| Главная | Рубрики | Информация о центре | Ссылки |                                                                                                                  Регистрация | Вход

Статья прислана на конкурс на получение гранта за лучшую научную статью, посвящённую изучению и противодействию организованной преступности, проведенный Одесским информационно-аналитический центром по проблемам борьбы с организованной преступностью совместно с Центром по изучению транснациональной преступности и коррупции Американского университета.

Стеценко Ю.В.

КРИМІНАЛІСТИЧНІ ЗАСАДИ ВИКОРИСТАННЯ ПОВІДОМЛЕНЬ ЗАСОБІВ
МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ ДЛЯ ПРОТИДІЇ ОРГАНІЗОВАНІЙ ЗЛОЧИННОСТІ

Останніми роками як у науковій літературі, так і на шпальтах газет і журналів, у теле- та радіопередачах спостерігається збільшення уваги до проблем протидії організованій злочинності. Між ученими триває дискусія щодо пошуку оптимальних шляхів подолання цього суспільно небезпечного явища. Звертає увагу, що у роботах В.П. Бахіна, І.В. Гори, Л.Я. Драпкіна, С.С. Овчинського, І.В. Строкова, П.В. Цимбала, М.П. Яблокова та інших учених висловлена думка щодо можливості використання правоохоронними органами, які здійснюють розкриття та розслідування злочинів, повідомлень засобів масової інформації (ЗМІ) як одного з напрямків протидії проявам організованої злочинності. Однак у монографічних дослідженнях ці ідеї більш грунтовно розвинуті не були.

Слід також зазначити, що про важливість залучення ЗМІ до загальнодержавних заходів протидії організованій злочинності неодноразово наголошували провідні політики, а також керівники різних органів державної влади в Україні – міністри внутрішніх справ Ю. Смирнов і М. Білоконь, народні депутати України: голова Всеукраїнської громадської організації “Антикорупційний форум” Г. Самофалов, голова Комітету Верховної Ради по боротьбі з організованою злочинністю і корупцією В. Стретович, голова Комітету Верховної Ради з питань свободи слова й інформації М. Томенко та інші. Напевно, слід погодитись з ними про те, що преса, радіо, телебачення у взаємодії з правоохоронними органами можуть бути ефективними засобами протидії організованій злочинності в Україні. Разом з тим вважаємо, що це твердження практичного системного втілення у діяльності правоохоронних органів України, які здійснюють розкриття та розслідування злочинів, до сьогодні не знайшло. Можемо спостерігати лише поодинокі випадки залучення ЗМІ до системи заходів протидії організованій злочинності. Тому таке твердження відомих політиків і правоохоронців носить більше загально-декларативний характер. На нашу думку, можливості ЗМІ не слід зводити лише до інформування населення щодо розслідування окремих кримінальних справ. Практичні органи потребують теоретично розроблених рекомендацій, яких на сьогодні бракує. Тому ми переконані, що використання правоохоронними органами повідомлень ЗМІ у протидії організованій злочинності має спиратись на обгрунтовані теоретичні засади, узгоджені положення нормативно-правових актів, відповідний досвід інших країн. Такі дії повинні розглядатись як складова частина правоохоронної діяльності у сфері кримінального судочинства, що здійснюються професіоналами належного рівня підготовки.

З цього приводу доцільно звернути увагу на думку російського вченого С.С. Овчинського, який досліджуючи проблеми протидії сучасній організованій злочинності, приходить до висновку, що “…боротьба з нею (організованою злочинністю. – Ю.В.) повинна передбачати застосування всіх можливих засобів і методів, які раніше застосовувались проти ворожих спецслужб і армій. Ця боротьба природнім чином повинна охоплювати “інформаційні сфери”, які включають у себе в першу чергу ЗМІ…” [1, с. 313].

Певний внесок у розвиток ідеї використання повідомлень ЗМІ для протидії організованій злочинності має зробити криміналістична наука. Це викликано тим, що хоча й органи дізнання та досудового слідства в практичній діяльності використовують можливості ЗМІ, однак, як свідчить досвід, нерідко вони діють методом спроб і помилок. Досить часто при цьому очікувані результати не виправдовуються. Автором було проведено анкетування слідчих органів внутрішніх справ загальною кількістю 186 осіб. Переважна більшість респондентів (120 осіб, що становить 64,5%) відповіли, що вважають неналежним сучасний рівень використання ЗМІ при розслідуванні злочинів. Такі відповіді співробітників органів досудового слідства можна пояснити відсутністю грунтовних теоретичних рекомендацій учених-криміналістів щодо цієї проблеми. У переважній більшості підручників із криміналістики лише згадується про можливості використання повідомлень ЗМІ у слідчій діяльності. Показово також те, що більшість слідчих висловились за необхідність підвищення рівня використання ЗМІ при розслідуванні злочинів (168 осіб, що складає 90,3%). З огляду на це спробуємо викласти власне бачення проблеми використання повідомлень ЗМІ при розслідуванні злочинів, вчинених організованими злочинними групами.

