| Главная | Рубрики | Информация о центре | Ссылки |                                                                                                                  Регистрация | Вход

О.С. КОФАНОВА

Кримінально-правові аспекти обігу культурних цінностей на теренах України та за її межами

(О. С. Кофанова /Вісник Академії адвокатури України. – 2011. – Число 1. – С. 182-188.)

 Ключові слова: культурні цінності, історична зброя, контрабанда, правове регулювання, державна експертиза.

Кожна держава встановлює свої ре­жими обмежень на вивезення та порядок перетину культурних цінностей, зокрема через митний кордон. З метою захисту інтересів держави, а також відповідно до зобов’язань, що передбачаються міжна­родними договорами, Україна встановила перелік заборон на ввезення деяких товарів і предметів. Зокрема, до них належать:

–     продукція, що містить пропаганду війни, расизму, расової дискримі­нації, геноциду;

–     товари, імпорт яких здійснюється з порушенням прав інтелектуальної власності.

Заборонені до вивезення з України:

–     предмети, які становлять націо­нальне, історичне або культурне надбання народу;

–     товар, експорт якого здійснюється з порушенням норм інтелектуаль­ної власності.

Конкретний перелік заборонених до вивезення предметів встановлюється Верховною Радою за поданням Кабінету Міністрів України.

Заборонено також ввезення (вивезення) товарів, щодо яких не було здійснено митне оформлення. Такі товари стають одразу предметами контрабанди або порушень митних правил, за що особи, які переміщу­ють товар, мають нести кримінальну або адміністративну відповідальність.

Питання порядку вивезення з України історичних і культурних цінностей зараз забезпечено умовно достатньою правовою базою. Зокрема, чинною до 1999 р. була Інструкція про порядок контролю за ви­возом культурних цінностей від 23 березня 1987 р. із змінами і доповненнями, внесе­ними наказом Міністерства культури СРСР від 2 грудня 1989 р. і листом Мінкультури СРСР від 15 лютого 1991 р. Положення цих документів були уточнені й доопрацьовані Держмиткомом України у 1994 р. Останнім нормативним актом є Закон України «Про ввезення, вивезення та повернення куль­турних цінностей» від 21 вересня 1999 р. № 1068-ХГУ [5, 39—49].

Кожний предмет, заявлений до ви­везення (тимчасового вивезення) повинен обов’язково супроводжуватися докумен­тами відповідного зразка. Функції з видачі таких документів покладено на Державну службу контролю (ст. 10 Закону від 21 ве­ресня 1999 р.). У компетенцію цієї служби входять питання про призначення держав­ної експертизи, експерта або експертної установи [7; 8].

Але проблема існує не стільки в право­вому визначенні порядку ввезення (виве­зення) предметів, що мають історичну та культурну цінність, оскільки дії митників, які здійснюють митний контроль і митне оформлення, не викликають сумнівів.

Так, тільки за 1996—1998 рр. митни­ками було викрито 304 спроби незаконного вивезення культурних цінностей, у тому числі старовинної книги «Трефологія» — видання XVII ст., 490 ікон, 2 скрипок Страдіварі та Гварнері, ювелірних виробів майстрів школи Фаберже тощо. У 1998 р. у штурмана Бориспільського авіапідприєм- ства вилучено колекцію понад 100 орденів і медалей СРСР, які він намагався незаконно вивезти до США.

У листопаді 2000 р. Держмитслужба передала Всеукраїнському фонду ім. Олеся Гончара понад 2,5 тис. предметів культури та мистецтва (серед них близько 700 ікон та 50 старовинних книг), що були вилучені в контрабандистів [3]. Статистична інфор­мація про обсяги передання митними орга­нами культурних цінностей до державної частини музейних, архівних бібліотечних фондів протягом 2004—2008 рр. дана в таблиці [9].

Отже, предмет контрабанди як підстава виникнення та умова реалізації суспільних відносин, змістом яких є господарська діяльність їх суб’єктів, матеріалізує, ви­світлює саме цю соціальну категорію. Цей різновид економічних відносин за­кріплений, матеріалізований у предметах, вичерпний перелік яких міститься у ч. 1 ст. 201 Кримінального кодексу України (далі — кК).

