| Главная | Рубрики | Информация о центре | Ссылки |                                                                                                                  Регистрация | Вход

Глушков В. О.

ГЕОПОЛІТИКО-ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ СТВОРЕННЯ ЗОНИ
АНТИТЕРОРИСТИЧНОЇ БЕЗПЕКИ У ЧОРНОМОРСЬКОМУ РЕГІОНІ
Актуальні проблеми політики / Збірник наукових праць. — Одеса, 2004, №20, с.60-71.

Чорноморський геополітичний простір з найдавніших часів залишався у зоні пильної уваги суб’єктів міжнародних відносин, нерідко ставав предметом силового протистояння сторін. У контексті сумісного існування процесів глобалізації та регіоналізації світового простору, у справі створення дійової системи міжнародної безпеки і співробітництва у Чорноморській зоні, для України актуальним завданням стає вироблення концептуально обґрунтованої регіональної політики на основі її геополітичних інтересів, успішна реалізація якої буде сприяти підвищенню міжнародного іміджу країни, зміцнить її статус морської європейської держави.

Чорноморський геополітичний простір у географічному і політико-системному вигляді представляє самостійну систему, що виступає як підсистема європейської (регіональної) системи міжнародних відносин. Росія, Туреччина й Україна в її рамках беруть участь у формуванні структурних зв’язків, створюючи в ній доцентрово-силові відносини в системі, що й впливає на її функціонування. Ідея тісного регіонального економічного співробітництва стає не тільки важливим фактором розвитку Чорноморської системи, але і нерозривною складовою процесу створення міцної системи регіональної безпеки. Тому Організація Чорноморського економічного співробітництва є серцевиною системи регіонального співробітництва.

25 червня 1992 р. президенти Азербайджану, Вірменії, Болгарії, Грузії, Молдови, Румунії, Туреччини, України і глави урядів Албанії, Греції і РФ у Стамбулі прийняли Босфорську заяву і підписали Декларацію про утворення ЧЕС. Відповідно до задуму, до зони ЧЕС мають входити не лише країни Чорноморського басейну, а й ті, що безпосередньо зацікавлені в співробітництві з державами Чорноморського регіону. У геоекономічному розумінні цей регіон є сферою тяжіння багатьох країн, що не зв’язані безпосередньо з Чорноморським басейном, але мають тут важливі економічні і транспортні інтереси. Заяви про вступ до організації ЧЕС подали Іран, Македонія, Союзна Республіка Югославія й Узбекистан. У статусі спостерігачів до неї вже приєдналися Австрія, Італія, Ізраїль, Єгипет, Словаччина, Туніс, Польща, а заяви про вступ спостерігачами подали Боснія і Герцеговина, Казахстан, Кіпр, Йорданія, Словенія і Хорватія. Географія організації не обмежується суто чорноморським регіоном, а охоплює широкий простір від Балкан до Центральної Азії і від Балтії до Арабського Сходу. Така організація економічної спрямованості об’єднує країни Європи, Азії незалежно від їх цивілізаційної, політичної, соціальної або конфесійної належності.

Основною метою цієї організації є послідовна інтеграція країн Чорноморського регіону у світову економіку на основі єдиного геополітичного простору, побудови економіки на ринкових відносинах, додержання принципів ліберальної демократії. Складним в системі ЧЕС є узгодження зовнішньоекономічних інтересів в умовах економічних розбіжностей країн регіону з метою створення економічної сумісності. Основною проблемою в даному напрямку є різні рівні регулювання зовнішньої торгівлі — національний (Албанія, Болгарія, Румунія, Туреччина, Україна) або наднаціональний (економічний союз в рамках СНД (Україна) або ЄС (Греція). Для країн ЧЕС також притаманний різний ступінь участі і в такій міжнародній організації, як ГАТТ/ВТО та суттєві відмінності інвестиційного клімату.

Національні інтереси України збігаються з національними інтересами і таких держав Чорноморського регіону, як Грузія, Молдова й Азербайджан. Їх спільність сприяла тому, що в жовтні 1997 р. у Страсбурзі було проголошено створення нового субрегіонального блока Чорноморського басейну — ГУАМ (Грузія — Україна — Азербайджан — Молдова), який представляє собою угруповання країн на основі однакових політичних й економічних устремлінь.