Досвід правоохоронних органів, які здійснюють розкриття та розслідування злочинів, показує, що сучасні прояви організованої злочинної діяльності обов’язково повинні враховуватись при створені відповідних засобів державного й соціального контролю за активністю зазначених груп, тактичних та організаційних засобів протидії таким суспільно небезпечним проявам. Звичайно, що питання можливості залучення ЗМІ до діяльності правоохоронних органів включає багато аспектів. Тому пропонуємо розглянути його з позицій криміналістичної науки, а саме тактичних прийомів використання повідомлень ЗМІ.

В широкому значенні у криміналістиці під тактичним прийомом розуміють найбільш раціональний, найбільш ефективний засіб дії або найбільш раціональну лінію поведінки особи, яка здійснює процесуальні дії [2, с. 4; 3, с. 168]. А.А. Філющенко зазначає, що тактичний прийом є результатом розумової діяльності, змістом якої є оцінка конкретної ситуації, вибір найбільш ефективного способу дії з інших варіантів поведінки [4, с. 6-8].

Ряд учених вважають, що тактичні прийоми використовуються слідчим лише при проведені слідчих дій. Так, зокрема, В.Е. Коновалова, А.М. Сербулов відмічають, що тактичний прийом може застосовуватись тільки в межах тих слідчих і судових дій, процедура й порядок здійснення яких визначені кримінально-процесуальним законодавством. Поза цієї діяльності тактичний прийом втрачає свою цінність і якості [5, с. 19]. З ними погоджується і В.Ю. Шепітько [6, с. 19]. Таку тенденцію розвитку положень криміналістичної тактики можна пояснити тим, що значна увага вчених приділялась саме розробці тактичних прийомів виявлення, збирання та використання доказів. На нашу думку, таке розуміння тактичного прийому (лише як способу здійснення слідчих дій) значно звужує це поняття й сферу його практичного використання. Автор підтримує позицію І.І. Котюка, який не погоджується, що застосування тактичних прийомів зводиться лише до проведення процесуальних дій. Цей учений зазначає, що “з криміналістичного погляду тактичний прийом – це розроблена на основі даних науки, узагальнення слідчої практики та вимог закону рекомендація про певну лінію поведінки, спрямовану на розв’язання окремого завдання у сфері судочинства” [7, с. 483]. Вважаємо, що в даний час нагальною потребою правоохоронної діяльності є необхідність розробки тактичних прийомів проведення не тільки слідчих дій, але й використання повідомлень ЗМІ під час досудового слідства. Відмітимо, що про це ще в 1983 році зазначав В.І. Шиканов [8, с. 21]. І.А. Возгрін залучення ЗМІ до встановлення істини у кримінальних справах відносить до організаційних тактичних прийомів [9, с. 427]. В.С. Кузьмічов наголошує на необхідності розробки “системи тактичних прийомів забезпечення гласності” [10, с. 38]. Однак ці міркування, на жаль, не були у подальшому детально розвинуті в наукових працях учених-криміналістів.

Тому гіпотезою у цій роботі є твердження про те, що аби особи, які здійснюють кримінально-процесуальну діяльність (перш за все співробітники органів дізнання та досудового слідства) могли активно використовувати можливості ЗМІ при розкритті та розслідуванні злочинів, вчинених організованими злочинними групами, вони повинні володіти тактичними прийомами не лише проведення окремих слідчих дій, але й тактичними прийомами використання повідомлень ЗМІ.

Результати проведеного автором анкетування слідчих органів внутрішніх справ показали, що за доцільність розробки таких тактичних прийомів висловились 168 респондентів (90,3%).

Відповідно до гіпотези, метою написання статті є: 1) створення криміналістичної концепції системи типових тактичних прийомів використання органами дізнання та досудового слідства повідомлень ЗМІ при розслідуванні злочинів, вчинених організованими злочинними групами; 2) визначення слідчих ситуацій, за яких доцільне використання зазначених тактичних прийомів; 3) внесення пропозицій щодо криміналістичних рекомендацій по проведенню тактичних прийомів використання повідомлень ЗМІ під час розслідування вказаної категорії злочинів.

