Бровко B.M. ПРОБЛЕМИ СПІВВІДНОШЕННЯ ЗЛОЧИНІВ, ПЕРЕДБАЧЕНИХ ст. 209-1 КК УКРАЇНИ, З ОКРЕМИМИ ЗЛОЧИНАМИ У СФЕРІ СЛУЖБОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ : Одесский центр по изучению организованной преступности и коррупции

| Главная | Рубрики | Информация о центре | Ссылки |                                                                                                                  Регистрация | Вход

B.M. Бровко

ПРОБЛЕМИ СПІВВІДНОШЕННЯ ЗЛОЧИНІВ,
ПЕРЕДБАЧЕНИХ ст. 209-1 КК УКРАЇНИ, З ОКРЕМИМИ
ЗЛОЧИНАМИ У СФЕРІ СЛУЖБОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

(/ В. М. Бровко // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е. О. Дідоренка. — 2015. — Вип. 3. — С. 55-63.)

Статтю присвячено дослідженню специфіки співвідношення злочинів, передбачених у ст. 209-1 Кримінального кодексу України, з урахуванням змін, що відбулися в конструкції складів цих злочинів, з окремими злочинами у сфері службової діяльності, ознаки яких мають подібний конкретний зміст, та визначенню типів співвідношення цих злочинів.

Ключові слова: запобігання легалізації, службова недбалість, зловживання пов­новаженнями.

Постановка проблеми. Обов’язковим аспектом розкриття специ­фіки змісту ознак будь-якого злочину є визначення його співвідношен­ня з іншими злочинами, що містять подібні ознаки. Саме в такий спосіб проявляється місце досліджуваного злочину в системі злочинів як скла­довій частині кримінально-правового механізму захисту певної соціа­льної цінності. Зазвичай таке співвідношення носить однотипний і пос­тійний характер, тобто порівнювані злочини утворюють ситуацію пев­ного різновиду конкуренції норм або їх слід розглядати як суміжні зло­чини, або вони потребують одночасного застосування в сукупності, оскільки лише таким чином забезпечується точна кримінально-правова оцінка вчиненого діяння.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Подібність змістовних характеристик низки ознак складів злочинів, передбачених у ст. 209-1 Кримінального кодексу України (далі — КК), зі змістом ознак складів ін­ших злочинів обумовлювала доцільність визначення їх співвідношення, що й було проведено низкою учених у їх наукових доробках, зокрема: П.П. Андрушком, О.О. Дудоровим, В.М. Киричком, Ю.Г. Старовойтовою, В.Я. Тацієм, О.І. Перепелицею та іншими.

Однак, усталене розуміння співвідношення злочинів, передбачених у сг. 209-1 КК, з іншими злочинами, що мають подібні ознаки, підлягало ко­регуванню черезі зміну конструкції об’єктивної сторони складів злочинів, передбачених сг. 209-1 КК, що відбулася в результаті прийняття 18 травня 2010 року Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних зло­чинним шляхом», а також докорінними змінами, що відбулися впродовж останніх років у розділі XVII Особливої частини КК. При цьому в одних випадках таке співвідношення перестало бути однотипним, а в інших пов­ністю змінилось, однак в обох випадках залишилося поза увагою наукових досліджень. Між тим визначення коректного співвідношення в таких випа­дках має важливе не лише наукове, а й правозасгосовне значення, оскільки безпосередньо впливає на кваліфікацію дій винних осіб.

Формування цілей. Завданням статті є розкриття специфіки спів­відношення злочинів, передбачених у ст. 209-1 КК, з урахуванням змін, що відбулися в конструкції складів цих злочинів, з окремими злочинами у сфері службової діяльності, ознаки яких мають подібний конкретний зміст, та визначення типів їх співвідношення.

