| Главная | Рубрики | Информация о центре | Ссылки |                                                                                                                  Регистрация | Вход

Андрущенко Т.В.

ВІДВЕРНЕННЯ СВІТОВОЇ ВІЙНИ ТА БОРОТЬБА З МІЖНАРОДНИМ ТЕРОРИЗМОМ

(Актуальні проблеми політики : зб. наук. пр. /гол. ред. С.В. Ківалов ; відп. за вип. Л.І. Кормич. – Одеса : Національний університет «Одеська юридична академія» : Південноукраїнський центр гендерних проблем, 2012. – Вип. 46. –сс. 109-118).

В статті розглядаються проблеми запобігання загрозі світової війни, яку створює сучасний міжнародний теороризм. Проаналізовано досвід та ступінь ефективності антитеростичних дій.

В статье рассматриваются проблемы предотвращения угрозы мировой вой­ны, которую создает современный международный теороризм. Проанализированопытистепеньэффективностиантитеростическихдействий.

The problems of prevention of world war threat which is created by modern international terrorism are examined in the article. Experience and degree of ef­ficiency of antiterroristic actions are analysed.

Розвиток світової цивілізації потребує аналізу з точки зору відвер­нення тих загроз, які продукуються збігом суперечливих обставин, роз- балансованістю суб’єктивних і об’єктивних чинників. Серед проблем, які продукють загрози, на перших місцях знаходяться проблема війни і миру, екологічна та енергетична проблема, демографічна і продо­вольча проблеми, забезпечення людства питною водою, проблема міжнародного тероризму тощо. Проблема війни і миру перетворилась на глобальну насамперед внаслідок різкого збільшення потужності зброї. Сьогодні однієї ядерної зброї накопичили стільки, що її вибу­хова сила в декілька тисяч разів перевищує потужність боєприпасів, використаних у всіх війнах, що колись відбувалися [1, с. 337]. І. Кант та А. Швецер передбачали таку ситуацію, коли поступовий розвиток цивілізації сягне такого рівня, що її власні технічні досягнення, ви­користані для воєнних цілей, зможуть варварськими спустошеннями знищити саму цю цивілізацію, перекреслити усі досягнуті людством культурні здобутки.

З перспективи ХХІ століття можна оцінити слушність цих перед­бачень. Мова йде передусім про ядерну зброю, інші засоби масового знищення, застосування яких містить у собі загрозу не тільки для тих народів, проти яких вони спрямовані, а й для всього людства, в тому числі й для тих, хто має намір ці засоби застосувати. Відомо, що пере­можців у такій війні не буде. Взагалі будь-яка масштабна війна країн з розвинутою технологією може обернутися трагедією для всього людства. І це може стати тим поворотним пунктом в його історії, коли мир стає умовою його подальшого існування, тим єдино можливим станом, альтернативи якому просто немає.

Проте сучасників бентежить не лише ядерна загроза та потужність зброї масового знищення, але й нові специфічні засоби ведення війни, які характерні для інформаційної цивілізації. Як зазначає О. Цвєтков, якщо для аграрного суспільства провідним засобом ведення війни було ополчення землевласників (армії грецьких міст-держав або Риму в його республіканський період), для промислових — наявність постій­них професійних армій, то сьогодні, в період становлення інформа­ційної цивілізації, йдеться про війну третього типу — інформаційну, мета якої порушити обмін інформацією в таборі супротивника. Зброя інформаційної війни, як правило, взагалі не спрямована на завдання втрат живій силі. У цьому сенсі крива технології вивела, нарешті, до цілком безкровної і в той же час винятково ефективної зброї. Вона знищує не населення, а державний механізм [2]. Е. Тоффлер у праці «Нова парадигма влади: Знання, багатство, сила» чимало уваги при­діляє інформаційним війнам. Він наводить велику кількість свідчень, які демонструють всеосяжність та не контрольованість інформаційної війни: «на кожному рівні бізнесу — в царині всесвітніх телевізійних і телекомунікаційних стандартів, біля кас у магазині роздрібної тор­гівлі, на рівні автоматизованих касових машин і кредитних карток, в екстра інтелектуальних електронних мережах, у галузі конкурентної розвідки і контррозвідки — повсюди шаліє інформаційна війна, а ми оточенні інфовояками, що б’ються за контроль над найповажнішим ресурсом Ери Преображення влади» [3, с. 202].