На нашу думку, до тактичних прийомів використання можливостей ЗМІ під час розслідування кримінальних справ, пов’язаних із вчиненням злочинів організованими злочинними групами, слід віднести проведення відповідних інформаційних заходів, що пов’язані з методами правомірного психологічного впливу на учасників цих груп, котрі є підозрюваними або обвинуваченими у конкретних кримінальних справах. Такого роду повідомлення ЗМІ можуть використовуватись слідчим щодо осіб, що зайняли негативну позицію, відмовляються давати свідчення тощо. Також їх використання доречне при зверненні до осіб, які скоїли злочин і переховуються від органів дізнання та досудового слідства. Для впливу на емоційну сферу підслідного слідчий може через ЗМІ передавати звернення близьких або авторитетних для них людей. Крім того, повідомлення ЗМІ можуть впливати на психічний стан підозрюваного у потрібному слідчому напрямку – викликати стан емоційної напруженості, страху, подавленості, відчаю, фрустрації тощо, які слідчий може використати при розслідуванні злочину. При цьому слідчому необхідно врахувати найменш психічно стійких учасників організованих злочинних груп, у яких такого роду психологічний вплив може викликати потрібні слідчому зміни переконань і поведінки.

Іншим тактичним прийомом слід визначити поширення слідчим через ЗМІ повідомлень, що мають на меті активізацію вольових якостей правослухняних громадян, які з тих чи інших причин уникають можливості повідомити слідчому відому їм інформацію, якою вони володіють, і можуть сприяти розкриттю злочину. У цьому контексті згадується запропонований Л.Я. Драпкіним тактичний прийом “встановлення психологічного контакту” [11, с. 24]. Наприклад, при розслідуванні серії злочинів, вчинених організованою злочинною групою, слідчий має переконливо довести до відома можливих свідків чи потерпілих через ЗМІ аргументи про необхідність дати свідчення. Серед таких аргументів можуть бути повідомлення слідчого про ліквідацію злочинної групи (затримання її учасників), можливість збереження в таємниці особистості свідка чи потерпілого, громадський обов’язок, змалювання збитків від вчиненого злочину, попередження можливого скоєння інших подібних злочинів тощо.

Цікавою є думка російського вченого М.П. Яблокова, який вважає, що серед завдань боротьби з організованою злочинною діяльністю входить не тільки власне розкриття та розслідування вчинених членами таких груп злочинів, але й, наприклад, розвал таких злочинних утворень, створення умов для їх розпаду. В іншому разі зазначена боротьба буде неефективною, бо виявлені та покарані члени таких злочинних організацій без якихось складнощів заміняються іншими, і злочинна організація продовжує існувати й здійснювати свою злочинну діяльність [12, с. 106]. У зв’язку з цим також слід відзначити, що останнім часом ряд учених-кримінологів (західні – Н. Крісті, Х. Зер, російські – Я. Гілінський, Г. Забрянський, Л. Карнозова, Р. Максудов, М. Флямер) вказують на “кризу покарання” як такого. Ці вчені вважають, настав час перегляду усталених поглядів на засоби протидії злочинності, зміни парадигми [13, с. 42]. Тому нового значення має набути формування правоохоронними органами України у взаємодії із ЗМІ належної громадської думки для протидії сучасній організованій злочинності, що потребує відповідних рекомендацій. На нашу думку, правильним є твердження С.С. Овчинського про те, що нові нетрадиційні підходи в боротьбі з організованою злочинністю в ряді випадків виходять за межі кримінально-процесуальної сфери [1, с. 328].

