Главная | Рубрики | Информация о центре |Ссылки                                                                                                                  Регистрация | Вход

Озар В.Г. «Методика розслідування катувань» (2016)

Просмотров 122 | Добавлено: Декабрь - 26 - 2016 | 0 комментариев

 

ОЗАР  ВІКТОРІЯ  ГРИГОРІВНА

 

 

 

МЕТОДИКА РОЗСЛІДУВАННЯ КАТУВАНЬ

 

 

12.00.09 – кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність

 

 

 

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

 

 

 

Харків 2016

 

 

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському національному університеті внутрішніх справ Міністерства внутрішніх справ України.

 

Науковий керівник:   

 

доктор юридичних наук, професор СТЕПАНЮК Руслан Леонтійович, Харківський національний  університет внутрішніх справ,  завідувач кафедри криміналістики, судової медицини та психіатрії.

 

Офіційні опоненти:          

доктор юридичних наук, професор ВОЛОБУЄВ Анатолій Федотович, Донецький юридичний інститут МВС України, професор кафедри криміналістики;

 

кандидат юридичних наук, доцент, ДРОЗД Валентина Георгіївна,

Державний науково-дослідний інститут МВС України,
провідний науковий співробітник  2-го науково-дослідного відділу
науково-дослідної лабораторії проблем правового та організаційного забезпечення діяльності органів внутрішніх справ.

 

Захист відбувся 26 лютого 2016 р. о 9 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.700.01 у Харківському національному університеті внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків,
просп. Л. Ландау, 27.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Харківського національного університету внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків, просп. Л. Ландау, 27.

 

Автореферат розісланий 22 січня 2016 р.

 

 

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради                                  Л. В. Могілевський

 

 

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Конституція України закріплює, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (ст. 3). Основним Законом також визначено, що кожен має право на повагу до його гідності. Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню (ст. 28). Для забезпечення реалізації вказаних положень у нашій країні встановлено кримінальну відповідальність за катування (ст. 127 КК України). Проте заборона катувань обумовлює необхідність боротьби з ними не лише формальним прийняттям відповідних нормативних актів, але і реальним притягненням правопорушників до відповідальності. Покарання винних залежить від ефективної діяльності правоохоронних органів щодо виявлення та розслідування зазначених кримінальних правопорушень.

Боротьба з указаним видом злочинів є досить складним напрямком діяльності правоохоронних органів, що обумовлюється кількома чинниками. По-перше, виявлення злочинів ускладнюється їх латентністю, оскільки катування нерідко вчиняють працівники правоохоронних органів і досить кваліфіковано приховують такі факти. По-друге, розслідування катувань може супроводжуватись значною протидією з боку корумпованих службових осіб. По-третє, жертви катувань, вчинених близькими особами, часто замовчують чи перекручують обставини злочину через родинні стосунки та з інших причин. Вищевказане викликає неабияке занепокоєння, зважаючи на збільшення кількості заяв та повідомлень про жорстоке поводження та нелюдське насилля над особою. Так, за останні п’ять років правоохоронними органами зареєстровано близько 250 кримінальних проваджень за ст. 127 КК України. Однак, якщо в 2011–2013 роках із розпочатих у звітному році до суду направлялися з обвинувальним актом близько 80 % кримінальних проваджень, то в 2014–2015 роках цей показник різко знизився до 50 %. Половина кримінальних проваджень або закривається, або рішення залишається неприйнятим. Це викликає необхідність посилення боротьби з вказаним видом злочинів на практичному рівні, а також розроблення теоретичних положень щодо їх розслідування.

Теоретичною основою дослідження стали праці українських і зарубіжних учених: О. М. Бандурки, В. П. Бахіна, Р. С. Бєлкіна, П. Д. Біленчука, О. М. Васильєва, В. К. Весельського, А. Ф. Волобуєва, Т. С. Волчецької, І. Ф. Герасимова, М. В. Даньшина, В.Г. Дрозд, В. А. Журавля, С. Ф. Здоровко, В. М. Карагодіна, О. Н. Колесніченка, В. П. Колмакова, В. О. Комахи, В. О. Коновалової, К. Б. Левченко, В. К. Лисиченка, В. Г. Лукашевича, Є. Д. Лук’янчикова, В. О. Малярової, О. В. Мартовицької, Г. А. Матусовського, С. П. Мітричева, Г. В. Москаленка, В. О. Образцова, В. Д. Пчолкіна, М. В. Салтевського, С. О. Сафронова, А. В. Старушкевича, Р. Л. Степанюка, В. В. Тіщенка, К. О. Чаплинського, В. М. Шевчука, В. Ю. Шепітька, Р. М. Шехавцова, О. О. Юхна, М. П. Яблокова та інших.

Окремі аспекти кримінально-правової протидії катуванням висвітлені в роботах І. І. Давидович, О. В. Денисової, К. В. Катеринчук, О. О. Книженко, О. П. Левківської, Д. П. Маренич, Д. Г. Михайленка, Ю. О. Поліщук, Г. Н. Телесніцького та інших.

У даний час в криміналістиці питання методики розслідування катувань залишаються малодослідженими, про що свідчить відсутність самостійних наукових розробок із цієї теми. Окремі аспекти в даній сфері розглядались М. М. Коваль, але вони мають фрагментарний характер. Питанням розслідування насильницьких злочинів, вчинених працівниками органів внутрішніх справ під час виконання службових обов’язків, присвячена дисертація О. С. Жупіни (2014 р.). Водночас окрема видова криміналістична методика розслідування катування (ст. 127 КК України) залишається не розробленою. Отже, криміналістична наука в даному напрямі відстає від потреб практичної діяльності. Таким чином, формування методики розслідування катувань є особливо актуальним науковим завданням.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація відповідає положенням наказу МВС України від 16.03.2015 р. № 275 «Про затвердження Переліку пріоритетних напрямів наукового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ України на період 2015–2019 років» (додаток 2, п. 2.9, додаток 7, пп. 7.6, 7.22, 7.23); Пріоритетним напрямкам наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на 2015–2019 роки, схваленим Вченою радою Харківського національного університету внутрішніх справ 24 квітня 2015 р. (пп. 2.6, 7.16); науково-дослідній темі Харківського національного університету внутрішніх справ «Теоретичні та практичні основи формування і реалізації криміналістичних методик розслідування злочинів» (номер державної реєстрації 0113U008198), зареєстрованій в Українському інституті науково-технічної і економічної інформації на 2014–2018 рр.

Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в розробленні на основі вивчення нормативно-правових актів, літературних джерел, слідчої та судової практики окремої криміналістичної методики розслідування злочинів, передбачених ст. 127 КК України «Катування».

