| Главная | Рубрики | Информация о центре | Ссылки |                                                                                                                  Регистрация | Вход

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ

у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин сьомої, дев’ятої, пункту 2 частини шістнадцятої статті 2368 Кримінально-процесуального кодексу України

м. К и ї в                                                         Справа № 1-17/2009

30 червня 2009 року

№ 16-рп/2009


Конституційний Суд України у складі суддів:

Стрижака Андрія Андрійовича — головуючого,

Бауліна Юрія Васильовича,

Вдовіченка Сергія Леонідовича,

Головіна Анатолія Сергійовича,

Джуня В’ячеслава Васильовича,

Дідківського Анатолія Олександровича,

Домбровського Івана Петровича,

Кампа Володимира Михайловича,

Колоса Михайла Івановича – доповідача,

Лилака Дмитра Дмитровича,

Маркуш Марії Андріївни,

Мачужак Ярослави Василівни,

Нiкiтiна Юрія Івановича,

Овчаренка В’ячеслава Андрійовича,

Стецюка Петра Богдановича,

Ткачука Павла Миколайовича,

Шишкіна Віктора Івановича,

 

розглянув на пленарному засіданні справу за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин сьомої, дев’ятої, пункту  2 частини шістнадцятої статті 2368 Кримінально-процесуального кодексу України.

Приводом для розгляду справи відповідно до статей 39, 40 Закону України „Про Конституційний Суд України“ стало конституційне подання Верховного Суду України.

Підставою для розгляду справи згідно з пунктом 2 статті 82 Закону України „Про Конституційний Суд України“ є виникнення спірних питань щодо конституційності окремих положень статті 2368 Кримінально-процесуального кодексу України, виявлених у процесі загального судочинства.

 

Заслухавши суддю-доповідача Колоса М.І. та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України

 

у с т а н о в и в:

 

1. Суб’єкт права на конституційне подання – Верховний Суд України – звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням вирішити питання щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин сьомої, дев’ятої, 
пункту 2 частини шістнадцятої статті 236

8

Кримінально-процесуального кодексу України (далі – Кодекс), якими судам надано право:
– скасовувати постанови про порушення кримінальної справи у разі неподання без поважних причин до суду матеріалів, на підставі яких було прийнято рішення про порушення кримінальної справи, у встановлений суддею строк;
– розглядати справи щодо оскарження постанов про порушення кримінальної справи без участі у судовому засіданні прокурора;
– виносити постанови про відмову в порушенні кримінальної справи у разі задоволення скарг на постанови про порушення кримінальної справи та скасуванні відповідних постанов.

 

2. Свої позиції щодо порушених у конституційному поданні питань висловили Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Генеральна прокуратура України, Служба безпеки України, Міністерство внутрішніх справ України, Державна митна служба України, Державна податкова адміністрація України, Державний департамент України з питань виконання покарань, апеляційні суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, вчені Київського національного університету внутрішніх справ, Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Львівського державного університету внутрішніх справ, Львівського національного університету імені Івана Франка, Національної академії прокуратури України, Національної академії Служби безпеки України, Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого, Харківського національного університету внутрішніх справ.

 

3. Конституційний Суд України, розглядаючи порушені в конституційному поданні питання, виходить з такого.

 

3.1. У Конституції України встановлено, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави (стаття 3); Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8); права і свободи людини і громадянина захищаються судом; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частини перша, друга статті 55).

Суди здійснюють правосуддя з метою забезпечення захисту прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Винесення судом законного, обґрунтованого і справедливого рішення неможливе без проведення ним всебічного, повного, об’єктивного дослідження усіх обставин справи. При цьому судове рішення повинно базуватись на принципах верховенства права, неупередженості, незалежності, змагальності сторін та рівності усіх учасників судового процесу.

 

3.2. Кримінальне судочинство здійснюється судами загальної юрисдикції, до повноважень яких належить як вирішення в процесі розгляду кримінальної справи по суті питання винуватості (невинуватості) особи у вчиненні злочину, так і судовий контроль за дотриманням законності в діяльності правоохоронних органів під час проведення ними дізнання та досудового слідства. Метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина.

Постанова органу дізнання, слідчого, прокурора про порушення кримінальної справи щодо конкретної особи чи за фактом вчинення злочину може бути оскаржена до місцевого суду за місцем розташування органу або роботи посадової особи, яка винесла постанову, з дотриманням правил підсудності (частина перша
статті 2367 Кодексу).

Законодавчо закріплене право на оскарження до суду названих постанов створює кожному умови для захисту порушених прав і свобод, їх відновлення, сприяє виконанню завдань кримінального судочинства та є одним із способів забезпечення правопорядку в державі.