Під час розслідування кримінальної справи може скластися така слідча ситуація, коли вичерпані всі основні можливості оперативно-розшукових заходів та слідчих дій для встановлення осіб, що скоїли злочин, або зібраних доказів для пред’явлення обвинувачення та доведення вини недостатньо. При такій ситуації слідчий може застосувати тактичний прийом по активізації діяльності учасників організованої злочинної групи з використанням для цього можливостей ЗМІ. Адже, помістивши в ЗМІ повідомлення з тривожною для учасників групи інформацією, слідчий може розраховувати на те, що їхня поведінка зміниться, вони можуть здійснити вчинки, залишити сліди, речові докази, які через інші обставини з мотивів конспірації не зробили б. Серед позитивних прикладів активізації діяльності вказаних осіб шляхом поміщення в ЗМІ тривожної для них інформації можна згадати розслідування ряду тяжких злочинів в Автономній Республіці Крим у 1999 році. Тоді міністр внутрішніх справ України Ю.Ф. Кравченко, перебуваючи в Сімферополі, заявив на прес-конференції про арешт, що планувався, кількох високопоставлених чиновників, імена яких стануть відомими через кілька днів. Після того, в означений міністром термін, начальник ГУ МВС України у Криму Г. Москаль повідомив у ЗМІ про арешт депутата Керченської міськради Є. Майдонова, і що його колега Ю. Михайлов розшукується за підозрою у скоєнні тяжких злочинів. Також були арештовані депутати Євпаторійської міськради М. Котляревський та К. Біломизов. Разом із цим завдяки вжитим заходам було розкрито ряд убивств на замовлення – першого віце-прем’єра уряду АРК О.Сафонцева, першого заступника міністра курортів і туризму Д. Гольдича, голови Фонду держмайна АРК О. Головізіна, керівника орендного підприємства “Кримтеплокомуненерго” В. Кузіна, полковника кримської міліції Зверєва, а також знешкоджено злочинну групу в складі 23 осіб, що протягом чотирьох років скоїли понад 40 тяжких злочинів, із яких 10 – убивств на замовлення в 5 регіонах держави. Повернувшись до Києва, Ю.Ф. Кравченко незабаром знов на прес-конференції заявив про очікуваний арешт кількох посадових осіб АРК, які є членами організованих злочинних угруповань. А через 5 днів із Керчі, дізнавшись, що прокурор Криму дав санкцію на його арешт, зникає депутат міськради С. Галицький. Раніше, в 1998 році, в його помешканні під час обшуку були знайдені бойові набої, але кримінальної справи порушено не було. Однак у подальшому правоохоронцями було зібрано достатньо доказів для пред’явлення йому обвинувачення [14]. В наведеному прикладі тактичний прийом по активізації діяльності осіб, якими було скоєно ряд тяжких злочинів, пов’язаний з використанням відповідних повідомлень ЗМІ, був одним з елементів спланованої та ефективно проведеної співробітниками МВС України тактичної операції, направленої на виявлення та затримання вказаних осіб.

Крім поміщення в ЗМІ тривожних повідомлень, можливі випадки, коли для встановлення та затримання учасників організованої злочинної групи, які скоїли злочини і переховуються, можна помістити інформацію, яка їх зацікавить. Переважно це робиться в рекламних повідомленнях. Близьким за змістом є приклад проведення тактичної операції, у складі якої був тактичний прийом по активізації діяльності осіб, що скоїли злочин, із використанням для цього відповідних повідомлень ЗМІ – розслідування двох подібних убивств у м. Києві. Нагадаємо, що в грудні 2001 року в Печерському районі м. Києва в квартирі було знайдено труп вагітної жінки, утопленої у ванні. А в січні 2002 року в Деснянському районі м. Києва було скоєне подібне вбивство жінки похилого віку. Співробітниками прокуратури та міліції було встановлено, що обидві жертви помістили в рекламній газеті оголошення про продаж шуби з натурального хутра. Для виявлення та затримання осіб, що скоїли ці подібні злочини, правоохоронці помістили в ту ж саму рекламну газету, що й потерпілі, оголошення про продаж шуби. В результаті проведення тактичної операції правоохоронцям удалося затримати двох осіб (подружню пару) із Вінницької області, які вибирали жертв із числа осіб, що подавали оголошення про продаж дорогих речей у рекламну газету [15].

З приведених прикладів видно, що в основі тактичного прийому по активізації учасників організованої злочинної групи, які після скоєння злочину переховуються, з використанням повідомлень ЗМІ лежить можливість рефлексивного управління слідчим їх поведінкою. Р.С. Бєлкін зазначає, що в криміналістиці рефлексія є базою для передбачення поведінки та дій учасників кримінального процесу, протидіючих розслідуванню, а також основою для розробки та вибору тих чи інших тактичних прийомів, визначення напрямків розшуку осіб та предметів [16, с. 67].