Для досягнення вказаної мети було поставлено наступні наукові задачі:

–       розробити структуру криміналістичної характеристики катування;

–       систематизувати типові способи вчинення злочинів даної категорії та основні види слідів;

–       охарактеризувати особу злочинця та потерпілого від катування;

–       визначити обстановку вчинення злочинів даного виду;

–       встановити особливості виявлення ознак катування;

–       узагальнити типові слідчі ситуації, що складаються в ході розслідування катування та відповідні їм комплекси слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій;

–       виокремити основні форми протидії розслідуванню катувань та засоби її подолання;

–       опрацювати тактичні особливості проведення огляду та освідування у процесі розслідування злочинів, передбачених ст. 127 КК України «Катування»;

–       окреслити предмет допиту потерпілих, підозрюваних і свідків під час розслідування вказаної категорії злочинів та надати рекомендації щодо застосування тактичних прийомів допиту;

–      розкрити особливості призначення судових експертиз у процесі розслідування катувань.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у зв’язку з учиненням катувань та діяльністю правоохоронних органів з їх розслідування.

Предметом дослідження є методика розслідування катувань.

Методи дослідження становить комплекс загальнонаукових та спеціальних методів пізнання, які обумовлені специфікою роботи, її метою і поставленими задачами, з урахуванням об’єкта і предмета дослідження. Методологічною основою даного дисертаційного дослідження, в першу чергу, виступає діалектичний метод як загальнонауковий метод пізнання соціально-правових явищ, що дало можливість дослідити проблеми в єдності їх змісту і юридичної форми.

Крім того, було використано ряд інших методів і прийомів наукового пізнання. Так, формально-логічні методи було застосовано під час аналізу матеріалів кримінальних проваджень, положень нормативно-правових актів та наукової літератури щодо предмета дослідження (розділи 1, 2, 3); системно-структурний метод застосовувався при визначенні структури криміналістичної характеристики катувань, класифікації способів та слідів їх вчинення (розділ 1), а також при виділенні типових слідчих ситуацій, тактичних завдань та комплексів слідчих дій, спрямованих на їх вирішення (п. 2.2); соціологічний метод – при опитуванні слідчих та оперативних працівників і вивченні та використанні результатів їх опитування (розділи 1, 2, 3); статистичний метод – у ході узагальнення результатів анкетування, вивчення матеріалів кримінальних проваджень (кримінальних справ).

Емпіричну базу дослідження становлять результати анкетування працівників слідчих та оперативних підрозділів органів внутрішніх справ (185 осіб); вивчення матеріалів 95 кримінальних проваджень за фактом вчинення катування.

Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що дисертація є першим у вітчизняній науці криміналістики монографічним дослідженням, у якому комплексно досліджено проблеми розслідування катування, сформульовано низку положень, висновків і рекомендацій, що характеризуються науковою новизною, зокрема:

уперше:

– розкрито структуру криміналістичної характеристики катування, що складається з таких елементів: способи злочину, сліди злочину, особа злочинця, особа потерпілого, обстановка злочину;

– виділено типові способи підготовки до катування, безпосереднього вчинення та приховання вказаного злочину, а також здійснено класифікацію способів безпосереднього вчинення катування за метою, мотивом, методами впливу та формою діяльності, часом настання наслідків, видом наслідків та залежно від безпосереднього впливу на потерпілого;

– визначено типові ознаки особи, яка вчиняє катування: переважно чоловік, в активному працездатному віці, що має повну середню освіту, однак непрацевлаштований та неодружений, знайомий із потерпілим;

– виділено окремі категорії осіб, які найчастіше стають жертвами катування, та визначено, що це здебільшого чоловіки в працездатному віці, жителі міст, яким притаманна девіантна поведінка, знайомі зі злочинцем;

удосконалено:

– класифікацію типових видів слідів даної категорії злочинів, що систематизовані за природою та об’єктами, на яких вони залишаються;

– відомості щодо обстановки вчинення катування, що включає час та місце злочину, умови для його вчинення;

– систему типових слідчих ситуацій, що складаються під час розслідування катування на початковому та подальшому етапах;

– рекомендації щодо особливостей проведення огляду місця події та освідування потерпілого і підозрюваного;

– предмет допиту потерпілих, підозрюваних і свідків у зазначеній категорії злочинів та тактичні особливості проведення вказаних слідчих (розшукових) дій;

дістали подальшого розвитку:

– особливості отримання інформації про катування, виявлення ознак вказаного злочину та проведення перевірки первинних відомостей про подію до початку кримінального провадження;

– система стратегічних і тактичних завдань розслідування катувань, які обумовлюються загальними завданнями кримінального процесу та обставинами, що підлягають доказуванню, а також конкретними обставинами вчинення катування;

– відомості щодо форм протидії розслідуванню катувань та засоби і методи подолання такої протидії;

– пропозиції щодо призначення судових експертиз у кримінальному провадженні про катування.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені в роботі положення, висновки, рекомендації та пропозиції використовуються у:

– науково-дослідній роботі – для подальшого розроблення проблем методики розслідування катування та злочинів, пов’язаних із тортурами;

– правозастосовній сфері – у діяльності правоохоронних органів для підвищення рівня виявлення та розслідування катування (акт впровадження СУ ГУМВС України в Харківській області від 18 вересня 2015 року);

– навчальному процесі – при викладанні навчального курсу криміналістики і спеціальних курсів з розслідування окремих видів злочинів (акт впровадження Харківського національного університету внутрішніх справ від 23 травня 2015 року).

Апробація результатів дисертації. Основні положення і висновки дисертації оприлюднені у формі доповідей на міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях та круглих столах, зокрема: «Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених» (Харків, 2013 р.); «Протидія злочинності: теорія та практика» (Київ, 2014 р.); «Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених» (Харків, 2014 р.); «Харківський національний університет внутрішніх справ в системі підготовки кадрів України» (Харків, 2014 р.); «Четверті економіко-правові дискусії» (Харків, 2014 р.); «Верховенство права – основоположний принцип правової держави» (Харків, 2014 р.); «Актуальні питання досудового розслідування та сучасні тенденції розвитку криміналістики» (Харків, 2014 р.); «Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених» (Харків, 2015 р.).

Публікації. Основні положення дисертації викладено у 5 наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях України з юридичних наук, 1 науковій статті, що вийшла друком у зарубіжному виданні, 8 тезах доповідей на науково-практичних конференціях та круглих столах.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які охоплюють десять підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертації становить 214 сторінок, з них основний текст дисертації – 178 сторінок, список використаних джерел складається з 220 найменувань і займає 24 сторінки, 4 додатки викладено на 12 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, зв’язок роботи з науковими програмами, планами і темами, визначено мету, задачі, об’єкт і предмет дослідження, охарактеризовано методи дослідження, сформульовано наукову новизну, підкреслено практичне значення одержаних результатів, подано відомості про наукові публікації, структуру та обсяг дисертації.

