| Главная | Рубрики | Информация о центре | Ссылки |                                                                                                                  Регистрация | Вход

В.В. Колосков

Торгівля органами людини: взаємозв’язок з торгівлею людьми, дефініція “торгівля органами людини”

 (/ В. В. Колосков // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика). – 2011. – Вип. 25-26. – С. 79-84.)

У статті розкрито низку проблемних питань щодо торгівлі людьми, її історичний та правовий аспекти, проведено корот­кий аналіз досліджень науковців у цій сфері. Показано взаємо­зв’язок торгівлі людьми та людськими органами, дано визна­чення “торгівля органами людини ”.

Ключові слова: торгівля людьми, торгівля органами людини, права людини, трансплантація органів, незаконне вилучення органів людини.

Торгівля людьми, в тому числі й людськими органами, є однією із важливих проблем сьогодення багатьох країн, правоохоронних ор­ганів, громадських організацій (у тому числі й міжнародних), котру по­трібно вирішувати на законодавчому та міждержавному рівнях.

На сьогодні міжнародним співтовариством укладені десятки угод щодо протидії торгівлі людьми. Багато країн у своїх законодавст­вах передбачили кримінальну відповідальність за цей злочин. Між тим, темпи торгівлі не лише не вщухають, а навпаки, зростають. За інфор­мацією ООН, останніми роками торгівля людьми набирає особливо широкого розмаху. Кожен рік у світі біля 4 млн людей стають жертва­ми цього злочину [1]. Тільки в період 1991-1998 рр. 500 тис. українсь­ких жінок було вивезено на Захід [2, с. 7]. За останні 18 років жертвами торгівлі людьми стали 100 тис. українців. Причому йдеться не лише про жінок, з яких роблять повій, а й про чоловіків, котрих використо­вують для трудової експлуатації.

Немає єдиної, консолідованої статистичної бази даних про кіль­кість жертв торгівлі людьми. Такі статистичні дані повинні були б бути в Департаменті МВС України із боротьби зі злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми. Однак, правоохоронні органи мають, як правило, тільки офіційні дані про кількість потерпілих, яких вони реєструють у ході розслідування злочинів. Але ці дані не включають випадків того, що не всі злочини були задокументовані. Міжнародна організація міг­рації (МОМ) та постачальники соціальних послуг ведуть окрему стати­стику щодо осіб, яким вони надають допомогу та які не завжди обліко­вані статистикою МВС.

Серед актуальних проблем сучасних форм порушення прав лю­дини вагоме місце посідає проблема торгівлі людьми, яка має довге іс­торичне та етнонаціональне коріння. Відношення до цього явища з боку суспільства не завжди було однаковим. Із самого початку свого зародження торгівля людьми підтримувалася суспільством, нею займа­лися не лише прості громадяни, але й окремі правителі. Але з розвит­ком свідомості, моральних засад людська спільнота зрозуміла приниз­ливість і ганебність цього явища. На початку XVIII століття міжнарод­не співтовариство почало робити перші, досить несміливі кроки щодо викорінення торгівлі людьми.

Так, наприклад, у російськомовному перекладі Старого Завіту Біблії (Книга “Вихід”, 21:16) сказано: “Кто украдёт человека (из сынов Израилевых) и (поработив его) продаст его, или найдётся он в руках у него, то должно предать его смерти” [3]. Тобто, викрадати і продава­ти,згідно з цим авторитетним джерелом, заборонялось тільки синів Із- раїлевих (вільних громадян Ізраїлю). Наведений приклад, так само як і вся історія держави та права Стародавнього світу і Середніх віків, свідчить про те, що боротись із торгівлею людьми (викраденням та продажем у рабство вільної людини) суспільство почало набагато ра­ніше, ніж із самим рабством [4].

Відповідно до ч. 1 ст. 149 КК України (станом на 11 січня 2006 р.) торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі лю­дини – це продаж, інша оплатна передача людини, а так само здійснен­ня стосовно неї будь-якої іншої незаконної угоди, пов’язаної із закон­ним чи незаконним переміщенням за її згодою або без згоди через державний кордон України для подальшого продажу чи іншої передачі іншій особі (особам) з метою сексуальної експлуатації, використання в порнобізнесі, втягнення у злочинну діяльність, залучення в боргову каба­лу, усиновлення (удочеріння) у комерційних цілях, використання у зброй­них конфліктах, експлуатації її праці [5]. 12 січня 2006 року до ст. 149 вне­сено суттєві зміни [6]. Відповідно до внесених змін ч. 1 даної статті ви­кладена в наступній редакції: торгівля людьми або здійснення іншої незаконної угоди, об’єктом якої є людина, а так само вербування, пе­реміщення, переховування, передача або одержання людини, вчинені з метою експлуатації, з використанням обману, шантажу чи уразливого стану особи. У примітці зазначається: “Під експлуатацією людини в цій статті слід розуміти всі форми сексуальної експлуатації, використання в порнобізнесі, примусову працю або примусове надання послуг, рабс­тво або звичаї, подібні до рабства, підневільний стан, залучення в бор­гову кабалу, вилучення органів, проведення дослідів над людиною без її згоди, усиновлення (удочеріння) з метою наживи, примусову вагіт­ність, втягнення у злочинну діяльність, використання у збройних конф­ліктах тощо” [6].