Ряд тактичних прийомів направлений на формування у членів організованої злочинної групи помилкового уявлення про хід розслідування кримінальної справи або дій слідчого. Серед них – тактичний прийом під умовною назвою “імітація”. З допомогою повідомлень ЗМІ слідчий створює умови, при яких формування уявлення підслідного здійснюється в потрібному для слідчого напрямку. Під виглядом такого повідомлення, яке може носити характер новин, слідчий через ЗМІ поширює інформацію, яка спонукає вказаних осіб до вчинення певних дій. Прикладом ефективності використання тактичного прийому “імітація” як елементу тактичної операції можна назвати виявлення та затримання правоохоронцями м. Одеси замовника вбивства підприємця К. Уборіна в січні 2003 року. Убивство замовив його конкурент за 1000 доларів США. Він заплатив виконавцю завдаток, однак той замовлення не виконав, а повідомив про це правоохоронців. Ними була спланована тактична операція по затриманню замовника вбивства. Щоб переконати його в тому, що вбивство вже скоєне, злочин було імітовано – по місцевому телебаченню показали розстріляний автомобіль К. Уборіна, котрий насправді в цей час перебував в умовленому місці. Повіривши повідомленню ЗМІ, замовник вийшов на контакт із “виконавцем”, після чого його затримали.

Тактичний прийом “створення інформаційного шуму” також направлений на формування у членів організованої злочинної групи, стосовно яких проводиться досудове слідство, помилкового уявлення про хід розслідування кримінальної справи. Слід відзначити, що М.П. Яблоков розглядає використання повідомлень ЗМІ для дезинформації членів організованої злочинної групи про найближчі плани слідства як елемент реалізації тактичних операцій у ході розслідування [12, с. 160].

Оприлюднюючи на прес-конференції або безпосередньо з місця скоєння злочину результати слідчих або оперативно-розшукових заходів слідчий може не повідомити важливу інформацію, на оприлюднення якої очікує особа, що вчинила злочин. Установивши, наприклад, із допомогою оперативно-розшукових заходів, її особу та передбачаючи, що в разі притягнення її до відповідальності вона може знищити важливі речові докази, слідчий передчасно не розголошує про це. Він навіть може не оголошувати серед висунутих версій ту, на яку вказують обставини скоєння злочину. Тим самим в особи, яка його вчинила, створюється помилкове враження про хід розслідування злочину, вона перестає вживати заходів конспірації, що дозволяє слідчому виявити та зібрати докази скоєння нею злочину.

Близьким за змістом є тактичний прийом “витік інформації”. Різниця полягає в тому, що вплив на формування помилкового уявлення учасників організованої злочинної групи про хід розслідування здійснюється не через оприлюднення в ЗМІ повідомлень слідчого, керівника або інших співробітників органу, який проводить досудове слідство, а під виглядом журналістського розслідування. За змістом цей тактичний прийом близький до прийому “створення умов для інформаційної необізнаності підозрюваного” під час проведення слідчих дій, який пропонує Л.Я. Драпкін [11, с. 24]. Наприклад, коли є інформація про те, що особа, яка скоїла злочин, володіє знанням про методи роботи правоохоронних органів і може не повірити офіційним повідомленням правоохоронців, слідчий за допомогою працівників ЗМІ може організувати ряд публікацій у газеті під виглядом журналістського розслідування цього злочину. В цій статті від імені “журналіста” (вигаданої особи) може подаватись добута ним інформація про хід розслідування, а також та, що “стала відома з джерел у правоохоронних органах”. Слідчому після виходу таких публікацій слід передбачити намагання контакту з “журналістом” учасників організованої злочинної групи.

Добре продуманий та належно організований “витік” вигідних для слідства відомостей у ЗМІ М.П. Яблоков називає серед психологічних засобів регулювання складних ситуацій розслідування організованої злочинної діяльності [12, с. 142]. З цією думкою погоджується ряд українських учених-криміналістів В.І. Бояров [17, с. 127], В.П. Бахін, І.В. Гора, П.В. Цимбал [18, с. 301].