Загальні економічні інтереси держав ГУАМ найбільше сконцентровані навколо двох основних питань — транспортування прикаспійських енергоносіїв і розробка нового Транскавказького транзитного транспортного коридору із нафтогазових родовищ в Азербайджані, Туркменістані, Казахстані і Узбекистані через Кавказький регіон, що прийняло рівень стратегічного для цих країн. В результаті створення такої транспортної комунікації Україна має шанс стати важливою ланкою економічної безпеки Європи. Використання території України дає можливість більше чим удвічі скоротити довжину дороги транспортування нафти з регіону Близького Сходу в Європу. Постачання нафти з Грузії в Європу через Україну буде також сприяти його скороченню у просторово-тимчасових рамках. Україна виступила з пропозицією про підпис трьохсторонньої українсько-грузинсько-азербайджанської угоди, що передбачала створення транскавказького транспортного коридору. Проявом такого Євро-Азійського транспортного коридору (проект TRACECA) може слугувати відкриття у грудні 1996 р. поромної переправи Іллічівськ-Поті. Даною угодою передбачався також розвиток інвестиційної діяльності між державами ГУАМ, розробка загальних економічних програм.

Другий напрямок співробітництва в межах ГУАМ — це створення системи безпеки і стабільності. Для чого необхідним стає формування спеціалізованих субрегіональних структур безпеки з урахуванням національних інтересів країн організації. В кожній з країн ГУАМ є конфліктними ситуації міждержавного значення, а саме Абхазія, Крим, Карабах, Придністров’я. З урахуванням єдиних коренів походження цих конфліктів, інтересів координації боротьби з міжнародним тероризмом виникають нові реалії щодо їх вирішення та запобігання або своєчасного припинення скоординованими зусиллями всіх членів ГУАМ без тиску з боку третіх сторін. Як захід щодо реалізації інтересів країн ГУАМ в області безпеки стало висування пропозицій та їх реалізація щодо створення Антитерористичного центру країн ГУАМ у 2003 році. Подальшим кроком можуть стати пропозиції щодо створення єдиних миротворчих формувань в рамках цієї організації.

Аналіз геополітичних чинників у країнах Чорноморського басейну дає підстави стверджувати про можливість виникнення і розвитку тероризму у цьому регіоні на основі існуючих протиріч і зіткнення інтересів різноманітних геополітичних сил як внутрішнього, так і зовнішнього характеру. Саме дана категорія протиріч та зіткнень обумовлює наявність або відсутність, загострення інших конфліктних ситуацій — етнічних, політичних, конфесійних, регіональних, є поштовхом до розвитку процесів регіоналізації, дезинтеграції, дестабілізації обстановки всередині кожної з одинадцяті країн регіону.

Україна у сучасний період виявилася в центрі «великого трикутника», сторонами якого є Росія — Захід (у тому числі США) — Туреччина. Найбільша напруга в цьому трикутнику спостерігається по лінії Росія-Захід, Росія-Сполучені Штати Америки. Російські вчені продукують ідею геополітичного знищення Росії з боку США, її нейтралізації як основного актора на міжнародній сцені. Росія категорично не згодна з новим світовим порядком, однополюсним за своєю суттю. У цьому контексті йдеться про непорушний геополітичний закон — протистояння сил таласократії та телурократії. Необхідно констатувати, що у великій геополітичній грі саме між Росією та США Україні надається роль пасивного об’єкта, яким маніпулюють задля досягнення своїх стратегічних цілей. Американські стратеги вважають, що Україна і Росія є регіональними державами. Разом вони можуть утворити таку критичну масу, що негайно стає домінуючою в Східній і Центральний Європі.

Ключем до ефективної політики США у відношенні Росії повинна бути Україна. Незалежна Україна змінює розстановку сил у Східній Європі, впливає на глобальний баланс сил. Головна ціль США у відношеннях із СНД — запобігання російсько-українському зближенню. Самостійна Україна — це контроль над Росією. Без України Росія втрачає імперський характер.

Стратегічність геополітичного становища України обумовлена рівнем потенційної та реальної конфронтаційності між двома глобальними центрами сили — Росією та Заходом. З огляду на це, вкрай важливим є питання національної безпеки та внутрішньополітичної стабільності в державі. Україна — біполярна країна, полюсами якої є Галичина (Львівська, Івано-Франківська, Тернопільська області) та Донбас з Кримом. Різка відмінність між ними відслідковується перш за все у питаннях мови, приналежності до релігії, національної ідентифікації. Якщо Галичина чітко орієнтується на Захід та НАТО, за максимальне віддалення від Росії, то Донбас орієнтується на дружбу з Росією, має велику недовіру до НАТО.

