| Главная | Рубрики | Информация о центре | Ссылки |                                                                                                                  Регистрация | Вход

УДК 343.35

Михайленко Д.Г.

Національний університет «Одеська юридична академія»,

докторант кафедри кримінального права, кандидат юридичних наук, доцент

Ресурси теорії «раціонального злочину»

у контексті протидії корупції в Україні

За висновком Ф. Фукуями нині більшість країн світу визнають леґітимність демократії і принаймні створюють видимість проведення виборів на конкурентній основі. Що реально відрізняє одну політичну систему від іншої, то це міра, наскільки правлячі еліти прагнуть скористатися своєю владою на службу загальним інтересам суспільства чи просто збагачуючи себе, своїх друзів і членів їх сімей[1]. У цьому контексті звертає на себе увагу та обставина, що відповідно до ст.1 Конституції України закріплено, що Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава, проте політична система України значним чином відрізняється від правових систем інших, зокрема, провідних Європейських країн, які побудовані на аналогічних принципах, саме масштабами занурення у корупцію.

Так, за період незалежності України відбулося значне поширення злочинності службових осіб, яка складає основну частину корупційної злочинності. Так, відповідно до щорічних звітів міжнародної організації «TransparencyInternational» Україна традиційно оцінюється як держава із значним рівнем корупції. Так, у 2013 році Україна займала 144 місце у світі з балом 25[2], а за результатами Індексу сприйняття корупції у 2014 році наша держава так і не подолала межу «корупційної ганьби», отримавши лише один додатковий бал у порівнянні з 2013 роком, і залишається в клубі тотально корумпованих держав (26 балів зі 100 можливих і 142 місце зі 175 позицій)[3]. За результатами 2015 року після початку роботи Національного антикорупційного бюро України, введення у дію Закону України «Про запобігання корупції», змін до КК України тощо Україні вдалося заробити лише один додатковий бал за результатами світового Індексу сприйняття корупції і у всесвітньому рейтингу посісти 130 місце зі 168 позицій.

Як зазначається у Антикорупційній стратегії до 2017 року[4], розв’язання проблеми корупції є одним із пріоритетів для українського суспільства на сьогоднішньому етапі розвитку держави. Із врахуванням цього, застосовуваним корупціонерами заходам конспірації, зусиллям, спрямованим на приховування своєї злочинної діяльності необхідно протиставити нові підходи до конструювання кримінально-правових заборон.

При цьому слід враховувати, що поширення особливого різновиду масової соціальної поведінки – кримінальної практики є одним із механізмів криміналізації суспільства та призводить до деформації базових соціальних інститутів[5, с.103]. У тому числі зазначене зумовлює необхідність нових правових інструментів, які б не ґрунтувалися, як раніше, на уявленні, що корупція є нетиповою девіантною поведінкою суб’єктів.

Крім того, необхідно також взяти до уваги, що злочинність у цілому, у всьому своєму якісному різноманітті, не може бути охарактеризована як єдиний соціальний інститут і фактично не є таким. Причиною цього є різнохарактерність кримінальних практик (вбивства, комп’ютерні, статеві, військові злочини та ін.), а також суттєві відмінності у регламентації неформальних правил поведінки всередині відповідних кримінальних субкультур. При цьому у кримінології вже визнається інституціоналізація корупції, організованої та економічної злочинності[6, с.314], а експертами Національного інституту стратегічних досліджень корупція в Україні характеризується як тотальна. У цьому контексті поширення в Україні корупційних практик у політичній, економічній, соціальній сферах свідчить про системність і функціональність корупції в усіх сферах державного та суспільного життя[7, с.157-163].

З цієї методологічної посилки закономірним є висновок, що механізм кримінально-правового впливу на корупційні злочини не може ґрунтуватися на абсолютно тих же загальних принципах і моделях, які є ефективними чи прийнятними для протидії іншим видам злочинів і повинен мати деяку специфіку, оскільки КК України не може ігнорувати реальну структуру фактичних суспільних відносин. У зв’язку із цим, існуючі принципи кримінального права, а також конституційні принципи, повинні бути трансформовані при побудові моделі кримінально-правового реагування на корупцію, як на окрему соціальну (кримінальну) практику.

