| Главная | Рубрики | Информация о центре | Ссылки |                                                                                                                  Регистрация | Вход

Статья прислана на конкурс на получение гранта за лучшую научную статью, посвящённую изучению и противодействию организованной преступности, проведенный Одесским информационно-аналитический центром по проблемам борьбы с организованной преступностью совместно с Центром по изучению транснациональной преступности и коррупции Американского университета.

Маслюк О.В.


ЯДЕРНИЙ ТЕРОРИЗМ — ГЛОБАЛЬНІ ЗАГРОЗИ ТА
НАЦІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ЇХ ПРОТИДІЇ

Вступ

Події 11 вересня 2001 р. в США та низка недавніх кривавих актів в Іспанії та Росії вимагають від світової громадськості постійної мобілізації зусиль в боротьбі з міжнародним тероризмом, особливо у зв’язку з можливістю використання терористичними організаціями високотехнологічних засобів масового знищення.

Ядерний тероризм відноситься до нових видів злочинної діяльності і полягає у застосуванні або загрозі застосування ядерних (подільних), чи радіоактивних матеріалів, вибухових або забруднюючих пристроїв на їх основі для досягнення соціальних, економічних, чи політичних цілей [1]. Загроза ядерного тероризму останні роки посилюється тим, що він все більше набуває міжнародний характер і стає дієвим фактором політичної та соціальної боротьби. В першу чергу небезпека ядерного тероризму пов’язана з розширенням масштабу діяльності екстремістських та фундаменталістських угрупувань, що розглядають терор як засіб для досягнення своїх цілей. Він використовує досягнення високих, зокрема, ядерних технологій і представляє широкий спектр загроз як окремим державам, чи державно-політичним блокам, так і корпоративним об’єднанням і окремим особам. З поміж інших засобів масового знищення ядерна зброя спричинює миттєву та найбільшу руйнацію об’єктів міської та техногенної мегаструктури, масові жертви, а наслідки її застосування є довготривалими.

Відношення світової громадськості до цієї проблеми пройшло декілька фаз — від гіпотетичної загрози несанкціонованого використання ядерної зброї до усвідомлення факту існування тіньового ринку подільних (радіоактивних) матеріалів. Про наявність останнього свідчать численні повідомлення про інциденти, що підвищують рівень ядерної загрози: викрадення та несанкціонована міграція подільних матеріалів (ПМ), факти злочинного застосування радіоактивних матеріалів, а також документальні свідчення зацікавленості терористичних угрупувань про придбання чи створення ядерної зброї [2].

Ціль даної роботи — дослідження особливості даного виду злочинної діяльності, аналіз достатності правових систем контролю ядерних технологій (як технічної складової ядерного тероризму) в сучасному суспільстві та можливостей доступу різних держав до розробки та утримання ядерної зброї. Глобальний характер загроз, що спричиняє ядерний тероризм потребує консолідації зусиль міжнародного співтовариства з врахуванням особливостей діяльності національних правоохоронних структур. Україна займає важливе місце на шляху переміщення людських та товарних потоків у Європі, географічно і політично формуючи кордон «Схід-Захід». Це ж робить її привабливою для організації каналів нелегальної міграції подільних (радіоактивних) матеріалів у системі міжнародного тероризму. І факти свідчать про такі спроби [3,4]. Тому, представляє інтерес дослідити структуру правових, оперативних та технічних складових системи протидії ядерному тероризму в нашій країні.

Особливості ядерної злочинності, її соціальні загрози

Біологічні та соціальні ризики застосування ядерних матеріалів обумовлені природою явища радіоактивності як виділенням великої кількості енергії та наявності проникаючого іонізуючого випромінювання при поділі важких ядер. Вказані фізичні фактори є визначальними при оцінці небезпеки нелегального застосування ПМ та розробки технічних, правових та оперативно-розшукових механізмів для протидії.