Розділ 1 «Криміналістична характеристика катувань» складається з чотирьох підрозділів, у яких розглянуто структуру та зміст елементів криміналістичної характеристики катувань.

У підрозділі 1.1 «Зміст криміналістичної характеристики катування та пов’язаних із ним злочинів» доведено, що катування слід розглядати як процес, протягом якого можуть використовуватися різні види тортур. Не завжди такі злочинні дії кваліфікуються лише за ст. 127 КК України «Катування». Іноді вони можуть кваліфікуватися за сукупністю злочинів, а іноді за іншою статтею КК України. Зважаючи на це при розробленні криміналістичної характеристики зазначених злочинів необхідно враховувати, що вони досить часто вчиняються в сукупності з іншими кримінальними правопорушеннями.

Зміст криміналістичної характеристики катувань становить систематизована сукупність даних про злочин, які мають значення для встановлення злочинця та доказування його вини. На основі аналізу наукових поглядів та з урахуванням механізму вчинення катування до структури криміналістичної характеристики вказаного різновиду злочинів включено такі елементи: типові способи злочинів, характеристику їх слідів, особу злочинця та потерпілого від катування, відомості про обстановку вчинення злочинного діяння.

У підрозділі 1.2 «Типові способи та сліди катувань» на основі узагальнених результатів слідчої та судової практики відзначено, що при розробленні класифікації способів вчинення катувань треба розглядати способи як повноструктурний комплекс дій (підготовка, вчинення, приховання злочину) і розкрити особливості кожної стадії, а також урахувати способи та мету вчинення катування, вказані у диспозиції ст. 127 КК України.

З’ясовано, що підготовка катування включає дії, пов’язані з підготовленням знарядь і засобів злочину (46 %), підшукуванням співучасників (36 %), створенням сприятливих умов для вчинення злочину (80 %).

На підставі аналізу об’єктивних та суб’єктивних факторів злочинної діяльності, спрямованої на здійснення катувань, і з урахуванням напрацювань С. О. Сафронова запропоновано класифікацію типових способів вчинення розглядуваних злочинів за метою, мотивом, методами впливу та формою діяльності, залежності від суб’єкта безпосереднього впливу на потерпілого, за часом настання наслідків та за видом наслідків.

Приховування катування найчастіше здійснюється шляхом: а) вжиття заходів щодо знищення слідів на місці безпосереднього вчинення катування; б) застосування прийомів щодо інсценування нещасного випадку або вчинення потерпілим активного опору правоохоронним органам при затриманні, втечі тощо; в) насильницького тримання в обумовленому місці до моменту зникнення слідів катування на тілі потерпілого; г) висловлення погроз у бік потерпілого або його родичів у разі викриття події катування; д) використання корупційних зв’язків у медичних установах та органах місцевої влади.

З урахуванням прийнятих у криміналістиці класифікацій слідів злочину та узагальнених матеріалів слідчої практики виділено основні групи типових слідів катування, зокрема матеріальні сліди на потерпілому, на підозрюваному або у нього,  на місці події, а також ідеальні сліди катування (образи в пам’яті потерпілого, підозрюваного, свідків). Для катування, вчиненого працівниками правоохоронних органів, крім указаних, типові сліди містяться в документах, у яких відображаються спроби злочинців приховати факти катування (протоколи затримання, протоколи слідчих дій, заяви про вчинення злочину тощо).

У підрозділі 1.3 «Характеристика особи злочинця та потерпілого» наведено типові відомості соціально-демографічного, виробничо-побутового та соціально-правового характеру щодо осіб, котрі вчиняють катування, та жертв указаного злочину.

Виділено основні категорії осіб, які вчиняють катування: 1) цивільні особи: а) особи, які підозрюють потерпілого у вчиненні протиправного діяння щодо них чи інших осіб та вчиняють катування з метою покарання потерпілого або примушування його до зізнання у вчиненні злочину; б) знайомі або не знайомі потерпілому особи, які вчиняють катування з метою отримання необхідних відомостей чи матеріальних вигод; в) близькі родичі чи знайомі потерпілого (батьки, опікуни чи піклувальники, подружжя), які вчиняють катування з метою виховання потерпілого або його покарання за особистісні образи; г) особи, які перебуваючи в стані сп’яніння, вчиняють катування з хуліганських мотивів; 2) працівники правоохоронного органу, які вчиняють катування з метою схиляння потерпілого до зізнання у вчиненні злочину, для штучного покращення показників роботи; 3) працівники виправних установ, які вчиняють катування з метою покарання потерпілого за порушення режиму, непокору, принижування чи знущання над потерпілим.

Зважаючи на специфіку катування виділено окремі категорії осіб, які найчастіше стають жертвами вказаного злочину: 1) особи, які вчинили протиправні дії щодо підозрюваного; 2) особи, які були затримані правоохоронними органами за вчинення протиправних дій; 3) особи, щодо яких здійснювалося кримінальне провадження; 4) законослухняні громадяни, які через різні обставини потрапили у несприятливу ситуацію; 5) особи, які відбувають покарання у місцях позбавлення волі.

У підрозділі 1.4 «Обстановка вчинення злочинів» підтримано широкий підхід до розуміння обстановки вчинення злочину, який пропонують В. О. Образцов, М. П. Яблоков, А. М. Кустов, В. В. Тіщенко, І. І. Когутич, О. В. Сіренко та інші вчені. Доведено, що обстановка вчинення катування – це комплексний елемент криміналістичної характеристики вказаного злочину, який включає ряд власних елементів (час та місце тощо), що впливають на механізм злочину та створюють умови для його вчинення.

Типовими місцями вчинення катувань є: місце проживання потерпілого; місце проживання злочинця або місце, яке йому належить; місце, яке обрано злочинцем через його специфічні ознаки, які можуть бути використані для вчинення катування; приміщення правоохоронного органу; відкрита місцевість в населеному пункті чи поза ним. У деяких випадках місце катування заздалегідь обирається злочинцем та спеціально прилаштовується ним для вчинення тортур. В інших випадках вибір місця злочину здійснюється випадково, тому злочинець не готується до вчинення катування.

Катування вчиняються не одномоментно, а у певний проміжок часу. Спричинення тортур може бути як постійним, наприклад позбавлення їжі чи пиття, можливості отримання медичної допомоги, так і періодичним, наприклад нанесення побоїв, приниження особи тощо. Коли злочини вчиняються у побутовій сфері, то зазвичай розпочинаються вони у вечірній час (86 %), іноді можуть через кілька годин закінчуватися, а іноді можуть продовжуватися всю ніч і наступний день. Працівники правоохоронних органів найчастіше вчиняють катування відразу після затримання особи, яку підозрюють у вчиненні злочину, або у перші кілька годин. Це обумовлено процесуальними вимогами щодо строку тримання затриманих.

