Момотенко Т. Протидія організованій злочинності у контексті побудови системи забезпечення національної безпеки України : Одесский центр по изучению организованной преступности и коррупции

| Главная | Рубрики | Информация о центре | Ссылки |                                                                                                                  Регистрация | Вход

Т. Момотенко,

кандидат юридичних наук, завідувач кафедри Національної академії Служби безпеки України

ПРОТИДІЯ ОРГАНІЗОВАНІЙ ЗЛОЧИННОСТІ У КОНТЕКСТІ ПОБУДОВИ СИСТЕМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

(/ Т. Момотенко // Юридичний вісник. — 2014. — № 4. — С. 195-198. )

Нова геополітична ситуація, що склала­ся не лише на теренах нашої країни, а й світі у цілому, вимагає докорінного пере­осмислення сучасних загроз національній безпеці та міжнародному правопорядку, напрацювання на його основі оновлених підходів безпекової політики. Такого роду підходи мають враховувати загрози та виклики, джерелом яких є широке коло державних та недержавних акторів, дії яких можуть перетинатися та поєднувати­ся як за цілями та намірами, так і за мето­дами, що ними застосовуються.

Характерною рисою сучасного су­спільства стало посилення загрози його криміналізації, поширення протиправних практик та їх широка інституціоналіза- ція. Економічні ресурси, що знаходяться у розпорядженні угрупувань організованої злочинності, дозволяють їм здійснювати цілеспрямований вплив на суспільство, де­формувати політичну та економічну систе­ми, використовуючи для цього механізми корупції.

Так, актуальною є задача дослідження злочинності як загрози національній без­пеці України, визначення сучасних тенден­цій його розвитку з метою напрацювання ефективних заходів протидії. Таке дослід­ження сприятиме більш повному розумін­ню природи цього явища, що є одним із найгостріших викликів сучасності та без­посередньо загрожує національній безпеці країн та міжнародному правопорядку.

Ступінь розробленості проблеми. До­слідженню організованої злочинності при­свячено широке коло досліджень вітчизня­них на зарубіжних кримінологів. Маються на увазі роботи таких вчених: В.М. Дрьомі- на, А.П. Закалюка, О.М. Литвака, В.Я. Та- ція, В.А. Тимошенка, а також С. Брауна, М. Рута, С. Снайдера та Л. Шеллі. Ди­наміка розвитку цього явища, посилення загрози з його боку для національної безпе­ки України потребує додаткового дослід­ження цього феномену у контексті форму­вання безпекової політики держави. Метою статті є виявлення рис сучасної організова­ної злочинності, що визначають загрозу з боку цього явища для національної безпеки та міжнародного правопорядку.

Досягнення цієї мети вимагає виконан­ня таких завдань: дослідити динаміку ро­звитку організованої злочинності, її визна­чальні ознаки та виокремити ті із них, що мають особливе значення для формулюван­ня політики держави у сфері забезпечення національної безпеки.

Події, що мали місце у нашій країні, ви­магають суттєвого переосмислення підходів до забезпечення її національної безпеки, що мають враховувати як специфіку загроз, так і об’єкти, що мають охоронятися.

Забезпечення національної безпеки, сталого розвитку суспільства є стратегіч­ним завдання сучасної держави [1, с. 215]. Реалізація цього завдання обумовлена та­кож і практичними потребами демократич­них змін, створенням новітньої політики у цій сфері, що відповідає життєво важ­ливим інтересам людини, суспільства та держави [2, с. 3]. При цьому держава не лише продовжує виступати основним засо­бом забезпечення безпеки громадянського суспільства [3, с. 395] — наявні чинники свідчать, що роль та значення держави як інструмента реалізації безпекової політики постійно зростає.