Умовно можна виділити чотири форми прояву злочинності [5], пов’язаної з використанням ядерних матеріалів:
ядерний тероризм, пов’язаний з використанням, чи загрозою використання викрадених штатних ядерних зарядів зі збройних складів або засобів їх доставки (мобільні засоби наземного авіа- та морського базування). Враховуючи ступінь фізичного захисту цих об’єктів, така імовірність не є високою, проте, враховуючи надзвичайно високу потужність армійських ядерних зарядів — ефект від їх використання може бути найбільшим;
створення терористичною організацією саморобного ядерного заряду. Для його виготовлення потрібна наявність необхідної кількості збройного урану (ізотоп 235U) або плутонію (239Pu), придбати які простіше, ніж ядерної штатної зброї. Потенційна можливість створення таких зарядів є одним з факторів існування світового чорного ринку ПМ, який прямо, чи безпосередньо має відношення до нашої країни. Однак, слід зауважити, що в любому разі потужність саморобних ядерних зарядів є значно нижчою, ніж армійських;
створення локальної ядерної загрози з переростанням у міжнародну трагедію внаслідок атаки терористів на ядерні об’єкти (енергетичні, дослідницькі реактори, резервуари ядерних відходів тощо). Так, в серпні 2003 року поліція Канади затримала 19 осіб біля АЕС, що на озері Огайо. Під час обшуку в них було виявлено плани атомного об’єкту та шляхи проникнення до нього [5]. Трагедія на Чорнобильській АЕС 1986 р. також показує наслідки, які можуть настати у випадку вдалого проведення такої терористичної акції.;
створення так званих радіаційних дисперсних пристроїв, або «брудних» ядерних бомб з використанням скоріш не подільних ядерних матеріалів, а радіоізотопних джерел. Їх застосування має скоріше соціально-психологічний та економічний ніж військовий ефект і може привести до довготермінового радіоактивного забруднення значних територій, а також випадків масового радіаційного опромінення населення.

Вивчення особливості цих видів злочинів потребує розуміння фізичної природи технічних засобів, що можуть бути використані ядерними терористами. Це ж саме розуміння є важливим чинником для розробки мір технічної та правової протидії ядерної злочинності, а також оцінки суспільної шкоди.

Під терміном радіоактивність (від лат. radio — випромінюю і activus діючий), розуміють мимовільне (спонтанне) перетворення нестійкого ізотопу хімічного елемента в інший ізотоп (ізотоп іншого елемента); тобто радіоактивність — це властивість випромінювати високо енергетичні елементарні частинки (так звані, -, -, — частинки та нейтрони) при поділі ядер. Радіонукліди по виникненню поділяються на природні (які з’являються на Землі при її виникненні або виникають постійно в ядерних реакціях під впливом космічного опромінення) і штучні (які утворюються з стабільних нуклідів при роботі ядерно-фізичних установок — реакторів, прискорювачів, або ж у результаті ядерних вибухів). На відміну від явища радіоактивності, яке супроводжується випромінюванням ядерних частинок, реакції поділу — це процес, при якому нестабільне ядро ділиться на дві частини з виділенням значної енергії. Така енергія може виділитися у вигляді теплового, чи іонізуючого випромінювання, а вказана можливість становить ресурс як мирного використання ядерної енергії, так і для створення зброї масового знищення.

Високоенергетичне ядерне випромінювання, яке супроводжує поділ важких ядер є шкідливим для організму людини. Радіаційні ушкодження організму людини багато в чому залежать від часу, який пройшов після опромінювання, локалізації впливу (на голову, груди, живіт чи рівномірно на весь організм), а також індивідуальних особливостей організму. Вимоги та регламенти щодо умов роботи з радіоактивними речовинами викладені у відповідних нормативних документах [6].

Згідно з приведеною класифікацією, нижче приведено кількісні характеристики деяких типів ядерної та радіологічної зброї з оцінкою вірогідності їх застосування.

Ядерні вибухові заряди. Ядерний вибух є найбільш страшним фактором в арсеналі терористів і полягає у реалізації миттєвої ланцюгової реакції поділу ядер у ПМ. Найбільш поширеним ПМ, що використовується в цих цілях є ізотоп урану, U-235, вміст якого у природному урані складає всього 0.7% на фоні ізотопу U-238, якого там понад 99%. Шляхом розділення ізотопів, що здійснюється, як правило, на промислових установках можна отримати високозбагачений 235U (понад 90% ), який і використовують для виготовлення ядерної зброї.

Можна отримати і штучні ПМ для створення ядерної зброї, найбільш поширеним з яких є ізотоп плутонію 239 (239Pu), що наробляється в ядерних реакторах з ядерного матеріалу 238U. Це здійснюється на реакторах, що працюють на природному чи слабозбагаченому урані з використанням технології хімічної переробки ядерного палива, причому для створення ПМ так званої збройної чистоти ступінь збагачення по плутонію-239 як і по урану-235 має бути не меншою 94%.

