Главная | Рубрики | Информация о центре |Ссылки                                                                                                                  Регистрация | Вход

Аналітичний огляд наукових статей з проблем протидії корупції

Проблема корупції гостро стоїть перед Україною у контексті сучасного суспільного розвитку країни. З метою посилення протидії даному негативному соціальному явищу здійснюється аналіз сучасного змісту та особливостей корупції, факторів, котрі впливають на її появу та поширення в державі, а також актуалізується необхідність у налагодженні міжнародної взаємодопомоги у боротьбі з корупцією.

У статті М.І. Марич «Чинники корупції та організованої злочинності в сучасному суспільстві» опублікованій у часописі Київського університету права 2013 р., № 2 (с. 340-344) досліджується феномен корупції як соціально-правового явища. Корупція визначається як явище, властиве для будь-якої держави, незалежно від соціально-економічної формації і форми правління.  Особливу актуальність проблеми корупції і боротьби з нею набувають у періоди здійснення реформ, що супроводжуються зазвичай високою соціальною напруженістю й економічною нестабільністю. Тому особливо високий рівень корупції у країнах із явно вираженими кризовими явищами в економіці, що характерно зараз і для сучасної України.

У зв’язку з цим корупція, як невід’ємна частина інфраструктури організованої злочинності, проявля­ється насамперед у сфері економіки та охоплює усі форми службових зловживань, при яких посадові особи використовують свої владні й інші повноваження з корисливою або іншою особистою заінтересованість.

Відзначаючи небезпечність тенденції проникнення представників організованої злочинності в органи державної влади і особливо зростання представників влади з організованою злочинністю, П. Д. Біленчук, С. Є. Єркенов та А. В. Кофанов констатують, що таким чином у нас розвивається процес — від грошей до влади і від влади до грошей, коли не лише злочинці можуть перетворюватися на владу, але й представники влади можуть ставати злочинцями.

Причини та умови корупційних діянь — це чинники, які, перебуваючи у прямому причинному зв’язку з корупційним діянням, породжують його чи сприяють його вчиненню. Успішній протидії корупції вже давно відомі та апробовані міжнародною спільнотою, такі чинники, як відкритість влади, прозорість та зрозумі­лість процедур прийняття державних рішень, дієві механізми контролю за діяльністю державних органів з боку громадянського суспільства, свобода слова, свобода та незалежність засобів масової інформації.

При цьому акцент робиться саме на усуненні причин, а не на боротьбі з конкретними проявами коруп­ції. Так, для правових систем деяких розвинутих країн узагалі не характерно використання в законодавстві терміна «боротьба» — законодавці закладають в нормативно-правовому акті принципи попередження право­порушень, які стосуються певної сфери діяльності.

Автор підкреслює, що однією з головних складових формування і реалізації ефективної системи боротьби з корупцією є чітка взаємодія держав, насамперед їх правоохоронних органів, на регіональному і міжнародному рівнях, участь у заходах боротьби з цим негативним явищем, запроваджених у межах Організації Об’єднаних Націй, Радою Європи, Інтерполом, Міжнародним валютним фондом, Світовим банком та іншими міжнародними інститу­ціями.

Корупція як соціальне явище пов’язана з багатьма соціальними процесами, у тому числі криміноген­ними. Передусім, це стосується зв’язку корупції з організованою злочинністю. Багато вчених схильні роз­глядати корупцію й організовану злочинність або як одне ціле, або як структурний елемент один одного. Так, О. Гуров вважає, що корупція є однією з обов’язкових ознак організованої злочинності. Під корупцією він розуміє не просто дачу чи одержання хабара за надання будь-якої послуги, а «… постійний зв’язок посадо­вих осіб з організованими злочинцями».

Аналогічної думки дотримується О. Філімонов, зазначаючи, що в деяких випадках організована зло­чинність і корупція пов’язані настільки тісно, що це дає підстави вченим виділяти корупцію як одну із ознак організованої злочинності.

Л. Аркуша вважає, що використання корумпованих зв’язків є обов’язковим елементом у діяльності формувань, які спеціалізуються на вчиненні злочинів у сфері економіки. Такої ж позиції дотримується О. Г. Кальман. Він зазначає, що організована злочинність у сфері економіки фактично не може існувати без підтримки й тісної взаємодії із владними структурами. На його думку, в українських умовах це значною мірою обумовлено потребою легалізації великих сум грошей, здобутих організованими злочинними угрупо­ваннями у процесі своєї злочинної діяльності. Неодмінним елементом організованої злочинності, однією з основних її ознак визнає корупцію Л. В. Багрій-Шахматов.