На нашу думку, підходи до визначення безпекової політики мають враховувати, передусім, два наступні чинники: об’єкти, що підлягають захисту, серед яких ключове місце займає сталий суспільний розвиток, та загрози, від яких ці об’єкти мають за­хищатися. При цьому у визначенні понять «безпека» та «національна безпека» у нор­мативно-правових актах держави, як пра­вило, виходять із наявних загроз, ставлячи протидію їм у центр безпекової політики. [4, с. 395]. Незважаючи на важливість врахування об’єктів захисту у розробці си­стеми забезпечення національної безпеки, вважаємо, що зазначений підхід є цілком виправданим, оскільки діяльність суб’єктів у цій сфері має орієнтуватися, передусім, на протидію певним загрозам. Звичайно, відсутність загроз не означає автоматич­ного забезпечення суспільного розвитку, економічного прогресу та демократично­го врядування, але досягнення цих цілей, як правило, залежить від ширшого кола суб’єктів реалізації державної політики і не може бутиобмежена лише сферою безпекової політки.

Дослідники виділяють низку загроз, що мають як внутрішнє, так і зовнішнє походження. Це, зокрема, загроза консти­туційному устрою і державному суверені­тету України; наявність сепаратистських тенденцій в окремих регіонах і в певних політичних силах України; масове пору­шення прав громадян в Україні та за її ме­жами; загострення міжетнічних та міжкон­фесійних конфліктів; порушення принципу розподілу влад; невиконання або неналеж­не виконання законних рішень органів державної влади і місцевого самовряду­вання; відсутність ефективних механізмів забезпечення законності, правопорядку, протидії злочинності, особливо її організо­ваним формам та проявам тероризму; заго­стрення політичних протиріч як особливо небезпечна загроза безпеці будь-якої краї­ни, у тому числі України [5, с. 26]. Слід зазначити, що, на нашу думку, для нашої країни всі наведені загрози мають, тією чи іншою мірою, криміногенний характер, злочинність слід розглядати не лише як наслідок впливу інших загроз національній безпеці України, а як самостійну загрозу, що визначається широким колом чинників внутрішнього та зовнішнього походження. До таких чинників відносяться як проце­си, що мають об’єктивний характер, такі як нерівномірність економічного розвитку, відставання темпів росту економіки від по­треб суспільства, недостатність природних або людських ресурсів, процеси урбанізації суспільства, забруднення навколишнього середовища тощо, так і соціальні дії, що виникають внаслідок гострих протиріч між державами та політичними і соціальними силами, що їх підтримують [6, с. 131].

Сучасна організована злочинність від­носиться до феноменів, що становлять особливу загрозу національній безпеці та міжнародному правопорядку. Звичайно, це явище притаманне будь-якому суспільству і, значною мірою, визначається взаємодією між ним та індивідуумом, а її наслідки, у свою чергу, впливають та деформують за­кономірності життєдіяльності особи та соціуму [7, с. 22]. У той же час, не зва­жаючи на такий універсальний характер організованої злочинності, його прояви у різних країнах мають достатньо виражену специфіку, що необхідно враховувати при оцінці ступені його загрози та формуванні системи протидії.

Організована злочинність становить собою, передусім, різновид злочинного під­приємництва, [8, с. 7—10], тобто економіч­ної діяльності, орієнтованої на отримання прибутку шляхом постачання на ринок за­боронених товарів та послуг. Організація такого процесу вимагає залучення та ви­користання певних ресурсів, налагоджен­ня каналів доставки та забезпечення рин­кової пропозиції. У той же час, в країнах, що розвиваються та перехідних економік найбільший прибуток дає протиправна діяльність, пов’язана із розкраданням на­ціональних багатств, ухиленням від опо­даткування, іншими протиправними діями у сфері легальної та напівлегальної еко­номіки. Для такого роду злочинності харак­терним є системний зв’язок із корупцією, оскільки ці злочини не можуть вчинятися без відповідного покровительства з боку ко­румпованих представників органів влади та управління. Транснаціональний характер цієї злочинності проявляється, передусім, у тому, що кошти, одержані злочинним шля­хом, вивозяться із країни, у тому числі із застосуванням різного роду офшорних ме­ханізмів. До такого роду діяльності часто є причетними угрупування, що діють на те­ренах декількох країн, узгоджують свої дії з метою забезпечення найкращих умов для досягнення власної протиправної мети.