Додатковим підтвердженням наведеної вище тези є те, що звичні механізми кримінально-правової протидії корупційним злочинам виникли, довгий час зводилися і зводяться нині до наявності одного рубежу – встановлення заборони конкретних корупційних діянь, що є суспільно небезпечними. При цьому така система підстав кримінальної відповідальності за корупційні злочини, яка була сприйнята також і КК України у 2001 році, фактично виникла ще за часів становлення СРСР і у незмінному по суті вигляді існувала до масштабної реформи антикорупційного законодавства, яка стартувала відповідним пакетом законів від 11.06.2009 року, але почала вводити до правової системи принципово нові інструменти протидії корупції тільки з 2013 року.Разом із тим, такі нові інструменти вже показали свою неефективність. Так, стабільність основних показників кримінально-правової протидії корупційним злочинам взятих як із офіційних, так і із неофіційних джерел, свідчить, що реформа антикорупційного законодавства, яка проводиться в Україні з 2009 року, не обмежує реальні корупційні практики. Наведене показує актуальність подальшої розробки кримінально-правових засобів протидії корупційним злочинам, які б зуміли обійти проблеми,акумульовані навколо діючих антикорупційних норм КК України.

Викладене дозволяє сформулювати гіпотезу, що нова модель кримінально-правової протидії корупції повинна зосереджуватися не на жорсткості покарання, а на удосконаленні та ефективізації підстав кримінальної відповідальності за корупційні злочини. У межах означеного положення метою цього дослідження є розкрити на основі положень теорії «раціонального злочину» антикорупційний потенціал таких правових інструментів як норми про незаконне збагачення (у формулі ст. 20 Конвенції ООН проти корупції) і декларування недостовірної інформації та інститут приватного кримінальне переслідування осіб, які вчинили корупційний злочин, через кримінальний позов.

Теорія «раціонального злочину» детально розроблена у економічних науках, соціології та кримінології тощо, а тому у цьому дослідженні будуть акцентуватися лише ті її постулати, які можуть розкрити потенціал означених вище антикорупційних правових інструментів.

Запровадження норми про кримінальну відповідальність за незаконне збагачення у моделі ст.20 Конвенції ООН проти корупції, пов’язаної із нею норми про кримінальну відповідальність за декларування недостовірної інформації та введення інституту кримінального позову з метою притягнення до кримінальної відповідальності при наявності складів наведених вище злочинів є заходами, які підвищують стандарти прозорості, підзвітності та відповідальності посадових осіб публічного сектору управління, а також спрощують процес доказування підстави кримінальної відповідальності за корупційну поведінку та знижують вплив «фактору політичної волі» і у такому ракурсі ще не досліджувалися в Україні.Разом із тим, виходячи із схеми побудови базових напрямів антикорупційної політики за теорією «раціонального злочину» Г. Беккера[8, с.182] (особа вчинює злочин у зв’язку з тим, що вигода від цього переважає вигоду, яку можна отримати легальним способом, з врахуванням ймовірності бути викритим і покараним), деякими вченими[9, с.48]зазначені вище стандарти загалом справедливо відноситься до пріоритетного напряму державної політики, оскільки суттєво підвищують очікувані втрати від вчинення корупційних діянь.