Все це підтверджує той факт, що у сучасному світі загроза війни супроводжується великою кількістю загроз — економічною, психо­логічною, інформаційною, екологічною та іншими. Якщо в минуло війна часто використовувалась для вирішення дискусійних, а то й надуманих питань, то сьогодні очевидно, що вона має бути повніс­тю виключена з життя суспільства Й хоча «перед лицем загрозливої катастрофи єдино розумним, єдино прийнятним виходом та єдино можливою альтернативою — мирне співіснування» [4, с. 10], позиції урядів багатьох країн не такі одностайні.

Прикладом демонстрації протилежних підходів щодо вирішення сучасної проблеми війни і миру є позиції США та Європейського Союзу. Для США беззаперечним імперативом залишаються воєнні акції, оскільки, як вважається, саме вони сприяють встановленню між­народного порядку «на пріоритеті односторонніх дій та їх спромож­ності до таких дій» [5, с. 6]. У європейському підході наголос робиться на певних структурно-організаційних перетвореннях, спрямованих на створення безпечного середовища. Саме цим характеризується концепція безпеки ЄС, яка остаточно сформувалась після масштабної терористичної атаки подій в Мадриді у 2004 році.

Загалом загроза міжнародного тероризму для цивілізаційного розвитку суттєвим чином визначає позиції держав чином з приводу проблеми війни і миру. Адже саме тероризм у сучасну епоху завдає могутнього удару по існуючій системі загальнолюдських цінностей. Він сіє страх та паніку, породжує недовіру до державних структур, які не здатні приборкати терористів. Головною метою тероризму є не убивство конкретних людей, а погроза убивством чи насильством, і жертвами стають не лише ті, хто загинув, а й ті, хто залишився живим. Щоб позбутися страху, терористичні угруповання прагнуть перенести його на інших. А іншими найчастіше є представники чужих народів, націй, країн і цивілізацій.

Тероризм, як складне і багатогранне соціальне явище, по-різному, у відповідності з науково-методологічним підходом, пояснюють представники різних галузей знань, найперше — політологи, історики, соціологи, психологи тощо. Так, політологи, соціальні політики і філо­софи розуміють терор, як, головним чином, політичні дії. Політичний терор (від лат. terror— страх, жах) зарубіжними, українськими політо­логами пояснюється як політика залякування, насильства, розправа з політичними супротивниками аж до офіційного знищення [6, с. 655]. Українські дослідники М. Головатий та М. Панасюк розглядають терор як політику (кінцева мета якої — розправа з політичними противника­ми) і як особливу форму політичного насилля, що характеризується жорстокістю, цілеспрямованістю і вдаваною ефективністю [7, с. 439].

Екстремісти прагнуть нав’язати свою систему антицінностей, до якої входять агресивність та анархізм, всьому людству. Тому об’єктами тероризму в сучасному світі стають не тільки і не стільки окремі індивіди, скільки значні маси людей, громадські та урядові установи, транспортні та енергетичні системи. Терористичні дії щодо них являють своєрідну помсту за існування у світі нерівності і несправедливості у розподілі матеріальних благ між класами і на­ціями. Тероризм відображає спротив натиску озброєної руйнівними науково-технічними досягненнями західної цивілізації, він спрямо­ваний проти проведення глобалізації в егоїстичних національних та класових інтересах. Проте він призводить до загибелі громадян, які не винні у прийнятті тих чи інших рішень держави, не несуть за них відповідальності [8, с. 46].

Терор, як засіб зведення політичних та інших рахунків, метод залякування або нав’язування своєї волі, у тому чи іншому вигляді існував в усі часи. У ХХ ст. відбулося перенесення тероризму на дер­жавний рівень, а у ХХІ — відбувається на наддержавний. Сучасний тероризм — це вже не розрізнені індивідуальні дії, а серії різноманіт­них терористичних акцій, спрямованих проти широкого кола осіб та об’єктів, ретельно підготовлених, які здійснюються кваліфікованими кадрами і добре організованими угрупованнями. При цьому спостері­гається різке кількісне зростання терористичних актів із численними жертвами і значними матеріальними збитками, а також об’єднання зусиль окремих екстремістських формувань і кримінальних структур на міжнародному рівні для досягнення своїх політичних цілей [9].

