| Главная | Рубрики | Информация о центре | Ссылки |                                                                                                                  Регистрация | Вход

Д.С. Мельник 

Л.І. Щербина 

Нелегальна міграція й торгівля людьми як прояви транснаціональної  організованої злочинності в Україні: актуальні проблеми протидії

 (/ Д. С. Мельник, Л. І. Щербина // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика). – 2010. – Вип. 22. – С. 48-60.)

Стаття присвячена проблемі протидії нелегальній міграції та торгівлі людьми як різновидам кримінального бізнесу трансна­ціональної організованої злочинності в Україні.

Ключові слова: протидія, нелегальна міграція, торгівля людь­ми, кримінальний бізнес, транснаціональна організована злочинність.

Сучасні світові інтеграційні процеси як невід’ємні елементи глоба­лізації, створюють передумови для міжнародного обміну товара­ми, послугами, культурними цінностями. У свою чергу, глобалізація ство­рює геополітичні й геоекономічні передумови для залучення широкого ко­ла суб’єктів міжнародних відносин у процеси наближення рівнів економіч­ного і соціокультурного розвитку. В результаті формулюються визначальні принципи, дотримання яких розглядається як критерій відповідності певному рівню розвитку держав або їх об’єднань.

Водночас глобалізація має й зворотній бік — вона жорстко по­ляризує держави на ті, які здатні прийняти встановлені принципи й відповідати пропонованим вимогам, й ті, які на певному історичному етапі цієї можливості не мають. Унаслідок такого штучного поділу на­цій на тих, які залучаються до процесів розвитку, й тих, які не допус­каються до участі в цих процесах через невідповідність поставленим вимогам, останні знаходять інші нелегальні можливості для обміну людськими масами в рамках міждержавних переміщень.

Одним із наслідків жорсткої диференціації держав за критерієм відповідності визначеним принципам, стала поява таких негативних явищ, як нелегальна міграція й торгівля людьми, які стали противагою прагненню обмежити вільний рух через кордони та територію держав, що панувало в світі протягом всього ХХ ст. І якщо сплески незаконно­го переміщення людей раніше мали переважно регіональний характер та супроводжувалися залученням кількох держав з полярними умовами життя населення (США, Канада, країни ЄС та країни так званого “тре­тього” світу), то сьогодні ця проблема набула глобального характеру й вже не може бути вирішена на регіональному рівні, а вимагає залу­чення зусиль всього світового співтовариства [1 ; 2].

На сучасному етапі нелегальна міграція в організованих формах і торгівля людьми стали самостійними формами кримінального бізнесу в межах існування ще одного прояву глобалізації — транснаціональної організованої злочинності. Глобалізація злочинної діяльності в мігра­ційній сфері призвела до виникнення незаконних механізмів перемі­щення людей у будь-яке місце світу за умови наявності попиту на це. Таким чином, явища нелегальної міграції та торгівлі людьми є не лише проблемою неврегульованої міграції населення, але й проблемою ор­ганізованої злочинності.

Занепокоєння світового співтовариства рівнем поширення за­значених явищ знайшло свій вияв у спробі об’єднати зусилля держав у протидії незаконним переміщенням осіб та торгівлі ними. З цією ме­тою низка держав світу після прийняття Конвенції ООН проти транс­національної організованої злочинності 2000 р. підписала додаткові протоколи до неї, спрямовані на протидію організованим формам не­легальної міграції та торгівлі людьми. Згодом було прийнято Конвен­цію Ради Європи про протидію торгівлі людьми 2005 р.

Проблему нелегальної міграції та торгівлі людьми досліджували як вітчизняні (О. М. Джужа, І. Б. Березовський, В. О. Іващенко, В. В. Ковале­нко, В. І. Кривенко, О. В. Кузьменко, В. М. Куц, О. А. Малиновська,

A. П. Мозоль, О. В. Надьон, В. О. Новік, А. М. Орлеан, О. І. Піскун, М. А. Погорецький, І. В. Пшеничний, Ю. І. Римаренко, Б. Л. Розвадовсь- кий, Є. Д. Скулиш, О. У. Хомра, А. М. Черняк, С. Б. Чехович, В. І. Шакун, М. О. Шульга та ін.), так і зарубіжні вчені (М. Війєрс, Р. Вольвенд, B. В. Лунєєв, М. Пуглі, Дж. Солт, Р. Хавсман, П. Холмс, А. Шлоенхардт), більшість з яких розглядали їх в якості джерела низки загроз (у т. ч. й кримінального характеру) для національної безпеки країн, на території яких вони поширені, та одночасно як різновидів протиправної діяльності транснаціональної організованої злочинності.