На такий принцип побудови системи протидії корупції звертають увагу й інші вчені. Так, зазначається, що існує тільки один спосіб недопущення корупційного поведінки – зробити корупційну дію невигідною і небезпечною для корупціонера[10, с.90], а для того, щоб боротьба з корупцією була ефективною вона повинна вестися по таким напрямкам: 1) скорочення числа контрольованих чиновниками благ; 2) підвищення рівня ризику для хабарників і 3) зниження можливостей посадових осіб для ведення «торгу» [11, с.81]. Провідним принципом всієї антикорупційної політики повинно бути постійне підвищення ризиків, ціни втрат і рівнів нестабільності для залучених у корупцію державних посадових осіб, представників бізнесу і громадян. В іншому випадку корупція буде сприйматися в суспільстві як мало ризикована і високодохідна діяльність[12, с.88]. Скорочення причин і умов, що породжують корупційну поведінку, має обов’язково підкріплюватися підвищенням ризику корупції (ефективним переслідуванням корупціонерів)[13].

Схожі тези обґрунтовуються і у соціологічних дослідженням. Так, зазначається, що мінімізація впливу корупційних практик у суспільстві, де вони інституціоналізувалися, виходячи із аналізу причин, умов і форм їх відтворення, пов’язана, зокрема, із підвищенням транзакційних втрат від корупційних практик (ризики правозастосування, економічна і соціальна репутація)[14, с.21].

Не складно виявити, що наведені вище положення ґрунтуються на теорії «раціонального злочину» Г. Беккера. При цьому слід підтримати висновок про те, що багато видів злочинної поведінки (у тому числі і корупція) є раціональними по своїй природі, а, значить, чуттєвими до такого фактору, як зовнішня загроза[15, с.164]. При цьому Г. Беккер[8] дійшов до висновку, що оскільки злочинці переважно схильні до ризику, а для такої категорії осіб набагато більший стримуючий ефект справляє ймовірність викриття як такого, ніж ступінь тяжкості покарання, то скороченню рівню злочинності у суспільстві буде у більшій мірі сприяти збільшення вірогідності застосування покарання, чим на таку ж долю збільшення його тяжкості.

Модель поведінки злочинця, запропонована Г. Беккером, мала ряд недоліків, на які звернули увагу інші вчені. Зокрема, у його концепції не був врахований такий фактор, як доходи від легальної діяльності, які втрачає особа при викритті її злочинної діяльності, що особливо важливо для аналізу корупційних злочинів. При цьому для останніх ще більш важливим є не втрата легального доходу, а те, що наявність такого доходу означає знаходження на посаді, що у свою чергу дозволяє отримувати вже кошти злочинним шляхом. Крім того, теорія «раціонального злочину» не відображає продовжуваність злочину у часі[16, с.95], що є невід’ємною ознакою сучасних інституціоналізованих корупційних злочинів, які вчинюються у вигляді промислу. Наведені недоліки усуваються у підході А. Ерліха[17], за яким індивід, який максимізує свій добробут, розподіляє свій час між кримінальною діяльністю і діяльністю у рамках закону. Означена модель злочинної поведінки хоча і є більш достовірною, проте і у її рамках був отриманий аналогічний висновок, за яким схильність індивідів до кримінальної активності обернено пропорційна ймовірності застосування покарання і очікуваній його тяжкості. Такий же висновок отримав М. Девіс[18], який обґрунтував модель (теорія міжчасового вибору), яка стала альтернативною щодо означених вище.

Разом із тим, практично завжди і скрізь кожен черговий крок у боротьбі з різного роду корупційними злочинами пов’язується з необхідністю підвищення жорсткості кримінально-правових насідків вчинення корупційних діянь, зокрема – з посиленням покарання за такі діяння. На думку Г.В. Дашкова до цього є чимало підстав. У всякому разі, як зазначає цей вчений, правотворча і правозастосовна практика всіх часів і народів показує, що при всьому різноманітті шляхів і засобів протидії хабарництву, кращих ліків від цієї хвороби, ніж жорсткі заходи кримінального покарання винних, поки не знайдено[19, с.915]. Очевидно, що наведений підхід показав свою неспроможність і виходячи із характеристик сучасної корупції не може суттєвим чином вплинути на її розповсюдження.