Розглядаючи питання про поняття зброї, яка згідно з диспозицією ч. 1 ст. 201 КК є одним із предметів контрабанди, слід звернути увагу на такі обставини:

1. У вітчизняному законодавстві не визначається поняття «зброї» та її видів: сучасної, несучасної, історичної, колек­ційної, раритетної і т. п. Про це, зокрема, свідчить наявність сімох проектів Закону України «Про зброю», що були подані на розгляд Верховної Ради України в період з 1995 по 2001 рр. У всіх цих законопроектах зброя визначається як пристрої, прилади і предмети, спеціально виготовлені, кон­структивно призначені і технічно придатні

Таблиця

Заклади культури 2004 р. 2005 р. 2006 р. 2007 р. 2008 р.
Музеї та заповідники 2339 8825 315 6524 1534
Церкви, інші релігійні організації 189 130 36 523 354
Бібліотеки, архіви 95 68 294 36
Інші заклади 29 35 11 910
Всього (одиниць) 2652 8990 430 8251 1924

Останнім часом особливе занепоко­єння викликає переміщення різної зброї через митний кордон України поза митним контролем або з приховуванням від мит­ного контролю, що підтверджується не тільки підвищеним ступенем суспільної небезпечності таких діянь, а й пов’язаними з ними негативними процесами, які мають тенденції до подальшого загострення.

Контрабанду відносять до злочинів, ха­рактерною особливістю яких є обов’язкова наявність предмета, на який безпосередньо спрямовані злочинні дії особи і через який вона посягає на суспільні відносини, що характеризують об’єкт цього злочину.

для ураження живої чи іншої цілі або за­хисту від нападу. В останньому (восьмому) проекті від 22 листопада 2002 р. № 1171 зброєю визнаються пристрої, прилади і предмети, спеціально виготовлені, кон­структивно призначені і технічно придатні для ураження живої або іншої цілі і які не мають іншого виробничого чи господар­сько-побутового призначення.

Жоден з підзаконних актів також не ви­значає поняття «зброя» [2, 21].

2. Окремі вчені, коментуючи поняття «зброя» як предмета контрабанди, об­межуються лише вказівкою на те, що під зброєю у ст. 201 КК мається на увазі як вогнепальна зброя (крім гладкоствольної зброї), так і холодна зброя [3, 9]. А далі йдеться посилання на коментар до ст. 262, 263 КК.

Предметами злочину, передбаченого ст. 262 КК, законодавець називає вогне­пальну зброю (крім гладкоствольної мисливської), бойові припаси, вибухові ре­човини, вибухові пристрої та радіоактивні матеріали, а в ст. 263 КК — ще й холодну зброю. А тому таке визначення зброї авто­матично обмежується двома її типами — вогнепальною та холодною.

О. О. Дудоров до зброї як предмета контрабанди відносить [3, 9]:

1) вогнепальну зброю (стрілецьку, артилерійську та гранатомети), реактивну, ракетну, мінну, запалювальну, торпедну та інші звичайні види військової зброї; 2) ядерну, хімічну, біологічну, лазерну, інф­развукову, радіологічну та інші види зброї масового знищення; 3) холодну зброю; 4) газову зброю нервово-паралітичної дії; пневматичну зброю калібру понад 4,5 мм і швидкістю польоту кулі понад 100 м/с; спеціальну зброю для стрільби гумовою кулею; електрошокову зброю.

Справа в тому, що ідея, закладена в цих визначеннях (тобто визначення поняття зброї через її класифікацію), заслуговує схвалення, оскільки в кримінально-право­вому плані поняття «зброя» є комплексною категорією. Комплексність виражається на­явністю у неї двох груп взаємопов’язаних ознак: юридичної та технічної (криміна­лістичної). До юридичної групи належать, по-перше, об’єктивні ознаки, що характе­ризують зовнішню сторону і спосіб діяння (застосування зброї); по-друге, суб’єктивні ознаки — усвідомлене та вольове став­лення до цього діяння особи, що застосо­вує зброю; по-третє, ознака правомірності застосування зброї. Технічна (криміналіс­тична) група складається із декількох час­тин, які визначають його функціональне призначення та виробничі можливості. На відміну від юридичної групи, технічна не має виключно вичерпного характеру. Вона постійно змінюється відповідно до розви­тку певних галузей науки і техніки, розро­бок нових технологій з виробництва зброї. Тому, щоб сформулювати точне визначення поняття «зброя», необхідно враховувати виключно всі його технічні ознаки, що вже за своєю логікою неможливо.