Аналогічну позицію займають також деякі західні фахівці. Визнаючи корупцію супутником організова­ної злочинності, вони розглядають її як засіб забезпечення кримінальним структурам «даху» за допомогою державних службовців, як форму взаємодії та зрощування політичної, економічної еліти зі злочинним світом.

На думку автора, якщо характеризувати проникнення представників організованих злочинних груп до органів дер­жавної влади та органів місцевого самоврядування, то слід зазначити, що вони мають конкретні цілі — ухи­лення керівників та членів організованих злочинних угруповань від кримінальної відповідальності, у тому числі за допомогою депутатської недоторканності; нейтралізацію слідчих дій, оперативно-розшукових та інших заходів, що здійснюються правоохоронними органами щодо організованих злочинних угруповань чи окремих їх членів; забезпечення «даху» для подальшої злочинної діяльності; створення можливостей для нарощування свого капіталу, отримання інших незаконних переваг тощо.

Автор звертає свою увагу на те, що у сучасній Україні проблема боротьби з організованою злочинністю та її складовою — корупцією, яка є каталізатором розвитку організованої злочинності, така ж актуальна, як і п’ятнадцять років тому. Існуючи в симбіозі, ці два явища утворюють найсерйознішу небезпеку для держави і суспільства, особливо в умовах демократії та у періоди здійснення реформ, що супроводжуються зазвичай високою соціальною напруже­ністю й економічною нестабільністю.

Небезпека корупції полягає в тому, що вона перероджує державний апарат, призводить його до незворотних змін, які можна подолати лише завдяки кардинальним засобам. І саме тому боротьба з корупцією та організованою злочинністю належить до найпріоритетніших проблем, що стоять перед українським сус­пільством.

Характерною рисою корупції будь-якої країни є зловживання службовим становищем, що з метою неправомірного отримання відповідних переваг може включати в себе будь-яке отримання пільг у результа­ті необгрунтованого використання офіційного статусу. Корумпована посадова особа може домагатися отри­мання грошей, подарунків, привілей або прибуткових умов для підприємницької діяльності в обмін на здійс­нення чи нездійснення будь-яких офіційних дій. І немає жодної різниці, хто ініціатор зловживання (хабар­ництва чи вимагання). Дійсно, чим більше розповсюджується і укорінюється корупція, тим меншою стає можливість визначення того, яка сторона зробила перший крок до обміну послугами для сприяння чи пере­шкоди виконанню громадського обов’язку.

Отже, корупцію в загальному та буквальному розумінні можна визначити як зловживання державною владою особистої вигоди.

У сучасних умовах корупція стала чинником, який реально загрожує національній безпеці, демокра­тичному розвитку держави та суспільству, конституційному ладу, а саме: підриває авторитет країни, завдає шкоди функціонуванню державного апарату, обмежує конституційні права і свободи людини та громадяни­на, порушує принципи верховенства права, встановлений порядок здійснення повноважень посадовими і службовими особами органів державної влади, управлінських структур приватного сектора, руйнує мораль­ні та суспільні цінності, дискредитує державу на міжнародному рівні.

Транснаціональність корупції на сучасному етапі історичного розвитку потребує вжиття глобальних заходів на міжнародному рівні для нейтралізації загрози, яку вона являє собою для безпеки світової спіль­ноти. Тому протидію корупції на міжнародному рівні здійснюють ряд міжнародних організацій, таких як: Організація Об’єднаних Націй, Міжнародний банк, Міжнародний валютний фонд, Світова торгова організа­ція, Організація економічного співробітництва й розвитку (ОЕСР), Європейський Союз, міжнародна органі­зація «Трансперенсі Інтернешнл» та ін.

Найважливішим підсумком їх роботи є підписання міжнародних конвенцій щодо боротьби з корупцією та відмиванням грошей. З ініціативи ООН прийнято всеосяжну конвенцію щодо боротьбі з корупцією.

Керівник проектів Global Integrity Марко Томичич, презентуючи звіт про стан корупції й антикорупційних реформ в Україні за 2011 р., сказав на прес-конференції: «Наша неурядова організація займається питаннями добропорядності. Наш звіт не пов’язаний з вимірюванням рівня корупції в якійсь країні. Корупція — це явище, яке присутнє в будь-якій країні світу. Вона є і в Україні, і в Хорватії, і в Сполучених Штатах, де завгодно».