Щорічно тисячі жінок, дітей і чоловіків стають жертвами торгі­влі з метою сексуальної експлуатації, або для інших цілей, у своїх краї­нах чи за кордоном. Цей феномен набув уже таких обсягів, що можна говорити про існування нової форми рабства. Одна з авторів дослі­дження, віце-президент Міжнародного правозахисного центру “Ла­ Страда – Україна” Інна Шваб говорить, що работоргівля українцями наразі не йде на спад: “Багато є жахливих історій, коли людей перево­зять під дахами поїздів, завернутих у скловату для того, щоб їх не мо­жна було просканувати, перевозять за межі України. Або коли непов­нолітнім дівчаткам, 15-річним, роблять паспорти 18-річних жінок і відправляють танцювати в Сирію, Арабські Емірати” [7].

Головною метою діяльності Ради Європи є дотримання та за­хист прав людини. Серед 46 держав-членів цієї організації є країни, з яких походять, через які перевозяться та в які продаються жертви то­ргівлі. Відтак, Рада Європи має можливість переконатись, що держави- члени вживають заходів для подолання цього феномену, приділяючи особливу увагу захисту прав жертв торгівлі.

У 2003 р. Міністерством внутрішніх справ України у співпраці зі Шведським агентством міжнародного розвитку та співробітництва і Міжнародною організацією з міграції були видані “Найкращі зразки міжнародної практики боротьби з торгівлею людьми. Методичні реко­мендації для співробітників правоохоронних органів України з питань виявлення, розкриття та розслідування злочинів, пов’язаних з торгів­лею людьми” [8, 9].

В. М. Куц та А. М. Орлеан у своїй праці зазначають, що під тор­гівлею розуміють: работоргівлю; продаж, що призводить до здійснення відносно людини інститутів та звичаїв, тотожних з рабством, таких як бор­гова кабала, сімейне рабство тощо; вивезення та продаж жінки за кордоном або у своїй країні для використання в проституції чи в порнобізнесі; про­даж дитини для незаконного усиновлення; використання ембріону чи плоду людини з корисною метою (фактично продаж ембріону чи пло­ду); продаж людини з метою незаконного вилучення її органів [4].

Якщо торгівля людьми – це продаж людей та їх використання злочинними елементами з метою одержання прибутку, то, як зазнача­лось раніше, торгівля людськими органами ще більш підступний, ви- тонченіший злочин.

Частина 3 статті 149 Кримінального кодексу України містить вказівку на вчинення дій за особливо обтяжуючих обставин: вчинення щодо неповнолітнього або щодо кількох осіб, або повторно, або за по­передньою змовою групою осіб, або службовою особою з використан­ням службового становища, або особою, від якої потерпілий був у ма­теріальній чи іншій залежності, або поєднані з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого чи його близьких, або з погрозою застосування такого насильства [6]. Якщо виїзд за кор­дон дитини передбачав її повернення (при лікуванні, навчанні тощо) і вона не повернулася внаслідок запланованого до від’їзду її продажу чи вчинення відносно неї іншої незаконної угоди, то дії винної особи підлягають кваліфікації за ч. 3 ст. 149 КК України за означеною обтя­жуючою обставиною.

Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі лю­дини, вчинені з метою вилучення в потерпілого органів чи тканин для трансплантації чи насильницького донорства виступає альтернативою віддаленій (кінцевій) меті, вказаній у ч. 1 ст. 149 КК України, тому її встановлення достатньо для кваліфікації дій винної особи за ч. 3. Уста­новлення цієї мети передбачає намагання без згоди потерпілого здійс­нити хірургічне втручання в його організм, пов’язане з пересадкою йо­го органів чи тканин іншій людині.

Відповідно до ст. 12 Закону України “Про трансплантацію орга­нів та інших анатомічних матеріалів людини” [10], живим донором може бути лише повнолітня дієздатна особа. В нього може бути взятий як гомотрансплантат лише один із парних органів або частина органа чи іншого анатомічного матеріалу (гомотрансплантати – анатомічні матеріали людини, призначені для трансплантації). Це питання вирішу­ється на підставі висновку консиліуму лікарів після його всебічного обстеження та за умови, що завдана здоров’ю донора шкода буде мен­шою, ніж небезпека для життя, що загрожує реципієнту. Взяття гомо­трансплантата (за винятком анатомічних матеріалів, здатних до реге­нерації) у живого донора допускається у випадках, коли реципієнт і донор перебувають у шлюбі або є близькими родичами (батько, мати, син, дочка, дід, баба, онук, онука, брат, сестра, дядько, тітка, племін­ник, племінниця).

