| Главная | Рубрики | Информация о центре | Ссылки |                                                                                                                  Регистрация | Вход

І. А. Грабазій

Детермінанти злочинів, пов’язаних з торгівлею людьми, як різновиду транснаціональної злочинності

 (/I. А. Грабазій // Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. — 2014. — № 3 (66) С. 37-43.)

Розглянуто проблеми боротьби з торгівлею людьми як на міжнародно­му, так і на державному рівнях. Зроблено аналіз міграційних процесів у державі з метою встановлення трафіку «живого товару». Проведено порівняльно- правовий аналіз міжнародного та національного законодавства в сфері боро­тьби з торгівлею людьми. Узагальнено статистичні дані іноземних держав та міжнародних організацій з метою виокремлення основних напрямів цього «біз­несу». Досліджено та сформульовано детермінанти торгівлі людьми як різно­виду транснаціональної злочинності.

Ключові слова: торгівля людьми, транснаціональна злочинність, міг­рація, трафік, трансплантація людських органів.

За даними ООН, сьогодні у світі в рабстві перебуває приблизно 27 мільйонів людей, і ця кількість рабів безперервно зростає. Торгів­ля людьми стала прибутковою діяльністю для транснаціональної ор­ганізованої злочинності. Статистичні дані переконливо вказують на тенденцію зростання торгівлі людьми в багатьох інших державах світу. Т ак, якщо за чотири століття класичної работоргівлі її «обіг» не перевищив дванадцять мільйонів чоловік, то за останні тридцять років в самій лише Азії кількість жінок і дітей, проданих у секс­рабство, склала 30 мільйонів. Велика частка цього бізнесу перебуває в руках злочинних організацій.

За оцінками Держдепартаменту США, по всьому світі щорічно продається, купується, затримується і транспортується проти їхньої волі близько 4 млн людей. Міжнародні експерти визначають, що щорічний світовий прибуток від работоргівлі сягає 9,5 млрд доларів. За оцінками інших експертів, загальний обіг цього ринку досягає 19 млрд доларів.

У рабовласницький бізнес втягнуто багато країн світу. Торгівля людьми (traffickinginhumanbeings) — одна із сучасних форм рабст­ва, до яких також належать «потогінні роботи», домашнє рабство, примусові шлюби та ін. Велику частину жертв сучасних форм рабс­тва складають жінки і діти, які вивозяться за кордон з метою сексу­альної експлуатації та примусової праці. Работоргівля може набува­ти й інших форм, наприклад викрадення дітей та їх призив до дер­жавних збройних сил або повстанських армій, використання жінок і дітей як домашньої прислуги, що працює на кабальних умовах, ви­користання дітей як вуличних злодюжок і т. ін.

Серед українських учених проблемам боротьби з торгівлею людьми були присвячені праці О. М. Ємця, О. Б. Западнюка, О. Л. Журби, Д. Г. Казначеєва, В. В. Максимова, Ю. С. Нагачевської, A. A. Нєбитова, Д. Б. Санакоєва та ін., але детермінанти цих злочинів як різновиду транснаціональної злочинності були висвітлені не повною мірою.

Тому на підставі аналізу міжнародного та національного законо­давства, наукових праць учених, які займалися дослідженням про­блем боротьби з торгівлею людьми, узагальнюючи статистичні дані іноземних держав та міжнародних організацій щодо міграційних процесів, які відбуваються в світі, метою цієї статті ми ставимо дослідити сучасні детермінанти торгівлі людьми як різновиду транс­національної злочинності.

Виходячи з цих критеріїв країни світу розділилися на три катего­рії: до першої належать країни, які повністю дотримуються їх (з по­страдянських держав до неї увійшла Латвія); до другої категорії — до­тримуються не повністю, але прагнуть дотримуватися (у цій групі опинилась більшість пострадянських держав); до третьої — ті країни, уряди яких не повністю дотримуються мінімальних стандартів і не докладають значних зусиль для їх провадження (Киргизстан, Вірме­нія, Таджикистан, Білорусь і Росія є сусідами в цій групі з Афга­ністаном, Іраном, Саудівською Аравією, Грецією, Індонезією). Пе­редбачається, що стосовно держав, які належать до третьої катего­рії, можуть застосовуватися санкції [1, с. 77].