Розділ 2 «Розслідування катувань на початковому та подальшому етапах» складається з трьох підрозділів, у яких розглянуто особливості виявлення ознак катування, типові слідчі ситуації, що формуються на різних етапах розслідування, та особливості подолання протидії розслідуванню.

У підрозділі 2.1 «Особливості виявлення злочинів і перевірки інформації» визначено алгоритм дій при виявленні ознак катування залежно від джерела інформації про злочин:

1)   якщо джерелом відомостей про катування є заяви потерпілих та їх родичів, повідомлення свідків-очевидців та інших осіб, то: після відповідної реєстрації заяви чи повідомлення у журналі єдиного обліку заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події на місце події направляється слідчо-оперативна група для з’ясування обставин події; проводиться опитування постраждалого для з’ясування обставин події та відомостей про підозрюваного; проводиться огляд місця події; встановлюється місцезнаходження запідозреної особи та проводиться її опитування; проводиться опитування очевидців події; матеріали направляються до слідчого підрозділу, де передаються відповідному слідчому для внесення відомостей до ЄРДР та початку кримінального провадження;

2)   якщо джерелом відомостей про катування є повідомлення медичних установ, то: до медичного закладу направляється слідчо-оперативна група для з’ясування обставин події; поводиться опитування медичних працівників, які повідомили про подію та які надавали першу медичну допомогу потерпілому; проводиться опитування постраждалого для з’ясування обставин події та відомостей про підозрюваного; вилучається медична документація, в якій зафіксовано факт та причини звернення постраждалого до медичного закладу і характер наданої допомоги; встановлюється місцезнаходження запідозреної особи та проводиться її опитування; проводиться огляд місця події; здійснюється опитування очевидців; матеріали спрямовуються до слідчого підрозділу для внесення відомостей до ЄРДР та початку кримінального провадження;

3) якщо відомості про катування отримуються слідчим у результаті проведення розслідування в іншому кримінальному провадженні або оперативними працівниками в ході оперативно-розшукових заходів, то зазвичай такі відомості не потребують перевірки, а реєструються рапортом у журналі єдиного обліку заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події та передаються до слідчого підрозділу для внесення відомостей до ЄРДР та початку кримінального провадження.

У підрозділі 2.2 «Типові слідчі ситуації, відповідні їм тактичні завдання розслідування та комплекси слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій» виокремлено типові слідчі ситуації початкового та подальшого етапів розслідування.

Типізацію слідчих ситуацій початкового етапу розслідування катування здійснено залежно від обсягу та характеру інформації про потерпілого та злочинця: 1) кримінальне провадження розпочато за заявою потерпілого про вчинення щодо нього катування конкретною відомою особою; 2) кримінальне провадження розпочато за заявою потерпілого про вчинення катування незнайомою особою, яка не затримана; 3) кримінальне провадження розпочато за повідомленням медичних установ про доставляння особи з тілесними ушкодженнями кримінального характеру; 4) кримінальне провадження розпочато за матеріалами перевірки контролюючих органів, особа злочинця відома, але не затримана (розвиток залежить від позиції свідків та потерпілих від злочину).

В першій слідчій ситуації повинна перевірятися вся інформація, що надходить від потерпілого, та враховуватися можливість обмови потерпілим підозрюваного. Коли злочинця затримано, повинен проводитися огляд місця події; допити, освідування, вилучення одягу і взуття потерпілого та підозрюваного; судові експертизи; допити свідків; обшуки у підозрюваного; слідчий експеримент. Коли злочинець відомий, але не затриманий, то необхідно допитати родичів, близьких та знайомих підозрюваного, провести обшук за місцем його проживання та роботи, встановлення місцезнаходження радіоелектронного засобу, зняття інформації з електронних інформаційних систем тощо.

У другій ситуації повинен проводитися огляд місця події; освідування та допит потерпілого; призначення судово-медичної, судово-психологічної, судово-психіатричної та криміналістичних експертиз; допити свідків; встановлення та вилучення матеріалів відеозапису на місці злочину або поряд з ним; розшук, затримання та допит підозрюваного; обшук за місцем його проживання; одночасні допити; слідчі експерименти тощо.

У третій ситуації повинні проводитися допити потерпілого, свідків; вилучення та огляд медичної документації; огляд місця події; призначення різного виду експертиз; розшук, затримання та допит підозрюваного; пред’явлення для впізнання; слідчий експеримент тощо.

У четвертій ситуації повинні проводитися допити потерпілого та підозрюваного; судово-медична експертиза потерпілого, криміналістичні експертизи; допит свідків; обшуки у підозрюваного; одночасні допити двох і більше раніше допитаних осіб; слідчі експерименти тощо.

Визначено, що на подальшому етапі розслідування катування характер слідчих ситуацій в основному залежить від позиції підозрюваного: він визнає свою вину в повному обсязі; визнає вину частково; не визнає своєї вини у вчиненні злочину. На подальшому етапі розслідування завданнями слідчого є збір інформації, яка характеризує підозрюваного та потерпілого, встановлення інших злочинів, вчинених підозрюваним, встановлення всіх співучасників злочину, забезпечення відшкодування завданої злочином шкоди тощо.

У підрозділі 2.3 «Подолання протидії розслідуванню катувань» визначено, що засоби та методи подолання протидії розслідуванню катувань залежать від окремих форм такої протидії. Найпоширенішою формою протидії розслідуванню катувань є давання неправдивих показань (вказали 98 % опитаних практичних працівників), яка можлива як зі сторони підозрюваного, так і зі сторони свідків чи навіть потерпілих. Ця форма протидії може бути пов’язана з іншою – впливом на свідків, потерпілих (22 %). Для подолання такої протидії рекомендовано застосовувати тактичні прийоми виявлення та спростування неправдивих свідчень, а також вжиття заходів щодо захисту учасників процесу від можливого здійснення на них психологічного або фізичного впливу. Ще однією з поширених форм протидії розслідуванню катувань є також приховування злочину (80 %). Для запобігання їй необхідно своєчасно проводити огляд місця події, освідування, допити потерпілого та свідків, а також залучати спеціаліста (психолога) до допиту потерпілого та призначати різні види експертних досліджень, особливо судово-медичні. У деяких випадках протидія також здійснюється у формі впливу на слідчого, оперативного працівника, експерта, прокурора, суддю (18 %). Ця форма протидії пов’язана з іншими: фальсифікацією доказів (18 %); знищенням речових доказів (3 %); відстороненням слідчого від провадження (3 %). Визначено, що подолати таку протидію складно, проте можуть дати результат такі засоби, як оскарження дій керівництва та переконання у неправильності його позиції.

Дисертант приєднується до позиції тих вчених, які вважають, що найбільш успішним методом подолання протидії виявленню та розслідуванню злочинів є застосування різного роду тактичних операцій («Виявлення ознак протидії», «Захист слідчого від звинувачення у вчиненні злочину», «Захист свідка», «Захист доказів», «Захист потерпілого»).