Однак, незважаючи на загальний підвищений інтерес науковців до явища нелегальної міграції, торгівлі людьми та організованої зло­чинності, питання комплексної протидії організованим незаконним пе­реміщенням людей та торгівлі ними як проявам транснаціональної ор­ганізованої злочинності поки що залишається малодослідженим.

Тому метою статті є обґрунтування потреби формування в Укра­їні концептуальних, законодавчих та організаційних засад протидії органі­зованій нелегальній міграції й торгівлі людьми як проявам транснаціо­нальної організованої злочинності.

На сучасному етапі нелегальна міграція (особливо її організова­ні форми) та торгівля людьми є взаємозалежними між собою проти­правними явищами, які мають місце в рамках транснаціональної орга­нізованої злочинної діяльності. Зважаючи на їх тісний взаємозв’язок, нелегальну міграцію й торгівлю людьми слід розглядати як суміжні, однак відмінні одне від одного протиправні явища.

Так, зокрема, згідно робочих визначень Європолу та Інтерполу, якщо нелегальна міграція являє собою переміщення на територію дер­жави громадян іншої держави всупереч установленим правилам і вимогам (наявність візи, соціальне й медичне страхування, можливості самостійно себе утримувати в країні перебування, визначена мета прибуття тощо), то торгівля людьми — це не лише організація незаконного перетину кор­дону або перебування в іноземній державі, але й обов’язково та чи ін­ша форма примусової експлуатації людей (у сексуальній сфері, у сфері примусової праці або послуг тощо) [3, с. 4 ; 4, с. 255].

На думку європейських експертів, взаємозв’язки між організованою злочинністю, нелегальною міграцією та торгівлею людьми мають двобіч­ний характер: вертикальний і горизонтальний [3, с. 3 ; 4, с. 254—255].

По-перше, переміщення нелегальних мігрантів та торгівля лю­дьми можуть складатися з цілої низки тісно пов’язаних між собою окремих правопорушень. До їх числа, зокрема, належать: корупція, підробка проїзних документів і порушення законів про в’їзд-виїзд гро­мадян. На сьогодні ці різновиди протиправної діяльності набули знач­ного поширення в країнах Європейського Союзу.

По-друге, між різними видами злочинної діяльності в межах од­нієї організації можуть існувати й горизонтальні зв’язки. Адже і торгі­вля людьми, і переміщення їх через кордони організуються злочинни­ми угрупованнями, які причетні й до інших видів злочинної діяльності: незаконного переправлення мігрантів, експлуатації проституції, погра­бувань, незаконної торгівлі зброєю або наркотиками, легалізації кош­тів, здобутих злочинним шляхом тощо.

Разом з тим, організовані злочинні угруповання та їх підрозділи спеціалізуються на вчиненні різнорідних злочинів, пов’язаних з пере­правленням мігрантів і торгівлею людьми у вертикальній та горизонталь­ній площинах, скоюючи їх незалежно один від одного. Їм притаманна ву­зька спеціалізація, вони, як правило, складаються з декількох осіб й майже нічого не знають про структуру організації. Диверсифікація завдань зво­дить до мінімуму ризик потрапляння в поле зору правоохоронців. Стру­ктури таких угруповань бувають дуже різними — від невеликих регіо­нальних груп до транснаціональних злочинних організацій.

У складі структурованої групи переправників мігрантів чи торгі­вців людьми переважно мають місце наступні елементи: організатори та керівники, вербувальники, перевізники; корумповані чиновники; провідники; пособники; охоронці та стягувачі боргів [3, с. 3 ; 4, с. 255].