Перенесенню тероризму на наддержавний, міжнародний рівень сприяють електронні мережі, що створюють якісно нові умови і для пропаганди терористами своїх ідей, для їх відкритої полеміки з офі­ційними державними структурами, для дискредитації і дезавуювання заяв офіційної влади. Екстремісти різного штибу (неонацисти, скінхе- ди, расисти, релігійні фанатики) використовують Інтернет як ефек­тивний засіб активізації своєї діяльності, поширення своїх поглядів, вербування прихильників. За допомогою глобальних інформаційних комп’ютерних мереж, недостатньо контрольованих через колосаль­ний обсяг даних, значно спростилася система керівництва бойови­ми загонами, процедура адресного набору бойовиків і політичних адептів. Зокрема, у екстремістів та терористів з’явилася можливість розмішувати оголошення про вербування виконавців певних акцій, вести переговори з потенційними новобранцями, відфільтровувати підставних співробітників спецслужб, купувати зброю, переказувати гроші для оплати послуг бойовиків, контролювати замовлені операції. При цьому штаб екстремістів лишається практично невразливим для служб безпеки країни, проти якої готується диверсія [10].

Український політолог В. С. Вознюк, розглядаючи міжнародний тероризм в контексті проблем глобалізації, вважає, що він спричи­нений: поглиблюваною диференціацією країн на бідні та багаті, внаслідок чого створюється підґрунтя для формування терористич­ного «інтернаціоналу» під зеленим прапором ісламу; регіональною нестабільністю, що провокує терористичні акти; інформаційною революцією, поширенням електронних ЗМІ, які використовуються як інструмент маніпулювання масовою свідомістю; загостренням суперечностей між існуючими системами цінностей західною, яка виявляється далеко не універсальною, і системою ісламського світу, яка є певним альтернативним варіантом [11, с. 8].

Сучасному світу відомий тероризм різних видів. Він може мати екстремістські цілі (коли прагне змінити державні інститути певної країни) та сепаратистські (вони мають на меті незалежність, автоно­мію). Проте найбільших масштабів останнім часом набуває тероризм релігійного походження, замішаний на неприйнятті західних ціннос­тей. Якщо у недалекому минулому його жорстокі наслідки відчували виключно країни — носії західних цінностей та способу життя — США та країни Європи, то тепер жертвою ісламського тероризму, озброє­них бойовиків та іноземних найманців стають й Індія, Росія, колишні радянські республіки Середньої Азії та ін. Отже, саме ісламський екс­тремізм вважають джерелом міжнародного тероризму.

Специфіка ісламського екстремізму полягає у тому, що небезпеку становлять не тільки групи бойовиків, які безпосередньо беруть участь у бойових діях, але і численні загони проповідників ісламу ради­кального напряму, у тому числі войовничого, які пройшли навчання в ісламських навчальних закладах Саудівської Аравії, Пакистану, Єгипту і були завербовані ісламістами. Порівняльний аналіз розвитку ситуації на Балканах, Північному Кавказі і в Центральній Азії, зазна­чає І. Печенюк, показує, що саме перед ісламськими проповідниками ставиться мета першими реалізувати розраховані на довготривалу перспективу завдання поширення ідей сепаратизму і релігійного екстремізму в різних регіонах світу [12].

Чечня, Дагестан, Косово, Алжир, Єгипет… У кожному з цих, розташованих у різних кінцях планети, регіонів так чи інакше дія­ли (або й діють) бойові загони, які використовували у своїх цілях іслам. Міжнародні структури під його прапором мають величезні людські й фінансові резерви. Одна з найголовніших рис ісламського екстремізму — його войовничість, глобально-месіанський характер, всюдисущість, нехтування інших, не мусульманських, цінностей. Ісламська етика смерті є фундаментом ісламського тероризму, а ідеологічна обробка членів ісламістських терористичних груп спрямована на виховання двох рис — готовності до підкорення та самопожертвування [13, с. 8-9].