Україна — це особлива сфера інтересів Росії. Агресія у східноєвропейському напрямі стає неуникненою. Стабілізувавши обстановку на півдні Росії, вектор тиску в найближчому майбутньому буде спрямований на Україну. Найбільш складною проблемою в геополітичному просторі України є Крим, враховуючи, що це найбільш слабке її місце. Стратегічність півострова полягає в можливості контролювати країни Близького Сходу, Східної та Південної Європи, Закавказзя, основні політичні та воєнно-промислові центри України та Росії. Базуванням воєнно-стратегічних сил досягається мета оперативного реагування на зміни ситуації. Півострів дозволяє встановити домінування в басейні Чорного моря, він закриває шляхи в Приазов’я та Північний Кавказ. Кримський півострів ще в давні часи був включений в сферу геополітичних інтересів цивілізацій різноманітних типів. Поверхова історична ретроспектива вказує на ключове значення Криму у взаємовідносинах між Росією, Туреччиною та Європою.

На сучасному етапі Крим знаходиться в конфліктно небезпечній точці. Тут перехрещуються ісламська, євразійська та європейська геополітичні формації. Носієм європейської формації є Україна, євразійської — Росія, ісламської Туреччина. Кримські татари тяжіють за культурою і традиціями до тюрксько-ісламського світу, який для них представлено Туреччиною. Небезпечність полягає в тому, що Крим є центром геополітичного протистояння України та Росії, Росії та Туреччини. У сучасному світопорядку Туреччина перестала бути буферною зоною. Турецький націоналізм органічно доповнюють ідеї панісламізму, ісламського космополітизму. Головне для цієї ідеологеми — релігійна приналежність. У проектах нова османська імперія буде включати до 1,5 млрд. мусульман Азії, Африки та Європи. Іслам — це типово тоталітарна ідеологія. Релігія не визнає поділу на етноси, існує тільки мусульманська нація. Тюркізм та ісламський фундаменталізм в Туреччині можуть отримати подальший розвиток та матеріалізацію у випадку віддалення країни від Заходу. Ісламський шлях розвитку Туреччини дедалі виразніше постає як альтернатива і виклик орієнтації на Захід. В нових геополітичних умовах національні інтереси і пріоритети Туреччини не завжди співпадають з інтересами Заходу.

Складність соціально-економічної ситуації в середовищі кримських татар, цілий комплекс історичних факторів є необхідними і достатніми умовами, що породжують ісламський фундаменталізм, який може стати прапором боротьби кримських татар за національну незалежність. Крим для Росії — це трамплін до вирішення більш складної геополітичної проблеми-виходу до Середземного моря та у відкритий океан через Босфор та Дарданелли. Витіснення Росії з Криму, втрата цього геостратегічного центру Чорного моря, призведе до її геополітичної морської ізоляції на півдні, до відступу вглиб континенту і стратегічного ослаблення. В аспекті взаємовідносин Україна-Росія саме в Криму найбільш сильні позиції Росії, тут можливий психологічний та силовий важіль тиску. Це найвірогідніший варіант використання цього регіону для геополітичного підпорядкування України.

Балкано-кавказська дуга нестабільності — цей складний геополітичний вузол сучасності історично склався в результаті діяльності протилежних політичних устремлінь різноманітних світових геополітичних утворень, а також наступних в результаті цього військових дій на території колишньої Югославії і республіки Ічкерія, що торкнулись інтересів багатьох держав світу і створили реальну можливість її виникнення, краї якої стосуються Балканського півострова і Північного Кавказу, а вістрям вона упирається в Кримський півострів. Балкани — це сконцентрований вузол протиріч, у якому проектуються інтереси всіх геополітичних блоків Європи. При цьому народи, що населяють цю територію, відображають інтереси цих утворень. Так, серби орієнтовані на православну Росію; хорвати і словенці — на Серединну Європу, мусульманські албанці і боснійці — на Туреччину й ісламський світ, македонці, як сербсько-болгарський етнос, — на Велику Православну Югославію. Звідси проекція і на основні геополітичні сили Європи — Мондіалістський Захід, Серединну Європу, Євразію, Ісламський світ. Будучи глибоко символічним і вкрай значимим, югославський конфлікт жадає від кожної геополітичної сили і країни вибрати пріоритетні напрямки своєї діяльності в цьому регіоні.