Під час проведення досудового слідства слідчі можуть зустрітись з випадками протидії зі сторони представників організованих злочинних груп, інших осіб, не зацікавлених у результатах розслідування. Протидія може виражатись в дачі хабара, тиску впливових осіб на слідчого або керівника органу, що проводить розслідування, залякуванні свідків та потерпілих, поміщенні дестабілізуючої інформації у ЗМІ тощо. Саме тиск на слідчого через ЗМІ, на думку М.П. Яблокова, є однією з ознак, за якою можна розпізнати почерк дій організованої групи у кримінальній справі, по якій проводиться розслідування [12, с. 49]. У зв’язку з цим слушною думкою ділиться інший російський учений А. Гуров: “Пресу злочинність почала лобіювати ще у сімдесяті роки. Розцінки тоді складали від десяти до двадцяти тисяч за потрібну публікацію. Зараз злочинність цілком спроможна організувати цілеспрямовану кампанію в засобах масової інформації. Одна з наших важливих справ була таким чином цілком удало розвалена. Були задіяні чотири газети, телестудія і депутатський корпус” [19, с. 17]. Разом із тим слід відзначити, що до сьогоднішнього часу в криміналістичній науці теоретично не опрацьовані напрямки ефективної взаємодії правоохоронних органів із ЗМІ при розслідуванні злочинів (у тому числі вчинених організованими злочинними групами), які викликали значний суспільний резонанс, а також коли для впливу на процесуальні рішення правоохоронних органів застосовувалась сила громадської думки. Такі випадки вже мали місце в практиці діяльності правоохоронних органів України. Вважаємо, що не останню роль відіграли ЗМІ при розслідуванні злочину, скоєному відомим у минулому столичним кримінальним авторитетом Віктором Авдишевим, який був заарештований по звинуваченню у вчиненні вимагання (частина 3 статті 144 Кримінального кодексу України 1960 р.). Тоді в пресі з’явилось ряд публікацій про невідповідність запобіжного заходу, прийнятого слідчим до особи обвинуваченого, публікувались матеріали про його заслуги як спортсмена, заслуженого тренера, бізнесмена, мецената, приводились факти про незадовільний стан його здоров’я, несумісний з перебуванням у СІЗО. На підтримку В. Авдишева виступали відома екстрасенс Джуна Давіташвілі, співак І. Кобзон. Під час суду В. Авдившева відпустили на похорон матері, змінивши запобіжний захід на підписку про невиїзд, чим він і скористався для ухилення від слідства. В подальшому, за орієнтуванням Управління по боротьбі з організованою злочинністю м. Києва В. Авдишев був затриманий російськими правоохоронцями.

Про використання можливостей ЗМІ як одного зі способів та методів подолання протидії розслідуванню зазначають Р.С. Бєлкін [3, с. 255] та М.П. Яблоков [12, с. 159.] Слушною є думка Р.С. Бєлкіна: “Якщо прогнозується негативна зміна слідчої ситуації, тактичне рішення може передбачати формування перепон для подібної зміни слідчої ситуації. Зміст цих перепон залежить від змісту змін, що прогнозуються. …Загалом передбачення будь-якої протидії розслідуванню, яким би маловірогідним не виглядав такий прогноз, не повинно залишатись без належної реакції, ба воно може викликати серйозні ускладнення для розслідування” [20, с. 161]. М.П. Яблоков відзначає, що тиск на слідство через пресу буде менш ефективним у тому разі, якщо правоохоронні органи випереджають корумпованих осіб у повідомленні громадськості офіційної інформації. Така практика не дозволяє безкарно займатись формуванням негативної громадської думки. У певній мірі зусилля організованих злочинних груп можна нейтралізувати опублікуванням в офіційних місцевих виданнях відомостей про найбільш важливі результати розслідування, але без уточнень. При цьому важливо вибрати найбільш вигідний, з точки зору завдань розслідування, момент, а також утримуватись від коментарів [12, с. 159-160].

До тактичних прийомів подолання, а також попередження можливої протидії розслідуванню кримінальної справи слід віднести “акцентуацію події злочину”. Організовуючи прес-конференції, брифінги, зустрічі з журналістами з наступним оприлюдненням їх у ЗМІ, слідчий підвищує авторитет правоохоронних органів, зміцнює віру громадян у справедливість закону, утримує свідків або потерпілих від бажання відмовитись від дачі показань тощо. Якщо такі інформаційні заходи з висвітлення розслідування певних злочинів будуть неодноразовими, а систематичними, то відбудеться зміна статусу події злочину, вона набуде більшої соціальної ваги, чим може значно зменшити, а також попередити можливість протидії розслідуванню злочину. При цьому можна відмітити, що правомірний психологічний вплив відбувається за такою схемою: “слідчий – ЗМІ – громадська думка – обвинувачений / особа, не зацікавлена в результатах розслідування злочину / свідок, потерпілий”.