Досить часто організована нелегальна міграція подібно до торгі­влі людьми супроводжується застосуванням переправниками різних форм експлуатації (переважно у зв’язку з відсутністю у неї коштів для переміщення до країни призначення та / або через неможливість лега­лізувати своє перебування в країні перебування), внаслідок чого особа стає об’єктом цивільно-правових відносин майнового характеру. Однак для більш якісного дослідження їх необхідно розглядати як самостійні протиправні явища, що набули поширення в світі.

Міграція (з лат. “migro” — переходжу, переселяюсь) — перемі­щення, переселення [5, с. 432]. Міграція населення — це процес пере­міщення людей, пов’язаний зі зміною місця проживання, на території певної країни або поза її межі. Цілком закономірною є тотожність по­нять “нелегальна міграція” та “незаконна міграція”, адже тлумачні сло­вники української мови визначають прикметник “нелегальний” як “за­боронений законом, незаконний” [6].

Відповідно нелегальну міграцію доцільно було б визначити як ма­сове негативне соціальне явище, яке полягає у переміщенні фізичних осіб з країни, громадянами якої вони є, або з країни їх постійного проживання до іншої держави з порушенням міграційного законодавства останньої.

Специфіка географічного розташування України, тривала віді­рваність від загальносвітових процесів, нестабільне формування мігра­ційного законодавства, повільне становлення відповідних державних і недержавних інститутів та, як наслідок, неспроможність ефективно протидіяти нелегальній міграції й торгівлі людьми, забезпечили нашій країні привабливість для незаконного переправлення через її кордон та подальшого транзитного транспортування нелегальних мігрантів та по­тенційних жертв торгівлі людьми на Захід.

Через територію України проходить значний міграційний потік, який фахівці визначають як “український маршрут” нелегальної міграції. Про це свідчать дані ДПС України щодо кількості затриманих нелегальних мігрантів за період попередніх десяти років: у 1997 р. вона складала — 10 776 осіб, 1998 р. — 11 744 особи, 1999 р. — 14 646 осіб, 2000 р. — 5422 особи [7, с. 220], 2001 р. — 4620 осіб, 2002 р. — 2605 осіб, 2003 р. — 3001 особу, в 2004 р. — 2918 осіб, 2005 р. — 6818 осіб, 2006 р. — 7119 осіб, 2007 р. — 6798 осіб [8].

Нелегальна міграція загалом, а також пов’язані з нею протипра­вні явища — незаконні перетинання кордонів, незаконні переправлян­ня та транспортування мігрантів, торгівля людьми, — розглядається провідними вченими (І. І. Карпец, В. П. Панов, В. В. Лунєєв та ін.) на рівні злочинів міжнародно-правового значення [9 ; 10]. Нелегальна мі­грація призводить до серйозних порушень прав людини, моральних та правових деформацій, стимулює зростання злочинності, стає сферою діяльності транснаціональної організованої злочинності. За своїми ма­сштабами проблема нелегальної міграції значно більша, ніж бізнес то­ргівлі людьми.

Особливе місце в структурі нелегальної міграції займає незаконне переправлення мігрантів через кордони держав, що розглядається вітчиз­няними та зарубіжними вченими (В. В. Коваленко, І. Б. Березовський, В. В. Лунєєв, А. Шлоенхардт та ін.) як один із проявів діяльності трансна­ціональної організованої злочинності, різновид кримінального бізнесу [7 ; 10]. На думку фахівців правоохоронних органів, незаконне переправлення мігрантів сьогодні є прибутковим бізнесом з обігом від 10 до 12 млрд дол. США на рік [4, с. 229].

Організована злочинність в Україні, як і в світі загалом, зміню­ється якісно та кількісно в контексті всесвітніх глобальних соціальних, політичних та економічних процесів. Свідченням цього є поступове втягнення вітчизняних злочинних структур в протиправну діяльність транснаціональної організованої злочинності на нелегальних ринках світу, універсалізація злочинності.

