| Главная | Рубрики | Информация о центре | Ссылки |                                                                                                                  Регистрация | Вход

Н.О. Гуторова

Організована злочинність і тіньова економіка – чи існують вони окремо?

 (/ Н. О. Гуторова // Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. – 2000. – № Спец. вип. – С. 9-11.)

В публіцистичній літературі, виступах політиків та журналістів досить ча­сто можна зустріти висновки про те, що основним чинником функціонування і розвитку тіньової економіки в Україні є організована злочинність, та й взагалі ці негативні явища суспільного життя не існують окремо одне від одного.

Для з’ясування правильності цього висновку слід спочатку проаналізувати визначення понять “організована злочинність” та “тіньова економіка”.

Поняття “організована злочинність” визначене в ст. 1 Закону України “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” [1] як сукупність злочинів, вчинених у зв’язку зі створенням та діяльністю органі­зованих злочинних угруповань. Однак, що саме слід розуміти під “організованим злочинним угрупованням” ані в законі, ані в інших норматив­них актах України не роз’яснюється. В науці ж з цього приводу єдності думок не досягнуто. Експертами ООН в 1991 р. було запропоновано під організованою злочинністю розуміти відносно велику групу стійких та керованих злочинних утворень, які займаються злочинною діяльністю в корисливих інтересах та створюють систему захисту від соціального контролю з використанням таких протизаконних заходів, як насильство, залякування, корупція та розкрадання у великих розмірах. Аналіз зазначених положень, а також кримінально-правової і кримінологічної літератури [2; 3; 4; 5, с.7; 6; 7; 8] дозволив нам зробити висно­вок, що під організованою злочинністю слід розуміти сукупність особливо стій­ких груп осіб, які існують для здійснення злочинної діяльності на постійній ос­нові з метою одержання прибутку шляхом вчинення злочинних діянь, а також прагнуть до усунення соціального контролю над собою шляхом насильства, ко­рупції або ситуативного підкупу працівників органів влади, управління чи інших осіб та встановленню його (контролю) над обраним видом і (або) сферою (ре­гіоном) діяльності.

Визначення поняття “тіньова економіка” теж є досить суперечливими, однак більшість авторів вважають, що під цим явищем слід розуміти всю еко­номічну діяльність, яка з будь-яких причин не враховується офіційною статис­тикою і не потрапляє до валового національного продукту [9-12]. Складовими частинами тіньової економіки, на нашу думку, є: 1) соціально-позитивна та со­ціально-нейтральна діяльність громадян, яка не оподатковується і не враховує­ться державою (наприклад, одержання доходів від підсобного господарства); 2) соціально-негативна, протиправна, але некриміналізована економічна діяль­ність (наприклад, протиправна емісія безготівкових коштів); 3) соціально- негативна криміналізована економічна діяльність.

З наведених визначень понять “тіньова економіка” і “організована зло­чинність” видно, що в тіньовій економіці організовані злочинні угруповання функціонують лише при здійсненні соціально-негативної криміналізованої зло­чинної діяльності (дві перші з наведених складові тіньової економічної діяль­ності взагалі не є злочинними).

Однак, по-перше, на нашу думку не можна будь-яку злочинну діяльність, яка здійснюється з метою отримання прибутку, відносити до економічної дія­льності. Таке безмежне поширення було б необгрунтованим. У зв’язку з цим вчинення злочинними угрупованнями у вигляді промислу корисливих посягань на власність, а також вироблення товарів, вилучених з цивільного обігу та на­дання протиправних послуг не є складовими частинами тіньової економіки. Ця злочинна діяльність, завдаючи шкоди власності окремих фізичних або юридич­них осіб, громадському порядку, громадській безпеці, народному здоров’ю і тощо, разом з тим, не здійснюється безпосередньо в економічній сфері і не по­сягає на існуючі в цій сфері суспільні відносини.

По-друге, значна кількість криміналізованої економічної діяльності в Україні здійснюється не організованими злочинними угрупованнями, а ситуа­тивними “злочинцями” – громадянами, яких держава поставила в такі умови, коли єдиною можливістю вижити є вчинення економічних злочинів (пенсіоне­рів, які займаються незаконною торговельною діяльністю або спекуляцією, підприємців, які вимушені через непомірний податковий тиск ухилятися від сплати податків).