Мета світового джихаду, під гаслами якого об’єднуються ісламські екстремісти, — звільнити мусульманський світ від західного впливу — від присутності військ, від західної культури, повалити прозахідні уряди мусульманських країн. Спираючись на «історичні образи» і не сприймаючи західних цінностей, ісламський екстремізм прагне встановити на деяких територіях теократичні державні структури. Про наміри ісламістів свідчать заяви, які неодноразово висловлю­вались релігійними фанатиками, що керують терористичними організаціями. Так, відомий лідер ісламських екстремістів Усама бен Ладен ще у 1998 р. бен Ладен оприлюднив фетву (релігійний припис): «Вбивство американців та їх союзників — обов’язок кожного мусульма­нина». Мрія бен Ладена, яка неодноразово була оприлюднена у ЗМІ, створити ісламський халіфат у кожному мусульманському районі світу. А Хаттаб, сумнозвісно відомий своїми воєнними операціями в Афганістані та Чечні, неодноразово заявляв про свою мету — вигнання росіян з Кавказу, Середньої Азії та всіх земель ісламу.

Джерелом живучості сучасного міжнародного тероризму В. Івченко вважає симпатії окремих східних режимів, кошти як легальних, так і нелегальних ісламських фінансових структур. Хоча, слід зазначити, що тероризм як явище засуджується багатьма мусульманськими країнами. Неоднарозово офіційні джерела цих країн оприлюдню­вали офіційні заяви про несумісність тероризму з релігією. «Релігія й тероризм — поняття, що взаємовиключають одне одного. Істинний іслам не має нічого спільного з екстремістами, такими, як, наприклад, таліби» — пише газета «Іран ньюс» [Цит. за: 14]. Аналогічну думку ви­словлюють й західні фахівці. Зокрема, З. Бжезинський зазначає, що з релігійної точки зору іслам навряд чи можна вважати більш ворожим глобальній демократії, ніж буддизм, іудаїзм чи християнство. Головне, що стимулює терористичні загрози, так це, наголошує американський політолог, джерела та умови, які породжують фанатичні мотивації, настрої, переконання, рішення [Цит. за: 15, с. 558].

Аналіз положень ісламу, зазначає Агаіхаджек Паша Давуд, під­тверджує висновок про те, що в ісламі немає і не може бути нічого, що слугувало б основою для тероризму. Релігія і політика в ісламі — від­носно самостійні області. Відстоювання ісламськими радикалами тези про їх нерозривність — свідчення поверхневого знайомства з шаріатом, що відкидає автоматичне перенесення його релігійно-догматичних і етичних постулатів на сферу політики, держави і права. Догматизм теорій і агресивність в діях різко критикуються навіть такими мисли­телями, кого радикальний ісламізм вважає своїми ідейними вождями. Проте труднощі розвитку та поляризацію, які переживає ісламський світ, підсилює екстремістські тенденції в ісламі, зумовлює появу по­літичних альянсів сил агресивного націоналізму з забарвленням в релігійній формі.

Цитовані вище заяви лідерів ісламських фундаменталістів під­точують віру в мирні засоби вирішення проблеми тероризму. Саме тому переважна більшість країн, включаючи й близькосхідні, схиля­ється у боротьбі з однією з найбільших у світі небезпек до силових збройних методів. Проте форми і методи антитерористичних дій, які містять у собі військові, поліційні, розвідувальні та інші організаційно- обмежувальні заходи, як свідчать події останніх років, є також мало­ефективними. Збройна боротьба з тероризмом, зазначає М. Гуцало, стає безперспективною з багатьох причин. Одна з них полягає в тому, що збройне вторгнення на територію суверенних держав для ліквідації терористичних угруповань може сприйматися як військова агресія. Армійські і цивільні втрати, що постійно зростають, викликають роз­дратування громадянського суспільства як в країнах-нападниках, так і в країнах, що зазнали нападу. Тривалі воєнні дії, хай навіть і анти- терористичного спрямування, стають серйозним конфліктогенним чинником.