Фахівці не виключають можливості подальшого злиття криміна­льних співтовариств, які займаються незаконним переправлянням міг­рантів через кордони України та сусідніх держав, з міжнародними син­дикатами, які використовують території країн СНД для збуту й транзи­ту важких наркотиків, транзиту озброєнь та радіоактивних матеріалів, розширення контактів вітчизняної організованої злочинності з транс­національної організованою злочинністю у сфері напрацювання кана­лів нелегальної міграції до країн ЄС [7 ; 11].

Діяльність транснаціональних злочинних структур у зазначених напрямах безпосередньо чи опосередковано зачіпає інтереси націона­льної безпеки України. Вигідне географічне положення, просторий внутрішній ринок, високий рівень корумпованості державного апарату, хронічне недофінансування правоохоронних органів, недосконалість правової бази (в т. ч. і у сфері контролю і регулювання міграційних процесів) та інші чинники сприяють перетворенню України в об’єкт зацікавленості транснаціональних злочинних організацій.

Протидія нелегальній міграції здійснюється як на рівні окремих країн, так і на міжнародному рівні, однак проведений аналіз міжнарод­ного законодавства стосовно проблеми нелегальної міграції, торгівлі людьми та кримінального законодавства окремих іноземних держав, свідчить про те, що на сьогоднішній день світове співтовариство ще не виробило єдиного підходу як до розуміння суті проблеми, так і до сис­теми протидії на міжнародному та національному рівнях.

Так, згідно з рекомендаціями Будапештської групи старших по­садових осіб щодо контролю за нелегальною міграцією з окраїн Центральної та Східної Європи і через них [4, с. 267], на теренах Євро­пи явище нелегальної міграції розглядається як незаконне переміщення людей (“trafficking in human beings”), що здійснюється у двох основних взаємопов’язаних формах — торгівлі людьми та їх переправляння (транспортування) через території та кордони держав.

Чинне кримінальне законодавство України розглядає дії, пов’язані з протиправним транспортуванням людей, як окремі проти­правні явища, кримінальна відповідальність за вчинення яких передба­чається окремими статтями КК України — ст. 149 (Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі людини) та ст. 332 (Незаконне переправлення осіб через державний кордон України), які забезпечу­ють охорону різних об’ єктів — волі, честі, гідності особи та порядку перетинання державного кордону України відповідно.

Вітчизняний законодавець в якості форм нелегальної міграції, за які встановлено кримінальну відповідальність, свого часу передбачив пере­правлення осіб через державний кордон України (ст. 332 КК України) та незаконне перетинання державного кордону України (ст. 331 КК України) нелегальними мігрантами1. Особливої актуальності набула саме протидія незаконному переправленню осіб через кордони України як організованій формі нелегальної міграції, що використовується транснаціональною орга­нізованою злочинністю для транзитного переміщення людей, у т. ч. й з метою їх подальшого продажу.

Переправлення осіб через державний кордон України визначається вітчизняними вченими як “дії, спрямовані на переведення, перевезення то­що осіб через умовну лінію, яка визначає межі території України”, тобто через державний кордон України — “лінію і вертикальну поверхню, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України, а саме: межі суходолу, вод, надр, повітряного простору” [11, с. 876]. Відповідно неза­конне переправлення осіб через державний кордон України може бути ви­значене як “переправлення, вчинене незаконно, з порушенням чинного законодавства”.

Тісний зв’язок нелегальної міграції з транснаціональною організо­ваною злочинністю, а також їх нероздільність з наркобізнесом і торгівлею людьми та іншими злочинами, зафіксовано й на міжнародному рівні у Конвенції ООН проти транснаціональної організованої злочинності 2000 р. та двох додаткових протоколах до неї, спрямованих на регулюван­ня протидії організованим формам нелегальної міграції та торгівлі людьми.

При цьому відповідно до ст. 3 Протоколу проти незаконного ввозу мігрантів сушею, повітрям та морем, що доповнює Конвенцію ООН проти транснаціональної організованої злочинності 2000 р., “не­законне ввезення мігрантів” полягає в “забезпеченні з метою отриман­ня фінансової чи іншої матеріальної вигоди, незаконного в’їзду в яку- небудь державу-учасницю будь-якої особи, що не є її громадянином або не проживає постійно на її території”. Відповідно, “незаконний в’їзд” — це “перетинання кордону без дотримання необхідних вимог для законного в’ їзду до приймаючої країни”.