Таким чином, можна зробити висновок, що лише частина тіньової еко­номічної діяльності здійснюється організованими злочинними угрупованнями. Ці угруповання функціонують, як правило, у фінансово-кредитній, банківській сферах, при здійсненні експортно-імпортних операцій і тощо, оскільки метою такої діяльності є одержання не просто прибутку, а надприбутку. Саме така ді­яльність є найбільш небезпечною для економіки України, оскільки, з одного боку, її викриття викликає суттєві труднощі, з другого – ця діяльність фактично руйнує економіку держави.

Суттєва різниця між злочинами, які можна віднести до криміналізованої тіньової економічної діяльності, повинна бути врахована законодавцем при ви­рішенні питання по відповідальність за їх вчинення.

На нашу думку, правопорушення у сфері економічної діяльності, які вчи­няються без мети отримання великого прибутку під впливом скрутної соціаль­но-економічної ситуації в державі, не повинні визнаватися злочинами. Так, іс­нування в Кримінальному кодексі України відповідальності за спекуляцію (ст.154), порушення правил про валютні операції та незаконну торговельну ді­яльність, якщо такі дії вчинено хоч і в невеликих розмірах, але протягом року з моменту накладення адміністративного стягнення за таке правопорушення (ст.ст.80 ч.1, 155-6 ч.1) в теперішніх соціально-економічних умовах не є виправ­даним. Це призводить до того, що більшість населення України фактично ста­новляться “злочинцями”, а це, в свою чергу, тягне за собою розповсюдження правового нігілізму. Для протидії таким злочинам було б достатньо, на наш погляд, і адміністративної відповідальності.

Разом з тим, діяльність у сфері економіки з метою отримання надприбу­тку організованих злочинних угруповань потребує встановлення суворої кримі­нальної відповідальності. Однак, чи кращою мірою покарання для “білокомірникових” злочинців є позбавлення волі? Як на нашу думку – то не завжди. Держава від цього не тільки не отримує матеріальної вигоди, але й не­се витрати. Передбачена кримінальним законом додаткова міра покарання у вигляді конфіскації майна, як правило, не виконується, оскільки майно таких осіб або оформлене на родичів, або взагалі заховано так, що знайти його май­же неможливо. Відшкодування заподіяних збитків державі та громадянам та­кож не здійснюється. Враховуючи всі ці обставини, на нашу думку, доцільно бу­ло б обсудити можливість повної або часткової заміни особам, які вчинили злочини у сфері економіки, позбавлення волі штрафом в особливо великих розмірах. Але така пропозиція ще потребує самостійного вивчення.

 Список літератури:

1. Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю. Закон України від 30.06.1993р. // Відомості Верховної Ради України. 1993. № 35. Ст.358.

2. Основы бо­рьбы с организованной преступностью /Под редакцией В.СОвчинского, В.Е.Эминова, Н.П. Яблокова. М., 1996.

3. Лунеев В.В. Организованная преступность в России: осознание, исгої’., тенденции // Государство и право. 1996. №

4. С. 96-109. 4. Зелинський А.Ф. Про організовану злочинність \\ Вісник Університету внутрішніх справ. Вип.1. 1996.

5. Воробьев И.А. Организо­ванная преступность и борьба с ней в Германии. М., 1996.

6. Организованная преступность. Вип. 3. М. 1996.

7. Марчук Є.К. Кримінальний закон проти організованої злочинності – яким йому бути // Вісник Університету внутрішніх справ. 1998. Вип. 3. С. 10 – 18.

8. Организованная преступность. Вип. 4. М.. 1998.

9. Тіньова економіка та організована злочинність в Україні: су­часний стан за проблеми боротьби з ними. Аналітична доповідь УЦЕПД. К., 1996.

10. Боро­дюк В., Турчинов О., Приходько Т. Оцінка масштабів тіньової економіки та її вплив на дина­міку макроекономічних показників // Економіка України. 1996. №11. С. 4 -16.

11. //Бородюк В., Турчинов О., Приходько Т. Методи розрахунку обсягів тіньової економіки //Економіка Украї­ни. 1997. №5. С.41 – 53.

12. Попович В.М. Тіньова економіка як предмет економічної криміно­логії. К.. 1998.

Вы должны быть авторизованы, чтобы оставить комментарий.