Виклад основного матеріалу. Конкретний зміст ознак суб’єктного складу злочинів, передбачених ст. 209-1 КК, обумовлює необхідність ви­значення співвідношення цих злочинів насамперед з окремими злочина­ми у сфері службової діяльності. Зокрема, йдеться про службову недба­лість (ст. 367 КК) і зловживання повноваженнями службовою особою юридичної особи приватного права незалежно від організаційно- правової форми (ст. 364-1 КК). Аналізуючи суб’єкт злочинів, передбаче­них ст. 209-1 КК, О.О. Дудоров зазначає, що він є спеціальним. У злочині, передбаченому в ч. 1 сг. 209-1 КК, — це, за загальним правилом, призначе­ний керівництвом суб’єкта первинного фінансового моніторингу праців­ник, який є відповідальним за проведення фінансового моніторингу. Він призначається за посадою на рівні керівництва суб’єкта первинного фі­нансового моніторингу. У разі недоцільності призначення відповідально­го працівника особою, відповідальною за проведення фінансового моні­торингу, може призначатися керівник суб’єкта первинного фінансового моніторингу, який за наявності до цього підстав і нестиме кримінальну відповідальність за ч. 1 ст. 209-1 КК. Суб’єктом злочину може бути й осо­ба, на яку в установленому порядку покладаються обов’язки відповідаль­ного працівника на час відсутності останнього (відпустка, відрядження, хвороба тощо), а також призначений відповідальний працівник відокре­мленого підрозділу банку. Суб’єктом злочину, передбаченого ч. 2 ст. 209-1 КК, є особа, якій інформація, що надається Спеціально уповноваженому органу, стала відома через професійну або службову діяльністю. До та­ких осіб передусім належать працівники суб’єктів первинного фінансово­го моніторингу, яким певні відомості стають відомі, зважаючи на викону­вані службові обов’язки. За ч. 2 ст. 209-1 КК можуть кваліфікуватися ді­яння працівників спеціально уповноваженого центрального органу ви­конавчої впади із спеціальним статусом із питань фінансового монітори­нгу (далі — Спеціально уповноваженого органу), співробітників правоо­хоронних органів, які в установленому порядку отримали відповідну інформацію від Спеціального уповноваженого органу, працівників суб’єктів державного фінансового моніторингу — НБу, Мінфіну, Мін’юсту тощо, а також працівників суб’єктів господарювання, підпри­ємств, установ, організацій та органів державної влади, які не є суб’єктами первинного й державного моніторингу, але яким відповідна інформація стала відома у зв’язку з професійною або службовою діяльні­стю [9, є. 620-621; 2, с. 606; 4, є. 328-329].

Із урахуванням специфіки конструкції об’єктивної сторони складів злочинів, передбачених ч. 1 та ч. 2 сг. 209-1 КК, специфічним є їх співвід­ношення зі складами злочинів, передбаченими сг. 367 КК. За певного поєднання фактичних обставин злочини, передбачені сг. 209-1 КК, можна розглядати як повністю суміжні злочинам, передбаченим у ст. 367 КК, за іншого поєднання фактичних обставин таке співвідношення розглядува­них злочинів змінюється. При цьому, ураховуючи те, що в ч. 2 ст. 367 КК передбачено кваліфікований склад злочину лише за конкретним змістом наслідку — тяжкі наслідки, такі варіанти співвідношення стосуються зло­чинів, передбачених як ч. 1, так і ч. 2 ст. 367 КК.

Слід зазначити, що під суміжними в науці кримінального права розуміються злочини, що мають подібний перелік обов’язкових ознак, при цьому різниться лише конкретний зміст однієї з таких ознак [10, с. 86; 5, с. 127; 1, с. 102]. Зокрема, об’єктивна сторона складів злочинів, передбачених ст. 209-1 КК, як і складів злочинів, передбачених ст. 367 КК, включає як обов’язкові ознаки: діяння, наслідок та причинний зв’я­зок, при цьому конкретний зміст цих трьох ознак може повністю збіга­тися, за винятком ч. 2 ст. 367 КК, де наслідок повинен бути тяжчим, хоча такого роду наслідок повинен охоплюватися складами злочинів, перед­бачених у ст. 209-1 КК, у разі його фактичного настання та враховува­тися при призначенні покарання.