Судовий контроль за правомірністю порушення кримінальної справи є дієвою гарантією прав і свобод людини і громадянина, що забезпечує реалізацію права особи на судовий захист та не допускає зловживань з боку посадових та службових осіб правоохоронних органів.

 

4. Відповідно до положень Конституції України судові рішення є обов’язковими до виконання на всій території України; обов’язковість рішень суду є однією із основних засад судочинства, яка гарантує ефективне здійснення правосуддя; за неповагу до суду і судді винні особи притягаються до юридичної відповідальності (частина п’ята статті 124, пункт 9 частини третьої, частина п’ята статті 129).

Конституційний Суду України вважає, що виконання всіма суб’єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової.

Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 2368 Кодексу у постанові про відкриття провадження за скаргою на постанову про порушення кримінальної справи зазначається строк подання до суду матеріалів, на підставі яких було прийнято рішення про порушення справи. Постанова судді про відкриття провадження набирає законної сили з моменту її винесення і підлягає негайному виконанню; орган дізнання, слідчий або прокурор, у провадженні якого знаходиться справа, зобов’язаний у встановлений суддею строк подати до суду вказані матеріали (частини п’ята, шоста статті 2368 Кодексу).

Надання матеріалів, відповідно до яких було прийнято рішення про порушення кримінальної справи, є обов’язком органів дізнання, слідчого, прокурора, які, враховуючи строки розгляду судом скарг на постанови про порушення справи, повинні вжити всіх необхідних заходів для своєчасного їх направлення до суду. Невиконання чи неналежне виконання цього обов’язку може бути підставою для притягнення винних осіб до юридичної відповідальності.

Наявність у розпорядженні вказаних матеріалів дає суду можливість перевірити доводи сторін щодо законності постанови про порушення кримінальної справи, оскільки відомості щодо наявності приводів, достатності підстав та джерел отримання даних для її винесення містяться виключно у цих матеріалах. Відповідно до положень частини сьомої статті 2368 Кодексу у разі неподання без поважних причин до суду матеріалів, на підставі яких було прийнято рішення про порушення справи, у встановлений суддею строк суддя вправі визнати відсутність цих матеріалів підставою для скасування постанови про порушення справи.

Системний аналіз положень цієї статті дає підстави вважати, що їх зміст допускає можливість невиконання органом дізнання, слідчим, прокурором обов’язку, покладеного на них судом, щодо надання зазначених матеріалів.

Законодавче закріплення права суду скасовувати постанови про порушення кримінальної справи в порядку, визначеному частиною сьомою статті 2368 Кодексу, зумовлює винесення судом рішення, яке ґрунтується не на всебічному, об’єктивному, повному дослідженні всіх матеріалів, на підставі яких було прийнято рішення про порушення кримінальної справи, а лише на юридичному факті неподання без поважних причин до суду цих матеріалів у встановлений суддею строк.

На думку Конституційного Суду України, розгляд справи за відсутності матеріалів, згідно з якими було прийнято рішення про порушення кримінальної справи, позбавляє учасників процесу права на судовий захист, що вбачається зі змісту положень частини першої статті 55 Конституції України. Крім того, скасування постанови про порушення кримінальної справи з названої підстави виключає змагальність сторін, а також свободу в наданні ними суду своїх аргументів, що стосується предмета спору, і у доведенні перед судом їх переконливості для обґрунтування правомірності чи неправомірності порушення справи.

Таким чином, частина сьома статті 2368 Кодексу не відповідає приписам частини першої статті 55, частини п’ятої статті 124, пунктів 4, 9 частини третьої статті 129 Конституції України.

 

5. За частиною дев’ятою статті 2368 Кодексу обов’язок доведення правомірності порушення справи покладається на прокурора, неявка якого в судове засідання не перешкоджає розгляду справи.

Конституційний Суд України вважає, що цей обов’язок випливає із конституційно визначеної функції прокуратури України щодо здійснення нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання і досудове слідство. Метою участі прокурора в процесі судового розгляду скарг на постанови про порушення кримінальної справи є надання доводів і аргументів на підтвердження правомірності порушення справи та можливого спростування тверджень іншої сторони судового процесу про незаконність чи необґрунтованість постанови, що забезпечує дотримання змагальності сторін як основної засади судочинства (пункт 4 частини третьої статті 129 Конституції України).