3. Згідно з ч. 1 ст. 201 КК до вогне­пальної зброї при контрабанді не належить гладкоствольна мисливська зброя. Гладкоствольна зброя — це вид вогнепальної зброї з гладкими, без нарізів стволами, призначеної для стрільби. Тому не зовсім зрозуміло, що мав на увазі О.О. Дудоров, визначивши її як зброю, «конструкція якої не дозволяє стріляти кулею для нарізної зброї» [3, 10]. До речі, несучасна історична дулозарядна та казнозарядна зброя най­більше представлена саме гладкостволь­ною.

Суспільна небезпека нарізної вогне­пальної зброї проявляється в дальності та купчастості бою. Сам нарізний ствол сприяє дальності польоту та пробивній здатності кулі. Гладкоствольною ж є зброя, що випускається промисловістю для по­треб мисливського господарства. Вона має своїм завданням виключно мисливський промисел і ніяк не пристосована для бойових дій. Тому виготовлення обрізу з несучасної історичної гладкоствольної вогнепальної зброї (шляхом відпилення частини ствола або прикладу) підвищує суспільну небезпеку такого предмета. Тобто конкретна рушниця, змінюючи своє початкове призначення, переходить із ка­тегорії стандартної несучасної історичної гладкоствольної вогнепальної зброї до нестандартної, переробленої вогнепальної зброї [3].

Тільки за один місяць 2009 р. було до­сліджено та вилучено на користь держави наступну раритетну зброю:

– рушниця без номера, яка є дуль­нозарядною ґнотовою рушницею XVII—XVIII ст., виробництва народів Близького Сходу (Персія, Саудівська Аравія, Сирія). Ця рушниця з порохівницею має історичну, культурну та матері­альну цінність і відноситься до на­ціонального культурного надбання України (дослідження проводи­лось в ДНДЕКЦ МВС України);

–     офіцерський кортик зразка 1803 р.;

–     кавказький кинджал «Кама»;

–     кавказькі шашки;

–     драгунська офіцерська шашка зразка 1881 р.;

–     кавказькі шаблі;

–     кавказький палаш;

–     піхви до певних екземплярів несучасної військової холодної зброї.

Предмети, що мають культурну цін­ність, які зберігаються в музеях одних країн, демонструються в інших, світова спільнота має виняткову можливість озна­йомитися з найціннішими раритетами.

Проте одночасно з цим продовжується масове пограбування творів мистецтва та їх нелегальний вивіз з метою продажу. Такий «бізнес» разом із нелегальною торгівлею наркотиками, зброєю і людьми можна віднести до «тіньової економіки» світу. Причому, сумний досвід засвідчує, що від пограбування не застрахований жоден музей світу, починаючи від Лувру і закінчуючи найменшими провінційними сховищами.

Не оминають ці проблеми й Україну: ще зовсім свіжою, незагоєною раною на тілі національної культури є втрата Одесь­ким художнім музеєм відомого полотна Караваджо «Узяття Христа під варту», Уманською картинною галереєю та Закар­патським краєзнавчим музеєм низки кар­тин відомих українських художників [9].

Як зберегти культурні цінності від незаконного вивезення за кордон, від спе­кулянтів, мародерів, як знайти і повернути ті з них, які були втрачені під час Другої світової війни, як забезпечити захист музейних експонатів, книжок, архівів? На ці питання мають дати відповідь усі без винятку державні органи, на які покладено місію з охорони, збереження та примно­ження культурної спадщини.

Водночас, з огляду на масштабність зла, яке спричиняють злочинці, над­звичайно цінними є зустрічі, в ході яких відбувається обмін думками, досвідом, народжуються нові незаангажовані ідеї стосовно подальших дій.