Поражаючими факторами ядерної зброї, окрім ударної хвилі, є потужне електромагнітне випромінювання і проникаюча радіація. Остання утворюються як під час вибуху, так і в результаті довготривалого процесу радіоактивного перетворення продуктів поділу.

Однак, спеціалісти вважають, що непромислове напрацювання ПМ (а мова може йти про ізотопи 235U-235 та 239Pu) у кількостях, необхідних для створення ядерної зброї терористами практично неможливе [1]. Не підходить для цієї цілі і слабо збагачений уран з топливних твелів ядерних реакторів, а також зразки радіоізотопної продукції як стронцій, цезій, кобальт та інші, що мають використання у ядерній медицині.

Тому, реально використання штатних ядерних зарядів неурядовими структурами не є реальним. Як вказано вище, загроза може виходити з малоймовірної можливості захоплення ядерної зброї з армійських складів.

Радіаційний дисперсний пристрій, або «брудна» ядерна бомба. Для виготовлення «брудних» бомб підходять любі радіоактивні матеріали, а саме їх виготовлення не є складною задачею. І хоча радіоактивне забруднення, яке вони викликають буде локальним і не приведе до катастрофічних наслідків і їх ліквідація потребує значних зусиль, життя великого міста може бути паралізованим на протязі сотень років.

Мова може йти про використання радіоактивних джерел як ізотопи цезію-137, кобальту-60 та інші у широкомасштабних терактах шляхом створення радіоактивної хмари без ядерного, але при використанні звичайного вибухового пристрою. У цьому ж ряді є розпилення радіоактивних матеріалів у вигляді аерозолів, або розчинення їх у водоймах. Шкода від таких терористичних акцій в тому, що вони створюють несприятливий психологічний фон, що може паралізувати економічний та соціальний ритм міста. Експерти по ядерному тероризму розглядають загрозу застосування «брудної» ядерної бомби як найбільш імовірну форму злочину, враховуючи відносну простоту її виготовлення [7].

І на завершення окремо виділимо ще форму індивідуального ядерного тероризму, коли з метою убивства чи нанесення шкоди здоров’ю конкретної особи жертва піддається зловмисному опромінюванню радіоактивними джерелами. Вплив іонізуючих випромінювань на організм не відчувається людиною. Вона може піддатися зовнішньому опроміненню, вдихнути чи ковтнути радіоактивне джерело без всяких первинних відчуттів. Наявні же пошкодження шкіри, недомагання, характерне для променевої хвороби, проявляються не відразу, а через деякий час після опромінення. Кримінальна практика засвідчила не поодинокі випадки цього виду злочину [8].

Засоби міжнародної правової та технічної протидії ядерному тероризму

Приведені вище дані свідчать, що ядерні матеріали в силу особливості фізико-хімічної будови вимагають жорсткого контролю з боку суспільства за дотриманням регламенту їх зберігання, обліку та використання.

Проте останні факти по ядерній злочинності, приведені на 48-й Міжнародній конференції МАГАТЕ (див. [9]) засвідчили тривожні тенденції. Генеральний директор МАГАТЕ Мухаммед аль-Барадеі у своєму виступі зазначив, що небезпека ядерної війни ще ніколи не була такою великою, як зараз. Особливо, він стурбований новими відомостями з приводу незаконної торгівлі ядерними технологіями та матеріалами. За його словами реально виник ядерний чорний ринок, який розвивається надзвичайно розумно.

База даних МАГАТЕ, яка формується спеціалістами 80 країн-учасників зареєструвала уже понад 800 інцидентів, що підвищують ступінь ядерної загрози. В це число ввійшли вибухи в зоні розташування ядерних об’єктів, спроби незаконного проникнення на них, вбивства та захоплення вчених — ядерників, викрадення та контрабанда ядерних матеріалів, тощо. Пік цієї активності попадає на 1993-1995 рр. і пов’язаний з періодом нестабільності після розпаду СРСР. Дійсно, окрім Росії, значна кількість правопорушень з ядерними матеріалами була зафіксована в країнах, що межують з нею, — Естонія, Литва, Польща, Туреччина та інші [10]. Проблемою є достовірна статистика цих інцидентів, так лише дві третини їх офіційно підтверджено країнами-учасницями. Відсутня така інформація і по Україні, через яку ймовірно проходять шляхи нелегального транзиту ядерних матеріалів, що говорить про неефективність систем фіксації та попередження фактів ядерної злочинності.