У зв’язку з «прозорими» кордонами і нерозвиненим законодавст­вом Росія стала однією з країн, крізь яку спрямовуються транзитні потоки нелегальних мігрантів і далі — через Україну до Західної Єв­ропи. За даними федеральної міграційної служби Росії, тільки в Мо­скві перебуває понад 270 тис. вихідців з Азії, які чекають, коли їх за великі гроші переправлять до США чи в Європу, а скільки їх на Да­лекому Сході Росії, ніхто точно не знає. У середньому на рік вчи­няється понад мільйон спроб незаконного проникнення емігрантів до США. Прибутки організованих злочинних груп від цієї діяльності оцінюються в 3,5 млрд дол. США.

Одним із варіантів цього «бізнесу» є продаж дівчат як наречених заможним чоловікам інших країн, а також дітей з метою їх усинов­лення. Новий вид транснаціональної злочинної діяльності — викра­дення дітей і торгівля ними з метою використання їхніх органів.

Іншим напрямком цього «бізнесу», побічним для злочинних органі­зацій, є продаж батьками дітей як наречених, причому найчастіше заможним чоловікам з інших країн. Усиновлення як явище також потребує ретельнішого вивчення і регулювання, оскільки міжнародне усиновлення, як про це свідчать дані низки доповідей, перетворилося на багатомільйонний бізнес, в якому плата за дітей із країн Південної та Центральної Америки досягала 20 тис. дол. США.

У низці країн гостро стоїть питання з приводу торгівлі й викра­дення грудних дітей. Одна з причин тривоги за долю викрадених дітей пояснюється підозрою, що їх вбивають з метою використання їхніх органів. Хоча відомостей про те, що дітей викрадали саме з цією метою, дуже мало, але безперечним є одне: «чорний» ринок органів людини існує і приносить прибуток.

За даними ООН, в Аргентині відомі випадки серйозного зловжи­вання процедурою трансплантації, коли у пацієнтів на підставі сфа­брикованих сканограм мозку видаляли рогівку очей. Відмічено ви­падки експорту людських органів з використанням підроблених до­кументів з Аргентини, Бразилії, Гондурасу, Мексики і Перу покупцям з Німеччини, Італії та Швейцарії.

У документах ООН, підготовлених до Всесвітньої конференції про організовану злочинність (Неаполь, 1994 р.) і до дев’ятого конгресу (Каїр, 1995 р.) указувалося, що в Росії було встановлено компанію, яка організовувала вилучення 700 великих органів (нирок, сердець, легенів), понад 1400 зрізів печінки, 18 тис. вилочкових залоз, 2 тис. очей і понад 3 тис. чоловічих яєчок.

Щороку близько 4,5 млн чоловіків, жінок і дітей купуються, про­даються, переміщуються й утримуються проти їх волі з метою при­мусової праці, сексуальної експлуатації, примусового жебрацтва й вилучення органів. За рівнем злочинної прибутковості торгівля лю­дьми посідає одне з перших місць, поступаючись лише доходам від наркобізнесу і торгівлі зброєю [2, с. 63].

Стабільно високий рівень вчинення злочинів, пов’язаних з торгів­лею людьми, спостерігається і в Україні, а саме у Дніпропетровській, Донецькій, Луганській та Харківській областях [3].

Сукупність наведених даних вимальовує картину, за якою Украї­на перебуває поміж лідерів із постачальників «живого товару» та посідає перші позиції серед країн, в яких торгівля людьми є найпо­ширенішою.

К. Б. Левченко, зокрема, визначає пріоритетні напрями вивозу українських громадянок, серед яких Туреччина, Італія, Іспанія, Ні­меччина, країни колишньої Югославії, Угорщина, Чехія, Греція, Кіпр, Росія, Об’єднані Арабські Емірати, Ізраїль, США та ін. У міжна­родній системі Україна ідентифікована як країна — постачальник жінок на світові ринки «інтимного бізнесу» [4, с. 25].

Ще однією особливістю в системі торгівлі людьми є факт пере­правлення людей не в будь-які країни під виглядом міграції, зумов­леної вибором особи, а більшість торговців шляхом обману пропонує роботу в державах, де вони мають стійкі зв’язки з іншими трансна­ціональними злочинними організаціями.

Так, С. О. Кривошеєв проаналізував міграції мешканців окремих територій [5, с. 35]. Зокрема, жителі Тернопільської області зазвичай мігрують до Італії, Португалії та Іспанії; мешканці Криму — до Туреч­чини, Об’єднаних Арабських Еміратів, Португалії, Ізраїлю, Сирії, Македонії; жителі Донбасу — до Росії, Сербії, Туреччини та Лівану, а Закарпаття — до Польщі, Угорщини, Чехії та Румунії. Проте метою «інтимного бізнесу» торгівля живим товаром не обмежується.