У цьому контексті звертає на себе увагу положення, за яким при прийнятті тих чи інших рішень індивіди схильні не враховувати можливість певних результатів події у тому випадку, якщо ймовірність їх настання невелика. Тобто, якщо ймовірність затримання злочинця за той чи інший злочин ним оцінюється як незначна, то ймовірність уникнути покарання округляється цим злочинцем до 100%, тому навіть істотне збільшення тяжкості покарання не справить ніякого впливу на схильність даного індивіда до скоєння задуманого ним злочину[16, с.118-121]. Значене положення повною мірою пояснює відсутність позитивного ефекту від підвищення жорсткості кримінально-правових насідків і, зокрема,тяжкості покарання за злочини із високим ступенем латентності, до яких відносяться корупційні злочини. Саме така закономірність простежується в Україні після встановлення Законом України «Про Національне антикорупційне бюро України» від 14.10.2014 року № 1698-VII обмежень щодо осіб, які вчинили корупційні злочини або були засуджені за їх вчинення, при звільненні від кримінальної відповідальності, призначенні більш м’якого покарання, ніж передбачено законом, звільненні від покарання та його відбування, знятті судимості тощо (ст.ст. 45-48, 69, 74, 75, 79, 81, 82, 86, 87, 91 КК України), адже такі заходи практично не вплинули на розповсюдження корупційних практик, оскільки не підвищили ризик викриття корупціонерів, а лише зробили більш жорстким кримінально-правовий вплив на них.

У зв’язку із цим та враховуючи наведені вище міркування щодо стримуючого потенціалу інструментів кримінального закону, можна прийти до висновку, що для підвищення ефективності кримінально-правового механізму протидії корупційним злочинам пріоритетним є запровадження механізмів, які б діяли в умовах латентності конкретних суспільно небезпечних діянь і цим підвищували б ймовірність притягнення до кримінальної відповідальності винних у корупції.

У цьому контексті звертає на себе увагу, що норми про незаконне збагачення та про декларування недостовірної інформації у сумі із пропонованим[20] інститутом приватного кримінального переслідування осіб, які вчинили корупційний злочин, через кримінальний позов суттєво підвищують ризик викриття корупційних діянь, які відбулися у минулому, по фіксації об’єктивних наслідків їх прояву, а також значно збільшують ймовірність бути притягнутим до кримінальної відповідальності. Така особливість наведених норм у поєднанні із достатньо жорстким покаранням при встановленні складів незаконного збагачення та декларування недостовірної інформації і відсутністю законодавчих підстав для звільнення від кримінальної відповідальності, покарання і його відбування повною мірою відповідає критеріям ефективності правових норм для протидії корупційним правопорушенням, які вироблені у межах теорій «раціонального злочину» Г. Беккера та А. Ерліхаі теорії міжчасового вибору.

Крім того, таким чином зазначені вище антикорупційні інструменти спрямовуються також і на усунення серйозної проблеми, пов’язаної із гібридністю сучасного кримінально-правового регулювання в Україні, – заміни принципу невідворотності ідеологемами допустимості і привілейованості, яку виявив проф. В.О. Туляков[21].

При цьому, хоча у науковій літературі і висловлюється спірна точка зору, що дієвість окресленого принципу (підходу) протидії злочинності на основі положень теорії Г. Беккеране підтверджена емпірично та для кримінології становить обмежену цінність[22], проте його ефективність щодо саме корупційних правопорушень узгоджується, зокрема, із визнаною у кримінальному праві результативністю реалізації принципу невідворотності кримінальної відповідальності та покарання, а також розумінням корупції як соціально-економічної категорії[23]; особливої форми економічних відносин[24]; різновиду обмінних відносин, що виникають з приводу перерозподілу незаконної ренти, пов’язаної з реалізацією владних повноважень різних суб’єктів господарювання[25; 26] тощо. У цілому з точки зору економіки корупція оцінюється як ринкові відносини, де предметом купівлі-продажу є владні акти. Крім того, для достовірності наукового знання не завжди є обов’язковим підтвердження його емпірично. Для цього може бути достатнім правильне застосування інших наукових методів при обґрунтуванні наукових результатів.