Які ж засоби протидії ядерній злочинності має в своєму арсеналі світова спільнота?

Транснаціональний характер ядерної злочинності потребує міжнародної кооперації зусиль правоохоронних органів різних країн. З юридичного боку має бути забезпечена цілісна нормативно-правова база, що встановлює обов’язки, відповідальність та права юридичних, та фізичних осіб міжнародної співдружності, діяльність яких пов’язана з використанням радіоактивних матеріалів. Такі документи окреслюють правове поле їх легального використання.

Аналіз свідчить про все більш широке поширення ядерних технологій в сучасному світі. В різній мірі вони використовуються майже у всіх країнах, зокрема, в ядерній енергетиці, ряду виробничих галузей, а також у медицині. Сьогодні у 30 країнах працює 438 ядерних реакторів із загальною потужністю близько 351 ГВт, 277 дослідницьких ядерних реакторів та 250 заводів паливного циклу всіх стадій виробництва. Це сфера легального застосування ядерних (радіоактивних) матеріалів. Зберігання, використання та застосування яких регламентується національними законодавствами.

Інша справа з військовими ядерними технологіями (див. [11]), правові засади яких визначені Договором про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ, 1968 р.), учасницею якого є і Україна . В цьому договорі в статті 10 вказано, що легальними власниками ядерної зброї є лише ті держави, які встигли її отримати до 1967 р. Це Росія США, Китай, Англія та Франція. ДНЯЗ передбачає, що неядерні держави, які підписали цей договір і відмовляються від створення ядерної зброї будуть отримувати допомогу від ядерних держав у розвитку фундаментальних ядерних досліджень та ядерної енергетики. Інші країни, що мають ядерну зброю є нелегальними ядерними країнами. Так, існує ряд країн, які в обхід міжнародним угодам, проте в силу історичних та політичних обставин мають обмежені ядерні арсенали і добровільно прийняли положення ДНЯЗ. До їх числа можна віднести Ізраїль, Індію та Пакистан. І, нарешті, існують країни так званого «чорного ядерного списку», які проводять роботи в сфері оборонних ядерних технологій всупереч, та при недотриманні міжнародних угод. Натепер цей список містить лише Північну Корею, проте раніше в ньому були Південно-Африканська республіка, Лівія, Ірак, Іран та інші країни [12]. Якраз з боку цих країн виходить найбільша загроза по незаконній передачі збройних ядерних технологій терористичним організаціям, і ці країни є предметом жорсткого тиску світової громадськості аж до їх ізоляції шляхом політичної та економічної блокади. Технічний контроль за дотриманням угод ДНЯЗ здійснюється структурами Міжнародного Агентства по атомній енергії (МАГАТЕ, 1956 р.). Інші ж неядерні країни, які є членами ДНЯЗ мають сприяння у розвитку мирних ядерних технологій та проведення фундаментальних ядерно-фізичних досліджень під контролем МАГАТЕ.

В структурі протидії нелегальному створенню ядерної зброї можна відзначити так званий Комітет Цангера, роль якого полягає у формуванні списку матеріалів та обладнання, що мають відношення до створення ядерної зброї, а також Групу ядерних поставників, сформовану у 1978 р., яка включає і деякі неядерні держави (у розумінні ДНЯЗ), що мають розвинуту ядерну енергетику. Вказана Група узгоджує між собою списки Цангера та зобов’язана інформувати держави-учасниці про структуру ядерного імпорту-експорту. Слід також відзначити Австралійську групу держав, створену в 1985 р. з ціллю уніфікації національного законодавства щодо експорту матеріалів та устаткування зі списками Цангера та зобов’язаннями МАГАТЕ. І, нарешті, слід відзначити протокол МАГАТЕ, який був підписаний в 1997 р. (Протокол 1997 р.), до якого вже приєдналася 61 країна. Цей документ фіксує зобов’язання країни-учасника інформувати МАГАТЕ про свою участь у купівлі-продажі стратегічних ядерних матеріалів і технологій, та їх наявність в країні.

Наявність лише мір правового та нормативного регулювання є необхідною, проте недостатньою умовою протидії ядерній злочинності. Іншим етапом є ефективна система оперативних заходів, дистанційного моніторингу на напрямках імовірного переміщення ядерних матеріалів з врахуванням національних особливостей кожної країни [13]. Розглянемо стан та можливості протидії ядерному тероризму в Україні.