Зазначимо, що одним із сегментів за­гального поняття охорони та збереження культурних цінностей є такий пріоритет­ний напрям роботи як повернення культур­них цінностей в Україну. Він надзвичайно багатоаспектний, його реалізація потребує застосування цілої низки стратегій і тактик, аналіз та висвітлення яких забрав би багато часу, тому коротко зупинимося лише на результатах.

Вони, за нашою думку, є вагомими: у кількісному відношенні можна говорити про десятки тисяч предметів, які оціню­ються в мільйони доларів США.

Географія надходжень: Австралія, Бра­зилія, Велика Британія, Венесуела, Канада, Німеччина, Росія, США, Швейцарія, Фран­ція та багато інших країн світу. Згадаємо лишень про мистецькі твори Людмили Мо­розової, Петра Капшученка, Володимира Винниченка, Миколи Бутовича, Миколи та Василя Кричевських, Михайла Моргуна, Василя Грозного, Петра Ганського, Олекси Грищенка, Петра Оссовського, Леоніда Кузьми, частину спадщини Сержа Лифаря, Володимира Луціва, Павла Скоропадського, Лесі Українки, архіви Юрія Косача, Уласа Самчука, Петра Курінного, Василя Барки, Євгена Штендери, Українського Вільного Університету в Мюнхені, УПА з Канади. Перелік можна довго продовжувати.

Серед повернень останніх років хоті­лося б особливо відзначити безцінні руко­писи Тараса Шевченка, які були вивезені гітлерівцями з Києва, колекцію з майже 70 картин відомого українського художника-модерніста Олекси Грищенка, яка прикрашає сьогодні фонди Національного художнього музею України. В активній стадії реалізації перебуває ціла низка про­ектів, здійснення яких стане ще одним ва­гомим внеском у скарбницю національної культури.

На тлі очевидних успіхів було б не­справедливим змовчати про проблеми, починаючи з відсутності фінансування цієї сфери діяльності: на 2009 р. у Державному бюджеті на заходи, пов’язані з повернен­ням культурних цінностей було передба­чено 15 тис. грн.

Очевидною є потреба якнайшвидше відміняти норми законодавства України, якими встановлено стягнення ПДВ з тих експонатів, які ввозяться в Україну. З від­міною цього положення кількість куль­турних цінностей, які будуть легально переміщатися через кордон, значно збіль­шиться, відповідно, збагачуватиметься і музейний фонд України. Крім цього, істо­рія вказує на те, що усі визначні приватні колекції зрештою ставали національним надбанням.

Виходячи із зазначеного, на наш по­гляд, було б доцільно активізувати законо­давчу ініціативу та правничу діяльність у таких напрямах:

У верховній раді України.

1. Невідкладно прийняти проект За­кону України «Про внесення змін до Закону України «Про музеї та музейну справу»», у якому відновити право затвердження регламентів загальної класифікації, оцінки, спеціального захисного маркування, по­рядку внесення відомостей про культурні цінності незалежно від форми власності до Державного реєстру національного куль­турного надбання (легалізація), а також інструкції з музейного обліку та охорони пам’яток культури на рівні центрального органу виконавчої влади.

2. При прийнятті Державних бюджетів України передбачати в ньому окремим рядком виділення коштів на:

–     охорону музеїв;

–     введення електронного обліку му­зейних зібрань;

–     паспортизацію та маркування тво­рів мистецтва;

–     створення єдиного Державного ре­єстру національного культурного надбання України.

3. Для доопрацювання необхідних змін до Закону України «Про ввезення, вивіз і повернення культурних цінностей» від 21

вересня 1999 р. № 1068-ХГУ та врахування експертної думки фахівців арт-ринку, про­понуємо профільному Комітету Верховної Ради провести громадські слухання за участю ініціативної групи.

4. Розробити порядок легалізації культурних цінностей, що на цей час зна­ходяться в приватних колекціях.

5. Прийняти Закон України «Про ме­ценатство».

У кабінеті міністрів України.

6. Прийняти Державну цільову про­граму щодо вдосконалення й модернізації музейної охорони та забезпечення музеїв необхідним фінансуванням для її впрова­дження.

7. Передбачити фінансування відпо­відної цільової програми у Стабілізацій­ному фонді Державного бюджету України.