Однаковий перелік обов’язкових ознак має й суб’єктивна сторона складів цих злочинів; такою ознакою є лише вина. Водночас, саме конкре­тний зміст ознак їх суб’єктивної сторони виступає єдиним критерієм роз­межування складів цих злочинів.

Зокрема, злочини, передбачені в ст. 209-1 КК, у гліому слід розгля­дати як умисні, при цьому суб’єктивна сторона складів злочинів, перед­бачених у ч. 1 та ч. 2 ст. 209-1 КК, може характеризуватися як умислом до діяння й до наслідку, так і двома різними формами вини: умислом до Діяння та необережністю до наслідку.

Натомість злочин, передбачений у ст. 367 КК, визнається єдиним не­обережним злочином у сфері службової діяльності [8, є. 969]. Необхідно зазначити єдність наукових підходів стосовно того, що суб’єктивна сто­рона складів злочинів, передбачених у ст. 367 КК, характеризується нео­бережною формою вини в обох її видах [8, с. 969; 7, є. 427; 3, с. 453]. При цьому доволі розповсюдженою є позиція дослідників, які вважають, що ставлення особи до самого невиконання чи неналежного виконання своїх обов’язків може бути як умисним, так і необережним [8, с. 969; 7, с. 427], хоча окремі вчені відстоюють позицію щодо неможливості умисного ста­влення до невиконання чи неналежного виконання службовою особою своїх службових обов’язків, оскільки службова недбалість може вчинятися лише необережно [3, с. 453]. На обґрунтування такої позиції вчені наво­дять вирок суду, яким особу було засуджено за службову недбалість за те, що вона, працюючи старшим дільничним інспектором Корсунь-Шевченківського району РВУ МВС України в Черкаській області, не ви­конала постанову Шевченківського районного суду м. Запоріжжя про накладення для забезпечення цивільного позову арешту на майно обви­нуваченого М. Неналежно виконуючи свої службові обов’язки через не­дбале ставлення до них, достовірно знаючи про наявність у власності об­винуваченого М. транспортних засобів у кількості 3 одиниць, дільнич­ний інспектор не вжив усіх заходів щодо розшуку та накладення арешту на це майно, не направив до відділення ДАІ копію постанови суду про накладення арешту на майно М., обмежившись складанням протоколу про відсутність транспортних засобів за місцем проживання останнього, що унеможливило в подальшому виконання вироку Шевченківського районного суду м. Запоріжжя в частині стягнення із засудженого М. на користь потерпілого в справі матеріальних збитків у сумі 3 178 грн. та моральної шкоди в сумі 55 000 грн. [З, с. 453].

Однак, наведений приклад видається таким, що навпаки підтвер­джує можливість умисного ставлення суб’єкта до самого невиконання чи неналежного виконання своїх службових обов’язків. Так, цілком оче­видно, що в цьому прикладі старший дільничний інспектор розумів, що він повинен вчинити для виконання постанови суду про накладення арешту на майно, тому цілком очевидно, що невиконання таких дій повністю усвідомлювалося цією службовою особою і говорити про сум­ніви стосовно усвідомлення дійсного значення своєї бездіяльності, яка притаманна для необережної форми вини, у розглядуваному випадку підстав немає.

Вочевидь, у більшості випадків службова особа розуміє суспільну не­безпеку свого несумлінного ставлення до виконання своїх службових обов’язків, принаймні, з огляду на соціальну важливість таких службових обов’язків з точки зору забезпечення законних прав та інтересів громадя­нина, суспільства та держави, однак не вчиняє чи неналежним чином вчиняє певні дії в межах своїх службових обов’язків, наприклад, через особисту низьку оцінку важливості саме цих її дій у загальному правово­му механізмі захисту певних соціальних цінностей, чи з інших мотивів.