Знаходження України в особливій системі геополітичних координат, стратегічність її положення обумовлює можливість при певних умовах загострення і подальшого розвитку цілої низки конфліктів. Територіальні, етнополітичні, конфесійні протиріччя можуть трансформуватися у відкриту боротьбу з використанням насилля та терору. Існування трьох геополітичних просторів на теренах України створюють ситуацію «розірваності» держави, що може стати причиною її фрагментації, значного ослаблення, або геостратегічної переорієнтації. Надто привабливим є саме такий варіант для деяких країн, що переслідують свої геополітичні цілі.

Силове поле тероризму охопило практично усі континенти, але більш за все світове суспільство та політичну еліту тривожать передумови виникнення терору глобального рівня, що утворюється на Євразійському континенті. Поряд з цим необхідно зазначити, що в Україні «терористичного буму» поки немає, проте мають місце окремі злочини, що носять терористичний характер. Сьогодні немає також переконливих підстав припускати, що які-небудь українські політичні рухи мають намір використовувати тактику тероризму. Проте аналіз оперативної обстановки свідчить, що деякі радикальні сили готові звернутися до терористичної практики, для чого, на жаль, в Україні є потенційні можливості й умови для активізації різних форм тероризму.

На основі аналізу ситуації в Україні, оцінки внутрішніх та зовнішніх умов, які впливають на динаміку міжнародного тероризму, політичних, етнічних і релігійних передумов — тероризм, як соціальне явище, насильницький спосіб досягнення політичної мети в нашій країні має прояви, характерні для початкового ступеня його розвитку. Втім є низка чинників, які за певних обставин можуть стати поштовхом до активізації екстремізму та переростання його у форми тероризму. До найбільш характерних факторів, які сприяють розвитку тероризму в Україні, слід віднести політичний радикалізм.

Етнічні передумови тероризму базуються на прагненні мешканців окремих регіонів чи національних меншин до утворення територіально незалежної адміністративної одиниці всупереч діючому законодавству. Найбільш загрозлива ситуація склалася в Криму, де спостерігається тенденція радикалізації деяких структур кримськотатарського національного руху, активізація контактів між екстремістськими лідерами та представниками радикально-націоналістичних ісламістських кіл зарубіжних країн і міжнародних організацій. Утворена у 1995 році партія «Адалет» у серпні 1996 року була прийнята до радикального крила турецької «Партії національної дії» — «Сірі вовки». Емісари «Адалет» брали участь у нараді лідерів екстремістських організацій «Аль-джихад», «Аль-гамаат аль-ісламія» (Єгипет), на якій серед інших розглядалося питання про можливе використання «добровольців» на території АРК на прохання про допомогу від «кримських братів». З початком збройного конфлікту у Чечні меджліс послідовно проводив лінію на підтримку її політичного режиму.

Кримсько-татарське питання містить у собі і чисельні складові, кожна з яких залишається остаточно не вирішеною, і яке у будь-який момент може стати каталізатором виникнення гострих конфліктів, здатних перерости в міжнаціональні зіткнення. Стратегічний курс меджлісу на побудову «суверенної, національної кримсько-татарської держави», використання деякими лідерами національного руху погрози застосування сили для досягнення поставлених цілей, реально створює умови для поширення тероризму. Для ісламістських терористів зовнішнім мотивом залишається релігія, але справжнім рушійним фактором також виявляються актуальні практичні та політичні міркування, зумовлені специфічними ознаками їхнього середовища. Іслам став тим інструментом, ідеологією, навколо якої духівники й політичні лідери Сходу намагаються об’єднати мусульманство у відстоюванні своїх економічних і соціально-політичних інтересів.

Цілком можливе виникнення підґрунтя для поширення тероризму на основі міжетнічних конфліктів з участю інших національних меншин. Так, протягом останніх років, з боку окремих громадсько-політичних організацій і недержавних центрів Польщі, Румунії та Угорщини іде нагнітання автономістських настроїв серед національних меншин у прикордонних регіонах України, що призводить до ускладнення ситуації та сприяє поширенню ідеї можливості вирішення наявних проблем силовими методами.