Органи прокуратури України зобов’язані вжити всіх необхідних заходів для забезпечення участі прокурора у процесі судового розгляду справ зазначеної категорії. Неналежна організація участі прокурора в процесі, а також його відсутність у судовому засіданні без поважних причин може бути підставою для притягнення винних осіб до юридичної відповідальності. Допускаючи розгляд справ за відсутності у судовому засіданні прокурора, законодавець по суті звільнив прокурора від належного виконання функції, передбаченої пунктом 3 статті 121 Конституції України.

Таким чином, Конституційний Суд України зазначає, що участь прокурора під час судового розгляду справи за скаргою на постанову про порушення кримінальної справи повинна бути обов’язковою. Положення частини дев’ятої статті 2368 Кодексу, яке уповноважує суд розглядати справу щодо оскарження постанови про порушення кримінальної справи за відсутності в судовому засіданні прокурора,
є таким, що не відповідає вимогам пункту 3 статті 121, пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України.

 

6. Розглядаючи скаргу на постанову про порушення справи, суд повинен перевіряти наявність приводів і підстав для винесення зазначеної постанови, законність джерел отримання даних, які стали підставою для винесення постанови про порушення справи, і не вправі розглядати й заздалегідь вирішувати ті питання, які вирішуються судом при розгляді справи по суті (частина п’ятнадцята статті 2368 Кодексу).

За результатами розгляду скарги, залежно від того, чи були при порушенні справи додержані вимоги статей 94, 97, 98 Кодексу, суддя своєю мотивованою постановою залишає скаргу без задоволення або задовольняє скаргу, скасовує постанову про порушення справи і виносить постанову про відмову в порушенні справи (пункти 1, 2 частини шістнадцятої статті 2368 Кодексу).

Уповноваження судів загальної юрисдикції виносити постанови про відмову в порушенні кримінальної справи в порядку, передбаченому пунктом 2 частини шістнадцятої статті 2368 Кодексу, суперечить закріпленому в статті 6 Конституції України принципу поділу влади, оскільки проведення дізнання, слідства та складання досудових процесуальних документів у справах публічного обвинувачення не є предметом судочинства у кримінальних справах (частина третя статті 124 Основного Закону України).

Отже, Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення пункту 2 частини шістнадцятої статті 2368 Кодексу стосовно уповноваження судів загальної юрисдикції виносити постанови про відмову в порушенні справи у разі задоволення скарг на постанови про порушення справи та їх скасуванні не відповідає вимогам статті 6, частини третьої статті 124 Конституції України.

7. Досліджуючи справу, Конституційний Суд України виявив ознаки невідповідності Конституції України окремого положення пункту 3 частини дванадцятої статті 2368 Кодексу і вбачає за необхідне на підставі частини третьої статті 61 Закону України „Про Конституційний Суд України“ вирішити питання щодо його конституційності.

У пункті 3 частини дванадцятої статті 2368 Кодексу вказано, що суддя у судовому засіданні, перевіривши явку сторін, заслуховує думку прокурора, якщо він з’явився у судове засідання.

Конституційний Суд України вважає, що положення Кодексу „якщо він з’явився у судове засідання“ допускає відсутність прокурора у судовому засіданні під час розгляду справи за скаргою на постанову про порушення кримінальної справи, тому воно не відповідає вимогам пункту 3 статті 121, пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України з мотивів, наведених у пункті 5 мотивувальної частини цього Рішення.

 

Враховуючи наведене та керуючись статтями 147, 150, 152, 153 Конституції України, статтями 51, 61, 63, 65, 67, 69, 73, 82 Закону України „Про Конституційний Суд України“, Конституційний Суд України

 

в и р і ш и в:

 

1. Визнати такими, що не відповідають Конституції України
(є неконституційними), положення статті 2368 Кримінально-процесуального кодексу України:

– „у разі неподання без поважних причин до суду матеріалів, на підставі яких було прийнято рішення про порушення справи, у встановлений суддею строк суддя вправі визнати відсутність цих матеріалів підставою для скасування постанови про порушення справи“ (частина сьома);

– „неявка якого в судове засідання не перешкоджає розгляду справи“ (міститься в частині дев’ятій);

– „якщо він з’явився у судове засідання“ (застосоване в пункті 3 частини дванадцятої);

– „і виносить постанову про відмову в порушенні справи“ (міститься в пункті 2 частини шістнадцятої).

 

2. Положення частин сьомої, дев’ятої, пункту 3
частини дванадцятої, пункту 2 частини шістнадцятої статті 2368 Кримінально-процесуального кодексу України, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

3. Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у „Віснику Конституційного Суду України“ та в інших офіційних виданнях України.



КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ

Вы должны быть авторизованы, чтобы оставить комментарий.