Хоча таку думку підтримують далеко не усі фахівці. Багато хто досвід неефективних збройних антитерористичних дій пов’язує з не­використанням новітніх засобів ураження, недостатнім об’єднанням зусиль держав. «Тільки випереджальними спільними діями мобіль­них підрозділів і частин з використанням новітніх засобів ураження, демонструючи непохитне прагнення до єднання зусиль, можна пере­могти в боротьбі з цією загрозою» [16], зазначає державний експерт Національного інституту проблем міжнародної безпеки В. Леонов

Протягом тривалого часу (з моменту теракту щодо ізраїльських спортсменів на Олімпійських іграх 1972 року) розгортається дис­кусія про згуртування зусиль держав у боротьбі з тероризмом, як військовими, так невійськовими способами. За багато років пере­говорів держав з приводу трактування тероризму, засобів реагування на терористичні акти та заходів попередження цього лиха, результатів досягнуто не дуже багато, адже майже усі заходи з боротьби та попе­редження тероризму так чи інакше обмежують права і свободи люди­ни. З цього приводу відоме висловлювання колишнього Генерального секретаря ООН П. де Куельяра про те, що іноді важко сказати, де закін­чується тероризм і де розпочинається боротьба за самовизначення.

Після подій 11 вересня 2001 року, коли США, Росія, окремі країни НАТО запропонували стратегію превентивних дій проти терорис­тичних організацій у всьому світі, проблему антитерористичних дій почали розглядати не лише з точки зору оперативно-розвідувального і правоохоронного реагування. Пріоритетними напрямами анти- терористичної діяльності стали такі аспекти, як вдосконалення ан- титерористичної міжнародно-правової бази, активізація боротьби з фінансуванням тероризму (зокрема, перекривання каналів його підживлення за рахунок обігу наркотиків, відмивання брудних гро­шей), протидія доступу терористів до засобів масового ураження та їх доставки, посилення контролю за обігом звичайних видів озброєння, заходи для забезпечення права людини на захист від насилля.

Останнім часом актуалізувалися проблеми інформаційно- ідеологічних, соціально-психологічних, культурно-цивілізаційних аспектів протидії міжнародному тероризму, такі, зокрема, як «діалог культур», «культура миру», «альянс цивілізацій», «ЗМІ проти теро­ризму» тощо). На особливу увагу заслуговує створення у 2004 році Групи високого рівня з реалізації ініціативи «Альянс цивілізацій» у складі 20 осіб, члени якої мають періодично зустрічатися з ініціативи Генерального секретаря ООН. Перед групою стоїть завдання зміцни­ти соціальні та економічні зв’язки європейських і арабських країн, а також сприяти взаєморозумінню і розвитку різних культур і релігій світу. Вона покликана зняти напругу між різними суспільствами і, особливо, між західним і мусульманським світом. У своєму виступі на Другій зустрічі Групи, що відбулась у лютому 2006 року у місті Доха (Катар), Спеціальний радник Генерального секретаря ООН з «Альянсу цивілізацій» Ікбал Різа зазначив, що метою цієї ініціативи є «наведення мостів» і подолання забобонів, непорозумінь і поляри­зації, а також зазначив, що цілями, які переслідує Альянс, є боротьба з новими загрозами, які породжуються ворожим сприйняттям, що розпалює насилля [17].

Системність і комплексність застосування профілактичних ан- титерористичних заходів, що ґрунтуються, перш за все, на прин­ципах гуманізму, закладена у прийнятій ООН у вересні 2006 року Глобальної контртерористичної стратегії. Цей документ прийнято у формі Резолюції з додатком Плану дій, у якому викладено заходи як ідеологічного, так і практичного характеру. Проте й дана стратегія може залишитись лише черговим документом, як прийняті раніше 13 універсальних конвенцій ООН та 5 резолюцій Ради Безпеки з протидії тероризму, якщо не відбудеться якісних зрушень у свідомості насе­лення і урядовців. Втілення в життя комплексних заходів, зорієнтова­них на протиставлення людиноненависницькій ідеології тероризму продуктивної гуманістичної альтернативи, які передбачені даною стратегію, мають підкріплюватись усвідомленням на усіх рівнях того, що людство — єдина цивілізація, яка має спільну долю, що її майбутнє залежить від кожної людини.