Не допускається взяття гомотрансплантатів у живих осіб, які: утримуються в місцях відбування покарань; страждають на тяжкі пси­хічні розлади; мають захворювання, що можуть передатися реципієнту або зашкодити його здоров’ю; надали раніше орган або частину органа для трансплантації.

У живого донора може бути взято гомотрансплантат лише за на­явності його письмової заяви про це, підписаної свідомо і без приму­шування після надання йому лікуючим лікарем об’єктивної інформації про можливі ускладнення для його здоров’я, а також про його права у зв’язку з виконанням донорської функції. В заяві донор повинен вка­зати про свою згоду на взяття в нього гомотрансплантата та про свою по­інформованість щодо можливих наслідків. Підпис донора на заяві засвід­чується в установленому законодавством порядку, а заява додається до йо­го медичної документації. Статтею 18 цього Закону України укладання угод, що передбачають купівлю-продаж органів або інших анатомічних матеріалів людини, за винятком кісткового мозку, забороняється.

Незважаючи на те, що проблема торгівлі людськими органами по­рушується в міжнародних і вітчизняних нормативно-правових актах, гро­мадськими організаціями, зарубіжними та українськими науковцями, ми не знайшли дефініції, котра б розкрила суть і зміст цього виду злочину.

Підсумовуючи викладене вище, пропонуємо таке визначення: торгівля людськими органами – це неузгоджені на законодавчому рівні (у тому числі й міжнародному) дії по видаленню органів людини, неза­лежно від бажання особи, в якої їх вилучають, з метою подальшої трансплантації. Такою торгівлею вважається й вилучення органів у по­мерлих людей та подальший продаж людських органів з метою отри­мання прибутків від реципієнтів (реципієнт – особа, для лікування якої застосовується трансплантація).

 Список використаних джерел

1.     Підгородинський В. М. Відповідальність за торгівлю людьми за криміна­льним законодавством України : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.08 / Вадим Мико­лайович Підгородинський ; Одес. нац. юрид. акад. – О., 2005. – 219 с.

2.     Казначеев Д. Г. Правові й організаційні основи попередження та роз­криття оперативними підрозділами ОВС торгівлі людьми : автореф. дис. … канд. юр. наук : 21.07.04 / Д. Г. Казначеев. – Дніпропетровськ, 2007. – 20 с.

3.     Библия: Книги Священного Писания Ветхого и Нового Завета: юби­лейное издание, посвященное тысячелетию Крещения Руси. – М. : Издание Московской Патриархии, 1988. – 1376 с.

4.     Куц В. М. Прокурорські засоби протидії торгівлі людьми : наук.- практ. посіб. / В. М. Куц, А. М. Орлеан ; [за ред. Г. П. Середи]. – К. : Варта, 2007. – 168 с.

5.     Кримінальний кодекс України: науково-практичний коментар / Ю. В. Баулін, В. І. Борисов, С. Б. Гавриш та ін. ; [за заг. ред. В. Т. Маляренка, В. В. Сташиса, В. Я. Тація]. – [2-ге вид., перероб. та доп.]. – X. : ТОВ ’’Оді- ссей”, 2004. – 1152 с.

6.     Кримінальний кодекс України : чинне законодавство зі змінами та допов. станом на 20 листоп. 2011 р. : (відповідає офіц. текстові). – К. : Вид. ПАЛИВОДА А. В., 2011. – 188 с.

7.     Лігостова О. Дослідження про торгівлю людьми в Україні [Електро­нний ресурс] / О. Лігостова. – Режим доступу :http://www. voanews. com/ukrainian/arehive/2005-06/2005-06-01voa. cfm.

8.     Холмс П. Найкращі зразки міжнародної практики боротьби з торгівлею людьми: методичні рекомендації для співробітників правоохорон­них органів України з питань виявлення, розкриття та розслідування злочинів, пов’язаних з торгівлею людьми / П. Холмс. – К. : MOM, 2003. – 210 с.

9.     Холмс П. Протидія торгівлі органами людини / П. Холмс. – К. : MOM, 2007. – 71 с.

10.    Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів лю­дини : Закон України від 16 лип. 1999 р. № 1007-XIV/ Відомості Верховної Ради. – 2007. – № 33. – Ст. 440.

11.    Гаврилюк В. І. Актуальні аспекти міжнародного співробітництва органів внутрішніх справ України в напрямку протидії торгівлі людьми / В. І. Гаврилюк, В. І. Дубина, М. П. Данилюк. – К. : Цифра, 2007. – 171 с.

Вы должны быть авторизованы, чтобы оставить комментарий.