Між тим слід також звернути увагу, що незважаючи на те, що деякі фактори, що визнано у науці, і послаблюють дієвість основних інструментів стримування злочинності (тяжкості покарання і ймовірності його настання) у контексті положень обґрунтованих Г. Беккером, А. Эрліхом, М. Девісом, проте можна погодитися із Г.В. Калягіним[16, с.120], що вплив цей є саме послаблюючим і він повністю не елімінує стримуючий ефект покарання. При цьому зазначений вчений на підтвердження свого висновку про те, що покарання (його тяжкість та ймовірність настання) дійсно стримує злочинність, наводить результати достатньо великої кількості емпіричних досліджень, заснованих на даних індивідуальних опитувань правопорушників, які проводилися іншими вченими у різні роки[16, с.121-122], що остаточно підтверджує достовірність такої тези.

Викладене дозволяє прийти до висновку, що запровадження для цілей кримінально-правового регулювання норми про незаконне збагачення, норми про декларування недостовірної інформації, а також інституту приватного кримінального переслідування осіб, які вчинили корупційний злочин, через кримінальний позовв умовах:1) здійснення корупційних злочинів у межах корупційних мереж; 2) систематизації, централізації та інституціоналізації корупційних практик; 3) відсутності політичної волі керівництва держави протидіяти корупції означеного виду, – з точки зору постулатів теорії «раціонального злочину» є ефективним проти української корупції, оскільки такі заходи суттєво підвищують ризик викриття корупційних діянь та притягнення до кримінальної відповідальності за їх вчинення. Такий висновок зумовлює необхідність подальшого дослідження наведених заходів з метою вироблення нормативної моделі їх включення у правову систему України.

Список використаних джерел:

1. FukuyamaFrancis. WhatisCorruption? / FrancisFukuyama // AgainstCorruption: a collectionofessays (Policypaper) : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.gov.uk/government/publications/against-corruption-a-collection-of-essays/against-corruption-a-collection-of-essays.