За умов сьогодення склалася ситуація, що сприяє налагодженню та розповсюдженню злочинної мережі торгівлі «живим товаром». Вона характеризується високим рівнем організації та має трансна­ціональний характер.

Для визначення оптимальних моделей протидії торгівлі людьми оперативні працівники повинні знати особливості функціонування транснаціональних угрупувань та взагалі зміст і причини трансна­ціональної злочинності. У сучасних наукових дослідженнях ука­зується, що транснаціональна злочинність — це злочинність, що ви­ходить за межі національної юрисдикції конкретної держави, закони якої вона порушує [6, с. 5].

Більш повне визначення поняття транснаціональної організова­ної злочинності надав Є. Д. Скулиш. Він розглядає цей вид злочин­ності як соціальне явище глобального характеру, що визначається функціонуванням злочинних організацій та угруповань, які мають розгалужену систему філіалів в інших країнах та багаторівневу сис­тему управління, використовують міжнародні зв’язки для постійного здійснення транзакційних протизаконних операцій, пов’язаних із переміщенням інформації, грошей, людей тощо через державні кор­дони для одержання суттєвих економічних переваг [7, с. 444].

Однією з ознак такої злочинності є перетинання кордонів. Цей вид злочинності притаманний транснаціональним злочинним орга­нізаціям не лише в разі виїздів із злочинною метою за кордон їхніх учасників, але й для пересилання, перетину, переміщення живого товару, транспортування грошових коштів і цінностей, що добува­ються злочинним шляхом.

Ми згодні з думкою, що поняття транснаціональної злочинності тісно пов’язане з елементами кримінального середовища, які поді­ляються на:

—  кримінально активне середовище або передзлочинний світ;

— злочинний світ (раніше судимі, що не встали на шлях виправ­лення, засуджені й позбавлені свободи чи зазнали інших видів пока­рання тощо);

—  організовану злочинність [8, с. 6].

Виходячи з аналізу практики та наукових публікацій, можна зро­бити висновок, що до категорії «транснаціональних» належать такі злочини:

а) окремі стадії та епізоди яких здійснено на території різних держав;

б)   наслідки яких проявляються за межами країн, де їх було вчи­нено;

в)   що становлять небезпеку для внутрішніх інтересів більш ніж однієї країни.

До «транснаціональних злочинців» узвичаєно відносити:

а) правопорушників, що ховаються від покарання в іншій країні;

б) членів міжнародних кримінальних угруповань, що вчинили або організували злочини, які зачіпають інтереси кількох держав.

Підбиваючи підсумки вищевказаному, враховуючи думки вче­них та спираючись на дані аналітичних матеріалів, можна визначи­ти такі детермінанти злочинів, пов’язаних з торгівлею людьми, як різновиду транснаціональної злочинної діяльності:

1)   поліпшення міждержавних і міжнародних відносин, розши­рення економічних і соціальних зв’язків, підвищення «прозорості» ко­рдонів, спрощення режиму міжнародних поїздок, розвиток міжна­родної торгівлі, поява нових ринків збуту, збільшення міжнародних перевезень — усе це створює комплекс для активної діяльності транс­національної організованої злочинності та появи нових її видів, у тому числі торгівлі людьми;

2)   розвиток міжнародних фінансових мереж, що дозволяють здійснювати швидкий переказ грошей, електронним шляхом, з од­ного боку, серйозно ускладнює процес регулювання і контролю гро­шових потоків державою, а з іншого — полегшує приховування гро­шей, отриманих злочинним шляхом, та їх відмивання в тих країнах, де це можливо;

3)   процес міграції населення, що посилюється у світі та окремо в різних країнах, використовують організовані злочинні угруповання (далі — ОЗУ) для створення національних угрупувань, які відріз­няються більшою згуртованістю і захищеністю від правоохоронних органів; національна солідарність, а іноді й родинні зв’язки, мовний і культурний бар’єри надійно захищають такі угруповання від про­никнення в них сторонніх осіб, у тому числі й агентів спецслужб;