Він додав, що у своїй оцінці доброякісності роботи урядових органів у країні організація використовує положення національного законодавства і його імплементацію в життя. «Хороша новина в тому, що рейтинг України, який стосується законодавчої бази, дуже високий у частині законодавства щодо боротьби з коруп­цією… Якщо говорити про законодавчу базу, то Україна — одна з передових країн», — сказав експерт. «Однак ситуація з імплементацією законодавства дуже погана», — додав він.

М. Томичич також зазначив, що це може бути пов’язане не тільки з питаннями діяльності державних органів, але й із традиціями та культурою суспільства.

Упродовж багатьох років Україні не вдається переломити небезпечні тенденції зростання масштабів корупції. Зокрема, не в повному обсязі виконуються міжнародні зобов’язання щодо боротьби з корупцією, що випливають з Конвенції ООН проти корупції, Конвенції Ради Європи про кримінальну відповідальність за корупцію; численні рекомендації ЄЄ, Ради Європи, Стамбульського плану дій Організації економічного співробітництва і розвитку.

Такий стан справ спричиняє критичне ставлення до України як до корумпованої держави з нестабіль­ними державними інститутами. Індикатором цієї позиції вже традиційно є рейтинги міжнародної організа­ції «Трансперенсі Інтернешнл». Зокрема, у 2011 р. Україна у щорічному рейтингу країн за рівнем корумпованості посіла 152 місце, серед 182 країн, у 2012 р. зайняла 144 місце серед 176 країн світу.

Слід зазначити, що Указом Президента України від 21 жовтня 2011 р. № 1001/2011 було схвалено Національну антикорупційну стратегію на 2011-2015 рр., метою якої є зменшення рівня корупції в Україні шляхом усунення передумов її виникнення через упровадження превентивних заходів, зміцнення режиму законності тощо. Однак для реалізації Національної антикорупційної стратегії необхідні узгоджені дії дер­жавних органів та органів місцевого самоврядування, зокрема щодо удосконалення інституту відповідаль­ності за корупційні правопорушення, а також активізації міжнародного співробітництва у сфері запобігання й протидії корупції, у тому числі приведення антикорупційної політики України у відповідність із міжна­родними стандартами у сфері запобігання і протидії корупції.

Тобто, реформування вітчизняного антикорупційного законодавства є незавершеним, а окремі поло­ження законодавства не відповідають повною мірою світовим антикорупційним стандартам, передбаченим Конвенцією Організації Об’єднаних Націй проти корупції, Кримінальною конвенцією про боротьбу з коруп­цією (ETS173), Додатковим протоколом до Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією (ETS191), згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, рекомендаціями Групи держав Ради Європи проти корупції (GRECO) та інших міжнародних інституцій.

При цьому багато людей беруть участь у корупційній діяльності через недостатню поінформованість про її наслідки. Через корупційні злочини з Державного бюджету відмивається велика кількість грошей, які держава могла б використати для ефективного розвитку економіки.

Сутність корупції полягає у тому, що вона має: соціальну обумовленість; свою «ціну», яку платить сус­пільство за її існування; негативний вплив на всі сфери суспільного життя; транснаціональний характер; еко­номічні, політичні, правові, психологічні та моральні аспекти; здатність постійно пристосовуватися до нових реалій життя.

Сутність корупції залишається чинником, що реально загрожує національній безпеці України.

Таке розуміння корупції є відправним, вимагає не обмежуватись у боротьбі з нею лише правовими захо­дами, переважно у формі юридичної відповідальності за корупційні діяння, а застосувати комплекс еконо­мічних, політичних, організаційних та інших заходів протидії.

Відповідно до посадових осіб органів державної влади:

—     суб’єктом корупції може бути тільки особа, наділена владою чи посадовими повноваженнями;

—    корупційні відносини виникають внаслідок зловживання особою, наділеною владою чи посадовими повноваженнями, своїми повноваженнями. Тут вони виступають предметом торгу, в результаті якого суб’єкт одержує певні блага як матеріального, так і нематеріального характеру;

—    корупцією є лише такі діяння, які вчинені особою, наділеною владою чи посадовими повноваження­ми, з метою задоволення корисливих власних або інтересів інших осіб. Неправомірність або й неетичність діянь посадової особи та їх спрямованість на задоволення корисливих інтересів по суті визначають, які саме діяння належать до категорії корупційних.