Процес незаконного переправлення мігрантів через державні кордони та територію України носить, як правило, організований хара­ктер. Це проявляється у створенні й функціонуванні так званих транс­національних каналів незаконного переправлення мігрантів. Співробіт­ники правоохоронних органів України окремо виділяють наступні ка­нали незаконного переправлення мігрантів: афганський, в’єтнамський, китайський, курдський, молдовський, пакистано-індійський, узбецько-таджицький, шріланкійсько-бангладеський, чеченський [7 ; 10].

Одним із важливих моментів, що характеризують організовану зло­чинну діяльність по переправленню мігрантів, є стійкість організованих злочинних угруповань. За даними Інтерполу, в містах Дамаск (Сирія), Калькутта, Мадрас (Індія), Карачі (Пакистан), Катманду (Непал), Коломбо (Шрі-Ланка), Стамбул (Туреччина) тривалий час функціонують транснаці­ональні центри, що займаються організацією каналів переправлення лю­дей. Як наслідок, протягом 1992—1995 рр. в Україні, Росії й Білорусі сфо­рмувалася мережа “філій” транснаціональних злочинних угруповань, які розподілили ринок нелегальної міграції [10].

Процес незаконного переправлення мігрантів постійно змінюється залежно від ситуації в країні, через кордони і територію якої здійснюється переправлення, а також заходів протидії, що застосовуються правоохорон­ними органами. На сучасному етапі незаконне переправлення мігрантів че­рез кордони України у 70 % випадків здійснюється легальними шляхами (туризм, навчання, ділові поїздки та приїзд на запрошення родичів тощо).

Фірми, що організовують “легальний” в’їзд іноземців, отримують до 7 тис. доларів з кожної особи [12, с. 227].

Процес незаконного переправлення мігрантів постійно змінюється залежно від ситуації в країні, через кордони і територію якої здійснюється переправлення, а також заходів протидії, що застосовуються правоохорон­ними органами. На сучасному етапі незаконне переправлення мігрантів че­рез кордони України у 70 % випадків здійснюється легальними шляхами (туризм, навчання, ділові поїздки та приїзд на запрошення родичів тощо). Фірми, що організовують “легальний” в’їзд іноземців, отримують до 7 тис. доларів з кожної особи [12, с. 228].

1 Статтю 331 (Незаконне перетинання державного кордону України) КК України було декриміналізовано Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України що­до перетинання державного кордону України” від 18 травня 2004 року №

 Одночасно з нелегальною міграцією все більше транснаціоналізується й торгівля людьми, що набула значної поширеності й вже ста­ла істотною проблемою не лише для країн-постачальників “живого” товару, але й для країн призначення, в яких торгівля людьми обгрунто­вано розглядається не тільки як соціальна проблема, що підриває мо­рально-релігійні основи суспільства, але й як одна з передумов зрос­тання криміналізації соціально-економічних відносин [2].

Перетворення торгівлі людьми, так само як і нелегальної міграції, в проблему міжнародного характеру, стало передумовою до вироблення світовим співтовариством єдиних правових стандартів протидії цьому не­гативному соціальному явищу та їх закріплення у міжнародних конвенцій­них нормах.

Відповідно до ст. 3 Протоколу про запобігання й припинення торгі­влі людьми, особливо жінками та дітьми, і покарання за неї, що доповнює Конвенцію ООН проти транснаціональної організованої злочинності 2000 р., “торгівля людьми” означає “здійснювані з метою експлуатації вер­бування, перевезення, передачу, переховування або утримання людей шля­хом погрози, силою або а застосуванням інших форм примусу, шляхом підкупу у вигляді платежів або вигод, для одержання згоди особи, яка кон­тролює іншу особу. Експлуатація включає експлуатацію проституції інших осіб або інші форми сексуальної експлуатації, примусову працю або послу­ги, рабство або звичаї, подібні до рабства, підневільний стан або вилучення органів”. Аналогічне визначення містить і Конвенція Ради Європи про протидію торгівлі людьми 2005 р. (ст. 4).