Зазначена злочинність значно легше, аніж злочинне підприємництво, наприклад, у сфері наркобізнесу, торгівлі людьми, зброєю чи нелегальної міграції, інтегруєть­ся до легальної економіки, впливає на політичну систему держави, визначає жит­тя суспільства у цілому. Це, у свою чергу, обумовлює потребу у докорінно інших під­ходах в організації протидії цьому явищу, що мають гуртуватися на потребах забез­печення національної безпеки, захисту ін­тересів держави, економіки та суспільства.

Особливістю організованої злочинності на пострадянському просторі є тісна інте­грація джерел загроз — державних та не­державних, при чому перші все частіше виступають провідниками інтересів остан­ніх, діють на користь криміналітету, орієн­тують діяльність органів державної влади та управління на забезпечення протиправних потреб злочинних угрупувань. Це стосуєть­ся, у тому числі, і установ сектору безпеки, правоохоронних органів, зовнішньополітич­них відомств, а також установ, що діють у сфері ліцензування, фінансового контролю, фіскальної системи держави. Таким чином, суверенітет держави підривається на ко­ристь структур організованої злочинності, що становлять у такому випадку все біль­шу загрозу для міжнародного правопорядку у цілому.

Проникнення організованої злочинності до політичної та економічної систем, вста­новлення нею контролю над суспільним життям дозволяє її угрупуванням легалізу­вати свою діяльність як через установи ле­гального бізнесу, так і через різного роду громадські та політичні організації, підмі­нювати національні інтереси власними, від­стоюючи їх на внутрішньодержавному рівні та на міжнародній арені — у відносинах із іншими державами.

Зазначена злочинність характеризуєть­ся високим рівнем диверсифікації форм та методів протиправної діяльності, поєд­нанням легальних та нелегальних інстру­ментів, політичних, економічних та суто кримінальних засобів для досягнення влас­ної мети. Як і в інших випадках, такого роду діяльність має виражену економічну вмотивованість, незалежно від сфери діяль­ності та квазіідеологічного прикриття, що при цьому використовується.

Слід також зазначити, що корупція, пов’язана із такого роду злочинною діяль­ністю, не обмежується виключно викори­станням окремими посадовими особами наданих їм службових повноважень та пов’язаних із цим можливостей з метою одержання неправомірної вигоди [9]. Це явище є основним механізмом, що викори­стовується будь-якими джерелами загроз національній безпеці нашої країни, для ре­алізації ними своїх протиправних намірів. Не буде перебільшенням сказати, що ко­рупція не лише є головною загрозою без­пеці нашої країни, а й визначає та, значною мірою, обумовлює усі інші загрози у будь- якій сфері.

З огляду на викладене, забезпечення національної безпеки України у політичній, економічній, соціальній та інших сферах має враховувати транснаціональну кримінальну складову, реальну мотивацію акторів, що, як правило, має виражений матеріальний характер. Спрямування такого роду акторів у інших сферах, зокрема, політичній, най­частіше спрямовані на забезпечення влас­них можливостей матеріального збагачення із застосуванням протиправних механізмів.

Таким чином, підрив економічної бази організованої злочинності, звуження її можливостей впливати на економічний сектор, використовувати фінансові та інші подібні інститути для легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, є невід’єм­ною складовою забезпечення національної безпеки у всіх сферах. З огляду на це, бо­ротьба з легалізацією доходів, одержаних злочинним шляхом, має розглядатися як ключова складова антикримінальної політи­ки держави, передусім у сфері боротьби з організованою злочинністю.

Запобігання корупції в органах дер­жавної влади та управління, недопущення встановлення контролю над їх діяльністю з боку організованих злочинних угрупувань є найбільш критичним напрямом реалізації безпекової політики держави. При цьому така протидія має враховувати не лише внутрішні, а й зовнішні чинники, спряму­вання корупційного характеру з боку ор­ганізованих злочинних угрупувань трансна­ціонального характеру, що базуються поза межами нашої країни, мають можливості використовувати державні інститути інших країн для досягнення своєї протиправної мети.

Транснаціональний характер сучасних загроз, переплетіння широкого спектру внутрішніх та зовнішніх чинників, що їх визначають, обумовлює значення міжна­родного співробітництва у протидії цим явищам, забезпечення участі нашої краї­ни у міжнародних ініціативах безпекового характеру. Міжнародне співробітництво у сфері протидії транснаціональній органі­зованій злочинності має розглядатися як один із найважливіших напрямів діяльності правоохоронних органів України.