  1. Глобальна порівняльна таблиця індексу корупції CPI-2013 [Электронный ресурс]. – http://ti-ukraine.org/content/4039.html.
  2. І через рік після Майдану Україна лишається найкорумпованішою країною Європи : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ti-ukraine.org/corruption-perceptions-index-2014.
  3. Про засади державної антикорупційної політики в Україні (Антикорупційна стратегія) на 2014-2017 роки : Закон України від 14.10.2014 року № 1699-VII : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1699-18.
  4. Дремин В.Н. Методологическиевопросыформированияинституциональнойкриминологии / В.Н. Дремин // Наукові праці Національного університету «Одеська юридична академія». – 2013. – Том.XIII. – С.103-114.
  5. Дремин В.Н. Институциональныемеханизмыпротиводействияпреступности / В.Н. Дремин // Актуальні проблеми держави і права : зб. наук. праць. – О. : Юрид. л-ра, 2010. – Вип. 54. – С.312-317.
  6. Аналітична доповідь до Щорічного Послання Президента України до Верховної Ради України «Про внутрішнє та зовнішнє становище України в 2015 році». – К. : НІСД, 2015. – 684 с.
  7. Gary S. Becker. CrimeandPunishment: AnEconomicApproach / GaryStanleyBecker // JournalofPoliticalEconomy. – 1968. – №76. – P.169-217.
  8. Соловйов В. Теорія «раціонального злочину» як підґрунтя для антикорупційної політики / В. Соловйов // Вісник Національної академії державного управління. – 2014. – №. – С.39-48.
  9. Даукаев И.М. Формированиесистемыпротиводействиякоррупции / И.М. Даукаев, Н.И. Журавленко // Евразийская адвокатура. – 2013. – №2 (3). – С.90-92 : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://cyberleninka.ru/article/n/formirovanie-sistemy-protivodeystviya-korruptsii.
  10. Роуз-Аккерман С. Преобразованиегосударства в целяхборьбы с коррупцией: прозрачность, конкуренция, приватизация / С. Роуз-Аккерман // Организованнаяпреступность, терроризм и коррупция: Криминологическийежеквартальный альманах. – 2003. – Вып.1. – С.80-85.
  11. Юхачев С.П. Экономическийинструментарийборьбы с коррупцией / С.П. Юхачев // ВестникСаратовскогогосударственногосоциально-экономическогоуниверситета. – 2009. – №2. – С.86-89 : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://cyberleninka.ru/article/n/ekonomicheskiy-instrumentariy-borby-s-korruptsiey.
  12. Безверхов А.Г.Противодействиекоррупционнымправонарушениям: законотворческиепроблемы / А.Г. Безверхов : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://sartraccc.ru/i.php?oper=read_file&filename=Pub/bezwerhov(23-10-09).htm.
  13. Сергиенко В.О. Коррупционные практики в российскомобществе: влияние и включенность в социальныепозициинаселения : автореф. дисс. канд. соц. наук : 22.00.04 / В.О. Сергиенко. – Ростов-на-Дону, 2013. – 36 с.
  14. Ольков С.Г. Моделирование частот рациональногопреступногоповедения / С.Г. Ольков // Актуальныепроблемыэкономики и права. – 2007. – №1 (1). – С.164-167 : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://cyberleninka.ru/article/n/modelirovanie-chastot-ratsionalnogo-prestupnogo-povedeniya.
  15. Калягин Г.В. Экономическийанализкриминальногоповедения / Г.В. Калягин // Экономическая школа. Аналитическоеприложение. – 2006. – №3. – С.91-124.
  16. Эрлих А. Экономикапреступлений и наказаний / А. Эрлих // Экономическаятеорияпреступлений и наказаний : науч. журн. / [под ред. Л. М. Тимофеева, Ю. В. Латова]. – Вып. 1. – М. : РГГУ, 1999 : [Электронный ресурс] – Режим доступа : http://corruption.rsuh.ru/magazine/1/n1-05.shtml.
  17. Davis, Michael L. TimeandPunishment: AnIntertemporalModelofCrime / Davis, Michael L. // JournalofPoliticalEconomy. – 1988. – №96. – P.383-390.
  18. Дашков Г.В. Проблемыорганизации и проведениянаучныхисследований и разработок в областиборьбы с преступлениямикоррупционнойнаправленности / Г.В. Дашков // LexRussica (Научныетруды МГЮА). – 2009. – №4. – С.901-916.
  19. Михайленко Д.Г. Кримінальний позов як необхідний інструмент кримінально-правової протидії інституціоналізованій корупції / Д.Г. Михайленко // Порівняльно-аналітичне право. – 2015. – №4. – С.331-338 : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://pap.in.ua/4_2015/103.pdf.
  20. Туляков В.А. Гибридность права в современномуголовно-правовом дискурсе / В.А. Туляков // Правові та інституційні механізми забезпечення розвитку держави та права в умовах євроінтеграції : матеріали Міжнародної науково-практичної конференції (20 травня 2016 р., м. Одеса) : у 2 т. Т.2 / відп. ред. М.В. Афанасьєва. – Одеса : Юридична література, 2016. – С.167-169 (712 с.).
  21. Нежурбіда С.І. «Неокласичний» напрям теорій причин злочинності: погляди Gary S. Becker-a на причини злочину / С.І. Нежурбіда // Науковий вісник Чернівецького університету. Правознавство. – 2012. – Вип.618. – С.115-120.
  22. Даукаев И.М. Современныепредставления о сущностикоррупции / И.М. Даукаев // Евразийская адвокатура. – 2013. – №2 (3). – С.87-89 : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://cyberleninka.ru/article/n/sovremennye-predstavleniya-o-suschnosti-korruptsii.
  23. Астафьев В.А. Коррупциякакособая форма экономическихотношений в обществе : автореф. дисс. канд. экон. наук : 08.00.01 / В.А. Астафьев. – Тамбов, 2010. – 22 с.
  24. Мешканцов В. Н. Экономико-правовыепроблемыпротиводействиякоррупции : автореф. дис. на соискание науч. ступениканд. эк. наук : спец. 08.00.05 – Экономика и управлениенароднымхозяйством / Мешканцов Владимир Николаевич – Москва, 2006. – 22 с.;
  25. Азовский С. Ю. Формированиеорганизационно-экономическогомеханизмапротиводействиякоррупциикакфактораобеспеченияэкономическойбезопасности : автореф. дис. на соискание науч. ступениканд. эк. наук : спец. 08.00.05 – Экономика и управлениенароднымхозяйством / АзовскийСтаниславЮрьевич – Москва, 2009. – 25 с.