Разом з цим, дослідники звертають увагу на нормативну неви­значеність ознак торгівлі людьми, їхнього змістовного наповнення, форм здійснення незаконної торгівельної діяльності. Змістовний аналіз визначення, визнаного у світовій правоохоронній практиці, дозволяє виокремити наступні особливості явища торгівлі людьми: а) ця діяль­ність поєднана з насильством або іншими формами примусу; б) особа, яка стала об’єктом торгівлі, піддається експлуатації, що може містити в собі експлуатацію проституції інших осіб або інші форми сексуальної експлуатації, примусову працю або інші послуги, рабство, рабську за­лежність або видалення органів [1 ; 4, с. 108].

Однак таке розуміння торгівлі людьми видається дещо однобо­ким і не враховує всього різноманіття як засобів втягування людей у торгівлю ними, так і форм їх експлуатації в результаті реалізації торгівельних відносин.

Економічна нестабільність більшості країн світу, що породжує ма­совість пропозицій на ринку “живого товару”, надприбутковість торгівлі людьми 1, поява нових або відновлення відомих форм і способів експлуа­тації людини, є передумовами для зростання криміналізації торгівлі людь­ми та її використання структурами транснаціональної організованої зло­чинності як однієї з ключових сфер кримінального бізнесу.

Результати аналізу транснаціональних форм торгівлі людьми свідчать про те, що більшість злочинів вчиняються з метою постачання жінок для секс-індустрії. Транснаціоналізація цього різновиду торгівлі людьми виразилася в поступовому об’єднанні зусиль організованих злочинних груп, що діють у сфері постачання жінок для експлуатації у різних регіонах і країнах.

При цьому для вивезення жінок за межі України використову­ються найрізноманітніші схеми, які реалізуються, як правило, парале­льно: а) вербування осіб, які займаються проституцією, для продов­ження такої діяльності за кордоном; б) удаване “надання допомоги” в працевлаштуванні за кордоном; в) вербування осіб для поїздки за ко­рдон ніби то з метою вступу там у шлюб з подальшим продажем таких осіб замовникам; г) використання діяльності фіктивних фірм типу “AuPair”, що під виглядом працевлаштування хатніми робітницями здійс­нюють постачання молодих жінок для сексуальної експлуатації в окре­мих родинах за кордоном [4, с. 120—121].

Іншим поширеним способом експлуатації громадян за межами країни є використання дітей та осіб з видимими фізичними вадами й каліцтвами для примусового жебрацтва. Найбільш “перспективним” напрямком переміщення таких осіб є мегаполіси РФ (Москва, Санкт- Петербург, Єкатеринбург тощо).

Також значного поширення набуло використання громадян для роботи в кабальних умовах. Складність встановлення цього способу експлуатації пояснюється низкою факторів й, зокрема, правовою неви­значеністю поняття “експлуатована праця”. Взявши за основу міжна­родні стандарти й національне законодавство про працю, можна зроби­ти висновок про те, що “експлуатованою” є будь-яка примусова праця на умовах, що погіршують становище працівника.

Час від часу правоохоронними органами України виявляються й такі нові форми торгівлі людьми, як всиновлення за кордоном з метою одержання донорських органів, експлуатації в побуті та інших формах. Однак такі випадки мають епізодичний характер й не набули широкого поширення.

Таким чином, актуальність у світі проблем нелегальної міграції та торгівлі людьми обумовлює посилену увагу до них як на міжнародному, так і на національному рівнях, вимагає термінової розробки та впрова­дження адекватних заходів протидії зазначеним протиправним явищам.

У сучасних умовах здійснення протидії нелегальній міграції та тор­гівлі людьми можливе лише шляхом застосування виваженого комплекс­ного підходу, який би передбачав одночасне поєднання заходів боротьби з ними як з формами кримінального бізнесу та удосконалення законодавст­ва, що регулює питання законної міграції й працевлаштування за кордо­ном, у т. ч. його приведення у відповідність до міжнародно-правових актів у цій сфері [13, с. 251].