Автор наголошує на тому, що у правовому плані корупція являє собою сукупність різних за характером та ступенем суспільної небез­пеки, але єдиних за своєю суттю діянь (кримінальних, адміністративних, цивільно-правових, дисциплінар­них), а також порушень етичних норм поведінки посадових осіб, пов’язаних із вчиненням цих діянь. Таке широке розуміння корупції вказує на те, що не всі корупційні прояви є кримінально-караними. Найбільшу суспільну небезпеку мають корупційні злочини.

Поняття «корупційний злочин» і «корупційне правопорушення» вжиті у Конвенції про кримінальну відповідальність за корупцію, прийнятій 4 листопада 1998 року. Тобто, вони є загальновизнаними у міжна­родному праві.

Будь-який умисний злочин, що вчиняється посадовою особою органу державної влади чи місцевого самоврядування з використанням свого службового становища з корисливих мотивів, іншої особистої заін­тересованості або для задоволення інтересів третіх осіб, може бути визнано корупційним злочином.

Безумовно, корупційними є злочини, всі ознаки яких вказують на їх корупційний характер і визначені в законі чи випливають з його змісту. Відповідно до Кримінального Кодексу України до них належать: само­вільне присвоєння владних повноважень або звання службової особи (ст. 353); підроблення документів, печаток, штампів та бланків, збут чи використання підроблених документів, печаток, штампів (ст. 358); злов­живання владою або службовим становищем (ст. 364); зловживання повноваженнями службовою особою юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми (ст. 3641); перевищення влади або службових повноважень (ст. 365); службове підроблення (ст. 366); службова недбалість (ст. 367); одержання хабара (ст. 368); незаконне збагачення (ст. 3682  4 ); зловживання впливом (ст. 3692).

Таким чином, проаналізувавши питання чинників корупції в умовах сьогодення, атор робить підсумок, що побудова в Україні інформаційно відкритого суспільства вимагає усвідомлення владою необхідності нових форм інформаційної взаємодії із суспільством. Держава повинна здійснювати відкриту і чесну інфор­маційну взаємодію з громадськістю, насамперед, через різні засоби масової інформації, і ставитися до ЗМІ як до основного об’єктивного джерела інформації зворотного зв’язку між суспільством і владою. Це означає зміцнення інституту незалежних від влади ЗМІ, підвищення рівня транспарентності, прозорості самих ЗМІ і вжиття багатьох інших заходів.

У статті Р.П. Марчук «Питання міжнародної взаємодії при розслідування корупційних злочинів», опублікованій у часописі Київського університету права 2015 р., № 1 (с. 282-285) наголошується на необхідності зусиль правоохоронних органів та залучення міжнародних інституцій для протидії корупції наголошувалось низкою міжнародних організацій.

Зокрема, про це йдеться в Конвенції Організації Об’єднаних Націй проти корупції (підписана 31.10.2003, ратифікована Україною 18.10.2006, набрала чинності для України 10.10.2010).

Подолання корупції є першочерговим завданням для реалізації євро інтеграційного прагнення України. Про це наголошено в Угоді про асоціацію України та ЄС, а також у Підсумковій декларації Ризького саміту Східного партнерства (22.05.2015).

Автор наголошує, що нині проблема корупції – це не проблема окремої країни чи країн, це проблема світового масштабу. У світі не існує жодної країни, в якій була б відсутня корупція. Про це свідчать звіти міжнародної експертної організації. На жаль, рівень корупції в Україні є найвищим серед країн Європи.

Тому питання удосконалення протидії корупції, в тому числі й розслідування корупційних злочинів, реалізації при цьому можливостей міжнародної співпраці є актуальним ї для України, і для світової спільноти.

Удосконалення практичної реалізації міжнародної взаємодії при розслідуванні корупційних злочинів потребує належного науково-теоретичного вивчення.

Дотепер саме аспект міжнародної співпраці при розслідуванні корупційних злочинів залишається малодослідженим. Разом із тим, питання корупції були предметом наукового інтересу А. Ф. Волобуєва, Н. С. Карпова, О. М. Костенка, В. В. Лисенка, М. І. Мельника, М. І. Хавронюка, К. О. Чаплинського, С. С. Чернявського, В. Ю. Шепітька та ін. Підґрунтя для подальших наукових досліджень питань методики розслідування злочинів створене А. В. Іщенком, В. С. Кузьмічовим, Є. Д. Лук’янчиковим, Г. А. Матусовським, М. В. Салтевським, Л. Д. Удаловою та ін.