Таким чином, заперечення можливості умисного ставлення суб’єкта до невиконання чи неналежного виконання своїх службових обов’язків не має під собою достатньої аргументації, а при визначенні співвідношення складів злочинів, передбачених сг. 209-1 КК та ст. 367 КК, доцільно вихо­дити з того, що несумлінне ставлення суб’єкта до виконання своїх обов’язків може бути як умисним, так і необережним. Можливість умис­ного ставлення до діяння, що входить в об’єктивну сторону складів зло­чинів, передбачених ст. 367 КК, підтверджує й проаналізована нами інша правозастосовна судова практика.

Отже, співвідношення складів злочинів, передбачених у ст. 209-1 КК та ст. 367 КК, що дозволяє розглядати їх як суміжні, а значить взаємовиключні, буде мати місце в двох ситуаціях. Обидві вони матимуть місце, коли діяння та наслідок, що входять в об’єктивну сторону цих складів злочинів, мають однаковий конкретний зміст, однак перша матиме місце, коли психічне ставлення суб’єкта до діянь і наслідків злочинів, передба­чених у сг. 209-1 КК, характеризується умислом, а до діяння та наслідку в злочинах, передбачених у ст. 367 КК — необережністю. Друга ситуація матиме місце, коли психічне ставлення до діяння та наслідку в злочинах, передбачених у сг. 209-1 КК, характеризуватиметься умислом, а в злочи­нах, передбачених у сг. 367 КК, умислом до діяння га необережністю до наслідків. За таких умов саме форма вини, яка характеризує ставлення до наслідків, дозволяє розмежувати розглядувані злочини й визнати їх таки­ми, що виключають можливість застосування одне одного.

Однак, можлива й третя ситуація, коли має місце умисел відносно діяння й необережність щодо наслідку в складах злочинів, передбачених у ст. 209-1 КК, так як і в злочинах, передбачених у ст. 367 КК. Вочевидь, за таких умов співвідношення злочинів, передбачених у ст. 209-1 та ст. 367 КК, не дозволятиме розглядати їх як суміжні злочини. Така ситуація від­повідає всім ознакам конкуренції загальної та спеціальної норм. Так, спе­цифіку саме цього виду конкуренції визначає підпорядкування відповід­них статей Особливої частини КК за обсягом — одна з них містить ознаки більш широкої — загальної норми, а інша — більш вузької спеціальної но­рми, яка повністю охоплюється загальною, при цьому така ситуація ви­рішується за правилом, згідно з яким застосуванню підлягає стаття Особ­ливої частини, що передбачає ознаки спеціальної норми [6, с. 418, 420]. В аналізованому співвідношенні злочинів статтею, що передбачає загальну норму, очевидно необхідно визнавати ст. 367 КК, а спеціальну — ст. 209-1 КК, оскільки вона містить додаткові ознаки, які стосуються: конкретизації змісту діяння — неподання інформації, несвоєчасне подання інформації та подання недостовірної інформації; предмета злочину — інформація про фінансові операції, що підлягають фінансовому моніторингу (ч. 1 ст. 209-1 КК) та інформація, що надається Спеціально уповноваженому органу (ч. 2 ст. 209-1 КК); суб’єкта злочину — на відміну від службової не­дбалості, у ч. 1 ст. 209-1 КК це службова особа, яка є відповідальною за проведення фінансового моніторингу в суб’єкті первинного фінансового моніторингу тощо. Отже, за такого поєднання фактичних обставин засто­суванню підлягає лише відповідна частина ст.209-1 КК, що виступатиме спеціальною нормою.