4)   розбіжності в кримінальному законодавстві та правосудді різ­них країн використовуються ОЗУ для убезпечення своєї злочинної діяльності: відмивання грошей в країнах, де немає відповідальності за ці дії, уникнення від оподаткування, заняття постачанням неза­конних товарів і послуг в регіонах із слабким правовим регулюван­ням цієї комерційної діяльності, вибору місця перебування базової організації на територіях з нерозвиненим кримінальним законодав­ством стосовно організованої злочинності і т. ін.;

5)   закінчення холодної війни, руйнування залізної завіси, зник­нення тотального контролю за людьми в постсоціалістичних країнах відкрили можливості не лише для легального, але й для «чорного» підприємництва і ці країни широко використовуються як транзитні території і нові ринки збуту незаконних товарів і послуг, а також як джерела постачання контрабандних товарів, особливо хімічних і радіоактивних речовин;

6)   утворення багатонаціональних мегаполісів, що є центрами ді­лової активності й елементами світової економічної системи, що ви­конують важливу роль у переміщенні грошових коштів і законних товарів, уміло використовується як перевалочні бази для заборонених товарів і фінансових розрахунків ОЗУ, простежити діяльність яких практично неможливо;

7)   демократичні перетворення, що відбуваються у багатьох кра­їнах, пов’язані з руйнуванням колишніх систем контролю і повіль­ним становленням адекватного демократичного регулювання, із суверенізацією й автономізацією регіонів, політичною та економічною нестабільністю, як правило, супроводжуються значним послаблен­ням боротьби зі злочинністю, особливо з транснаціональною, що та­кож ураховується і використовується ОЗУ;

8)   розширення міжнародних контактів, торгівлі, комунікацій і телерадіоінформації, що залучають людей до культури інших наро­дів, сприяє поширенню кримінальних стандартів життя, створенню нових ринків збуту незаконних товарів і послуг («живий товар», нар­котики, зброя, азартні гри, секс-бізнес і т. ін.), що входять у сферу діяльності злочинних організацій;

9)   швидке зростання нових споживчих товарів і послуг, поши­рення психології суспільства споживання і філософії «життя одним днем», комерціалізація життя і громадських стосунків сприяють у країнах з низьким рівнем життя поширенню корупції серед держслужбовців, що є однією з умов існування транснаціональних ОЗУ.

 Література

 1. Усенко О. В. Торгівля жінками як прояв кримінального бізнесу / О. В. Усенко // Боротьба з організованою злочинні­стю і корупцією (теорія і практика). — 2006. — № 13 — С. 73-80.

2. Грабазій I. А. Оперативно-розшукова модель злочинної діяльності організованих злочинних груп, які займаються торгівлею людьми / I. А. Грабазій // Оперативно-розшукова діяльність органів внутрішніх справ: проблеми теорії та практики : матеріали Всеукр. наук-практ. конф. (Дніпропетровськ, 21 верес. 2012 р.). — Дніпропетровськ : Дніпроп. держ. ун-т внутр. справ, 2012. — С. 62-66.

3. Відомості про кількість зареєстрова­них кримінальних правопорушень, передбачених ст. 149 КК України, за період поточного року з 01.01.2014 по 31.08. 2014 в розрізі регіонів / МВС України [Елек­тронний ресурс]. — Режим доступу: http://mvs.gov.ua/mvs/doccatalog/document?id=1216180.

4. Левченко К. Б. Торгівля жінками в Україні — порушення прав людини та загроза національній безпеці / К. Б. Левченко // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції «Жінки за духовну безпеку суспільства», Харків, 11-12 черв. 1999 р. Ч. 1 / НУА ; редкол.: B.       І. Астахова та ін. — Харків, 1999. — С. 25-28.

5. Кривошеєв С. Огляд механізмів та заходів правоохоронних органів з протидії торгівлі людьми в Україні / C. Кривошеєв. — Київ : МОМ, 2001. — 207 с.

6. Транснациональная криминальная среда — объект деятельности оперативных аппаратов : учеб. пособие / В. Г. Би- рюлькин, В. В. Новиков, В. Л. Райков, С. В. Усенко. — Волгоград : ВА МВД Рос­сии, 2007. — 80 с.

7. Скулиш Є. Д. Транснаціональна організована злочинність : проблеми визначення та основні ознаки / Є. Д. Скулиш // Держава і право. — Вип. 30. — 2005 — С. 444-451. 8. Лунеев В. В. Преступность ХХ века. Мировой криминологический анализ / В. В. Лунеев. — М. : Норма, 1997. — 486 с.

Вы должны быть авторизованы, чтобы оставить комментарий.