Можна зробити висновки про те, що організована злочинність у нашій країні має суттєву специфіку, що відрізняє її від такого роду явищ у інших країнах. Пе­редусім це стосується сфери її діяльності, що концентрується, у першу чергу, в ле­гальній економіці. Організована злочин­ність у нашій країні та пострадянському просторі у цілому має тісний системний зв’язок із корупцією та орієнтована на розкрадення національних ресурсів на ко­ристь представників криміналітету. Такого роду злочинність має виражений транс­національний характер, що полягає у ви­користанні нею міжнародних механізмів легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, а також формуванні злочинних структур, що діють на транснаціонально­му рівні. Ця злочинність має можливості відносно легко інтегруватися до політичної, економічної та соціальної структур держа­ви, що посилює ступінь її загрози для на­ціональної безпеки та міжнародного право­порядку. Протидія такого роду злочинності повинна здійснюватися у рамках загальної безпекової політики держави і має орієн­туватися на підрив економічного підґрунтя криміналітету, захист держави, суспільства та економіки від його впливу, у тому числі шляхом реалізації комплексу заходів анти- корупційного характеру, а також широко використовувати механізми міжнародного співробітництва.

Ключові слова: злочинність, корупція, транснаціоналізація, національна безпека.

Стаття присвячена дослідженню ха­рактеристик та тенденцій розвитку су­часної організованої злочинності в Україні у контексті забезпечення національної безпеки та міжнародного правопорядку.

Статья посвящена исследованию характеристик и тенденций развития современной организованной преступно­сти в Украине в контексте обеспечения национальной безопасности и междуна­родного правопорядка.

The article deals with characteristics and trends of development of the modern organized crime in Ukraine in the context of ensuring national security and international law and order.

Література

  1. Нижник H.P., Ситник Г.П., Білоус В.Т. Національна безпека України (мето­дологічні аспекти, стан і тенденції ро­звитку) : навчальний посібник / За заг. ред. П.В. Мельника, H.P. Нижник. — Ірпінь, 2000 — 304 с.
  2. Нікітін Ю.В. Протидія злочинності в системі забезпечення внутрішньої безпеки українського суспільства : монографія. — К. ВНЗ «Національна академія управлін­ня», 2009. — 373 с.
  3. Ковальський В., Маначинський О., Пронін Є. Національна безпека / / Мала енциклопедія етнодержавознавства / НАН України : Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького. — К. : Генеза: Довіра, 1996. — С. 539.
  4. Дергачов О. Проблеми національної безпеки // Мала енциклопедія етнодержа­вознавства / НАН України: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького. — К. : Генеза: Довіра, 1996. — С. 591, С. 459 ; Бодрук О.С. Системи національної та міжнародної безпе­ки в умовах формування нового світового порядку : 1991-2001 роки. Дис. док. політ. Наук : 21.01.01. Нац. інститут стратегіч­них досліджень : Нац. інст. проблем міжна­родної безпеки. — К., 2003. — 415 с.
  5. Данільян О.Г., Дзьобань О.П., Панов М.І. Національна безпека України : сут­ність, структура та напрями реалізації : навчальний посібник. — Харків : «ФОЛІО», 2002. — 285 с.
  6. Дзлиев М.И., Потрубач Н.Н. Основы обеспечения безопасности жизнедеятель­ности : курс лекций. — М., 1996. — 185 с.
  7. Ущаповський В. Ф. Протидія ор­ганізованій злочинності: теоретичні та соціально-правові проблеми : монографія /МВС України ; Державний НДІ. — К. : ДНДІ МВС України, 2009. — 532с.
  8. Gottschalk P. Entrepreneurship and Organized Crime. Entrepreneurs in Illegal Business / Edward Elgar Publishing, Inc. — Northampton, 2009. — 208 р.
  9. Закон України від 7 квітня 2011 року № 3206-VI «Про засади запобігання і про­тидії корупції» / / Відомості Верховної Ради України, — 2011, — № 40. — Ст. 404.

Вы должны быть авторизованы, чтобы оставить комментарий.