На сьогоднішній день для України не характерні прояви тероризму на релігійній основі, які притаманні країнам Близького та Середнього Сходу. Проте в нашій державі чітко простежується тенденція до загострення міжконфесійних протистоянь у православ’ї та між православними і греко-католиками, що пов’язано з перерозподілом сфер впливу, суперечками за право володіння культовими спорудами та церковним майном. Потенційну загрозу можливого використання силових методів боротьби у досягненні власних цілей несе поширення діяльності нетрадиційних релігійних об’єднань. В Україні поряд з класичними церквами зараз набирають силу й релігії, які зароджувалися далеко за межами України. Серйозну проблему утворює релігійний екстремізм з боку харизматичних, іудохристиянських, мусульманських та інших релігійних об’єднань, особлива зацікавленість іноземних мусульманських держав у розповсюдженні ісламського екстремізму. У нашій державі спостерігається створення центрів новітніх нетрадиційних релігійних сект і напрямів, серед яких є й екстремістські. За певних обставин вони можуть стати детонатором вибуху тероризму в країні.

Розпад СРСР сприяв процесу порушення принципів соціальної справедливості, нівелюванню моральних цінностей. Динаміка цих процесів сприяла інтенсивному розвитку тіньової економіки і організованої злочинності, лідери яких використовували терористичні способи дій для вирішення питань економічного та політичного характеру. Аналізуючи причини зростання масштабів тероризму в Україні, можна зробити висновок, що він розвивається завдяки тим умовам, в яких можна безкарно протиправним шляхом вилучати максимальні кошти за рахунок неправомірного перерозподілу національного прибутку і втрати владою ефективного контролю. За злочинними діями проглядається чітка соціальна позиція та політичні інтереси зацікавлених осіб і кіл. Це дає підстави говорити про реальність інтеграції тероризму і організованої злочинності, яка зараз набула такої сили, що дає можливість авторитетам кримінального середовища здійснювати акції, здатні викликати соціально-економічні ускладнення не тільки в одному регіоні, а і в державі. Схильність різних екстремістських і кримінальних угруповань до терористичних дій особливо виявляється у кульмінаційні моменти соціально-політичної кризи, ослаблення державної влади. Подібна небезпека існує нині і в Україні, де несприятливий перебіг подій неминуче стимулюватиме зростання насильства та поширення тероризму.

Ще одним чинником, який сприяє розвитку тероризму в нашій державі, є нелегальна міграція. Україна сьогодні з країни, через яку проходить транзитом нелегальна міграція, поступово перетворюється в країну, яка акцептує нелегальних мігрантів на своїй території. Значний потік нелегальної міграції йде з регіонів, охоплених військовими конфліктами (Афганістан, Шрі-Ланка, Бангладеш, північні штати Індії, Пакистан, республіки Закавказзя, країни Африки). Найбільш вагомою для умов географічного розташування України є міграція з «гарячих точок», які знаходяться на території країн СНД (Чечня, Нагорний Карабах, Абхазія, Осетія). Такого роду мігранти, проникаючи на територію України, створюють свої «колонії» із своїм укладом життя. Так, в Україні вже сформувалася в’єтнамська, іранська, арабська, китайська, турецька, індійська та пакистанська колонії нелегальних мігрантів. Як свідчить практика, зростання чисельності нелегальних мігрантів безпосередньо впливає на виникнення нових і збільшення вже існуючих в Україні етнічних і міжнародних злочинних організованих формувань.

Актуальною для України залишається проблема незаконного обігу зброї, вибухових речовин та інших засобів, що можуть бути використані під час здійснення терористичних актів. Особливу небезпеку становлять спроби злочинних елементів отримати доступ до ядерної, хімічної та бактеріологічної зброї, а також інших засобів масового ураження.

Геополітичні зазіхання окремих розвинутих держав створюють умови для насильницьких за змістом конфліктів, які породжують тероризм. З іншого боку, деструктивні, сепаратистські сили або національно-патріотичні рухи, використовуючи і враховуючи ці зазіхання, вдаються до терористичних методів та дій для досягнення своїх місцевих цілей. В умовах зростаючого геополітичного напруження Україна опиняється в епіцентрі протиборства за домінування на глобальному рівні. За таких умов частина наших внутрішніх конфліктогенних факторів легко може набути міжнародного глобального змісту і трансформуватися до сфери терористичної боротьби у найтяжчих радикальних формах.

Інтеграційна політика Чорноморського регіону має реалізуватися у вкрай несприятливому середовищі (міжетнічна напруженість у Грузії, конфлікт між Вірменією й Азербайджаном, історична ворожнеча між Туреччиною і Вірменією, взаємна недовіра Греції і Туреччини, напруженість відношень між РФ і колишніми республіками СРСР). Відношення з країнами Чорноморського регіону сьогодні є також важливим прецедентом у розвитку регіональної системи безпеки і співробітництва. Держави регіону стикаються з протиріччями, що мають високий потенціал конфліктності (Абхазія, Нагорний Карабах, Чечня, Боснія). Подолання цих протиріч і недопущення розгортання конфліктів можливе на основах формування субрегіональних структур безпеки, які б утворили загальну платформу для співробітництва в цій сфері з максимальним врахуванням інтересів усіх держав регіону.