Зважаючи на міжнародний характер та масштаби корупції, існує потреба в міжнародній співпраці при розслідуванні корупційних злочинів.

У зв’язку з тим, що корупція останнім часом набуває транснаціонального характеру, виникає потреба в співпраці з іноземними правоохоронними органами, та звернення до останніх за правовою допомогою як на стадії досудового слідства, так і на стадії судового розгляду, зокрема коли йдеться про злочин, вчинений або має своє продовження на територіях більш ніж однієї держави.

Правова допомога у кримінальних провадженнях полягає у виконанні компетентними органами однієї держави дій, проведення яких необхідне для розслідування кримінального провадження, його розгляду в суді або виконання призначеного покарання в іншій державі.

Міжнародна правова допомога – це сукупність процесуальних дій, передбачених внутрішнім законодавством держави, які нею виконуються на запит іншої держави.

Запит у порядку надання правової допомоги – це звернення, доручення, клопотання, вимога, прохання іноземної держави чи України в особі її уповноважених органів про надання міжнародної правової допомоги.

Міжнародну правову допомогу в кримінальних провадженнях поділяють на такі види:

– проведення процесуальних дій;

– екстрадиція, тобто видача осіб для притягнення до кримінальної відповідальності або виконання вироку суду;

– здійснення кримінального переслідування;

– передача засуджених осіб для подальшого відбування покарання.

Для того, щоб отримати або надати правову допомогу, необхідно знати:

– про наявність правової бази між Україною та державою, з якою потрібно вирішити питання правової

допомоги, наявність угод про правову допомогу;

– положення цих угод та сферу їх застосування;

– за наявності угоди потрібно звернути увагу на застереження, які були зроблені державами при її ратифікації;

– найменування центрального органу, на який покладено повноваження щодо виконання клопотань, його адресу;

– вимоги угоди щодо змісту клопотання та супровідних матеріалів;

– вимогу угоди щодо мови, якою складаються клопотання та супровідні документи;

– механізм передачі клопотання іноземній державі;

– терміни.

Відповідно до законодавчо закріпленої договірної практики, чинні для України дво-  та багатосторонні договори та закони про їх ратифікацію визначають Генеральну прокуратуру України як центральний орган з надання правової допомоги у кримінальних провадженнях, що перебувають на стадії досудового слідства, а Міністерство юстиції України – на стадії судового розгляду справ та виконання судових рішень.

Виконуючи ці функції, прокуратура діє в інтересах всіх установ України, які здійснюють досудове слідство.

Автор констатує, що одним із основних напрямів міжнародного співробітництва органів прокуратури України є забезпечення виконання зобов’язань України за чинними міжнародними договорами про правову допомогу в кримінальних провадженнях.

Для забезпечення належної організації виконання міжнародних договорів щодо надання правової допомоги в кримінальних справах у Генеральній прокуратурі України в 1996 р. створено міжнародно-правове управління, до складу якого входить відділ правової допомоги, у діяльності якого слід відмітити три основні напрями роботи, а саме:

– організація виконання міжнародних доручень про проведення процесуальних дій на території України та отримання такої допомоги від закордонних правоохоронних органів;

– видача злочинців правоохоронним органам країн, де були скоєні злочини, та екстрадиція в Україну осіб, які розшукуються слідчими органами нашої держави, а також вирішення питань транзитного перевезення осіб, які тримаються під вартою;

– здійснення кримінального переслідуванняукраїнськихзлочинців6.

З метою активної протидії корупції, яка носить міждержавний характер, виникла необхідність проводити співробітництво з Міжнародною організацією кримінальної поліції – Інтерпол. Співробітництво правоохоронних органів України з Інтерполом врегульоване міжвідомчим наказом  № 3/1/2/5/2/2 ≪Про затвердження Інструкції про порядок використання правоохоронними органами можливостей НЦБ Інтерполу в Україні у попередженні, розкритті та розслідуванні злочині. Співробітництво правоохоронних органів України з Генеральним секретаріатом Інтерполу та правоохоронними органами зарубіжних країн під час здійснення діяльності, пов’язаної з попередженням, розкриттям та розслідуванням злочинів, які мають транснаціональний характер або виходять за межі України, здійснюються за допомогою Національного Центрального бюро Інтерполу в Україні, яке є підрозділом МВС України. У регіонах, зокрема, в ГУМВС України в Криму, м. Києві та Київській області, УМВС України в областях та м. Севастополі створено групи НЦБ Інтерполу, які координують відносини правоохоронних органів на місцях з НЦБ Інтерполу в Україні.