Анотація

Михайленко Д.Г. Ресурси теорії «раціонального злочину» у контексті протидії корупції в Україні.– Стаття.

У статті у межах гіпотези, що нова модель кримінально-правової протидії корупції повинна зосереджуватися не на жорсткості покарання, а на удосконаленні та ефективізації підстав кримінальної відповідальності за корупційні злочини, досліджується потенціал таких правових інструментів як норми про незаконне збагачення (у формулі ст. 20 Конвенції ООН проти корупції) і декларування недостовірної інформації та інститут приватного кримінальне переслідування осіб, які вчинили корупційний злочин, через кримінальний позов у контексті теорії «раціонального злочину». Обґрунтовується висновок, що зазначені інструменти є ефективним проти української корупції, оскільки вони суттєво підвищують ризик викриття корупційних діянь та притягнення до кримінальної відповідальності за їх вчинення.

Ключові слова: корупція, корупційні злочини, незаконне збагачення, декларування недостовірної інформації, кримінальний позов, теорія «раціонального злочину».

 

Аннотация

Михайленко Д.Г.Ресурсытеории «рациональногопреступления» в контексте противодействиякоррупции в Украине. – Статья.

В статье в рамках гипотезы, что новая модель уголовно-правового противодействия коррупции должна сосредотачиваться не в жесткости наказания, а на совершенствовании и ефективизации оснований уголовной ответственности за коррупционные преступления, исследуется потенциал таких правовых инструментов как нормы о незаконном обогащении (в формуле ст. 20 Конвенции ООН против коррупции) и декларировании недостоверной информации и институт частного уголовного преследование лиц, совершивших коррупционное преступление, через уголовный иск в контексте теории «рационального преступления». Обосновывается вывод, что указанные инструменты эффективны против украинской коррупции, поскольку они существенно повышают риск разоблачения коррупционных деяний и привлечения к уголовной ответственности за их совершение.

Ключевые слова: коррупция, коррупционные преступления, незаконное обогащение, декларирование недостоверной информации, уголовный иск, теория «рационального преступления».

Abstract

Dmytro H. Mykhaylenko.The Resources of “Rational Crime” Theory in the Context of Counteraction to Corruption in Ukraine.– Paper.

A new model of criminal and legal counteraction to corruption should focus not on the hardness of the punishment, but on the improvement of grounds of criminal responsibility for corruption crimes. Under this hypothesis, the potential of such legal instruments as the norm on illicit enrichment (in the formula of Art. 20 of the UN Convention against Corruption), the declaration of false information, the institute of private criminal prosecution of persons who committed corruption crimes, through criminal complaint in the context of “rational crime” theory is investigated. These tools are effective against Ukrainian corruption, because they significantly increase the risk of exposing of corruption and criminal responsibility for its commitment.

Keywords: corruption, corruption crimes, illicit enrichment, declaration of false information, criminal complaint, “rational crime” theory.

Вы должны быть авторизованы, чтобы оставить комментарий.