Розділ 3 «Особливості тактики окремих слідчих (розшукових) дій» складається з трьох підрозділів, у яких висвітлено особливості проведення слідчих (розшукових) дій та призначення судових експертиз, що найчастіше стають найбільш дієвими способами отримання доказової інформації.

У підрозділі 3.1 «Особливості тактики огляду місця події та освідування» на основі аналізу наукових поглядів та результатів емпіричного дослідження виділено основні завдання огляду місця події при розслідуванні катувань. Відзначено, що особливості тактики огляду місця події при розслідуванні катувань визначаються різними обставинами: видом, способом вчинення злочину, видами об’єктів, що підлягають огляду, залишеними слідами, а також слідчими ситуаціями, що склалися. Тому особлива увага при проведенні даної слідчої (розшукової) дії приділяється виявленню знаряддя злочину, слідів ніг, рук, транспортних засобів, предметів одягу або частин від них, загублених документів, записок, недопалків, слідів крові, слини, волосся та інших біологічних речовин потерпілого та підозрюваного. У деяких випадках під час огляду вилучаються зразки ґрунту, фарби, пилу та інших предметів, сліди яких могли залишитися на взутті, одязі або на тілі злочинця. До огляду місця події під час розслідування катувань доцільно долучати потерпілого, якщо стан його фізичного та психічного здоров’я дозволяє це зробити.

Доведено важливість проведення освідування потерпілого та підозрюваного у процесі розслідування катування. Весь процес освідування умовно поділено на три етапи: 1) підготовчий, який включає дії зі збору й аналізу інформації про спосіб заподіяння ушкодження і засоби злочину, характер дій самооборони, час і місце заподіяння тілесного ушкодження, а також визначення місця та час проведення освідування; 2) робочий етап, який включає: підготовчі дії до безпосереднього огляду, що виражаються у виконанні процесуальних вимог освідування; безпосередній огляд людини, який полягає у загальному огляді тіла, фіксації одягу, за необхідності, оголенні освідуваного та детальному огляді тіла; 3) заключний етап, який полягає у фіксації процесу освідування та описі виявлених слідів. Зазначено необхідність залучення до вказаної слідчої (розшукової) дії різного виду спеціалістів, особливо у галузі медицини.

У підрозділі 3.2 «Особливості тактики допиту» на підставі аналізу наукової літератури та вивчення матеріалів кримінальних проваджень визначено предмет допиту потерпілого, свідка та підозрюваного та найбільш ефективні тактичні прийоми його проведення.

З огляду на особливості механізму вчинення катування та досвід практиків визначено кого загальних обставин, які повинні бути з’ясовані під час допиту потерпілого від катування: 1) обставини вчинення катування: спосіб, місце, час та знаряддя; місцезнаходження слідів катування; 2) особа злочинця: його персональні дані; кількість осіб, які вчинили катування; наявність соціального зв’язку з ними; ознаки зовнішності та характер дій кожного з них, фізіологічний та психологічний стан; 3) наслідки вчинення катування: характер насилля, вид та локалізація тілесних ушкоджень, в чому виражалися образи та які страждання були спричинені потерпілому; 4) обставини, які передували вчиненню катування: наявність в минулому конфлікту між потерпілим та злочинцем; розпивання спиртних напоїв; наявність у потерпілого непогашених кредитів грошових коштів тощо; 5) обставини, які відбулися після вчинення катування: спроби злочинця залякати потерпілого або залагодити конфлікт іншим способом, дії потерпілого після вчинення злочину; 6) наявність свідків-очевидців катування чи інших свідків. Вибір та використання тактичних прийомів під час допиту залежить від тактичної ситуації, яка складається, а саме її безконфліктності чи конфліктності.

Предмет допиту свідків залежить від того, до якої групи належить свідок. Перша група – свідки-очевидці катування: а) особи, які не знайомі ні з потерпілим, ні зі злочинцем та, зазвичай, стають свідками катування, випадково потрапляючи на місце вчинення злочину (їх слід допитувати з приводу часу та місця катування; кількості злочинців та їх особистих прикмет; способу та знарядь використаних злочинцем для тортур потерпілого; поведінки потерпілого та злочинця; наявності провокуючих дій з боку потерпілого; характеру розмови між потерпілим та злочинцем; дій, які відбулися після тортур тощо); б) особи, які знайомі або з потерпілим, або зі злочинцем і можуть перебувати з ними у стійкому соціальному зв’язку чи близьких стосунках (необхідно встановити відомості, пов’язані з мотивом вчинення злочину; обставинами, які передували вчиненню катування; характером відносин між потерпілим та злочинцем до вчинення катування та після нього; способом, місцем, часом, знаряддями та наслідками катування; наявністю на місці події інших свідків; особистісною характеристикою як потерпілого, так і підозрюваного). Друга група – свідки з числа близьких родичів чи знайомих потерпілого, які знають про факт та обставини катування з розповіді потерпілого (необхідно з’ясовувати стан потерпілого, в якому вони його спостерігали; час, коли потерпілий до них звернувся за допомогою; відомості, які повідомив, пояснюючи свій стан; характеристику потерпілого як особистості; схильність його до перебільшення тощо). Третя група – медичні працівники, які надавали потерпілому медичну допомогу після вчинення злочину (необхідно з’ясувати час звернення до медичного закладу; відомості про особу, яка зверталася; стан потерпілого на момент огляду; наявність тілесних ушкоджень; пояснення потерпілого з приводу походження ушкоджень; наявність поряд із потерпілим інших осіб тощо). Четверта група – свідки з числа родичів чи знайомих підозрюваного (необхідно встановити особистісні характеристики підозрюваного; наявність та характер зв’язку між потерпілим та підозрюваним; поведінку підозрюваного останнім часом; наявність у підозрюваного конфліктів із потерпілим чи іншими особами тощо). П’ята група – співробітники контролюючих органів чи громадських правозахисних організацій, які виявили катування або проводили перевірки заяв про катування (слід встановити джерела виявлення фактів катування та пояснити окремі матеріали перевірок таких фактів). Шоста група – журналісти, до яких звернулись потерпілі та які проводили журналістські розслідування фактів катувань (слід з’ясувати порядок проведення такого розслідування та проблеми, які виникали в процесі його проведення).

Визначено предмет допиту підозрюваного, який включає з’ясування характеру взаємовідносин із потерпілим; мотиву катування; способу вчинення катування; наявності та місця знаходження слідів катування; часу здійснення тортур; місця, де відбувалося вчинення злочину; дій, які були здійснені підозрюваним після вчинення катування; поведінки потерпілого тощо.