НЦБ забезпечує співробітництво правоохоронних органів України та зарубіжних країн як загалом, так і з окремих напрямів боротьби зі злочинністю і правомочне:

– готувати та направляти ініціативні запити за кордон;

– готувати та надсилати відповіді на запити зарубіжних правоохоронних органів;

– здійснювати обмін оперативно-розшуковою, оперативно-довідковою та криміналістичною інформацією про підготовку і вчинення злочинів та причетних до них осіб, а також архівною та процесуальною інформацією;

– здійснювати обмін досвідом роботи, законодавчими та іншими нормативними актами, навчально-методичною літературою з питань діяльності правоохоронних органів;

– здійснювати обмін науково-технічною та іншою інформацією з питань боротьби зі злочинністю.

Перевірка з використанням каналів та можливостей НЦБ може здійснюватись лише щодо діянь, визначених кримінальним законодавством як злочин, крім тих, які мають військовий, політичний, релігійний чи расовий характер.

При розслідуванні економічних злочинів можливості НЦБ Інтерполу можуть використовуватись для отримання інформації щодо окремих суб’єктів господарювання, окремих аспектів господарської діяльності юридичної чи фізичної особи, перевірки автентичності документів та фактів можливого використання злочинцями підроблених фінансово-господарських документів, ідентифікації осіб, які підозрюються у вчиненні злочинів за обліками поліції зарубіжних країн, міжнародного розшуку осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні економічних злочинів каналами Інтерполу.

У ході розкриття та розслідування економічних видів злочинів правоохоронними органами України каналами Інтерполу може бути отримана така інформація:

– офіційна назва юридичних осіб, зареєстрованих за кордоном;

– їх юридична адреса, номер та дата реєстрації;

– прізвища та імена фізичних осіб-засновників, керівників;

– напрями діяльності;

– розмір статутного фонду;

– відомості про поточний фінансовий стан юридичної особи;

– відомості кримінального характеру про діяльність юридичних та фізичних осіб.

З урахуванням новел українського законодавства ключовим органом, що буде здійснювати розслідування корупційних злочинів є Національне антикорупційне бюро України. Враховуючи, що Національне антикорупційне бюро України розслідуватиме та розкриватиме корупційні злочини, які вчинені вищими посадовими особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та становлять загрозу національній безпеці, йому доведеться здійснювати міжнародну взаємодію. Адже злочинно здобуті доходи, як правило, ≪виводяться≫ закордон.

 Таким чином, спостерігається легалізацію (відмивання) доходів, здобутих у результаті корупційної злочинності.

За наявності ознак легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, ефективною є взаємодія правоохоронних органів у рамках Групи Егмонт. Група Егмонт є міжнародним об’єднанням національних органів фінансових розвідок. Україна є членом Групи Егмонт в особі Державної служби фінансового моніторингу України. Обмін необхідною для розслідування злочинів інформацією у рамках Групи Егмонт характеризується оперативністю для простотою виконання запитів (у порівнянні зі співпрацею в рамках Інтерполу).

Крім того, ефективним є спосіб здобуття інформації про осіб, капітали яких знаходяться закордоном, через відділи з економічних питань у складі дипломатичних представництв України закордоном.

 Автор наголошує, що корупційні злочини, особливо вчинені вищими посадовими особами держави, мають транснаціональний характер. Корупція є проблемою світового масштабу.

 Для ефективного розслідування корупційних злочинів необхідна належна міжнародна взаємодія як правоохоронних, так і дипломатичних та економічних установ.

 Міжнародна взаємодія при розслідуванні корупційних злочинів може здійснюватись як традиційним способом шляхом використання можливостей Інтерполу, так і за допомогою відносно нових для правоохоронної практики інструментів – Групи Егмонт та відділів з економічних питань у складі дипломатичних представництв України закордоном.

 Таким чином, автором зроблено наступний висновок: ефективність взаємодії залежатиме не лише від якості співпраці на міжнародному рівні, а й від співпраці правоохоронних органів, зокрема Національного антикорупційного бюро України з Генеральною прокуратурою України, Міністерством закордонних справ України, Міністерством внутрішніх справ України, Державною службою фінансового моніторингу України.

 Огляд підготувала Табак В.С.

Вы должны быть авторизованы, чтобы оставить комментарий.