Іншим можливим способом подолання протидії розслідуванню, на нашу думку, можна назвати тактичний прийом “дифамація”. Дифамацією (від лат. diffamatio – ганьблення) називається розголошення свідчень (правдивих чи неправдивих), які ганьблять іншу особу. Використання цього тактичного прийому пов’язане з криміналістичним вивченням особистості підозрюваного (обвинуваченого), інших осіб, які здійснюють протидію розслідуванню. В.П. Лавров відзначає, що в криміналістиці відомості про особистість обвинуваченого, підозрюваного поділяють на чотири групи: 1) біографічні (демографічні) дані; 2) біологічні характеристики; 3) відомості про умови і образ життя обвинуваченого, його зв’язки; 4) інші відомості про особисті якості обвинуваченого (риси характеру, вольові, інтелектуальні, моральні якості тощо) [3, с. 207]. Ряд відомостей підозрюваним (обвинуваченим) можуть приховуватись. Їх встановлення можливе лише оперативним шляхом. У зв’язку з цим В.П. Лавров пише: “Якщо встановлені дані і окремі відомості про біологічну сторону характеристики особи затриманого члена організованої злочинної групи можна отримати відносно легко слідчим шляхом, то його справжній соціальний та психологічний портрет без належної взаємодії з оперативними працівниками скласти й обгрунтувати доказами навряд чи вдасться” [3, с. 213].

На можливість цілеспрямованого дозованого поміщення в ЗМІ оперативної інформації з метою дискредитації лідерів злочинного світу та їх заступників із числа чиновників владних структур вказує С.С. Овчинський [1, с. 328]. Інший російський учений В. Васильєв, даючи оцінку висвітлення діяльності терористів у ЗМІ, зазначає про необхідність додавати до виступів терористів по телебаченню коментар осіб, “знайомих” із терористами з повідомленням інформації, що викликає фізіологічну огиду до терористів, про деякі подробиці з їх інтимного життя [21, с. 592]. Для подолання протидії розслідуванню злочину (у тому числі інформаційної – із використанням ЗМІ) вважаємо допустимим поміщення в ЗМІ правдивих відомостей, що можуть дискредитувати особу, яка намагається протидіяти слідчому в проведенні досудового слідства, а також прізвища та посаду особи, яка намагається втрутитись у процес досудового слідства.

Отже, узагальнення зазначених тактичних прийомів використання повідомлень ЗМІ при розслідуванні злочинів, вчинених організованими злочинними групами, дозволяє систематизувати їх за такими групами: 1) тактичні прийоми, пов’язані з використанням правомірного психологічного впливу на підозрюваного або обвинуваченого; 2) тактичні прийоми, направлені на активізацію вольових якостей учасників кримінального процесу; 3) тактичні прийоми, направлені на формування у підслідного помилкового уявлення про хід розслідування кримінальної справи; 4) тактичні прийоми, направлені на попередження та подолання протидії розслідуванню. Звичайно, говорити сьогодні вже як про створену в криміналістичній тактиці систему таких тактичних прийомів не приходиться. Саме з причин не приділення уваги проблемі розробки тактичних прийомів використання повідомлень ЗМІ в розслідуванні злочинів автор не претендує на однозначність та закінченість окремих назв тактичних прийомів і висловлює сподівання про їх подальше уточнення та розвиток іншими дослідниками.

А.Н. Васильєв справедливо відмічає: “Завдання підвищення ефективності тактичних прийомів може вирішуватись різними способами: розширенням кола тактичних прийомів; їх вдосконаленням; підвищенням дієвості; взаємозв’язком тактичних прийомів в їх застосуванні” [22, с. 7]. Погоджуючись із цим твердженням, додамо, що створення нових криміналістичних рекомендацій стосовно проведення відповідних тактичних прийомів використання повідомлень ЗМІ не повинні механічно переноситись з існуючих рекомендацій щодо тактичних прийомів проведення слідчих дій. Їх розробка обов’язково має включати творчий підхід. Слід враховувати, що результати проведення зазначених тактичних прийомів можуть бути як тісно пов’язані зі слідчими діями та оперативно-розшуковими заходами (наприклад, в рамках тактичних операцій), так і можуть носити самостійне значення.