У підрозділі 3.3 «Особливості призначення судових експертиз» на основі аналізу емпіричного матеріалу з’ясовано, що найефективнішою формою використання спеціальних знань при розслідуванні катування є призначення судових експертиз (вказали 87 % опитаних працівників).

Найчастіше, а саме у 98,7 % кримінальних проваджень, призначалася судово-медична експертиза потерпілого; у 9 % кримінальних проваджень – судово-імунологічна експертиза; у 4 % – молекулярно-генетична експертиза; у 9 % – комплексна амбулаторна судово-психолого-психіатрична експертиза; у 17 % кримінальних проваджень призначалися криміналістичні експертизи різних видів.

Запропоновано рекомендації щодо призначення відповідних видів судових експертиз.

 

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукового завдання, що полягає в удосконаленні методики розслідування злочину, передбаченого ст. 127 КК України «Катування». В результаті проведеного дослідження сформульовано ряд висновків, пропозицій та рекомендацій, спрямованих на досягнення поставленої мети. Основні з них наведено нижче.

1. Аргументовано, що криміналістична характеристика катування – це абстрактна інформаційна модель, яка містить систематизовані відомості про елементи механізму катування та їх взаємозв’язок між собою і впливає на процес виявлення та розслідування вказаного злочину. До її структури запропоновано включити відомості про типові способи злочинів, їх сліди, особу злочинця та потерпілого від катування, відомості про місце, час та обстановку вчинення злочинного діяння.

2. Під способом вчинення злочину, передбаченого ст. 127 КК України, пропонується розуміти систему умисних дій, що складаються з підготовки, вчинення та приховання злочину, спрямованого на заподіяння сильного фізичного болю чи морального страждання шляхом нанесення побоїв, мучення або інших насильницьких дій, які мають на меті примушення потерпілого до вчинення певних дій або утримання від їх вчинення, покарання, залякування, дискримінацію особи. Аналіз об’єктивних та суб’єктивних факторів злочинної діяльності, спрямованої на здійснення катувань, дає підстави запропонувати класифікацію типових способів їх вчинення за наступними підставами: за метою; за мотивом; за методами впливу та формою діяльності; залежно від суб’єкта безпосереднього впливу на потерпілого; за часом настання наслідків; за видом наслідків.

Типові сліди катування пропонується поділити на дві групи: а) матеріальні сліди катування, які виявляються на потерпілому, на підозрюваному або у нього, на місці події; б) ідеальні сліди катування, тобто образи в пам’яті потерпілого, підозрюваного, очевидців. Зазначається, що якщо катування вчиняють працівники правоохоронних органів, то сліди ще можуть міститися в документах, у яких відображаються спроби злочинців приховати факти вчинення злочину (протоколи слідчих (розшукових) дій, заяви про вчинення злочину тощо).

3. Аналіз результатів емпіричного дослідження дозволяє подати узагальнену характеристику особи злочинця, що вчинив катування. Здебільшого, це чоловік (89 %) в активному працездатному віці, що має повну середню освіту (35 % – мають вищу освіту, 65 % – середню або спеціальну), однак не працює (64 %) та неодружений (67 %), а також прямо або опосередковано знайомий із потерпілим (75 %). Катування часто вчиняють групою осіб (71 %), переважно з корисливою метою (14 %). В тому випадку, якщо катування вчиняється у правоохоронній сфері, то його метою є штучне створення або покращення показників роботи співробітника або підрозділу (33 %).

Особу потерпілого від катування пропонується охарактеризувати наступним чином: це здебільшого чоловік (86 %) у працездатному віці (90 %), який проживає в місті (90 %). Йому нерідко притаманна девіантна поведінка (70 %) та зловживання алкогольними напоями (30 %). Часто власними діями та поведінкою потерпілий провокує вчинення катування (33 %) та досить часто має певний соціальний зв’язок зі злочинцем або спільних друзів чи знайомих (40 %).

4. Доведено, що обстановка вчинення катування – це комплексний елемент криміналістичної характеристики вказаного злочину, який включає ряд власних елементів (час та місце тощо), що впливають на механізм злочину та створюють умови для його вчинення.

Встановлено, що типовими місцями вчинення катувань є місце проживання потерпілого; місце проживання злочинця або місце, яке йому належить; місце, яке обрано злочинцем через його специфічні ознаки, що можуть бути використані для вчинення катування; приміщення правоохоронного органу; відкрита місцевість у населеному пункті чи поза ним.

Визначено, що катування вчиняються не одномоментно, а в певний проміжок часу, який може вимірюватися як десятками хвилин, так і годинами, днями чи навіть тижнями. Спричинення тортур може бути як постійним, так і періодичним. Крім того, злочинці досить часто навмисно встановлюють певну періодичність тортур, для того щоб сформувати у потерпілого уявлення про їх нескінченність доти, доки не будуть виконані вимоги.

5. Констатовано, що джерелами інформації про катування найчастіше бувають заяви потерпілих; повідомлення близьких родичів; повідомлення з медичних установ; повідомлення у ЗМІ; безпосереднє виявлення ознак злочину слідчим та оперативним працівником під час іншого кримінального провадження; матеріали службових перевірок за фактами перевищення влади або службових повноважень працівниками правоохоронних органів або установ виконання покарань.

Наголошується, що перевірка інформації про злочин може обмежуватися аналізом інформації, яка міститься в заявах чи повідомленнях. Проте, якщо для внесення інформації до ЄРДР даних недостатньо, слідчий може провести огляд місця події, отримати за згодою постраждалого чи очевидців пояснення, ознайомитись із медичною документацією, матеріалами відеозапису.

6. Обґрунтовано, що процес досудового розслідування катування обумовлений слідчою ситуацією, від якої залежить перелік основних тактичних завдань та шляхи і засоби їх виконання, тобто комплекси слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій.

Виявлено, що типізацію слідчих ситуацій початкового етапу розслідування за цією категорією злочинів доцільно здійснити залежно від обсягу та характеру інформації про потерпілого та злочинця: 1) кримінальне провадження розпочато за заявою потерпілого про вчинення щодо нього катування конкретною відомою особою; 2) кримінальне провадження розпочато за заявою потерпілого про вчинення катування незнайомою особою, яка не затримана; 3) кримінальне провадження розпочато за повідомленням медичних установ про доставляння особи з тілесними ушкодженнями кримінального характеру; 4) кримінальне провадження розпочато за матеріалами перевірки контролюючих органів, особа злочинця відома, але не затримана.

На подальшому етапі розслідування типові слідчі ситуації пропонується визначити залежно від позиції підозрюваного щодо причетності до вчинення злочину: 1) підозрюваний визнає свою вину в повному обсязі; 2) підозрюваний визнає вину частково; 3) підозрюваний не визнає своєї вини у вчиненні злочину.