Зважаючи на викладене та синтезуючи розроблені в юридичній літературі правові й організаційні заходи протидії нелегальній міграції та торгівлі людьми [14, с. 108—109 ; 15, с. 108—109 ; 16, с. 55—56], нами пропонується їх удосконалення за такими напрямами:

1)     удосконалення національного законодавства у цій сфері:

—     розробка та прийняття Національної стратегії розвитку міграцій­ної сфери України, затвердження Концепції міграційної політики в Україні та Концепції протидії транснаціональним переправленням мігрантів та тор­гівлі людьми, а також програмних документів на період 2011—2015 рр. для їх реалізації;

—     прийняття законів України “Про протидію нелегальній міграції”, “Про протидію торгівлі людьми”, “Про захист громадян України закордо­ном”,у яких визначити поняття та закріпити систему протидії цим явищам;

—     внесення відповідних змін до нормативно-правових актів, що ре­гулюють міграційну сферу, в першу чергу, в закони України “Про право­вий статус іноземців та осіб без громадянства” та “Про статус біженців”;

2)     створення ефективної загальнодержавної системи протидії неза­конному переміщенню іноземців та торгівлі людьми, у т. ч. здійснення та­ких заходів:

—     постійне отримання упереджувальної інформації щодо підгото­вки операцій з переправлення мігрантів та торгівлі людьми, якісна орга­нізація міжвідомчих заходів зі своєчасного запобігання та припинення протиправних дій;

57

Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика)

—     здійснення загальнодержавних заходів із нейтралізації та усунен­ня причин і умов, що сприяють нелегальній міграції та торгівлі людьми в Україні;

1 На думку фахівців, торгівля людьми поряд з незаконним переправленням та транспортуван­ням мігрантів входить у першу п’ятірку транснаціональних злочинів й за прибутковістю по­ступається лише контрабанді товарів, торгівлі наркотиками й зброєю. На сьогодні понад 200 млн осіб у світі є жертвами сучасних форм рабства. За неофіційними даними, обсяги при­бутків від світової торгівлі людьми коливається від 7 до 12 млрд дол. на рік.

—     виявлення, локалізація та припинення діяльності в Україні комерційних структур, причетних до незаконного переміщення інозем­ців та торгівлі людьми, власниками яких можуть бути члени етнічних злочинних угруповань;

—     створення міжвідомчого банку даних про юридичних і фізичних осіб, причетних до нелегальній міграції та торгівлі людьми, активізувати міжвідомчий та міждержавний обмін відповідною інформацією;

—     запровадження в Україні дієвого механізму взаємодії суб’єктів протидії цим явищам на всіх рівнях (створення спільних робочих груп з представників правоохоронних органів; створення єдиної автоматизова­ної системи інформаційного забезпечення правоохоронних органів у протидії нелегальній міграції та торгівлі людьми; забезпечити належний рівень співпраці між уповноваженими державними органами, неурядовими організаціями);

—     покращення кадрового, фінансового й матеріально-технічного забезпечення правоохоронних та інших державних органів, залучених до протидії цим протиправним явищам;

—     удосконалення стратегій інформування громадськості про форми, способи і методи діяльності переправників мігрантів та торгов­ців людьми, роз’яснення потерпілим їх права на державний захист, отримання допомоги;

—     розвиток мережі служб соціальної довіри, реабілітації, адап­тації й допомоги жертвам торгівлі людьми, які зазнали насильства та експлуатації.

Висновок. Таким чином, формування концептуальних, законо­давчих й організаційних засад протидії нелегальній міграції та торгівлі людьми сприятиме удосконаленню нормативно-правового регулюван­ня цієї діяльності та створенню ефективної загальнодержавної системи протидії цим явищам в Україні. Реалізація запропонованих заходів у рамках протидії нелегальній міграції та торгівлі людьми знизить ри­зик розширення та самовідтворення цих явищ.

 Література

1.     Глобализация и торговля женщинами [Електронний ресурс] II Режим до­ступу : http:IIgreen. bn. bylbiblUitaraturalglobel1.html.

2.     Козаченко А. Незаконная миграция и торговля людьми на юге Украины : уровень распространенности и способы противодействия [Електронний ресурс] I А. Козаченко II Режим доступу : http: www. intercriminology. com. ua.