Крім того, ефективність застосування в слідчій та оперативно-розшуковій діяльності тактичних прийомів використання ЗМІ прямо залежить від вирішення цілого ряду організаційно-правових питань. Так, потребує уваги налагодження постійних контактів правоохоронних органів з організаціями ЗМІ, журналістами, їх правове забезпечення. При проведенні інформаційних заходів органи дізнання та досудового слідства потребують допомоги кваліфікованих спеціалістів. Тому необхідні зміни в навчальних програмах підготовки майбутніх правоохоронців, працівників ЗМІ. Ученими-криміналістами мають бути досліджені: 1) типові слідчі ситуації, для вирішення яких можуть бути застосовані тактичні прийоми, пов’язані з використанням ЗМІ (тобто має бути проведена систематизація тактичних прийомів по відношенню до слідчих ситуацій); 2) алгоритми проведення тактичних операцій, у складі яких будуть ці тактичні прийоми; 3) класифікаційні ознаки та 4) критерії допустимості таких тактичних прийомів.

Л І Т Е Р А Т У Р А
Овчинский С.С. Оперативно-розыскная информация / Под ред. Овчинского А.С. и Овчинского В.С. – М.: ИНФРА – М., 2000. – 367 с.
Біленчук П.Д., Перкін В.І. Тактичні прийоми, тактичні комбінації та тактичні операції в розлідуванні злочинів: Навч. посібник. – К.: Українська академія внутрішніх справ, 1996. – 32 с.
Криминалистика: Учебник для вузов/ А.Ф. Волынский, Т.В. Аверьянова, И.Л. Александрова и др.; Под ред. проф. А.Ф. Волынского. – М.: Закон и право, ЮНИТИ-ДАНА, 1999. – 615 с.
Филющенко А.А. Предмет и содержание криминалистической тактики // Теоретические проблемы криминалистической тактики. – Свердловск, 1981. – С. 5-9.
Коновалова В.Е., Сербулов А.М. Следственная тактика: принципы и функции. – К.: РИО МВД УССР, 1983. – 68 с.
Шепитько В.Ю. Теория криминалистической тактики: Монография. – Харьков: “Гриф”, 2002. – 349 с.
Котюк І.І. Методологічні аспекти визначення поняття тактичних прийомів // Держава і право. – 2004. Випуск 24. – С. 477-484.
Шиканов В.И. Теоретические основы тактической операции в расследовании преступлений. – Иркутск: Изд-во Иркут. ун-та, 1983. – 200 с.
Криминалистика: Учебник / Под ред. И.Ф. Крылова, А.И. Бастрыкина. – М.: Дело, 2001. – 800 с.
Кузьмічов В.С. Криміналістичний аналіз розслідування злочинів: Монографія. – Київ: НАВСУ – НТВ “Правник”, 2000. – 450с.
Драпкин Л.Я. Тактические приёмы в структуре следственных действий и тактических операций // Научная информация по вопросам борьбы с преступностью. № 76 (Вопросы криминалистики). – М., 1989. – С. 22-24.
Яблоков Н.П. Расследование организованной преступной деятельности. – М.: Юристъ, 2002. – 172 с.
Карнозова Л., Максудов Р., Флямер М. Восстановительное правосудие: идеи и перспективы для России // Российская юстиция. – 2000. № 11. – С. 42-44.
Порфімович О. Оригінальні методи співпраці правоохоронних органів та ЗМІ в контексті “кримської війни” із криміналітетом // Інформаційна сфера як духовне явище: [Збірник]. – К., 1999. – С. 99-104.
Сергушев М. Супруги из Винницкой области убивали киевлян, дававших в газету объявления о продаже шуб из натурального меха // Факты и комментарии. – 2002. 2 марта.
Криминалистика: Краткая энциклопедия / Авт. сост. Р.С. Белкин. М.: Большая Российская энциклопедия, 1993. – 111 с.
Бояров В.И. Убийства, совершенные в процессе противостояния организованных преступных группировок (особенности расследования). Методическое пособие. – Харьков: Изд-во “Крим Арт”, 1997. – 132 с.
Бахін В.П., Гора І.В, Цимбал П.В. Криміналістика: Курс лекцій (ч.1). – Ірпінь: Академія ДПС України, 2002. – 356 с.
Федотов М.А. Право массовой информации в Российской Федерации. – М.: Междунар. отношения, 2002. – 624 с.
Белкин Р.С. Криминалистика: проблемы сегодняшнего дня. Злободневные вопросы российской криминалистики. – М.: Издательство НОРМА (Издательская группа НОРМА – ИНФРА-М), 2001. – 240 с.
Почепцов Г.Г. Теория коммуникации. – М.: “Рефл-бук”, К.: “Ваклер” – 2001. – 656 с.
Васильев А.Н. Тактика отдельных следственных действий (Биб-чка следователя). – М.: Юрид. лит., 1981. – 112 с.

Вы должны быть авторизованы, чтобы оставить комментарий.