Завдання та стан сучасного ядерного законодавства України

Географічне розташування України, її розвинутий ядерний комплекс потенційно визначають Україну в зоні ризику для діяльності організованих злочинних угрупувань по заволодінню, або налагодженню транзиту радіоактивних матеріалів. З урахуванням великої кількості ядерних матеріалів в Україні, 30-ти кілометрової Чорнобильської зони відчуження, відсутності належного контролю і обліку за їх використанням, обігом, зберіганням тощо, зростає потенційна небезпека явного чи таємного вилучення та використання радіаційних матеріалів у злочинних цілях.

Без’ядерний статус України не означає відсутність в нашій країні ядерних технологій. Так, Україна має 14 діючих блоків атомних електростанцій (АЕС), що репрезентують одну з найбільших ядерно-енергетичних програм у Європі (п’яте місце після Франції, Великобританії, Росії та Німеччини). В Україні функціонують п’ять підприємств по добуванню та переробці радіоактивної руди. Близько п’яти тисяч закладів та підприємств використовують джерела іонізуючого випромінювання, більш як 2600 підприємств використовують майже 105000 радіоізотопних приладів. Крім того, є проблема поводження з радіоактивними відходами (РАВ) та їх захоронення. Все це створює високу суспільну небезпека ризиків, що супроводжують можливе нелегальне використання ядерних матеріалів.

Конституція України, закони України, міжнародні договори, учасницею яких є Україна, встановлюють правові засади для організації та впровадження єдиної державної системи поводження з радіоактивними матеріалами на всіх їх етапах. Розглядаючи злочини пов’язані з незаконним поводженням з ядерними матеріалами необхідно проаналізувати сучасний стан законодавства, яке регулює відносини в сфері забезпечення ядерної та радіаційної безпеки.

Важливе місце у системі нормативно-правових актів, які спрямовані на регулювання відносин в сфері поводження з радіоактивними матеріалами та забезпечення ядерної та радіаційної безпеки належить Концепції (Основам державної політики) національної безпеки України, яка була схвалена Верховною Радою України 16 січня 1997 року [14].

Базовим нормативно-правовим актом, який безпосередньо регулює відносини в сфері використання ядерної енергетики, а також поводження з радіоактивними матеріалами є Закон України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» від 8 лютого 1995 року [15]. Він містить основні поняття, що стосуються діяльності в сфері ядерної енергетики та питання по забезпеченню ядерної та радіаційної безпеки, а також визначає коло державних органів та громадських організацій, які здійснюють діяльність в сфері ядерної енергетики та забезпеченню ядерної та радіаційної безпеки та їх повноваження.

Необхідно зазначити, що окремі його положення не в повній мірі відповідають умовам сьогодення. В науковій літературі [16] даний нормативний акт часто піддається критиці. Зокрема, він не враховує нових реалій як міжнародний характер ядерного тероризму, тощо.

Проблема відсутності досконалого законодавства в сфері регулювання ядерної галузі та контролю за радіоактивними матеріалами також була визнана в Постанові Верховної Ради України від 25 січня 1996 року «Про Концепцію державного регулювання безпеки та управління ядерною галуззю в Україні»[17]. В ній зазначено, що особливою проблемою є те, що сьогодні в Україні використання ядерної енергії, радіаційно небезпечних технологій та речовин здійснюється, по-перше, в умовах недостатньої законодавчої бази, а по-друге, за наявності недосконалих державних та господарських структур. Що стосується державних органів в сфері управління ядерною галуззю, то сьогодні, в Україні, до регулювання безпеки використання ядерної енергії, радіаційно небезпечних технологій та речовин мають безпосереднє відношення різні органи, установи і підрозділи від Держатомнагляду до Міністерства охорони здоров’я України. Тому важко зробити опис функцій, розподіл повноважень та відповідальності між цими суб’єктами регулювання, оскільки їх завдання та функції визначені статутними документами, які були прийняті в різний час, ізольовано один від одного, виходячи з різних понять та термінологій.