Глобалізація сформувала сприятливі умови для розвитку регіональних та субрегіональних систем міжнародних відносин. Результатом міждержавної взаємодії стала поява Чорноморської системи міжнародних відносин зі своїми елементами, структурою та середовищем. В такому процесі беруть участь одинадцять елементів — держав Чорноморської системи міжнародних відносин — Азербайджан, Албанія, Вірменія, Болгарія, Греція, Грузія, Молдова, Росія, Румунія, Туреччина, й Україна. В силу своєї географічної, історико-культурної, зовнішньополітичної, економіко-правової специфіки регіональних зв’язків, можуть розглядатися як такі, і безпосередньо беруть участь у структуруванні регіональної системи безпеки і співробітництва. На відміну від регіональної системи безпеки, що знаходиться в процесі свого створення, система регіонального економічного співробітництва вже одержала своє організаційне оформлення в структурах ОЧЕС і проходить етап становлення.

Геополітична ситуація в Чорноморському регіоні відзначається напруженістю російсько-румунських, російсько-болгарських, російсько-турецьких, російсько-азербайджанських, російсько-грузинських відносин і регулюється єдиним сучасним стрижневим військово-політичним елементом — НАТО. Найбільш серйозна перешкода для подолання ряду двосторонніх розбіжностей і для встановлення тісних політичних відносин одна: зовнішньополітичні підходи Румунії, Туреччини, Болгарії, Азербайджану, Грузії, до Росії, тією чи іншою мірою, усе чіткіше визначаються рівнем відносин Росії з НАТО. Тому перспектива політичної стабільності в регіоні знаходиться під впливом сильної деструктивної тенденції.

Ключова умова регіональної стабільності і безпеки сьогодні — недопущення прямого зіткнення Росії і Туреччини ні у політичній, ні тим більш у військовій сфері, відмовлення від провокації конфронтаційної політики з будь-якої сторони і створення таких умов в регіоні, за якими силове рішення проблем не принесло б істотних дивідендів ні одній зі сторін. В зв’язку з цим і, насамперед, на регіональному рівні країни Чорноморської системи міжнародних відносин повинні практично реалізувати свої зусилля по підтримці військо-морського паритету серед держав, і виробленню механізму по створенню багатонаціональних військово-морських і сухопутних сил Чорноморських держав для вирішення широкого кола загальних регіональних проблем на основі розробки відповідного міжнародного договору.

Друга сторона цих проблем торкається організації боротьби з міжнародним тероризмом в Чорноморському регіоні, враховуючи наявність обґрунтованих підстав його проявів. Рішення цієї проблеми повинно проводитися послідовно. По-перше, це проблеми правового характеру, а саме: висунення Україною пропозицій щодо створення зони безпеки у Чорноморському регіоні, розробка відповідних документів на рівні держав-учасниць, розробка спеціальної конвенції по боротьбі з міжнародним тероризмом у Чорноморському регіоні. По-друге, заходи організаційного плану: створення спеціалізованих органів регіональної безпеки — Ради-керівників служб безпеки Чорноморського регіону, Ради міністрів внутрішніх справ Чорноморського регіону, Ради керівників прикордонної служби, Ради керівників митної служби, а також створення спеціалізованого Антитерористичного центру країн Чорноморського регіону, який би акумулював інформацію відносно існуючих у регіоні терористичних угрупувань і їх членів, а також іншу необхідну інформацію (для чого було б доцільним створити єдиний банк даних про терористичні угрупування та терористів Чорноморського регіону), виконував координуючу роль у діяльності правоохоронних органів та інших силових відомств країн Чорноморського регіону, міжнаціональних сил швидкого реагування (в разі їх створення), формулював антитерористичну політику в регіоні тощо.

Здійснення запропонованих заходів сприяло б розвитку системи безпеки у Чорноморському регіоні, що в свою чергу сприяло би розвитку регіональної системи економічного співробітництва, яка вже набирає оберти. Створення двох взаємодоповнюючих систем співробітництва має стати ключовою умовою функціонування Чорноморської системи міжнародних відносин, сприяти перетворенню Чорного моря в зону миру, стабільності і процвітання.

Вы должны быть авторизованы, чтобы оставить комментарий.