7. Аргументовано, що під протидією виявленню та розслідуванню катувань слід розуміти умисну діяльність особи, що вчинила злочин, та пов’язаних із нею осіб, спрямовану на приховання злочину та перешкоджання будь-якими способами розслідуванню і притягненню винних осіб до відповідальності. Пропонується виділити внутрішню та зовнішню протидію, які здійснюються у таких формах, як: давання неправдивих показань; приховування злочину; вплив на свідків, потерпілих; вплив на слідчого, оперативного працівника, експерта, прокурора, суддю; фальсифікація доказів; знищення речових доказів у кримінальному провадженні; відсторонення слідчого від провадження.

Доведено, що подолання протидії розслідуванню – це система криміналістичних засобів та методів, спрямованих на виявлення та зупинення протиправних дій злочинців та пов’язаних із ними осіб, що перешкоджають встановленню істини у кримінальному провадженні та притягненню винних до відповідальності. Основними засобами подолання протидії розслідуванню є тактичні прийоми, слідчі (розшукові) дії, а також тактичні операції.

8. Встановлено, що основними завданнями огляду місця події під час розслідування катувань є вивчення і фіксація обстановки місця події з метою встановлення характеру і механізму події; виявлення і вилучення слідів катувань; виявлення ознак, що характеризують осіб, які брали участь у вчиненні катувань; виявлення ознак, що характеризують потерпілого або його поведінку під час вчинення катування; одержання вихідної інформації для встановлення напрямку розслідування, висунення загальних версій стосовно події злочину та його учасників, а також організації пошуку злочинця і виконання першочергових невідкладних слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій. Підкреслюється, що тактика вказаної слідчої (розшукової) дії визначається такими обставинами: видом злочину та способом його вчинення, видом об’єктів, що підлягають огляду, залишеними слідами, а також слідчими ситуаціями, що склалися.

Наголошується, що освідування особи під час розслідування катувань також є невідкладною слідчою (розшуковою) дією, під час якої може бути з’ясовано, чи є на тілі потерпілого чи підозрюваного особливі прикмети, які саме, і їх локалізація; які-небудь пошкодження, сліди злочину та їх локалізація; частинки тих або інших речовин.

9. Визначено, що одним з основних засобів збирання доказів під час розслідування катування є допит потерпілого. Враховуючи особливості механізму вчинення катування та досвід практиків окреслено коло загальних обставин, які повинні бути з’ясовані під час допиту потерпілого від катування: обставини вчинення катування; дані про особу злочинця; наслідки вчинення катування; обставини, які передували вчиненню катування та які могли сприяти його вчиненню; обставини, які відбулися після вчинення катування; наявність очевидців катування чи інших свідків. Зважаючи на стан потерпілого від катування і те, що він міг бути підданий різним видам насилля, слідчому важливо встановити та підтримати протягом допиту психологічний контакт із допитуваним, тому що це може вплинути на формування певної слідчої ситуації допиту (безконфліктної чи конфліктної).

Виділено шість груп свідків катування, відповідно до чого визначається предмет їх допиту: 1) очевидці катування; 2) свідки з числа близьких родичів чи знайомих потерпілого, які знають про факт та обставини катування з розповіді потерпілого; 3) медичні працівники, які надавали потерпілому медичну допомогу після вчинення злочину; 4) свідки з числа родичів чи знайомих підозрюваного; 5) співробітники контролюючих органів чи громадських правозахисних організацій, які виявили катування або проводили перевірки заяв про катування; 6) журналісти, до яких звернулись потерпілі та які проводили журналістські розслідування фактів катувань.

Констатовано, що предмет допиту підозрюваного у катуванні повинен охоплювати всю сукупність обставин, які підлягають з’ясуванню у кримінальному провадженні. До таких обставин, зокрема, належать: характер взаємовідносин із потерпілим; наявність та момент виникнення мотиву вчинення катування; спосіб та знаряддя вчинення катування; наявність та місцезнаходження слідів катування; час та місце вчинення катування; дії, які були здійснені підозрюваним після вчинення катування; поведінка потерпілого до, під час та після вчинення злочину; наявність впливу на потерпілого та свідків катування.

Аналіз слідчої практики дозволив дійти висновку, що під час допиту підозрюваного у катуванні третина підозрюваних визнають свою вину та розкаюються у вчиненому, тому виникає безконфліктна ситуація. Однак у більшості випадків складаються конфліктні ситуації, які полягають у тому, що: підозрювані визнають свою вину частково: у вчиненні іншого злочину, а не катування; вони не визнають своєї вини і наполягають на правомірності своїх дій, спрямованих на покарання потерпілого за вчинення ним раніше злочину чи іншого протиправного діяння або відшкодування шкоди, завданої потерпілим раніше; підозрювані відмовляються давати показання.

10. Обґрунтовано, що найбільш ефективною формою використання спеціальних знань під час розслідування катування є судові експертизи. При цьому найчастіше призначаються судово-медична експертиза потерпілого; судово-імунологічна експертиза; комплексна судово-психолого-психіатрична експертиза; криміналістичні експертизи різних видів. Усе більшого поширення набувають також молекулярно-генетичні дослідження, що дають змогу ідентифікувати підозрюваного за біологічними слідами.

Доведено, що методика розслідування катувань є окремою видовою криміналістичною методикою, вивчення якої доцільно в межах курсу криміналістики або спеціальних курсів з розслідування злочинів проти життя та здоров’я особи у вищих юридичних навчальних закладах, системі  перепідготовки та підвищення кваліфікації слідчих і прокурорів.

 

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:

1. Озар В. Г. Криміналістична характеристика катувань: сутність, значення та перспективи формування / В. Г. Озар // Наука і правоохорона. – 2013. – № 4 (22. Ч. 2). – С. 243–249.

2. Озар В. Г. Виявлення органами досудового розслідування ознак злочинів, пов’язаних із катуванням / В. Г. Озар // Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. – 2014. – № 1 (64). – С. 49–58.

3. Озар В. Г. Типові способи катувань як елемент криміналістичної характеристики злочину / В. Г. Озар // Право і Безпека. – 2014. – № 3 (54). – С. 130–137.

4. Озар В. Г. Особливості подолання протидії розслідуванню катувань / В. Г. Озар // Наше право. – 2014. – № 8. – С. 133–137.

5. Озар В. Г. Особливості тактики допиту потерпілого від катування / В. Г. Озар // Форум права. – 2015. – № 3. – С. 156–161 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/FP_index.htm_2015_3_29.pdf.

6. Озар В. Г. Личность потерпевшего от пыток как элемент криминалистической характеристики преступления / В. Г. Озар // Национальный юридический журнал теория и практика. – 2015. – № 2 (12). – С. 148–151.

7. Озар В. Г. Перспективи формування методики розслідування катувань / В. Г. Озар // Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених : матеріали наук.-практ. конф., 16 трав. 2013 р., м. Харків. – Х. : ХНУВС, 2013. – С. 91–93.