З огляду на умисний характер злочину, передбаченого в ч.І ст. 209-1 КК, доцільним є з’ясування його співвідношення зі злочином, перед­баченим у ч. 1 ст. 364-1 КК. Зокрема, потреба визначення такого спів­відношення обумовлена тим, що діяння, передбачені в диспозиції ч. 1 ст. 209-1 КК, можуть становити собою конкретний прояв більш загаль­ного діяння, яким є зловживання повноваженнями, що передбачене в ч.    1 ст. 364-1 КК, при цьому такі діяння можуть спричинити однаковий за змістом наслідок у вигляді істотної шкоди, що передбачений як у ч. 1 ст. 209-1 КК, так і в ч. 1 ст. 364-1 КК; — можуть бути вчинені однаковим суб’єктом — службовою особою юридичної особи приватного права, яка відповідальна за проведення фінансового моніторингу; й характеризу­ватись однаковим психічним ставленням суб’єкта як до вчинених діянь, так і до спричинених таким діянням наслідків, наприклад, умислом або умислом до діяння та необережністю щодо наслідків, які можуть харак­теризувати суб’єктивну сторону складу злочину, передбаченого в ст. 364-1 КК [3, с. 439].

Коли стаття 209-1 КК була викладена в редакції Закону України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України» від 16 січня 2003 року, відсутність наслідку, як обов’язкової ознаки об’єктивної сторони, дозволяла розглядати дії, перед­бачені в ч. 1 цієї статті, як окремо криміналізований законодавцем спосіб вчинення зловживання й, відповідно, не виключалася можливість квалі­фікації цих дій за сукупністю злочинів із певною частиною ст. 364-1 КК.

Однак наявність наслідку як обов’язкової ознаки об’єктивної сторо­ни складу злочину, передбаченого в ч. 1 ст. 209-1 КК, виводить цей злочин на рівень повноцінного відповідника складам злочину, передбаченого в ст. 364-1 КК, й не дозволяє його розглядати лише як криміналізований спосіб вчинення зловживання повноваження.

За таких умов співвідношення злочинів, передбачених у ст. 209-1 та ст. 364-1 КК, дозволяє розглядати норми, передбачені в цих статтях, як загальну (ст. 364-1 КК) та спеціальну (ст. 209-1 КК), оскільки спеціальна норма містить додаткові ознаки, що стосуються: конкретизації змісту діяння — неподання інформації, несвоєчасне подання інформації, по­дання недостовірної інформації (ч. 1 ст. 209-1 КК) та розголошення від­повідної інформації (ч. 2 ст. 209-1 КК); предмета злочину — інформація про фінансові операції, що підлягають фінансовому моніторингу (ч. 1 ст. 209-1 КК) та інформація, що надається Спеціально уповноваженому органу (ч. 2 ст. 209-1 КК); суб’єкта злочину — це службова особа, яка є відповідальною за проведення фінансового моніторингу в суб’єкті пер­винного фінансового моніторингу або якій відповідна інформація стала відома у зв’язку зі службовою діяльністю тощо. Отже, за такого поєд­нання фактичних обставин застосуванню підлягає лише відповідна частина ст. 209-1 КК.

Висновки. Підбиваючи підсумок усьому вищезазначеному слід під­креслити, що умисне порушення вимог законодавства про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шля­хом, або фінансуванню тероризму є суміжним із деякими злочинами в сфері службової діяльності, серед яких слід, у першу чергу, назвати служ­бову недбалість (ст. 367 КК). Поряд із цим, із деякими статтями, закріпле­ними в розділі XVII Особливої частини КК, стаття 209-1 КК співвідно­ситься як спеціальна та загальна норми. Перш за все йдеться про співвід­ношення цієї статті зі ст. 364-1 КК.

Використані джерела:

  1. Брич Л. Суміжні склади злочинів: поняття і основні ознаки / Лариса Брич // Підприємництво, господарство і право. — 2006. — № 6. — С.102-109.
  2. Кримінальне право (Особлива частина) : [підручник] / [За ред. Дудо- рова О. О., Письменського Є. О.]. — Луганськ : Елтон-2, 2012. — Т.1 — 780 с.
  3. Кримінальне право України (Особлива частина) : [підручник] / [За ред. Дудорова О. О., Письменського Є. О.,]. — Луганськ: Елтон-2,2012. — Т. 2. — 780 с.
  4. Кримінальне право (Особлива частина) : [підручник] / [Беніцький А. С., Гацелюк В. О., Зеленов Г. М., Хавронюк М. І. та ін.] ; за ред. О. О. Дудорова, Є. О. Письменського. — [2-ге вид.] — К.: Дакор, 2013. — 786 с.
  5. Кудрявцев В. Н. Общая теория квалификации преступлений / В. Н. Кудрявцев. — [2-е изд., перераб. и доп.]. — М.: Юристь, 2006. — 304 с.
  6. Навроцький В. О. Основи кримінально-правової кваліфікації : [навча­льний посібник] / В. О. Навроцький. — К. : Юрінком Інтер, 2006. — 704 с.
  7. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / [за ред. Андрушка П. П., Гончаренка В. Г., Фесенка Є. В.]. — 3-тс вид., перероб. та доп. — К.: Алерта; КНТ; Центр учбової літератури, 2009. — Т. 2. — 624 с.
  8. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / [Бойко А. М., Брич Л. П., Гришук В. К. та ін.]; за ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. — [9- те вид., перероб. та доп.]. — К.: Юридична думка, 2012. -1316 с.
  9. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / [Бойко А. М., Брич Л. П., Гришук В. К. та ін.]; За ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. — [4- те вид., перероб. та доп.]. — К.: Юридична думка, 2007. -1184 с.
  10. Тарарухин С. А. Квалификация преступлений в следственной и су­дебной практике / С. А. Тарарухин. — К.: Юринком, 1995. — 208 с.

Бровко В.Н. Проблемы соотношения преступлений, предусмотрен­ных ст. 209-1 УК Украины, с отдельными преступлениями в сфере служеб­ной деятельности

Статья посвящена исследованию специфики соотношения преступле­ний, предусмотренных в ст. 209-1 Уголовного кодекса Украины, с учетом из­менений, внесенных в конструкции составов этих преступлений, с отдельны­ми преступлениями в сфере служебной деятельности, имеющими признаки подобного конкретного содержания, и определению типов соотношения этих преступлений.

Ключевые слова: предотвращение легализации, служебная небрежность, зло­употребление полномочиями.

Brovko V.M. Problems of correlation crimes under Art. 209-1 of the Crimi­nal Code of Ukraine, with particular offenses in the field of official work

The article is devoted to study the specificity of the ratio of crimes referred to in article 209-1 of the Criminal code of Ukraine, taking into account changes that have occurred in the design of these offences, with separate crimes in the sphere of office activity, the signs of which have a specific meaning and definition, types of correlation of these crimes.

Well-established understanding of the correlation of the crimes referred to in article 209-1 of the criminal code, with other crimes with similar characteristics, subject to adjustment in connection with a change in design of the objective side of crimes stipulated in article 209-1 of the criminal code, which resulted from the adoption on 18 may 2010 the law of Ukraine «On amendments to the Law of Ukraine «On prevention and counteraction to legalization (laundering) of proceeds from crime». While in some cases this correlation ceased to be of the same type, and in others, completely changed, however, in both cases remained outside the field of view of scientific research. Meanwhile, the correct definition of the ratio in such cases is important not only for scientific but also enforceability of importance as it directly influences the qualification of the actions of the perpetrators. The specific content of the subjective signs of the crimes provided for in article 209-1 of the crim­inal code, underlined the need to determine the ratio of these crimes, first of all, with separate offences in the area of performance. In particular, it is about negli­gence (article 367 of the criminal code) and abuse of authority by an official entity of private law, regardless of the legal form (article 364-1 of the criminal code).

As a result of the conducted research it was concluded that the intentional vio­lation of requirements of legislation on prevention and counteraction to legalization (laundering) of proceeds from crime, or terrorist financing is related with certain crimes in the sphere of office activity, including, primarily, to name negligence (article 367 of the criminal code). Along with this some of the articles enshrined in section XVII the Special part of criminal code article 209-1 of the criminal code re­lates how special and General rules. First of all, the issue is the relationship of this article to the article 364-1 of the criminal code.

Key words: prevention of laundering, official negligence, abuse of authority.

 

Вы должны быть авторизованы, чтобы оставить комментарий.