Література:

1.   Шейко В. М. Культура. Цивілізація. Глобалізація (кінець XIX- початок XXI ст.) : монограф.: в 2 т. / В. М. Шейко. — Т. 1. — Харків : Основа, 2001. — 520 с.

2.   Цвєтков О. Інформаційна війна в Інтернеті [Електронний ресурс] / О. Цвєтков. — Режим доступу : http://www.perehid.kiev.ua/16html

3.   Тоффлер Е. Нова парадигма влади: Знання, багатство й сила / Елвін Тоффлер. — [Пер. З англ. Н. Бордукової]. — К. : Акта. — 681 с.

4.   Ліхацька Н. М. Війна та мир як феномени історичного процесу. — автореф. на здобуття наук. ступеня канд. філос. наук. 09.00.03 /

Н. М. Ліхацька. — Донецький національний університет. — Донецьк, 2007. — 16 с.

5.   Hutton W. The World We’re In. Little, Brown, 2002.

6.   Політологічний енциклопедичний словник / Упорядник В. П. Горбатенко; За ред. В. Д. Бабкіна, Ю. С. Шемшученка,

В. П. Горбатенко. 2-ге вид., доп. і перероб. К. : Ґенеза, 2004. — 736 с.

7.   Головатий М. Ф. Соціальна політика і соціальна робота: Термінол.- понятій. слов. / М. Ф. Головатий, М. Б. Панасюк. — К. : МАУП, 2005. — 560 с.

8.   Денисов В. В. Философия насилия / В. В. Денисов // Философия и общество. — 2008. — № 1. — С. 39 — 56.

9.   Печенюк І. Витоки та сутність міжнародного тероризму [Електронний ресурс] / Ігор Печенюк // Воєнна історія. — 2004. —

№ 4 — 6. — Режим доступу : http://warhistory.ukrlife.org/4_6_04_6.htm

10.   Сіленко А. Соціально-політичні наслідки інформаційної революції [Електронний ресурс] / Алла Сіленко // Політичний менеджмент. — 2005. — № 5 (14). — C. 61 — 74. — Режим доступу : http://www.politik.org.ua/vid/magcontent.php3?m=1&n=44&c=884

11.   Вознюк В. С. Знаковий виклик цивілізаційному розвиткові? : монографія / В. С. Вознюк. — Луцьк: Волинська обласна друкарня, 2004. — 104 с.

12.  Делягин М. Г. Мировой кризис: Общая теория глобализации / М. Г. Делягин. М. : Инфра-М, 2003. — 768 с.

13.  Давуд А. П. Міжнародний тероризм і його вплив на світову політику: автореф. дис. … канд. політ. наук 23.00.04 / Агаіхаджек Паша Давуд; Одеський національний університет імені І. І. Мечникова. — Одеса, 2006. — 19 с.

14.  Івченко В. Жорстокий. Кривавий. Багатоликий. Таким постає перед цивілізованим світом міжнародний тероризм [Електронний ресурс] / Володимир Івченко // Політика і час. — 2000. — № 1 — 2. — Режим доступу : http://www.middleeast.org.ua/articles/02.htm

15.  Илларионов С. И. Терор и антитеррор в современном мироустройстве / С. И. Илларионов. М. : ООО «РИЦ «ПрофЭКО», 2003. — 592 с.

16.  Леонов В. В. Проблеми організації антитерористичної боротьби [Електронний ресурс] / В. В. Леонов. Режим доступу : http:// www.niisp. gov.ua/vydanna.php?razdel=zbir&doc=11_sept&glava=vystup12

17.  Губань Р. Концепція діалогу між цивілізаціями в міжнародному праві і проблема тероризму [Електронний ресурс] / Радим Губань // Юридичний журнал. — 2008. — № 3. — Режим доступу : http://www. justinian.com.ua/article.php?id=2889

Вы должны быть авторизованы, чтобы оставить комментарий.