Позитивні зміни намітилися із прийняттям Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку взаємодії органів виконавчої влади та юридичних осіб, які провадять діяльність у сфері використання ядерної енергії, в разі виявлення радіонуклідних джерел іонізуючого випромінювання у незаконному обігу» від 02 червня 2003 року [18]. Даний нормативний акт спрямований на визначення послідовності дій органів державної влади при виявленні радіонуклідів та джерел іонізуючого випромінювання в незаконному обігу. Цінність вказаної постанови полягає у тому, що вона дозволяє використовувати як провідний експертний заклад з питань дослідження та визначення характеристик радіонуклідних джерел іонізуючого випромінювання, які вилучено з незаконного обігу Інститут ядерних досліджень Національної академії наук України, а також допускає залучення до проведення судової експертизи кваліфікований персонал інших ядерних підрозділів системи НАН України. Для ряду профільних міністерств як Міністерство внутрішніх справ, Державного комітетові ядерного регулювання, Державної митної служби, Служби безпеки України та інших вона визначає порядок оперативної взаємодії та шляхи уніфікації відомчих нормативно-правових актів.

Доцільно проаналізувати достатність та повноту нормативно-правової бази кримінального законодавства України у сфері протидії незаконній діяльності з подільними матеріалами.

В Кримінальному Кодексі України виділено ряд злочинів, що стосуються дій з подільними матеріалами. Зокрема, це ст. 261 «Напад на об’єкти, на яких є предмети, що становлять підвищену небезпеку для оточення»; ст. 265, «Незаконне поводження з радіоактивними матеріалами»; ст. 266, «Погроза вчинити викрадення або використати радіоактивні матеріали»; ст. 267, «Порушення правил поводження з вибуховими, легкозаймистими та їдкими речовинами або радіоактивними матеріалами»; ст. 274, «Порушення правил ядерної та радіаційної безпеки» та ряд інших, в тому числі й тих які стосуються охорони навколишнього середовища, див. [19], [20]. Проте, реальною є відсутність практики по роботі з вищенаведеними статтями як по визначенню ступеню суспільної загрози ядерного (радіаційного) тероризму, так і регламентації оперативних заходів по протидії даному виду злочинності.

У сфері попередження ядерного тероризму в Україні відсутня національна система радіаційного контролю з використанням пішохідних, транспортних та залізничних моніторів для попередження можливостей ядерного тероризму і контрабанди радіоактивних матеріалів через територію нашої країни. Відсутньою також є база даних про такі випадки на території нашої країни, та механізм співробітництва в рамках міжнародної програми ITRAP (Illicit Trafficking Radiation Detection Assessment Program) [10].

І, нарешті, можна виділити наступні проблеми в діяльності правоохоронних органів при виявленні радіоактивних матеріалів:
Забезпечення безпеки життя та здоров’я працівників правоохоронних органів, які мають безпосередній контакт з радіоактивними матеріалами при обшуку, огляді приміщення та їх вилученні.
Збереження ПМ після їх вилучення. Як відомо, радіоактивні матеріали мають зберігатися у спеціально відведених приміщеннях, які відповідають санітарним нормам зберігання і які, як правило, не належать системі МВС. Тому, важливо на рівні Кабінету Міністрів України шляхом видання міжвідомчих нормативно — правових актів визначити механізм міжвідомчої взаємодії для використання цих приміщень.
Чітке визначення установ, які можуть залучатися до проведення експертиз по ПМ та оцінки ступеню суспільної загрози, що вони становлять. Важливою є розробка правового механізму проведення такої експертизи, її повноти та вичерпності.
Неврегульованим є питання про створення бази даних по затриманих ПМ, координація в цьому питанні з відповідними структурами МАГАТЕ.
Необхідно врахувати, що злочинність у сфері використання ПМ носить міжнародний характер, що потребує також налагодження міжнародної взаємодії шляхом підписання відповідних договорів з правоохоронними органами інших держав та уніфікації відповідних правових документів та ін.

Висновок

Таким чином, ядерний тероризм створює широкий спектр загроз від індивідуальних, чи групових до глобальних, що можуть мати суттєвий вплив на економічне та суспільне життя окремої країни та дестабілізувати міжнародну ситуацію. В останньому разі, коли виключити випадкові фактори, злочинні наміри можуть реалізуватися лише злочинними організаціями з широкими міжнародними зв’язками, достатніми фінансовими та інтелектуальними ресурсами.