8. Озар В. Г. Особа злочинця як елемент криміналістичної характеристики злочину / В. Г. Озар // Протидія злочинності: теорія та практика : матеріали VI Міжвуз. наук.-практ. конф. студентів (курсантів), аспірантів та молодих учених, 16 трав. 2014 р., м. Київ. – К. : Нац. акад. прокуратури України, 2014. – С. 258–260.

9. Озар В. Г. Особливості огляду місця події при розслідуванні катувань / В. Г. Озар // Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених : матеріали наук.-практ. конф., 19 трав. 2014 р., м. Харків. – Х. : ХНУВС, 2014. – С. 195–198.

10. Озар В. Г. Особливості криміналістичної характеристики катувань як складової частини методики розслідування злочину / В. Г. Озар // Харківський національний університет внутрішніх справ в системі підготовки кадрів України : матеріали всеукр. наук.-практ. конф., 26 верес. 2014 р., м. Харків. – Х. : ХНУВС, 2014. – С. 254–256.

11. Озар В. Г. Використання спеціальних медичних знань під час розслідування катувань / В. Г. Озар // Четверті економіко-правові дискусії : матеріали наук.-практ. інтернет-конф., 14 жовт. 2014 р., м. Львів. – Л., 2014. – С. 133–136.

12. Озар В. Г. Особливості освідування особи під час розслідування катувань / В. Г. Озар // Верховенство права – основоположний принцип правової держави : зб. тез доп. наук. круглого столу молодих вчених, аспірантів та магістрів, 07 листоп. 2014 р. – Х. : ХНУ імені В. Н. Каразіна, 2014. – С. 150–154.

13. Озар В. Г. Особливості призначення судово-імунологічної експертизи під час розслідування катувань / В. Г. Озар // Актуальні питання досудового розслідування та сучасні тенденції розвитку криміналістики : матеріали Міжнар. наук.-практ. конф., 5 груд. 2014 р., м. Харків. – Х. : ХНУВС, 2014. – С. 477–480.

14. Озар В. Г. Типові сліди катування в структурі криміналістичної характеристики злочину / В. Г. Озар // Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених : матеріали наук.-практ. конф., 14 трав. 2015 р., м. Харків. – Х. : ХНУВС, 2015. – С. 164–166.

 

АНОТАЦІЯ

Озар В. Г. Методика розслідування катувань. – На правах рукопису.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.09 – кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність. – Харківський національний університет внутрішніх справ. – Харків, 2016.

У дисертації досліджено теоретичні та практичні аспекти розслідування катувань. Розроблено структуру криміналістичної характеристики вказаного злочину; класифіковано способи його вчинення та виділено типові сліди; визначено категорії осіб, що вчиняють катування, та тих, що стають жертвами вказаних злочинів, а також охарактеризовано особу злочинця та потерпілого; розкрито особливості обстановки катування. Визначено основні джерела інформації про катування та розроблено типовий алгоритм дій при надходженні інформації про вказаний злочин. Сформульовано типові слідчі ситуації початкового та подальшого етапів розслідування й розроблено комплекси дій, спрямовані на їх вирішення. Розглянуто тактичні особливості проведення огляду місця події та освідування, допитів потерпілих, підозрюваних та свідків під час розслідування катувань, а також окремі аспекти призначення судових експертиз.

Ключові слова: катування, криміналістична методика, криміналістична характеристика злочину, кримінальне провадження, розслідування, слідчі ситуації, слідчі (розшукові) дії, судові експертизи.

 

АННОТАЦИЯ

Озар В. Г. Методика расследования истязаний. – На правах рукописи.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.09 – уголовный процесс и криминалистика; судебная экспертиза; оперативно-розыскная деятельность. – Харьковский национальный университет внутренних дел. – Харьков, 2016.

Диссертация представляет собой комплексное научное исследование методики расследования истязаний. В работе содержится ряд теоретических положений и практических рекомендаций, которые сформулированы с учетом особенностей механизма совершения указанных преступлений, практики их расследования и содержат элементы научной новизны.

В диссертации раскрыта криминалистическая характеристика истязаний. В работе предлагается классификация способов истязаний по разным основаниям. Указанны группы типичных материальных и идеальные следов исследуемого вида преступлений. Выделены категории лиц, которые совершают истязания, и которые становятся жертвами таких истязаний. С учетом криминалистически значимых признаков осуществлена типовая характеристика личности преступника и потерпевшего от исследуемого вида преступлений. Охарактеризована обстановка совершения истязания как комплексный элемент его криминалистической характеристики.

Определены источники первоначальной информации об истязаниях, а также алгоритм действий при получении такой информации. На основе анализа следственной и судебной практики выделены типичные ситуации, складывающиеся на первоначальном и последующем этапах расследования истязаний. Для их разрешения предложены комплексы следственных (розыскных) и негласных следственных (розыскных) действий.

Рассмотрены особенности и предложены рекомендации по повышению эффективности проведения осмотра места происшествия, освидетельствования, допроса потерпевшего, свидетелей и подозреваемых. Определен предмет допроса потерпевшего, различных категорий свидетелей, подозреваемого, а также наиболее рациональные и эффективные тактические приемы. Выделены самые распространенные судебные экспертизы, которые назначаются при расследовании истязаний, а также изложены особенности назначения таких экспертиз.

Ключевые слова: истязания, криминалистическая методика, криминалистическая характеристика преступления, уголовное производство, расследование, следственные ситуации, следственные (розыскные) действия, судебные экспертизы.

 

SUMMARY

Ozar V. H. Methodology of the Investigation of Tortures. – Manuscript.

Thesis for a candidate’s degree by specialty 12.00.09 — criminal procedure and criminalistics, forensics, operative and search activity. – Kharkiv National University of Internal Affairs. – Kharkiv, 2016.

Theoretical and practical aspects of the investigation of tortures have been studied in the thesis. The structure of forensic characteristics of the mentioned crime has been elaborated; the ways of its commission have been classified; and typical traces have been distinguished; the categories of persons who commit tortures and those who are victims of these crimes have been defined; the offender and victim’s personality has been characterized; the features of tortures’ situation have been revealed. The main sources of information about tortures have been determined; and typical algorithm of actions while receiving information about a specified offence has been developed. Typical investigative situations of the initial and further stages of investigation have been formulated; and a set of actions aimed at solving them has been developed. Tactical features of conducting crime scene search and examination, questioning of victims, suspects and witnesses in the course of investigation of tortures as well as some aspects of the appointment of forensic examinations have been studied.

Key words: tortures, forensic methodology, forensic characteristics of a crime, criminal proceedings, investigation, investigative situations, investigative (search) actions, forensic examination.

Огляд підготувала Гаркуша Ю.О.

Вы должны быть авторизованы, чтобы оставить комментарий.