3.     Взаємозв’язки між організованою злочинністю та торгівлею іноземцями. Наукове дослідження, підготовлене Секретаріатом Будапештської групи старших посадових осіб. — Будапешт, 1999. — 44 с.

4.     Нелегальна міграція та торгівля жінками у міжнародно-правовому аспек­ті / під заг. ред. Ю. С. Шемшученка. — [у 2-х кн.]. — К., ІДП ім. Корецького, НАН України, НА ВСУ, 2001. ! 868 с.

5.     Словник іншомовних слів : 23 000 слів та термінологічних словосполу­чень / [уклад. Л. О. Пустовіт та ін.]. — К. : Довіра, 2000. — 1018 с.

6. Словник української мови / [за ред. Л. І. Артем’євої, О. А. Дітель, В. Є. Дудко та ін.]. — К., “Наукова думка”, 1974. — Т. 5. — 840 с. ; Новий тлумач­ний словник української мови / [уклад. : Яременко В., Сліпушко О.]. — [в 4-х т.]. — К. : “Аконіт”, 2001. | Т. 1. : А-Є. | 912 с.

7.     Коваленко В. В. Вплив організованої злочинності на стан міграції в Укра­їні / В. В. Коваленко, В. І. Кривенко / Проблеми боротьби з корупцією, організова­ною злочинністю та контрабандою. — К., 2001. — Т. 22. — С. 219—224.

8.     Результати оперативно-службової діяльності Державної прикордонної служби України у 2004—2007 рр. [Електронний ресурс]. — Режим доступу :http: www. pvu. gov. ua.

9. Панов В. П. Международное уголовное право : [учеб. пособие] / В. П. Панов. — М. : Инфра-М., 1997. — 320 с.

10.    Лунеев В. В. Преступность ХХ века. Мировые, региональные и россий­ские тенденции / В. В. Лунеев. — М. : Норма, 1999. — 498 с. ; Шлоенхардт А. Ор­ганізована злочинність та економічна діяльність з нелегального переправляння міг­рантів. Економічний аналіз. Доповідь на позачерговому семінарі АЖ / А. Шлоен­хардт. — Канберра, 1999. — 38 с. ; Березовський І. Б. Організована нелегальна міг­рація як різновид організованої злочинності в Україні / І. Б. Березовський // Бороть­ба з організованою злочинністю та корупцією (теорія і практика) : наук.-практ. жу­рнал. | 2001. | № 3. | С. 145—153.

11.    Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / [за ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка]. — [4-те вид., переробл. та допов.] — К. : Юрид. думка, 2007. — 1184 с.

12.    Березовський І. Б. Переорієнтація стратегії боротьби з незаконною міг­рацією в Україні на роботу “на дальніх підступах” / І. Б. Березовський // Боротьба з організованою злочинністю та корупцією (теорія і практика) : наук.-практ. жур­нал. | 2001. | № 4. | С. 225—229.

13.    Скулиш Є. Д. Транснаціональна торгівля людьми : [монографія] / Є. Д. Скулиш. — К. : Наук.-вид. відділ НА СБ України, 2007. — 308 с.

14.     Погорецький М. А. Торгівля людьми : тенденції розвитку та заходи про­тидії / М. А. Погорецький // Боротьба з торгівлею людьми : мат-ли Міжн. наук.- практ. конф. (м. Донецьк, 26 черв.     2008    р.)                Донецьк.    юрид.  ін.-т     ЛДУВС          ім. Е. О. Дідоренка ; Фонд Ганнса Зайделя. — Донецьк : Донецьк. юрид. ін-т ЛДУВС ім. Е. О. Дідоренка, 2008. — С. 106—109.

15.    Погорецький М. А. Організована злочинність : тенденції розвитку та захо­ди протидії / М. А. Погорецький // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика) : наук.-практ. журнал. — К., 2007. — № 16. — С. 99—110.

16.    Левковський В. Ф. Протидія організованій злочинності на каналі міжна­родногостудентського обміну / В. Ф. Левковський, М. А. Погорецький, А. М. Черняк // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика) : наук.- практ. журнал. — К., 2008. — № 19. — С. 49—57.

Вы должны быть авторизованы, чтобы оставить комментарий.