. : СПД ФО Вапнярчук Н.М., 2004. — 112 с.

7.   Стратегія державної політики щодо наркотиків на період до 2020 року : розпорядження КМУ від 28 серпня 2013 року № 735 [Електронний ресурс]. — Режим доступу : www.minjust.gov.ua.

Вы должны быть авторизованы, чтобы оставить комментарий.