Це передбачає і адекватний характер юридичної та правоохоронної протидії: міжнародну кооперацію правоохоронних структур, потребу в уніфікації правового законодавства по боротьбі з ядерним тероризмом, створення бази даних по ядерних об’єктах мирного та військового призначення, підвищення ступеня їх фізичного захисту та створення оптимальної сітки дистанційного моніторингу переміщення ядерних об’єктів з врахуванням національних особливостей кожної країни. Окрім цього, важливим є вдосконалення національної законодавчої бази, що регулює як легальну діяльність з ПМ, так і методи протидії їх нелегальному поширенню. В першу чергу це стосується вдосконалення роботи правоохоронних органів: правова регламентація та міжвідомча координація силових структур у протидії ядерному тероризму, широка інформованість їх співробітників про особливості таких злочинів, розробка методів захисту особового складу та технічного забезпечення.

Виконання цих умов дозволить протиставити ефективну систему протидії новим викликам міжнародного тероризму.

Автор вдячний Біленчуку П.Д. та Парлагу О.О. за сприяння у виконанні даної роботи.

Література
Колдобский А.Д. Ядерный и радиационный терроризм между физикой, политикой и психологией. // http://top.list.ru/jump?from=20470.
Jonathan Medalia. Nuclear Terrorism: A brief review of threats and responses. CRS report for congress/ September 22, 2004 http://www.fas.org/irp/crs/index.html.
«Контрабандный стронций-90 на суму 450 тыс. долларов задержан в Закарпатье» // Факты №179(0510) от 22.02.1999 г.
«Смертельную лучевую болезнь вместо полутора миллионов долларов получили пятеро продавцов радиоактивных контейнеров» // Факты № 38(0615) от 29.02.2000 г.
Ferguson Ch. et al., The Four Faces of Nuclear Terrorism. Monterey Institute — Center for Nonproliferation Studies. Monterey, California — 2004 — 387 р. Сhapter 1.
Нормы радиационной безопасности (НРБ-76.87) и Основы санитарных правил (ОСП-72/87). М., Энергоатомиздат, 1988 г.
Radiological Dispersion Device (Dirty Bomb) WHO/RAD Information sheet February 2003. Crude Nuclear Weapons: Proliferation and the Terrorist Threat, IPPNW Global Health.
Каган Л.М., Колупаев А.А., Ставров А.И. Ядерный терроризм и контрабанда радиоактивных материалов: комплекс технических средств для их предотвращения. СП «Полимастер», Минск-2003 // http://www.polimaster.ru/support/areas/nuclear.php.
Саприкін В. Ядерна загроза з боку терористів реальна. // Дзеркало тижня № 48(228), 01 грудня 2001 року.
Ayhan Yilmazer, Aysum Yugel, Ufuk Yavuz. Illicit Trafficking of Nuclear Material and other Radioactive sources. TAEK, 2002 // http://www.taek. gov.tr/taek /tudnaem/ yayinlar/yayinlar_pdf/nuclear/Nuclear-15.PDF.
Договір про нерозповсюдження ядерної зброї (Про приєднання до Договору та застереження до ньогодив. Закон N 248/94-ВР від 16.11.94 )
Арбатов А.Г. «Режим нераспространения и сокращения оружия массового поражения и национальная безопасность» лекция в московском физико-техническом институте от 04.10.2002г. // http://armscontrol.ru/course/lectures02b/aga_021004c.htm.
Маслюк О.В. Проблеми сучасного стану боротьби з незаконним розповсюдженням радіоактивних матеріалів в Україні Актуальні проблеми політики: Збірник наукових праць. Одесса.: ОНЮА, ПЦГД, 2004 — вип. 20.- с. 228-235
Концепція (Основи державної політики) національної безпеки України, схвалена Верховною Радою України 16 січня 1997 року. // Голос України. — 1997. 4 лютого . с. 5-6
Закон України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» від 1995.02.08, № 39/95-ВР, м. Київ.
Балюк Т.Г. Ядерне право: Навчальний посібник. К.: Юрінком, 1997 — 378 с.
Постанова Верховної Ради України «Про Концепцію державного регулювання безпеки та управління ядерною галуззю в Україні» 25 січня 1996 року № 3871 — ХІІ, м. Київ
Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку взаємодії органів виконавчої влади та юридичних осіб, які провадять діяльність у сфері використання ядерної енергії, в разі виявлення радіонуклідних джерел іонізуючого випромінювання у незаконному обігу» від 2 червня 2003 р. N 813, м. Київ
Тертишник В.М. Науково-практичний коментар до Кримінально-процесуального кодексу України. А.С.К. Київ 2002, — 1056 с. — (Нормативні документи та коментарі)
Постанова Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами» від 26 квітня 2002 року N 3 , м. Київ.

Вы должны быть авторизованы, чтобы оставить комментарий.