8. Скасувати наказ Державної митної служби України від 9 квітня 2008 р. № 347, яким було затверджено узагальнююче по­даткове роз’яснення щодо застосування по­ложень п. 5.1.24 ст. 5 Закону України «Про податок на додану вартість» у разі ввезення на митну територію України культурних цінностей як такого, що не відповідає чин­ним положенням цього Закону [6].

У міністерстві культури і туризму України.

9. Запровадити маркування музейних предметів, які зберігаються в музейних закладах.

10. Затвердити Інструкції з музей­ного обліку, зберігання та використання пам’яток державної частини Музейного фонду України.

У міністерстві культури і туризму України; міністерстві закордонних справ України.

11. Створити робочу групу для розро­блення концепції функціонування україн­ських культурних центрів за кордоном.

У міністерстві внутрішніх справ України.

12. Створити постійно діючий Інтернет-портал — реєстр творів мистецтва та культурних цінностей, які були викрадені та перебувають у розшуку.

13. Забезпечити дотримання чинних нормативних актів стосовно охорони куль­турних цінностей, котрі знаходяться в му­зейних установах України.

Б органах місцевого самоврядування (у підпорядкуванні яких знаходяться об­ласні, міські, селищні та інші музейні установи).

14. Забезпечити виділення коштів на покращення охорони музейних установ.

Серед керівників музейних установ України.

15. Створити Наглядові ради для ви­рішення нагальних питань, пов’язаних з діяльністю музейних установ, їхнім фінан­суванням тощо.

Список літератури:

1. Біленчук П.Д. Балістика: криміналістичне вогнестрільне зброєзнавство: підручник / П.Д. Біленчук, А.В. Кофанов, О.Ф. Сулява. — К.: Міжнародна агенція «BeeZone», 2003. — 384 с.

2. Біленчук П.Д. Зброєзнавство: правові основи обігу вогнестрільної зброї. Порівняльний аналіз вітчизняного та зарубіжного законодавства: Україна. Європа. Світ : монографія / П.Д. Біленчук, А.В. Кофанов, О.Ф. Сулява. — К. : Міжнародна агенція «BeeZone», 2004. — 464 с.

3. Берзін П.С. Окремі проблеми визначення зброї як предмета контрабанди / П.С. Берзін // Судово-балістичні дослідження та суміжні галузі знань: тези наукових доповідей та повідомлень Першого міжнародного науково-практичного семінару. — Київ: Навчально-науковий інститут підготовки слідчих та криміналістів Київського національного університету внутрішніх справ, 2009.

4. Жорін Ф.Л. Правові основи митної справи в Україні [Електронний ресурс] / Ф.Л. Жорін. — Режим доступу : http://readbookz.com/books/219.html

5. Культурна спадщина України. Правові засади збереження, відтворення та охорони культурно-історичного середовища : зб. офіц. док. / [упоряд. В.І. Фрич; відп. ред. М.В. Гарник]. — К. : Істина, 2002.

6. Наказ Державної митної служби України від 9 квітня 2008 р. № 347 «Про затвердження узагальнюючого податкового роз’яснення щодо застосування положень підпункту 5.1.24 пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про податок на додану вартість» у разі ввезення на митну територію України культурних цінностей» // Баланс. — № 34(759). — 28 квітня 2008 р.

7. Про затвердження Інструкції про порядок оформлення права на вивезення, тимчасове вивезення культурних цінностей та контролю за їх переміщенням через державний кордон України : затв. наказом Міністерства культури України від 22 квітня 2002 р. № 258 // Офіційний вісник України. — 2002. — № 28. — Ст. 1346.

8. Про затвердження Порядку проведення державної експертизи культурних цінностей та розмірів плати за її проведення : Постанова Кабінету Міністрів України від 26 серпня 2003 р. № 1343 // Урядовий кур’єр. — 2003. — 10 вересня.

9. Як не допустити розкрадання культурних цінностей в період економічної скрути? [Електронний ресурс]: за матеріалами круглого столу (оновлено) в рамках художньої виставки «Великий скульптурний салон 2009». — Режим доступу: http://www.ukrdim.org. ua /2009/03/vss2009ks/.

Вы должны быть авторизованы, чтобы оставить комментарий.